21.10.2025 року м.Дніпро Справа № 904/5111/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді: Мороза В.Ф.,
суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2025 (суддя Загинайко Т.В.)
у справі № 904/5111/24
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна"
до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі"
про стягнення 130 000 грн. 00 коп.
Позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Євроінс Україна" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№4886/24 від 20.11.2024) про стягнення з Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" 130 000 грн. 00 коп. - матеріальної шкоди в порядку регресу. Також просить стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 2 422 грн. 40 коп.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2025 у справі № 904/5111/24 позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" 130 000 (сто тридцять тисяч) грн. 00 коп. - матеріальної шкоди та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. - витрат на сплату судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням Акціонерним товариством "ДТЕК Дніпровські електромережі" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2025 по справі №904/5111/24 та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що рішення суду є необґрунтованим та винесене з порушенням норм процесуального права, а також прийняте на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Зокрема, апелянт зазначає, що позивач не надав суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що забезпечений транспортний засіб (далі - Забезпечений ТЗ) під час дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) не відповідав вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правилам технічної експлуатації, інструкціям підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації. Окрім того, скаржник зазначив, що позивачем до суду першої інстанції по даній справі не було надано жодних доказів на підтвердження, що на момент ДТП зіпсовано тягово-зчіпний пристрій або страхувальні троси (ланцюги) Забезпеченого ТЗ; при прийнятті спірного рішення, суд першої інстанції безпідставно та неправомірно визнав обставину невідповідності технічного стану Забезпеченого ТЗ вимогам ПДР встановленою та такою, що не підлягає доведенню, обґрунтовуючи, що факт неналежного технічного стану Забезпеченого ТЗ встановлений у постанові Кіровського районного суду м. Дніпропетровські від 11.10.2021 у справі №203/4095/21, з посиланням на ст. 75 ГПК України. Вищенаведене в сукупності, на думку скаржника, унеможливлює застосування у спірних правовідносинах положень підпункту "г" пункту 38.1.1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до ст.ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що спір у справі № 904/5111/24 з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та є малозначним, з огляду на відсутність виняткових обставин справи для призначення судового засідання, Ухвалою Центрального господарського апеляційного суду від 07.04.2025 у справі № 904/5111/24 призначено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2025 у справі № 904/5111/24 у порядку письмового провадження без з повідомлення (виклику) учасників справи.
15.04.2025. через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, де позивач зазначає, що рішення першої інстанції обґрунтоване та відповідає чинному законодавству. Посилається на абзац «г» пп.38.1.1. п.38.1. ст.38 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції, що діяла на дату ДТП, та зауважує, що для виникнення права регресу головне, що несправність у забезпеченому ТЗ існувала на момент настання дорожньо - транспортної пригоди і була її причиною. З огляду на частину шосту статті 75 ГПК України обставини, встановлені у справі №215/6249/21, мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню щодо правових наслідків дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне:
Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Євроінс Україна" та відповідачем - Акціонерним товариством "ДТЕК Дніпровські електромережі" було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності у формі полісу від 19.02.2021 №АР/5313243, строк дії якого з 01.03.2021 до 28.02.2022 (надалі - Договір, а.с.7).
Відповідно до умов полісу ліміт відповідальності страхової компанії за шкоду, заподіяну майну - 130 000 грн 00 коп., розмір франшизи - 0, 00 грн.
Забезпеченим транспортним засобом є трактор ЮМЗ 8244.2, номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , 2016 року випуску.
Згідно постанови Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.10.2021 у справі №203/4095/21, яка набрала законної сили, вбачається, що 01.09.2021 о 17-30 год. водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом трактором ЮМЗ-8244,2 н.з. НОМЕР_1 з причепом до нього на вул. Шмідта, 5 в м. Дніпро, перед виїздом не переконався та під час руху не забезпечив технічної справності свого транспортного засобу, внаслідок чого цепний пристрій відімкнувся та продовжив самовільний рух здійснивши зіткнення з транспортним засобом Porshe Cayenne н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 та Toyota Corolla н.з. НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_3 , які стояли припарковані. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. За вказаним фактом стосовно водія ОСОБА_1 було складено протокол від 01.09.2021 серії ААБ №283107 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення за фактом порушення вимогу пункту 2.3б Правил дорожнього руху України. (а.с. 10)
Вказаною постановою суду ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
В результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено транспортний засіб "Porsche" д/н НОМЕР_3 , що підтверджується зазначеною постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.
Враховуючи що цивільна відповідальність водія забезпеченого транспортного засобу, винуватця дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Євроінс Україна" (Поліс №АР/5313243), власник пошкодженого в ДТП транспортного засобу "Porsche" д/н НОМЕР_3 звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 11-12).
З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого "Porsche" д/н НОМЕР_3 , 14.09.2021 проведено його огляд, про що складено Акт від 14.09.2021 №21813 огляду колісного транспортного засобу (дефектна відомість) (а.с. 17).
15.10.2021 складено ремонтну калькуляцію №41223Д, відповідно до якої вартість ремонту пошкодженого в дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу складає 181 950 грн 84 коп. (а.с. 15-16).
29.10.2021 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Євроінс Україна" здійснило виплату страхового відшкодування на користь власника пошкодженого транспортного засобу у розмірі 130 000 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією від 29.10.2021 № 12515 (а.с. 21).
Позов мотивований тим, що у зв'язку з виплатою власнику пошкодженого у ДТП автомобіля страхового відшкодування, до позивача перейшло право регресної вимоги до відповідача, як особи, відповідальної за спричинені збитки. Що і стало причиною виникнення спору та звернення позивача з вимогами про стягнення 130 000 грн. відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу.
Статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі - Закон № 1961-IV в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно ст. 5 Закону, об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Статтею 6 Закону визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Факт та обставини ДТП, яка відбулася 01.09.2021 за участю транспортного засобу відповідача, під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу потерпілого, підтверджується постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2021 року по справі №203/4095/21.
Вказані обставини не є предметом апеляційного оскарження. Як зазначалося вище, апеляційна скарга ґрунтується на твердженні відповідача про відсутність підстав для застосування у спірних правовідносинах положень підпункту "г" пункту 38.1.1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з правильністю правових висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Відповідно до приписів п. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За положеннями ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Виходячи із загального правила, закріпленого в ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз положень ст.ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т. ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Так, ст.1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України, таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.
Положення ч.1 ст.1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч.2 ст.1187 ЦК України).
В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.
При цьому, на особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (ч.ч.3, 4 ст.1187 ЦК).
Приписами ст. 979 ЦК України, визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" № 85/96-ВР, в редакції, що діяла на час спірних правовідносин (далі - Закон про страхування) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Страхування може бути добровільним або обов'язковим (ч. 1 ст. 5 цього Закону). В Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування, зокрема страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Згідно ст. 10 вказаного Закону укладаються такі види договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Внутрішні договори страхування діють виключно на території України.
В силу вимог п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" єдиною формою внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору, є страховий поліс.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі встановлені, зокрема ст. 22 вищевказаного Закону. Так, згідно п. 22.1 у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої пп. "а" п. 41.1 ст. 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку (п. 36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Як свідчать досліджені судом матеріали справи, між позивачем - Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Євроінс Україна" та відповідачем - Акціонерним товариством "ДТЕК Дніпровські електромережі" було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності у формі полісу від 19.02.2021 №АР/5313243, строк дії якого з 01.03.2021 до 28.02.2022 (а.с.7).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 01.09.2021 о 17-30 год. на вул.. Шмідта, 5 в м. Дніпро, під час керування водієм ОСОБА_1 трактором ЮМЗ 8244.2, номерний знак НОМЕР_1 з причепом, відбулась ДТП, внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб Porshe Cayenne н.з. НОМЕР_3 , а саме: під час руху трактору з причепом, відбулось від'єднання цепного пристрою та причеп продовжив самовільний рух здійснивши зіткнення з транспортним засобом Porshe Cayenne н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про дорожній рух", до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов'язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.
Статтею 33 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що технічний стан транспортних засобів що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, має відповідати правилам, нормативам і стандартам, затвердженим у встановленому порядку. Обов'язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством.
На момент скоєння ДТП винуватець - ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством "ДТЕК Дніпровські електромережі", що підтверджується, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення (а.с. 9), на який міститься посилання у постанові Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.10.2021 у справі №203/4095/21.
Отже, обов'язок перевірки належного технічного стану транспортного засобу, у тому числі і стану цепного пристрою, покладався на власника транспортного засобу Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" та на його водія, який на час скоєння ДТП виконував трудові обов'язки.
Разом з цим, пунктом 2.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, унормовано, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: а) перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу; б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації (п. 31.1. Правил дорожнього руху).
Доводи апелянта про відсутність вини водія у зв'язку із тим, що від'єднання цепного пристрою від Забезпеченого ТЗ могло бути наслідком неналежного стану дорожнього покриття (ям, вибоїн, знаходження на проїжджій частині сторонніх предметів тощо.), спростовуються змістом постанови Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 203/4095/21.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Колегія суддів зазначає, що оскільки згідно Правил дорожнього руху саме на водія покладено обов'язок перевіряти технічний стан та справність транспортного засобу як перед початком виїзду, так в дорозі, тому саме водій ОСОБА_1 та відповідач (як власник транспортного засобу та роботодавець водія) відповідальні за всі технічні несправності джерела підвищеної небезпеки в процесі його експлуатації та несуть відповідальність за ризики, пов'язані з заподіянням шкоди третім особам такими несправностями.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю фізичній або юридичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Тобто відповідальність за завдану шкоду настає лише за наявності відповідних підстав: 1) шкоди; 2) протиправної поведінки заподіювача шкоди; 3) причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; 4) вини.
Натомість, ч.ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Отже, при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки закон встановлює винятки, за яких на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування: якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду, тобто таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (суїцид тощо). При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Однак, відповідачем до матеріалів справи не надано будь-яких належних та допустимих у розумінні ст.ст. 76 77 ГПК України доказів на підтвердження того, що від'єднання цепного пристрою від Забезпеченого ТЗ, сталася не з вини водія, а саме внаслідок незадовільного стану дорожнього покриття.
Так, зокрема відповідачем документально або відеозаписом не було підтверджено наявність поблизу місця ДТП будь-яких пошкоджень дорожнього покриття (вибоїн, ям, пробоїн тощо), або ж те, що на вказаній ділянці автошляху проводились дорожні ремонтні роботи.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було надано доказів та судом не встановлено будь-яких обставин на підтвердження того, що шкоду потерпілій у ДТП особі було завдано внаслідок обставин непереборної сили або умислу потерпілого, що є підставою для звільнення власника джерела підвищеної небезпеки від відповідальності за завдану шкоду.
Отже, оскільки саме на відповідача та на його водія покладено обов'язок перевіряти технічний стан та справність транспортного засобу, у тому числі кріплення як перед виїздом, так і в процесі експлуатації транспортного засобу, чого ними дотримано не було, та враховуючи, що в процесі розгляду справи судом не встановлено тих обставин, що від'єднання цепного пристрою від Забезпеченого ТЗ сталося у зв'язку з обставинами непереборної сили - наявністю пошкоджень дорожнього покриття, або ж з будь-яких інших об'єктивних причин, які не залежали від волі водія відповідача, наведене у сукупності свідчить про неправомірність дій останнього по перевірці технічного стану транспорту.
Враховуючи встановлені обставини справи колегія суддів дійшла висновку, що ДТП, яка сталася 01.09.2021 є безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану застрахованого транспортного засобу трактора ЮМЗ-8244,2 н.з. НОМЕР_5 з причепом до нього вимогам Правил дорожнього руху, за дотримання яких відповідальний відповідач (його водій). А пошкодження автомобіля Porshe Cayenne н.з. НОМЕР_3 , за які позивач виплатив страхове відшкодування, є наслідком даної ДТП.
Матеріали справи свідчать, що позивач на виконання взятих на себе зобов'язань за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 19.02.2021 №АР/5313243 сплатив на користь потерпілого, страхове відшкодування в розмірі 130 000 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжної інструкцієї від 29.10.2021 № 12515 (а.с. 21).
В силу підпункту г) п. 38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.
Враховуючи положення вищенаведеної статті, а також зважаючи на те, що позивач виплатив страхове відшкодування потерпілій у ДТП особі, колегія суддів вважає, що у останнього виникло право регресної вимоги до відповідача, через винні та неправомірні дії (порушення п.п. «б» п. 2.3 Правил дорожнього руху) працівника якого сталася дорожньо-транспортна пригода внаслідок невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху (п. 31.1. Правил).
Отже, виходячи із системного аналізу норм законодавства та обставин, встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих сторонами доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення 130 000 грн. є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду у цій справі.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.
Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2025 у справі № 904/5111/24 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2024 у справі № 904/5111/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Т.А.Верхогляд
Суддя А.Є. Чередко