21.10.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4146/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.
розглянувши апеляційну скаргу державного аграрно-економічного університету в особі Відокремленого структурного підрозділу “Фаховий коледж електрифікації Дніпровського державного аграрно-економічного університету» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2024 (суддя Назаренко Н.Г.)
у справі № 904/4146/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до Дніпровського державного аграрно-економічного університету
про стягнення боргу, штрафних санкцій, інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних у загальному розмірі 182 773,53 грн.-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Дніпровського державного аграгрно-економічного університету (далі - відповідач) борг за договором постачання природного газу № 03-4392/23-БО-Т від 08.11.2023 у загальному розмірі 182 773,53 грн.
Ціна позову складається з наступних сум:
- основний борг у сумі 155 485,20 грн;
- пеню у сумі 19 665,05 грн;
- три проценти річних у сумі 2 128,37 грн;
- інфляційні втрати у сумі 5 494,73 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Дніпровського державного аграрно-економічного університету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" основний борг у сумі 155 485, 20 грн., пеню в сумі 19 665, 05 грн., 3% річних у сумі 2 128, 36 грн., інфляційні втрати в сумі 5 494, 72 грн. та судовий збір у сумі 2 422, 40 грн. В решті позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням Дніпровським державним аграрно-економічним університетом в особі Відокремленого структурного підрозділу “Фаховий коледж електрифікації Дніпровського державного аграрно-економічного університету» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2024 у справі № 904/4146/24 та ухвалити нове рішення. Розглянути можливість зменшення штрафних санкцій та змінити реквізити відповідача у справі.
В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи та наданим документам. Зокрема, судом не було враховано відзив відповідача, де останній посилався на положення ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та п.3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, та вважав штрафні санкції значно завищеними й просив суд зменшити їх. Крім того, скаржник зазначає, що ним повністю визнається основна сума боргу.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2025 апеляційну скаргу Дніпровського державного аграрно-економічного університету в особі Відокремленого структурного підрозділу “Фаховий коледж електрифікації Дніпровського державного аграрно-економічного університету» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2024 у справі № 904/4146/24 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 908,40 грн.
Апелянтом усунено недоліки апеляційної скарги.
Згідно з ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що спір у справі № 904/4146/24 з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та є малозначним, з огляду на відсутність виняткових обставин справи, Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.01.2025 було відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи № 904/4146/24 у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
03.02.2025. через систему «Електронний суд» позивач надав відзив на апеляційну скаргу, де зазначив, що скаржник жодним чином не обґрунтовував свою позицію щодо незгоди з оскаржуваним рішенням та не навів жодної підстави, що визначена ст.277 ГПК України для скасування судового рішення.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (Постачальник) та Відокремленим структурним підрозділом “Фаховий коледж електрифікації Дніпровського державного аграрно-економічного університету» (Споживач) укладено Договір постачання природного газу від 08.11.2023 № 03-4392/23-БО-Т (далі- Договір).
Спірні відносини по Договору виникли із Відокремленим структурним підрозділом “Фаховий коледж електрифікації Дніпровського державного аграрно-економічного університету» (Україна, 49010, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, пр. Гагаріна, будинок 95; код ЄДРПОУ: 00727877), яке було фактичним споживачем природного газу.
Відокремлений структурний підрозділ “Фаховий коледж електрифікації Дніпровського державного аграрно-економічного університету» має статус філії, не зареєстрований як юридична особа та, відповідно, не може бути Відповідачем у розумінні Закону (Повне найменування, ідентифікаційний код юридичної особи, до якої належить відокремлений підрозділ - Дніпровський державний аграрно-економічний університет, Код ЄДРПОУ 00493675).
Статтею 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 ст. 44 ГПК України визначено, що усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність).
Згідно зі ст. 80 ЦК України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Дніпровський державний аграрно-економічний університет зареєстрований як юридична особа та згідно інформації з ЄДР має код ЄДРПОУ: 00493675 та адресу місцезнаходження: Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Сергія Єфремова, будинок 25, та відповідно, може бути Відповідачем.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники юридичної особи - філії як відокремленого підрозділу, які призначаються юридичною особою, що його створила, діють на підставі довіреності.
Верховний Суд, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, в своїй постанові від 13.07.2022 року по справі №593/98/21 зазначив: “Ураховуючи цивільно-правове становище філій та представництв недопустимою є самостійна і безпосередня участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу як складової частини юридичної особи, що його створила.»
Згідно з ч. 3 ст. 29 ГПК України, позови у спорах, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням.
Таким чином, відповідачем за цим позовом є Дніпровський державний аграрно-економічний університет (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Сергія Єфремова, будинок 25; код ЄДРПОУ: 00493675).
Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ за ДК 021:2015 код 09120000-6 “Газове паливо» (природний газ), а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України (п. 1.3 договору).
Згідно з пунктом 2.1 договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з листопада 2023 по 31 грудня 2023 в кількості 25,000 тис. куб. м. ,в тому числі в листопаді 2023- 10,000 тис.куб.м., в грудні 2023 - 15,000 тис.куб.м.
Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.
За умовами пункту 3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Відповідно до пункту 5.1 договору оплата за природний газ за відповідний період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акта приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.
Згідно з пунктом 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
У разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 7.2 договору).
Даний договір набирає чинності з дати його підписання і діє в частині поставки газу до 31.12.2023 (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 13.1. договору).
На виконання умов Договору, протягом листопада-грудня 2023 року, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 228 314,86 грн. згідно актів приймання-передачі природного газу, зокрема:
- Акт приймання-передачі природного газу від 11.12.2023, обсяг переданого газу: 4,39955 тис.куб.м, вартістю: 72 829,66 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 12.01.2024, обсяг переданого газу: 9,39267 тис.куб.м, вартістю: 155 485,20 грн.
Вказані акти приймання-передачі природного газу підписані та скріплені печатками сторін без зауважень.
Відповідач частково сплатив вартість природного газу в розмірі 72 829,66 грн., про що свідчить довідка № 16/2-09/48400/2024 від 18.04.2024. (а.с. 26).
Доказів оплати решти вартості товару у розмірі 155 45,20 грн. матеріали справи не містять.
Вказане стало причиною звернення позивача до суду.
Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні також питання щодо зменшення нарахованих на суму заборгованості індексу інфляції, трьох відсотків річних та пені, розмір якої передбачений п. 7.2. Договору. З цього приводу колегія суду зауважує на таке.
Враховуючи, що відповідач свої зобов'язання з оплати спожитого газу здійснив із порушенням установленого договором строку та не в повному обсязі; доказів сплати позивачу залишку заборгованості за спожитий природний газ у сумі 155 485,20 грн. на час розгляду справи суду не надав, - колегія суддів ЦАГС погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України та п.7.2. Договору.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Скаржник не надав суду доказів на підставі яких можливо встановити ті обставини, на які є посилання в апеляційній скарзі. Зокрема, апелянт не надав доказів, що заявлені штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; не надав докази наявності виняткових обставин для зменшення розміру відповідальності скаржника за невиконання договірного обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Більше того, у пункті 72 постанови від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 (провадження №12-4гс24) за позовом корпорації про стягнення з державного підприємства заборгованості за виконані роботи, штрафу, інфляційних втрат, 3 % річних та пені Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що вирішуючи питання про зменшення розміру заходів відповідальності та відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку. Отже, з урахуванням вищезазначеного таке зменшення або відмова у зменшенні відсотків річних має відбуватись зважаючи на встановлені судом виключні обставини або їх відсутність.
В той же час, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
При цьому враховується і те, що право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України, є гарантіями, які надають кредитору можливість захистити власні інтереси. Позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, що через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг (постанова Верховного Суду від 01.04.2025 у справі №910/19066/23).
За змістом ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (постанова ВП ВС від 08.11.2019 №127/15672/16-ц).
Наводячи свої доводи про зменшення стягуваних сум, відповідач фактично просить звільнити його від відповідальності, що у свою чергу нівелює інститут відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, встановлених статтею 625 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів апеляційного господарського суду також звертає увагу учасників даного апеляційного провадження, що Велика Палата Верховного Суду висловила свою правову позицію щодо зменшення 3% річних (Постанова ВП ВС від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25), у якій визначила, що "з огляду на правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора їх розмір може бути зменшено. При цьому суд під час визначення розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений і мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, який не підлягає зменшенню судом".
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).
Проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора, що визначено законом, у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань.
Зважаючи на викладене, господарський суд правомірно дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення за Договором інфляційних втрат та 3% річних, та вірно встановив суми штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
В постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 вказано, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Проаналізувавши умови договору щодо нарахування пені, судом встановлено, що його умови, а саме п. 7.2. договору не встановлює інший строк нарахування пені, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Таким чином, належна до стягнення пеня повинна бути нарахована не більше ніж за шість місяців з простроченого платежу за відповідний період виходячи з дня початку строку прострочення.
За змістом ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Водночас, статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.2. договору встановлено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 19 665,05 грн. за період прострочення з 16.02.2024 по 31.07.2024.
При перевірці розрахунків позивача судом помилок не виявлено, тому вимога є такою, що підлягає задоволенню в розмірі 19 665,05 грн.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення та не можуть бути підставою для його скасування або зміни.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У даній справі суд дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних вище обставин, з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 275-279 ГПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Дніпровського державного аграрно-економічного університету в особі Відокремленого структурного підрозділу “Фаховий коледж електрифікації Дніпровського державного аграрно-економічного університету» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2024 у справі № 904/4146/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2024 у справі № 904/4146/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Дніпровський державний аграрно-економічний університет в особі Відокремленого структурного підрозділу “Фаховий коледж електрифікації Дніпровського державного аграрно-економічного університету».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя В.Ф.Мороз
Суддя А.Є.Чередко
Суддя Т.А.Верхогляд