Постанова від 01.10.2025 по справі 912/965/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2025 року м.Дніпро Справа № 912/965/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.11.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.12.2024 (суддя Тимошевська В.В.)

у справі № 912/965/24

за позовом - ОСОБА_1

до відповідача-1: ОСОБА_2

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рассвєт-Агро"

про визнання недійсним рішення загальних зборів

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовною заявою з вимогами до ОСОБА_2 (відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рассвєт-Агро" (відповідач 2) про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Рассвєт-Агро" (код ЄДР 05440360), оформлене протоколом № 1 від 14.12.2021.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 07.11.2024 у справі №912/965/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.11.2024 у справі № 912/965/24.

Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "РАССВЄТ-АГРО" (код ЄДР 05440360, 27651, Кіровоградська область, Кропивницький район, село Клинці, вул. Шевченка, 24) від 14 грудня 2021 року, оформлене протоколом № 1 від 14 грудня 2021 року.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, при неправильному застосуванні норма матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- в обґрунтування підстав позову, позивачем вказувалось про порушення за оскаржуваним рішенням загальних зборів ТОВ "Рассвєт-Агро" вимог Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статуту товариства, а саме відсутність факту повідомлення позивача про скликання зборів і його ознайомлення з порядком денним та самого факту проведення зборів і голосування позивача на таких зборах, визначення оскаржуваним рішенням ОСОБА_2 "директором" ТОВ "Рассвєт-Агро";

- у даній справі має місце порушення прав на участь у загальних зборах ОСОБА_1 , як управителя спадщини корпоративними правами, у зв'язку з наявністю оспорюваного рішення загальних зборів ТОВ "Рассвєт-Агро", згідно з яким обрано директором ОСОБА_2 , з урахуванням продовження здійснення своїх повноважень директором ТОВ "Рассвєт-Агро" ОСОБА_2 на підставі недійсного рішення загальних зборів про його обрання, відбувається порушення прав ОСОБА_1 й вже як учасника ТОВ, за захистом яких він звернувся з позовом до суду;

- хоча судом першої інстанції й враховано, що позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства фактично спрямована на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили, тобто його анулювання зі зворотною силою в часі, проте, поза увагою суду залишилася мета даної позовної заяви і юридичні наслідки задоволення судом даної позовної вимоги, які уявляють собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі по ТОВ "Рассвєт Агро" щодо керівника юридичної особи і відновлення права учасника ТОВ "Рассвєт Агро" (позивача) на участь у загальних зборах товариства саме стосовно розгляду питань обрання керівника (Генерального директора) ТОВ "Рассвєт-Агро";

- суд першої інстанції помилково прийшов до вищевказаного висновку про відсутність порушених корпоративних прав позивача та обрання ним неефективного способу захисту своїх порушених прав.

Крім того, додатковим рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 05.12.2024 у справі № 912/965/24 заяву ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу у справі № 912/965/24 залишено без розгляду. Заяву ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу у справі № 912/965/240 задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу.

Не погодившись з вказаним додатковим рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.12.2024 у справі № 912/965/24, ухвалити нове додаткове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу у справі № 912/965/240 залишити без задоволення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- суд першої інстанції безпідставно задовольнив витрати на правничу допомоги та не врахував доводи що викладені в клопотанні про зменшення витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2025 об'єднано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.12.2024 у справі № 912/965/24 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Кіровоградської області від 07.11.2024 у справі № 912/965/24.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

30.01.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційні скарги позивача, в якому просить скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

В судовому засіданні 01.10.2025 брали участь представники позивача та відповідача-1. Відповідач-2, явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини відсутності суд не проінформував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішень суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача-2.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивача (апелянта) в судовому засіданні 01.10.2025 просив суд апеляційні скарги задовольнити, судові рішення скасувати та прийняти нові - про задоволення позову та відмову у стягненні витрат на правничу допомогу в повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційних скарг в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення оскаржуваних судових рішень без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутнії представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ТОВ "Рассвєт-Агро" (Товариство) зареєстровано як юридична особа 07.11.2006.

Відповідно до статуту ТОВ "Рассвєт-Агро" в редакції від 13.09.2021 учасниками Товариства є фізичні особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (том 1 а.с. 13-36).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (том 1 а.с. 39).

14.12.2021 приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Томаз В.І. видано свідоцтво про призначення з числа спадкоємців ОСОБА_1 управителем корпоративними правами, якими є частка в статутному капіталі ТОВ "Рассвєт-Агро" ОСОБА_3 (том 1 а.с. 43).

04.04.2023 вказаним вище приватним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яким засвідчено право на спадщину на частку в статутному капіталі ТОВ "Рассвєт-Агро" розміром 45% ОСОБА_1 (том 1 а.с. 38).

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, сформованого станом на 18.01.2024, щодо ОСОБА_1 внесено відомості про учасника ТОВ "Рассвєт-Агро" (том 1 а.с. 89-91).

Іншим учасником ТОВ "Рассвєт-Агро" значиться ОСОБА_2 .

Як зазначає позивач, ним отримано від державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Кропивницької РДА копію рішення загальних зборів учасників ТОВ "Рассвєт-Агро" від 14.12.2021, оформленого протоколом від 14.12.2021 № 1.

За змістом вказаного протоколу, копія якого долучена позивачем до справи (том 1 а.с. 37) та оригінал оглянуто судом в засіданні суду 22.10.2024, фіксується таке:

- 14.12.2021, с. Клинці відбулись загальні збори учасників ТОВ "Рассвєт-Агро", на яких були присутні: ОСОБА_2 , якому належить частка у статутному фонді у розмірі 50% статутного фонду; ОСОБА_1 , управитель спадщини - корпоративними правами у розмірі 50% статутного фонду;

- порядок денний: "1. Про обрання голови та секретаря зборів. 2. Про обрання директора ТОВ "Рассвєт-Агро"";

- головою зборів обрано ОСОБА_2 , секретарем - ОСОБА_1 (рішення по першому питанню порядку денного);

- директором ТОВ "Рассвєт-Агро" обрано ОСОБА_2 (рішення по другому питанню порядку денного);

- голосування проводилось двома учасниками.

Протокол оформлено на нотаріально посвідченому бланку та підписано головою зборів ОСОБА_2 .

Згідно позову позивач ОСОБА_1 заперечив:

- факт повідомлення його, як управителя спадщини - корпоративними правами, про скликання загальних зборів учасників ТОВ "Рассвє-Агро" на 14.12.2021 року;

- факт ознайомлення його, як управителя спадщини-корпоративними правами з порядком денним питань, які виносилися розгляд загальних зборів учасників ТОВ "РАССВЄТ-АГРО"

- факт проведення учасниками ТОВ "Рассвєт-Агро" зазначених зборів, які відбулися 14.12.2021;

- факт своєї участі та голосування по визначеним питанням порядку денного, у зазначених зборах учасників ТОВ "Рассвєт-Агро" від 14.12.2021.

З підстав наведеного позивач просить визнати недійсним вказане рішення загальних зборів.

Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення станом на дату проведення оспорюваних зборів прав позивача ОСОБА_1 , як корпоративних прав учасника товариства. На думку суду, визнання недійсним рішення про обрання директора ТОВ "Рассвєт-Агро" в даному випадку не призводить до відновлення прав позивача як учасника такого товариства, а тому обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним. Також, судом враховано, що на дату прийняття оспорюваного рішення позивач не був учасником ТОВ "Рассвєт-Агро", а тому під час прийняття оспорюваного рішення його корпоративні права не порушувались

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В обґрунтування підстав позову вказано про порушення за оскаржуваним рішенням вимог Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статуту товариства, а саме відсутність факту повідомлення позивача про скликання зборів і його ознайомлення з порядком денним та самого факту проведення зборів і голосування позивача на таких зборах. Через зазначене позивач вважає порушеними його корпоративні права, що є підставою для визнання рішення недійсним.

Відповідач 1 ОСОБА_2 позовні вимоги заперечив повністю, посилаючись на відсутність порушених корпоративних прав позивача, оскільки станом на дату проведення оспорюваних зборів ОСОБА_1 не мав жодних корпоративних прав у товаристві та являючись управителем спадщини виступав на загальних зборах не в своїх особистих інтересах, а в інтересах усіх спадкоємців померлого ОСОБА_3 .

У відповіді на відзив позивач стосовно заперечень відповідача 1 вказав на те, що 04.04.2023 став учасником ТОВ "Рассвєт-Агро", а отже його права порушуються як учасника товариства. Окрім того, матеріали справи містять докази негативних майнових наслідків, які зазнали учасники ТОВ "Рассвєт-Агро" внаслідок оспорюваного рішення. Оспорюване рішення загальних зборів учасників ТОВ "Рассвєт-Аро" порушує корпоративні права та інтереси учасників товариства, від імені та в інтересах яких на момент його прийняття, діяв управитель спадщини корпоративних прав ОСОБА_1 .

За ч.1 ст. 15, ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову (див. постанову Верховного Суду від 16.07.2024 у справі № 921/432/23).

В силу приписів частини першої ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Вказане означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Частиною 1 ст. 167 Господарського кодексу України (у редакції на дату прийняття оспорюваного рішення) передбачалось, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно ч. 3 ст. 96-1 Цивільного кодексу України у чинній редакції, корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства.

Частинами 1, 2 ст. 1285 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1038 Цивільного кодексу України управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов'язані з управлінням майном, зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна.

Отже, станом на дату проведення оспорюваних зборів позивач ОСОБА_1 набув прав управителя корпоративних прав - частки померлого учасника ОСОБА_3 у ТОВ "Рассвєт-Агро" розміром 50%, проте не являвся ані власником такої частки, ані учасником товариства з відповідними корпоративними правами. ОСОБА_1 набув корпоративних прав учасників товариства 18.01.2024 року.

Натомість апелянт вказує про те, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність порушених корпоративних прав позивача.

Щодо цих тверджень колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що оскаржуване позивачем рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «РАССВЄТ-АГРО», оформлене протоколом №1 від 14.12.2021 року.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 7.1.19 своєї постанови від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 зазначила, що момент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві) різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом з тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін.

З наведеного вбачається, що "право на вступ" і "право участі у товаристві", яке надає учаснику корпоративних прав, не є тотожним правами.

Таким, чином, позивач в поданій апеляційній скарзі не спростував, що на момент проведення загальних зборів ОСОБА_1 не набув прав учасника товариства.

З підстав викладеного, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що станом на дату проведення оспорюваних зборів права позивача ОСОБА_1 , як корпоративні права учасника товариства, не порушувались.

Разом з цим, за ст. 21 статуту ТОВ "Рассвєт-Аро" ОСОБА_1 , як особа, яка управляла спадщиною учасника, мав право голосувати на зборах, брати участь в обговорені питань на зборах, обирати органи управління Товариством та бути обраним до них, користуватись іншими правами Учасника лише з метою управління часткою учасника.

Таким чином, позивач, як управитель корпоративними права на дату проведення оспорюваних зборів, був наділений певними правами в управлінні Товариством, однак з їх обмеженням - з метою управління часткою учасника.

Судом правильно констатовано, що станом на дату звернення до суду з позовом ОСОБА_1 втратив статус управителя корпоративних прав, натомість набув статусу учасника ТОВ "Рассвєт-Агро".

За вказаних обставин, позивач може захищати свої права виходячи з його актуального стану на дату звернення до суду.

Суд зауважує, що в обґрунтування підстав позову, позивачем вказувалось про порушення за оскаржуваним рішенням загальних зборів ТОВ "Рассвєт-Агро" вимог Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статуту товариства, а саме відсутність факту повідомлення позивача про скликання зборів і його ознайомлення з порядком денним та самого факту проведення зборів і голосування позивача на таких зборах, визначення оскаржуваним рішенням ОСОБА_2 "директором" ТОВ "Рассвєт-Агро".

При цьому у апеляційній скарзі наголошується на тому, що у даній справі має місце порушення прав на участь у загальних зборах ОСОБА_1 , як управителя спадщини корпоративними правами, у зв'язку з наявністю оспорюваного рішення загальних зборів ТОВ "Рассвєт-Агро", згідно з яким обрано директором ОСОБА_2 , з урахуванням продовження здійснення своїх повноважень директором ТОВ "Рассвєт-Агро" ОСОБА_2 на підставі недійсного рішення загальних зборів про його обрання, відбувається порушення прав ОСОБА_1 й вже як учасника ТОВ, за захистом яких він звернувся з позовом до суду.

Судом встановлено, що ТОВ «РАССВЄТ-АГРО» утворено в 2006 році, як правонаступник СВК «РАСВЄТ».

Засновниками ТОВ «РАССВЄТ-АГРО» були ОСОБА_3 50% в статутному капіталі та ОСОБА_2 50 % в статутному капіталі.

При цьому ОСОБА_3 був Генеральним директором ТОВ «РАССВЄТ-АГРО» і від його імені, як керівника товариства, проводилося звітування.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_3 спадкову справу завів приватний нотаріус Томаз Вікторія Ігорівна.

Як зазначає відповідач-1, в грудні 2021 року потрібно було проводити наступне звітування ТОВ «РАССВЄТ-АГРО». Звітування було можливе в разі внесення змін щодо актуального керівника ТОВ «РАССВЄТ-АГРО».

Спадкоємці померлого ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_4 та сини ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , визнали за необхідне прийняти рішення про призначення директором ТОВ «РАССВЄТ-АГРО» ОСОБА_2 .

Спадкоємці звернулися до приватного нотаріуса Томаз В.І. з проханням оформити таке рішення. Приватний нотаріус Томаз В.І. роз'яснила, що це можливо через інститут «Управителя спадщини».

Як свідчать матеріали справи, спадкоємці 13 грудня 2021 року прибули до приватного нотаріуса де ОСОБА_2 та ОСОБА_4 написали заяви з проханням призначити ОСОБА_1 управителем спадщини, а ОСОБА_1 - заяву про свою згоду на призначення управителем спадщини.

На підставі вказаних заяв 14 грудня 2021 р. приватний нотаріус видала ОСОБА_1 свідоцтво про призначення його управителем спадщини 50 відсотків в статутному капіталі ТОВ «РАССВЄТ-АГРО».

Свідоцтво про призначення управителя спадщини зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій під № 2766.

Після видачи Свідоцтво про призначення управителя спадщини, ОСОБА_2 , як власник 50 відсотків в статутному капіталі ТОВ «РАССВЄТ- АГРО» та ОСОБА_1 , як управитель спадщини, оформили у кабінеті для переговорів, розташованого в приміщені приватного нотаріуса Томаз В.І., протокол загальних зборів вже прийнятого рішення про призначення директором ТОВ «РАССВЄТ-АГРО» ОСОБА_2 . Після чого передали даний протокол загальних зборів приватному нотаріусу для його оформлення і завірені підпису.

Проте, належних доказів повідомлення у будь-який із визначених Законом/Статутом способів ОСОБА_1 відповідачем-1 суду не надано.

Матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про проведення загальних зборів 14.12.2021 та їх порядок денний.

Водночас, слід наголосити на тому, що навіть встановлення окремих порушень під час скликання та проведення загальних зборів учасників юридичних осіб не призводить до обов'язкового визнання недійсним рішення таких зборів.

Так, у постановах Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 902/1413/15, Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 925/973/17, від 12.02.2020 у справі №916/1253/19 міститься висновок що не всі порушення законодавства, допущені під час проведення загальних зборів, слугують підставами для визнання прийнятих рішень недійсними.

Порушення порядку повідомлення позивача під час скликання та проведення загальних зборів учасників відповідача не призводить до обов'язкового визнання недійсним рішення таких зборів. Розглядаючи спір про визнання недійсними рішень загальних зборів з підстав порушень, допущених під час скликання та проведення загальних зборів, суд повинен встановити порушення прав позивача оспорюваним рішенням загальних зборів.

Відповідні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 06.09.2021 у справі № 916/3074/20 (п.43), від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 21.03.2023 у справі №914/2565/21.

Тобто відповідно до усталеної практики Верховного Суду підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів господарського товариства, що оскаржується з підстав порушення порядку скликання зборів щодо повідомлення позивача як учасника товариства про скликання зборів, позивач має довести, а суд встановити наявність порушених прав та / або інтересів позивача як учасника господарського товариства оспорюваним рішенням загальних зборів.

Відтак, при вирішенні корпоративного спору про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників господарського товариства, який має місце у цій справі, господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання, з'ясувати, які саме права та / або інтереси позивача порушені кожним окремим оспорюваним рішенням загальних зборів.

У спорах про визнання недійсним рішень загальних зборів з підстав порушень, допущених під час скликання та проведення загальних зборів, повинен встановити, порушення прав позивача оспорюваним рішенням загальних зборів.

Вказана правова позиція висловлена також у постанові Верховного Суду від 06.09.2021 у справі № 916/3074/20.

Наведене узгоджується з положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України, які визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, а також відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, про необхідність встановлення судом факту порушення прав та законних інтересів учасника товариства спірним рішенням загальних зборів.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспорюванню, суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої із зазначених умов унеможливлює задоволення позову.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №918/964/20.

Однак, згідно поданого позову позивач не доводить як саме вплинули повідомлені ним порушення прав управителя корпоративними правами, з урахуванням обсягу таких прав, на діючі права та інтереси позивача як учасника ТОВ "Рассвєт-Агро".

Більше того, як свідчать матеріали справи, приватний нотаріус ОСОБА_5 роздрукувала протокол загальних зборів від 14.12.2021 на нотаріальному бланку, і завірила підпис голови зборів, вказана дія зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій під № 2767.

Номери нотаріальних бланків, на яких оформлено свідоцтво про призначення управителя спадщини та протокол загальних зборів йдуть послідовно НРР 887713 та НРР 887714 відповідно.

Нотаріальні дії про видачу свідоцтва про призначення управителя спадщини та посвідчення підпису на протоколі загальних зборів ТОВ «РАССВЄТ-АГРО» відбулося в один день в одному приміщенні і за участі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

За приписами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до вказаних стандартів доказування, більш вірогідними видаються обставини щодо участі в загальних зборах, які в дійсності мали місце 14.12.2021 позивача, про що зазначено у протоколі та як стверджує відповідач, а тому, з розумною обачністю можна зробити висновок про недоведеність зазначених ОСОБА_1 обставин щодо непідтвердженості як обставин проведення таких зборів у вказану дату, так і його участі в них.

При цьому суд зауважує, що відсутність доказів повідомлення учасника про скликання загальних зборів не є підставою для визнання недійсними рішень таких зборів, якщо буде встановлено присутність учасника (його представника) на оспорюваних загальних зборах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 18.05.2022 у справі № 463/3644/17, від 06.09.2021 у справі № 916/3074/20, від 14.05.2020 у справі № 910/3722/18, від 28.03.2018 у справі № 910/22291/16.

А у постанові від 29.09.2021 у справі 914/1912/19 Верховний Суд вказав, що у товариствах, які працюють як родинний бізнес, доволі часто учасники не дотримуються формальних правил скликання та проведення загальних зборів. Звичайною практикою є підготовка необхідних рішень та їх підписання учасниками товариства у зручному для них місці та у зручний час.

Колегія суддів також враховує, що навіть не будучи належним чином повідомленим про загальні збори, але будучи присутнім на них, позивач не був обмежений у можливості ознайомлення з порядком денним, надання пропозицій до порядку денного та голосуванню по порядку денному загальних зборів ТОВ "Рассвєт-Агро", що не спростовано останнім в установленому порядку, зокрема, матеріали справи не містять поданих ним заяв чи скарг під час проведення загальних зборів 14.12.2021 щодо обмеження його у праві висловити свою думку з питань порядку денного, запропонувати свої питання, висунути свою кандидатуру на посаду керівника Товариства тощо. Маючи законні права подати відповідні пропозиції, останній ними не скористався на власний розсуд, виходячи з особистих міркувань.

Судом також приймається до уваги, що позивач хоча і заперечує факт участі в загальних зборах однак, так і не зміг пояснити суду для яких цілей його призначали управителем спадщини, якщо не для участі в загальних зборах. Адже крім участі в загальних зборах і прийняті оскаржуваного рішення ним, як управителем спадщини, не ініційовано і не вчинено жодної дії, що має юридичне значення, що ним не спростовано в установленому законом порядку.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 у справі № 917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судових захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 року у справі № 918/964/20 також вказав на необхідність врахування принципу пропорційності - справедливої рівноваги (балансу) між інтересами співвласників багатоквартирного будинку, які реалізують свої права на участь в управлінні справами об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, і які були присутні на загальних зборах, інтересами позивача та досягненням основної мети діяльності об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються. Вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, надавати оцінку добросовісності інших учасників, права яких у разі задоволення позовних вимог можуть бути порушені.

На цьому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, а також Верховний Суд у постановах від 27.05.2020 у справі № 927/813/19, від 18.06.2020 у справі № 922/1393/19, від 04.08.2020 у справі №910/10764/19, від 23.12.2020 у справі № 926/4729/16, від 15.06.2022 у справі № 908/2289/20, від 01.06.2023 у справі № 914/596/22, від 16.08.2023 у справі № 904/1711/22.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.04.2023 у справі № 914/2547/21, від 02.11.2023 у справі № 902/45/20 вбачається, що визнаватися недійсними мають лише ті рішення загальних зборів, якими безпосередньо порушено конкретні права позивача, про які ним зазначено, також слід враховувати, що визнання недійсними рішень загальних зборів повністю, захищаючи порушені права одного співвласника, зачіпає права інших співвласників та, відповідно, порушує баланс інтересів, має наслідком непропорційність втручання у правовідносини загальної більшості співвласників та створеного ними об'єднання співвласників багатоквартирного будинку та фактично є втручанням у діяльність останнього.

Як повідомив суду відповідач-1, в даному випадку всі питання, які оформлені протоколом №1 від 14 грудня 2021 року, обговорювалися між учасником та іншим спадкоємцями заздалегідь. Це було спільне рішення трьох спадкоємців (два брати і їхня мати): призначити управителя спадщини ОСОБА_6 , провести загальні збори якими призначити директором ОСОБА_2 , який оформити протоколом у приватного нотаріуса.

В свою чергу, апеляційний суд зазначає, що усі питання, які були прийняті на загальних зборах були пов'язані із організацією діяльності Товариства та спрямовані на реалізацію виконання його цілей та законодавчих обов'язків, тобто відповідали інтересам його членів.

Колегія суддів звертає увагу, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 зауважено на тому, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. також пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Надані ОСОБА_7 , пояснення видаються суду непереконливими не тільки через їх непідкріпленність жодними доказами, а з огляду також й на те, що такі спростовуються представленими суду відповідачем-1 доказами (протоколом загальних зборів на нотаріальному бланку, свідоцтвом про призначення управителя спадщини, які мають посліовні номери, доказами присутності ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в один день в приміщенні приватного нотаріуса в один день).

Крім того, необхідного зазначити, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої із зазначених умов унеможливлює задоволення позову.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №918/964/20.

У контексті викладеного, ОСОБА_7 також не вказано яким чином задоволення позову відновить права та інтереси позивача як учасника ТОВ "Рассвєт-Агро", тобто в чому саме полягає ефективність захисту згідно обраного способу.

Так, позивач зазначав, що матеріали справи містять докази негативних майнових наслідків, яких зазнали учасники ТОВ "Рассвєт-Агро" внаслідок оспорюваного рішення, які мають вираження у незаконних діях директора ТОВ "Рассвєт-Агро" ОСОБА_2 , спрямованих на завдання майнової шкоди товариству, відповідно й майновим правам учасників товариства.

Господарським судом враховано, що позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства фактично спрямована на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили, тобто його анулювання зі зворотною силою в часі.

Однак, як правильно наголошено судом, зазначене (визнання недійсним рішення зборів) не є автоматичною підставою для анулювання всіх дій, вчинених відповідачем ОСОБА_2 , як директором ТОВ "Рассвєт-Агро", та не є безумовною підставою для визнання недійсними правочинів, укладених вказаною особою.

Натомість згідно статуту ТОВ "Рассвєт-Агро" вирішення питань щодо призначення та припинення повноважень дирекції, покладення функцій генерального директора на іншу особу та інші питання віднесено до компетенції загальних зборів, які є вищим органом управління товариством.

Згідно статуту ТОВ "Рассвєт-Агро" дирекція підзвітна загальним зборам.

Таким чином, позивач, набувши після прийняття оспорюваного рішення прав учасника ТОВ "Рассвєт-Агро" та являючись таким учасником станом на дату звернення до суду і розгляду справи, наділений відповідними правами та можливістю їх захисту різними способами, зокрема, скликати збори, на які виносити різноманітні питання, у тому числі, пов'язані діяльністю, переобранням, припиненням тощо директора ТОВ "Рассвєт-Агро".

Окрім того, частиною першою ст. 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що власник (власники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) юридичної особи, якому (яким) сукупно належить 5 і більше відсотків статутного капіталу товариства (голосуючих акцій) або частка у власності юридичної особи якого (яких) сукупно становить 5 і більше відсотків, може (можуть) подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.

Також можливі й інші способи захисту прав учасника товариства у разі незаконної діяльності директора такого товариства або якщо така діяльність суперечить інтересам товариства.

Отже, визнання недійсним рішення про обрання директора ТОВ "Рассвєт-Агро" в даному випадку не призводить до відновлення прав позивача як учасника такого товариства, а тому обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним.

Наведеним спростовуються протилежні доводи апелянта у відповідній частині апеляційної скарги.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не виявлено.

Отже, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.11.2024, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.12.2024, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами (аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 922/2749/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21)).

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у ч. 4 ст. 129 ГПК України, у ч. 5 цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21).

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріалами справи засвідчується наступне.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 07.11.2024 у справі №912/965/24 відмовлено у задоволенні позову повністю.

В судовому засіданні 07.11.2024 представники позивача та відповідача 1 зробили усні заяви в порядку ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів про судові витрати після ухвалення рішення суду.

Судом враховано, що положеннями частини восьмої ст. 129 ГПК України не передбачено, що заява про надання доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат, зроблена стороною у справі до закінчення судових дебатів, має здійснюватися виключно у письмовій формі.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у постанові від 08.10.2019 у справі № 920/810/18.

Згідно з частин 5, 6 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення.

Датою ухвалення рішення суду у даній справі є 07.11.2024.

В резолютивній частині рішення суду від 07.11.2024 призначено судове засідання для вирішення питання про судові витрати сторін на 05.12.2024 та встановлено строк для подання доказів - не пізніше 5 календарних днів після ухвалення рішення суду.

11.11.2024 відповідачем 1 ОСОБА_2 подано заяву про розподіл судових витрат, відповідно до якої відповідач просить стягнути з позивача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. До заяви додано докази понесених судових витрат.

Отже, відповідачем 1 дотримано строк подання доказів понесених судових витрат.

20.11.2024 до суду надійшло клопотання позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

З приводу заяви позивача, суд зазначив, що оскільки доказів на підтвердження витрат останній не подав, а його представник в судовому засіданні просив залишити його заяву без розгляду, з підстав чого та у відповідності до абз. 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України заяву ОСОБА_1 налекжить залишити без розгляду.

Додаткове рішення у вказаній частині позивачем не оскаржується.

Що ж до витрат відповідача-1, то згідно наданих ОСОБА_2 документів, підтверджено, що 19.04.2024 між адвокатом Тупало М.П. (далі - Адвокат) та ОСОБА_2 (далі - Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги (далі - Договір, том 2, а.с. 67), згідно з п. 1.1., на умовах даного Договору, Адвокат, зобов'язується відповідно до умов даного Договору надати Клієнту наступну правову допомогу в Господарському суді Кіровоградської області по справі №912/965/24, а саме: правовий аналіз документів додані до позовної заява, а також документи що наявні у Клієнта; узагальнення та аналіз судової практики щодо спірних правовідносин; надання правової інформації Клієнту, консультацій і роз'яснень щодо правової позиції Клієнта у судовій справі; підготовка будь-яких документів, які будуть необхідними в процесі судового розгляду справи, зокрема, але не виключно: відзив на позовну заяву, заяви, клопотання, відповіді, письмові пояснення, пояснення у дебатах, процесуальних та інших документів правового характеру спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво інтересів Клієнта шляхом безпосередньої участі адвоката, в суді як під час судових засідань так і, в разі необхідності, під час ознайомлення з матеріалами справи, тощо; захист прав, свобод і законних інтересів Клієнта у судовій справі; вчиняти інші процесуальні дії для розгляду справи по суті позивну.

Згідно п. 1.2 Договору, після розгляду судової справи судом по суті, що закінчується ухваленням або рішення суду, або постановленням ухвали про закриття провадження у справі, або ухвали про залишення позову без розгляду, надання правової допомоги припиняється та складається акт наданої правової допомоги, яким підтверджується факту надання Адвокатом Клієнту правової допомоги відповідно до умов цього Договору складається Акт прийому-передачі послуг. Підписання сторонами даного Акту прийому-передачі наданих послуг є підтвердженням надання послуг, зазначеному в даному Договорі.

У п. 4.1. Договору сторонами погоджено, що розмір грошового гонорару є фіксований і складає 20 000,00 грн.

За допомогу, яка буде надана Адвокатом, Клієнт сплачує в безготівковій формі на рахунок Адвоката на протязі трьох робочих днів з дня підписання акту приймання передачі послуг (п. 4.2. Договору).

Договір підписано сторонами.

07.11.2024 сторонами підписано Акт прийому-передачі надання правової допомоги (том 2, а.с. 637), відповідно до якого підтверджено надання адвокатом послуг з правничої допомоги за Договором на загальну суму 20 000,00 грн, а саме:

- проведено правовий аналіз документів, доданих до позовної заяви, а також документів що наявні у Клієнта;

- узагальнено та проаналізовано судову практику щодо спірних правовідносин;

- надано правову інформацію Клієнту, консультацій і роз'яснень щодо правової позиції Клієнта у судовій справі;

- підготовлено наступні документи: відзив на позовну заяву, письмові пояснення, відзив на апеляційну скаргу на ухвалу про відмову в забезпеченні позову;

- представництво інтересів Клієнта шляхом безпосередньої участі адвоката, в суді під час судових засідань в суді першої інстанції, участь в судовому засіданні в суду апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги па ухвалу про відмову в забезпеченні позову.

Потєєвим С.І. оплачено вказані послуги в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією від 08.11.2024 на суму 20 000,00 грн (том 2 а.с. 638).

До справи подано копію ордера на ім'я адвоката Тупало М.П. серії ВА №1075887 від 25.04.2024 (том 2 а.с. 66).

Суд враховує, що саме адвокатом Тупало М.П. подано та підписано відзив на позовну заяву, письмові пояснення. Адвокат Тупало М.П. брав участь у засіданнях суду.

Наведене підтверджує реальність надання адвокатом правової допомоги відповідачеві 1 у справі №912/965/24 та понесення витрат на таку допомогу.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони, у разі недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Отже, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Як вже було зазанчено, позивачем подано клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги до 3 000,00 грн, згідно якого вважає вимогу про стягнення судових витрат у сумі 20 000,00 грн безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

В обґрунтування підстав наведеного позивач зазначає, що спір, який виник між сторонами, не є значної складності та не потребує від адвоката особливих професійних зусиль та навичок, з огляду на обставини справи та наявність сталої судової практики по порушеному питанню, також чисельну кількість незмінних правових позицій Верховного Суду, в тому числі, посилання на які, міститься у самій позовній заяві.

Позивач вважає, що сама по собі ціна за надану правничу допомогу має оцінюватися судом критично з підстав, того що вона значно перевищує ринкові ціни за тотожні види правничої допомоги, їх обсяг (представником відповідача було надано лише одну заяву по суті - відзив на позовну заяву, письмові пояснення по порушеному у судовому засіданні питанню), незначну тривалість розгляду справи та судових засідань у справі та невелику кількість доказів, які містяться в матеріалах справи, вивчення, яких не потребувало витрат значної кількості часу, тим більше, з більшою кількістю яких, відповідач був ознайомлений до відкриття провадження у справі.

Натомість з приводу наведених обґрунтувань господарським судом мотивовано зазначено, що позивач, посилаючись на перевищення ринкових цін не надає до суду жодних доказів щодо таких цін. При цьому представник позивача також є адвокатом, а отже має можливим надати більш ґрунтовну та підтверджену інформацію щодо "ринкової ціни на тотожні види послуги", що ним здійснено не було.

За вказаних обставин твердження позивача щодо перевищення ринкових цін є недоведеними.

З приводу інших обставин, на які посилався позивач, суд першої інстанції зауважив, що критерії співмірності витрат на оплату послуг адвоката наведені в ч. 4 ст. 126 ГПК України. В контексті викладеного, є необґрунтованим твердження позивача про нескладність справи, оскільки для даного конкретного випадку не було наведено жодної сталої, як стверджує позивач, судової практики. Особливість даної справи полягає в тому, що статус позивача ОСОБА_1 був різним на дату прийняття оспорюваного рішення зборів (управитель корпоративними правами), та на дату подання позову до суду (учасник товариства). Жодна з постанов Верховного Суду, на яку послався позивач у позові, не містила висновку з подібних правовідносин.

Подання відповідачем незначної кількості заяв (відзив і пояснення) та їх невеликий зміст не є достатньою підставою для оцінки затраченого адвокатом часу на підготовку документів, оскільки визначальним є ґрунтовність відповідних заяв, а не лише їх об'єм, з цим погоджується й апеляційний суд.

В свою чергу, фактична обізнаність відповідача з доказами, на що звертає увагу позивач, не спростовує затрачений час на правову оцінку таких доказів у взаємозв'язку з підставами позовних вимог. Більш того, в Акті наданих послуг відсутня така послуга, як ознайомлення з доказами. Натомість включено до послуги правовий аналіз документів.

У відповідності до викладеного, відсутні підстави для зменшення витрат відповідача 1 на професійну правничу допомогу згідно клопотання позивача, що не спростовано скаржником в установленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодуванян судових витрат господарським судом прийнято до уваги обставини того, що представник відповідача був присутній у кожному засіданні суду та в належній мірі підготовлений по фактичним обставинам справи. Всі заяви у справі підготовлені та подані представником відповідача вчасно. Будь-яких дій, спрямованих на затягування процесу, адвокат відповідача 1 не вчиняв.

З огляду на викладене та враховуючи зміст спірних правовідносин, який був предметом розгляду у справі, обсяг та ґрунтовність поданих до справи документів і затрачений адвокатом час на представництво інтересів у справі, суд дійшов обгрунтованого висновку, що заявлений до стягнення розмір судових витрат в сумі 20 000,00 грн відповідає критерію розумності і співмірності.

Проаналізувавши наведені документи та вказані в Акті послуги з урахуванням вимог, зокрема, статей 126, 129 ГПК України, колегія суддів вважає обґрунтованими та співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг витрати відповідача-1 на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 20 000,00 грн, погоджуючись в цій частині з висновком суду першої інстанції, враховуючи, складність справи, характер та зміст (наповнення) процесуальних документів, витрачений час тощо.

При цьому варто наголосити, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Доказів на підтвердження невідповідності присуджених витрат відповідача-1 на професійну правничу допомогу фактично наданим послугам позивачем (апелянтом) суду не представлено.

Натомість судом було надано належну оцінку доводам, які викладені в клопотанні про зменшення витрат на правничу допомогу та правомірно відхилено їх, про що зазначено вище по тексту постанови.

З огляду на усе вищевказане, апеляційний суд визнає аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення процесуального питання щодо розподілу судових витрат, не встановлено, а тому відсутні підстави для зміни або скасування додаткового рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.12.2024, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.11.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.12.2024 у справі № 912/965/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.12.2024 у справі № 912/965/24 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 20.10.2025

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов

Суддя А.Є. Чередко

Попередній документ

131125228

Наступний документ

131125230

Інформація про рішення:

№ рішення:	131125229
№ справи:	912/965/24
Дата рішення:	01.10.2025
Дата публікації:	23.10.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, з них; оскарження рішень загальних зборів учасників товариств, органів управління

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (28.11.2024)
Дата надходження:	16.04.2024
Предмет позову:	визнання недійсним рішення загальних зборів

Розклад засідань:

Минулі засідання (11)

14.05.2024 11:00	Господарський суд Кіровоградської області
04.06.2024 10:00	Господарський суд Кіровоградської області
05.09.2024 09:15	Центральний апеляційний господарський суд
03.10.2024 09:30	Господарський суд Кіровоградської області
04.10.2024 09:30	Господарський суд Кіровоградської області
17.10.2024 15:00	Господарський суд Кіровоградської області
22.10.2024 15:00	Господарський суд Кіровоградської області
07.11.2024 14:00	Господарський суд Кіровоградської області
05.12.2024 11:00	Господарський суд Кіровоградської області
02.07.2025 11:00	Центральний апеляційний господарський суд
01.10.2025 12:00	Центральний апеляційний господарський суд