Постанова від 20.10.2025 по справі 904/2756/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2025 року м. Дніпро Справа № 904/2756/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)

судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гончарової Анни Володимирівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 (повне рішення складено 25.06.2025, суддя Мілєва І.В.) у справі № 904/2756/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика", м. Київ

до Фізичної особи-підприємця Гончарової Анни Володимирівни, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг

про стягнення 161 848,83 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Гончарової Анни Володимирівни про стягнення 161 848,83 грн, з яких: 48 288,85 грн - заборгованість за тілом кредиту, 109 901,49 грн - заборгованість за процентами, 3658,49 грн - заборгованість за комісією.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання кредиту № 457317-КС-004 від 07.09.2023.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025, позов задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Гончарової Анни Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Позика (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 411, ідентифікаційний код 41084239) 167 271,23 грн, а саме: 161 848,83 грн, з яких: 48 288,85 грн - заборгованість за тілом кредиту, 109 901,49 грн - заборгованість за процентами, 3658,49 грн - заборгованість за комісією, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9780,00 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що доказів оплати заборгованості за тілом кредиту у розмірі 48 288,85 грн, заборгованості по процентах у розмірі 109 901,49 грн та заборгованості за комісією у розмірі 3658,49 грн відповідач не надав. Господарський суд зазначив, що заперечення відповідача спростовуються матеріалами, тому відхиляються господарським судом.

Крім того, з урахуванням матеріалів справи, господарський суд прийшов до висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 9780,00 грн є несвівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами. Суд першої інстанції здійснив розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, що, на переконання господарського суду, буде обґрунтованим та відповідатиме складності справи та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.

Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», представник Фізичної особи-підприємця Гончарової Анни Володимирівни, звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 25.06.2025 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

На думку скаржника, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25 червня 2025 року по справі №904/2756/25 було ухвалено в порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, оскільки відповідно до статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідач вважає позовні вимоги Позивача незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Апелянт посилається на статті 12, 81 ЦПК України, ст. 73 ГПК України, ст. 76 ГПК України, ст. 78 ЦПК України, ст. 86 ГПК України, ч.6 ст.81 ЦПК України, частину першу статті 95 ЦПК України, ч.ч. 1, 2 ст. 633 та ч. 1 ст. 634 ЦК України, ч.ч. 3, 4, 6, 8, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», частину 1 статті 12 та частину 4 статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» та зазначає, що додані ж до позову обидві візуальні форми послідовності дій Клієнта у форматі pdf, в розрізі зазначених вище процесуальних норм стосовно достовірності доказів, мають бути визнані судом неспроможними, позаяк вказані документи: 1) не несуть в собі безсумнівну правдивість таких даних та не слугують тією інформацією, яка може встановлювати об'єктивну істинність обставин вчинення товариством та/або його системою дій з надіслання Відповідачу ідентифікатора для реєстрації/входу в систему та для акцептування пропозиції укласти договір; 2) не свідчать про безпосередній зв'язок між цими обставинами та зазначеними у відповідних формах відомостями, позаяк сама по собі форма представлення Позивачем кредитного договору - документ у форматі pdf, як і відскановане зображення у форматі pdf візуальної форми послідовності дій клієнта є такими, що не дозволяють суду перевірити порядок та встановити обставини створення таких документів за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини вчинення сторонами тих чи інших дій. Отже, за відсутності демонстрації Позивачем місця збереження електронних даних та інформації про вчиненні в системі дії неможливо встановити будь-який зв'язок між вказаними Позивачем обставинами та діями, у тому числі створеній Позивачем односторонньо візуальній формі послідовності дій.

Скаржник зауважує, шо зокрема Позивачем не доведено жодними належними та достовірними доказами того, що під час створення такої візуальної форми послідовності дій відповідний документ захищено від редагування/зміни будь-якими особами, а сама форма створюється автоматично системою та захищається від змін.

З огляду всього вище зазначеного, апелянт вважає, що не є таким безсумнівним доказом вчинення сторонами дій з укладення електронного договору і подана Позивачем та створена ним одноособово анкета клієнта.

Окрім того, відповідач наголошує, що Позивачем не доведено та не обґрунтовано, що надані ним анкета клієнта та обидві візуальні форми послідовності дій Клієнта створюються автоматично системою в день укладення договору, а тому при можливості формування таких документів Позивачем, зокрема його посадовою особою, односторонньо та у будь-який час (анкета створена у вигляді витягу із сайту).

На переконання скаржника, посилання ж Позивача на приписи ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» мають бути відхилені як неспроможні, оскільки вказана норма місить припис про те, що електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи, а також про віднесення поданих стороною в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень доказів до письмовими.

Апелянт зазначає, що попри наведене Позивач жодним чином не мотивував неможливість демонстрації суду наявності у системі, володільцем якої і є сам позивач, відповідних записів та/або запису чи інформації про їх існування та зберігання в системі.

З огляду на вказане відповідач звертає увагу на те, що згідно приписів ч. 1 ст. 15 Закону України «Про електронну комерцію» якщо законом або договором між сторонами визначено строк зберігання окремих видів документів, пов'язаних з вчиненням електронного правочину, сторони зобов'язані забезпечити архівне зберігання таких електронних документів (повідомлень), програмних, апаратно-програмних, апаратних або інших засобів для їх зберігання, в яких вони зберігаються і за допомогою яких можна відобразити інформацію, що в них міститься.

Скаржник вказує, що з урахуванням неподання Позивачем оригіналів електронних доказів щодо вчинення тієї послідовності дій, про яку стверджує Позивач, варто встановити, що Позивачем не доведено належними та достовірними доказами обставин акцептування Відповідача щодо конкретних умов договору кредитування та, зокрема, укладення з Відповідачем Додаткової угоди №1 до Договору №457317-КС-004 про надання кредиту від 07.09.2023 саме на тих умовах і з тим змістом, на яких наполягає Позивач. А відтак суд має визнати дану Додаткову угоду №1 неналежним доказом по справі та не приймати її до уваги під час вирішення справи по суті.

Апелянт вважає, що крім того варто врахувати, що Позивачем не надано доказів приєднання Відповідача до Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», затверджених наказом директора Товариства №13-ОД від 27.06.2022, зокрема і шляхом їх окремого підписання, а тому самі по собі такі Правила не можуть оцінюватись судом як договір приєднання та породжувати передбаченими цими правилами права і обов'язки для Відповідача. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила, додані до позовної заяви, розумів Відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи кредитний договір №457317-КС-004 від 07.09.2023. Оскільки позичальником не було особисто підписано надані Правила надання коштів у позику, можна встановити, що відсутнє погодження позичальника з вказаними документами, вони не є частиною укладеного між сторонами правочину, а тому не повинні бути враховані судом при розгляді справи. Вказані Правила надання коштів у позику, долучені Позивачем до позову не можна вважати належним та допустимим доказом та частиною кредитного договору №457317-КС-004 від 07.09.2023, оскільки вони не містять підпису позичальника та до яких договорів вони стосуються. Надані Позивачем Правила надання коштів у позику, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком (фінансовою установою) додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Відтак, надані Позивачем Правила не є належним доказом по справі та не мали бути прийняті до уваги судом першої інстанції під час розгляду справи по суті.

Відповідач посилається на ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», частину 4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", ч. 5 та 7 ст. 18 Закону та зазначає, що аналіз указаних норм, дає підстави для висновку про те, що нарахований позивачем розмір відсотків є несправедливим.

Скаржник вказує, що відповідно до умов кредитного договору №457317-КС-004 від 07.09.2023 орієнтовна загальна вартість кредиту становить 129 960,00 грн. Навіть, беручи до уваги положення Додаткової угоди №1 до кредитного договору №457317-КС-004 від 07.09.2023, укладення та підписання якої Позивачем не доведено належним чином, орієнтовна загальна вартість кредиту становить 157 921,59 грн. Однак, згідно розрахунку заборгованості за кредитом, стало відомо, що Позивач вважає правомірним нарахування відсотків у розмірі 109 901,49 грн., що разом із тілом кредиту та комісією становить суму у розмірі 161 848,83 грн., що порушує п. 1. Договору, оскільки перевищує розмір орієнтовної загальної вартості кредиту на 31 888,83 грн., або на 3 927,24 грн., якщо навіть брати до уваги розмір орієнтовної загальної вартості кредиту, визначений недоведеною Додатковою угодою №1.

Апелянт наголошує, що нарахована позивачем сума по відсоткам кредитним договором в розмірі - 109 901,49 грн. не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів.

Відповідач звертає увагу, що крім того, передбачення в договорі такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач як споживач, тим самим порушує його права споживача, тому вимога позивача про стягнення цієї суми заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим ст. 3 п. 6, ст. 509 ч.3 та ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання.

Ще одним доводом апеляційної скарги є те, що в кредитному договорі №457317-КС-004 від 07.09.2023 Позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які фінансовою установою встановлена комісія, а тому положення вказаного кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію (без зазначення переліку дій банка, які входять до її складу) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Скаржник зазначає, що з урахуванням принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку (фінансової установи), виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Апелянт вказує, що наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.12.2019 року в справі № 524/5152/15.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що умови договору №457317-КС-004 від 07.09.2023, яким передбачено сплату комісійної винагороди за видачу кредиту є нікчемними, а вимоги щодо стягнення заборгованості за комісією, задоволенню не підлягають. Таким чином, нарахування Позивачем Відповідачу заборгованості за комісією за кредитним договором №457317-КС-004 від 07.09.2023 є безпідставним. У зв'язку із вищевикладеним, Відповідач вважає, що отримання кредитором комісійної винагороди є таким, що не відповідає принципу справедливості, добросовісності та розумності в розумінні Закону України «Про споживче кредитування», а відтак дана позовна вимога не підлягає задоволенню.

На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт зауважує, що на підставі вищевикладеного рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25 червня 2025 року по справі №904/2756/25 було ухвалено в порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу фізичної особи підприємця Гончарової Анни Володимирівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 року у справі № 904/2756/25 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Здійснити розподіл судових витрат, які були понесені ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» у зв'язку з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» вважає апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню.

Позивач посилається на статтю 3 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», п. 12 частини першої ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та зазначає, що оригінал Кредитного договору № 457317-КС-004, який Позивач додав до позовної заяви, містить відмітку про підписання з боку Відповідача одноразовим ідентифікатором «Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-0214 і з боку Позивача кваліфікованим електронним підписом. Наданий позивачем оригінал Кредитного договору № 457317-КС-004 дає можливість перевірити кваліфікований електронний підпис, цілісність файлу та відсутність будь яких змін з моменту укладання. Крім того, Позивач надав до позовної заяви файл перевірки кваліфікованого електронного підпису Позивача разом з Кредитним договором (Додаток 4 до позовної заяви). Оригінал Додаткової угоди від 17.10.2023 року № 1 до Договору № 457317- КС-004 про надання кредиту від 07.09.2023 року який Позивач додав до позовної заяви, містить відмітку про підписання з боку Відповідача одноразовим ідентифікатором «Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-7048 і з боку Позивача кваліфікованим електронним підписом. Наданий позивачем оригінал Додаткової угоди від 17.10.2023 року № 1 до Договору № 457317-КС-004 про надання кредиту від 07.09.2023 року дає можливість перевірити кваліфікований електронний підпис, цілісність файлу та відсутність будь яких змін з моменту укладання. Крім того, Позивач надав до позовної заяви файл перевірки кваліфікованого електронного підпису Позивача разом з Додатковою угодою (Додаток 7 до позовної заяви).

Також позивач вказує, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору (що має місце в даному випадку у правовідносинах між Позивачем та Відповідачем) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звертає увагу суду апеляційної інстанції, що Позивач перерахував Апелянту кредитні кошти, що підтверджується довідками та квитанціями, що були додані до позовної заяви, а факт зарахування кредитних коштів, підтверджується випискою по рахунку Відповідача наданою АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», яка міститься в матеріалах справи. В свою чергу, Відповідач здійснював платежі, в розмірі та строки встановлені графіком який заначений в Кредитному договорі так і графіком, який визначений в Додатковій угоді № 1 до Кредитного договору, що підтверджується квитанціями доданими до Позовної заяви (Додаток 9).

З огляду на вищезазначене, на думку позивача, твердження Апелянта про неукладеність Кредитного договору та Додаткової угоди до Кредитного договору не відповідають дійсності, не гуртуються на нормах права та не підтверджуються належними та допустимий доказами.

Позивач звертає увагу апеляційного суду на те що оригінал кредитного договору, який Позивач надав до суду, зокрема в пунктах 1, 4, 9, 13, 14 містить гіперпосилання на відповідну редакцію Правил, яку можливо перевірити шляхом переходу за відповідним посиланням.

Позивач зазначає, що відповідно до п. 10.2 Правил В разі укладення Договору (Додаткової угоди) в електронній формі, Договір (Додаткова угода) та документи, що є невід'ємною частиною Договору, зберігаються в електронному вигляді та доступні Позичальнику в Особистому кабінеті. Таким чином, Позивач надав до суду відповідну редакцію Правил, яка існувала на момент укладення Кредитного договору і наявна в Особистому кабінеті Апелянта.

Крім того, позивач посилається на п. 5 кредитного договору, пункт 6 кредитного договору, пункт 14 кредитного договору, п. 1.3 Правил та вказує, що отже, Апелянт попередньо (до укладання кредитного договору) був ознайомлений з Правилами, погодився неухильно їх дотримуватися, а також був обізнаний, що Правил є невід'ємною частиною кредитного договору, у зв'язку з чим усі доводи Відповідача про те, що він не приєднався до Правил є необґрунтованими та безпідставними.

Позивач зауважує, шо намагання Апелянта віднести себе у правовідносинах що виникли до категорії споживачів фінансових послуг, суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування».

Позивач посилається на п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 9 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», пункт 1 кредитного договору та наголошує, що отже, Апелянт у даних правовідносинах не може бути споживачем, оскільки уклав кредитний договір як фізична особа - підприємець для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності і цей кредит не є споживчим кредитом.

У відзиві на скаргу відзначено, що відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 ЦК. Таким чином, оскільки проценти за користування кредитом є легітимною платою за користування кредитними коштами протягом періоду кредитування, то вони в будь-якому випадку не можуть відноситись до компенсаційних виплат, нарахування яких може оцінюватися на критерій справедливості у відповідності до положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивач зазначає, що Апелянт частково здійснював платежі відповідно до графіку, який заначено в Кредитному договорі та Додатковій угоді до Кредитного договору. У Постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року по справі № 127/23910/14-ц зазначено, що: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. Таким чином, Апелянт здійснюючи оплати, визнав свою заборгованості перед Позивачем. Отже, твердження Апелянта про несправедливе нарахування процентів за кредитним договором є безпідставними та не гуртуються на нормах права.

Також позивач посилається на п. 2, п. 2.1., п. 2.2. кредитного договору та вказує, що з огляду на вищезазначене, якщо позичальник здійснює платежі відповідно до графіків платежів кінцева вартість кредиту відповідає орієнтовній загальній вартості кредиту зазначеній в Кредитному договорі та/або в Додатковій угоді до Кредитного договору. Відповідно умов Кредитного договору 457317-КС-004, Апелянту нараховувались проценти на залишок заборгованості за кредитом (п. 2, 2.1, 2.2) і оскільки Апелянт не виконувала свої зобов'язання належним чином відповідно до графіків платежів встановлених в Кредитному договорі та в Додатковій угоді до Кредитного договору, заборгованість за кредитом ( тіло кредиту на розмір якої нараховуються проценти) зменшувалася в іншому порядку ніж заначено в графіках платежів, а отже твердження Відповідача, що розмір процентів нарахований Відповідачем не відповідає розміру зазначеному в орієнтовній загальній вартості кредиту є безпідставними та не гуртуються на положеннях Кредитного договору та Додаткової угоди до Кредитного договору.

Крім того, позивач обґрунтовано вважає, що у Апелянта існувала реальна можливість самостійно зробити альтернативний розрахунок заборгованості за Кредитним договором (на противагу Розрахунку, наданому Позивачем) - оскільки для цього такі дії не потребують спеціальних знань з бухгалтерії у Відповідача, який достеменно знає всі складові частини такого розрахунку (проценти, суми, період часу) і до того ж, маючи в своєму розпорядженні Розрахунок, вже наданий Позивачем.

Щодо доводів Апелянта про начебто незаконне нарахування комісії за Кредитним договором у відзиві вказано, що як вже зазначалося вище, намагання Апелянта віднести себе у правовідносинах що виникли до категорії споживачів фінансових послуг, суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування». Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на застарілу нерелевантну судову практику, яка не може бути врахована у правовідносинах між Позивачем та Відповідачем.

Також позивач зазначає, що апелянт не надав до суду першої та/або апеляційної інстанції будь-яких (жодних) доказів, які б підтверджували його твердження, що робить його твердження необґрунтованими, безпідставними і такими, що не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги.

Додатково позивач відмічає, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Позивач наголошує, що очевидно, що дії Апелянта, який всіляко ухилитися від виконання Кредитного договору (хоча прямо не заперечує укладання Кредитного договору, та отримання кредитних коштів та здійснення платежу), суперечить його попередній поведінці (укладенню договору, отримання кредитних коштів та здійснення платежу) є недобросовісними.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс і які очікує понести в зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції та вказує, що станом на дату подання цього Відзиву на апеляційну скаргу Позивач вже поніс судові витрати, а саме витрати на правову допомогу у розмірі 5000 гривень.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.07.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/2756/25. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/2756/25.

23.07.2025 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Гончарової Анни Володимирівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 у справі № 904/2756/25; визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

28.08.2025 через систему «Електронний суд», представник Фізичної особи-підприємця Гончарової Анни Володимирівни, звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з додатковими поясненнями у справі, у яких просить прийняти додаткові пояснення до розгляду; задовольнити вимоги апеляційної скарги адвоката Шелудько Оксани Олександрівни, яка діє в інтересах фізичної особи-підприємця Гончарової Анни Володимирівни за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до фізичної особи-підприємця Гончарової Анни Володимирівни про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ознайомившись зі змістом відзиву Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» на апеляційну скаргу, апелянт вважає, що Позивач належним чином та відповідними доказами не спростував доводи, викладені Відповідачем у своїй апеляційній скарзі.

06.09.2025 через систему «Електронний суд», Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з додатковими поясненнями у справі, у яких просить прийняти ці додаткові пояснення та долучити їх до матеріалів справи. Здійснювати розгляд справи з урахуванням доводів викладених у відзиві на позовну заяву та в цих додаткових поясненнях. Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» ознайомилося з додатковими поясненнями фізичної особи - підприємця Гончарової Анни Володимирівни та вважає доводи, які в них викладенні хибними та такими, що не ґрунтуються на нормах права.

Встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним господарським судом обставини справи.

Позивач зазначає, що 07.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (кредитодавець) та Фізичною особою - підприємцем Гончаровою Анною Володимирівною (позичальник) було укладено договір про надання кредиту № 457317-КС-004 (далі - договір).

Кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 50 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям. Тип кредиту: кредит. Строк кредиту: 24 тижні. Стандартна процента ставка: в день 2,000, фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,14957034, фіксована. Комісія за надання кредиту (далі - комісія): 7500,00 грн. Загальний розмір наданого кредиту: 50 000,00 грн. Термін дії договору до 22.02.2024. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 129 960,00 грн. Цілі (мета) кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей кредит не є споживчим кредитом (п. 1. договору).

Протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом (надалі - проценти за користування кредитом) нараховуються за ставкою вказаною у п. 1 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3. договору і розраховується в порядку описаному нижче (п. 2. договору).

У разі якщо погашення кредиту здійснюється згідно погодженого сторонами графіку платежів, що наведений в п. 3 до договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого кредиту, то зобов'язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховуються відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана в п. 1 договору (п. 2.1. договору).

Сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3 договору, (за виключенням дострокового повернення кредиту), унаслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 1 договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3. до договору, та до закінчення терміну дії договору. У випадку не повернення будь-якого з платежів у строки, передбачені графіком платежів, кредитодавець здійснює відповідне коригування зобов'язань позичальника, в тому числі з врахуванням скасування умови про нарахування процентів за зниженою процентною ставкою, при чому проценти за користування кредитом нараховуються на фактичний залишок суми кредиту. Всі нараховані проценти за користування кредитом мають бути сплачені не пізніше дати кожного із наступних чергових платежів, при цьому сторони погодили, що кредитодавець надає позичальнику оновлений графік платежів шляхом відображення такого графіку в Особистому кабінеті позичальника. Скасування умови про нарахування процентів за зниженою процентною ставкою та початок нарахування процентів за стандартною процентною ставкою на умовах, викладених в цьому договорі не є зміною істотних умов цього договору (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 3. договору сторони на момент укладення договору встановили наступний графік платежів, припускаючи, що позичальник буде його дотримуватись і застосовуватиметься знижена процентна ставка.

Позивач зазначає, що свої зобов'язання за договором кредиту виконав та 07.09.2023 надав позичальнику грошові кошти в розмірі 50 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 (який позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідками про видачу коштів:

- від 24.01.2025 про переказ 07.09.2023 грошових коштів на картку № НОМЕР_2 у розмірі 25 000,00 грн (а.с. 26);

- від 24.01.2025 про переказ 07.09.2023 грошових коштів на картку № НОМЕР_2 у розмірі 25 000,00 грн (а.с. 27).

Господарським судом зазначено, що ухвалою від 30.05.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" про витребування доказів - задоволено. Витребувано в Акціонерного товариства «Райффайзен Банк»:

- інформацію, що містить банківську таємницю, а саме: чи випускалася банківська картка № НОМЕР_2 Гончаровій Анні Володимирівні (РНОКПП - НОМЕР_1 );

- інформацію про руху коштів (виписку) по банківській картці № НОМЕР_2 за період з 07.09.2023 по 08.09.2023 включно.

09.06.2025 до суду від Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» надійшов лист про надання інформації № 81-15-9/7109-БТ від 06.06.2025, яким повідомило, що картку № НОМЕР_2 емітовано на ім'я Гончарова Анна Володимирівна (РНОКПП НОМЕР_1 ).

До вказаного листа АТ «Райффайзен Банк» додано виписку по рахунку за період з 07.09.2023 по 08.09.2023, відповідно до якої:

- 07.09.2023 на картку зараховано 25 000,00 грн;

- 07.09.2023 на картку зараховано 25 000,00 грн.

17.10.2023 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору 457317-КС-004 про надання кредиту від 07.09.2023 (а.с. 29-30), в якій домовились, що позичальник підписанням цієї додаткової угоди підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитодавцем за договором станом на 17.10.2023, в розмірі 59 163,77 грн, що включає: суму кредиту 48 288,85 грн; проценти за користування кредитом 7216,43 грн; комісія за надання кредиту 3658,49 грн (п. 1. додаткової угоди № 1).

Сторони домовились, що кредитодавець списує частку заборгованості, а саме: по процентах за користування кредитом сума списання 0,00 грн; по комісії за надання кредиту сума списання 0,00 грн (п. 2. додаткової угоди № 1).

Враховуючи умови п.2 додаткової угоди заборгованість позичальника перед кредитодавцем за договором, станом на 17.10.2023, становить 59 163,77 грн, що включає: суму кредиту 48 288,85 грн; проценти за користування кредитом 7216,43 грн; комісія за надання кредиту 3658,49 грн (п. 3. додаткової угоди № 1).

Враховуючи п.3 та п.8. додаткової угоди орієнтовна загальна вартість наданого кредиту, в частині заборгованості, що вказана в п. 3 додаткової угоди, становить: 157 921,59 грн (п. 4. додаткової угоди № 1).

Сторони домовились встановити процентну ставку за користування кредитом в наступному розмірі: з 17.10.2023 до 12.12.2023 (включно) діє пільгова ставка 0,8621778% в день, якщо позичальник протягом вказаного періоду здійснює платежі по графіку платежів вчасно або з максимальною затримкою до трьох днів. У разі, якщо строк прострочення чергового платежу в вказаний вище період становитиме більше трьох днів, то з четвертого дня прострочення платежу і до 12.12.2023 (включно) процентна ставка становитиме 1,14957034% в день; з 13.12.2023 1,14957034% в день (п. 5. додаткової угоди № 1).

Сторони домовились внести зміни в п. 1 договору та викласти «Термін дії договору» в новій редакції, а саме: «Термін дії договору: до 11.06.2024» (п. 6. додаткової угоди № 1).

Сторони домовились внести зміни в п. 1 договору та викласти «Строк кредиту» в новій редакції, а саме: «Строк кредиту: 279 днів.» (п. 7. додаткової угоди № 1).

Також в п. 8. додаткової угоди № 1 сторони домовились встановити наступний графік платежів для погашення заборгованості позичальника, що вказана в п. 3 цієї додаткової угоди.

Позивач зазначає, що свої зобов'язання відповідно умов кредитного договору виконав в повному обсязі та надав відповідачу кредитні кошти в загальному розмірі 50 000,00 грн. В той же час відповідач всупереч умовам кредитного договору свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, лише часткового сплатив кошти у загальному розмірі 43 108,48 грн, з яких: 1711,15 грн - часткове погашення тіла кредиту; 3841,51 грн - погашення комісії за надання кредиту; 37 555,82 грн - часткове погашення процентів за кредитом. Часткове погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором підтверджується квитанціями платіжної системи «Platon» (а.с. 31-36). З огляду на викладене, як зазначає позивач, станом на день подання позовної заяви у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 161 848,83 грн, що складається з: 48 288,85 грн - заборгованості за тілом кредиту, 109 901,49 грн - заборгованості за процентами (нарахованими по 11.06.2024 включно), 3658,49 грн - заборгованості за комісією.

Позивач зазначає, що відповідач заборгованість не сплатив, що і стало причиною звернення до суду.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що 07.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (кредитодавець) та Фізичною особою - підприємцем Гончаровою Анною Володимирівною (позичальник) укладений договір № 457317-КС-004 про надання кредиту (Електронна форма) (далі - Договір), з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченого Законом України «Про електронну комерцію».

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України "Про електронну комерцію" та Законом України "Про електронний цифровий підпис".

Закон України "Про електронну комерцію" регулює відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру (пункт 1 частини 1 статті 3 цього Закону).

Відповідно до частин 1, 3, 4, статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах .

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства (частина 7 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

За змістом статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У пункті 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" надано таке визначення для терміну "електронний підпис одноразовим ідентифікатором" - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію", одноразовим ідентифікатором є алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика", які у відповідності до п. 14 договору є його невід'ємною частиною:

- Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних Заявником/Позичальником, який прийняв пропозицію (оферту) укласти електронний договір або Додаткову угоду, та надсилаються Кредитодавцю (п. 1.4.8);

- Інформаційно-телекомунікаційна система (ІТС) - сукупність інформаційних та телекомунікаційних систем Кредитодавця, яка працює в форматі Сайту(ів) та в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів, які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле (п. 1.4.9);

- логін Особистого кабінету - номер мобільного телефону Заявника/Позичальника (п. 1.4.14);

- одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що направляється Заявнику/Позичальнику засобами зв'язку, вказаними під час реєстрації/входу в ІТС Кредитодавця (п. 1.4.16);

- особистий кабінет - сукупність захищених сторінок, що формуються Заявнику/Позичальнику в момент його реєстрації в ІТС, за допомогою якої Заявник/Позичальник здійснює повну взаємодію з Кредитодавцем, має можливість укласти Договір, Додаткову угоду, отримувати інформацію та документи, пов'язані з наданням та обслуговуванням Кредиту, зокрема Графіку платежів, тощо. Доступ до Особистого кабінету здійснюється Заявником/Позичальником після авторизації, яка проходить шляхом введення Логіна Особистого кабінету і Одноразового ідентифікатора та має юридичне значення ідентифікації Позичальника в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію" (п. 1.4.17).

Інформаційно-телекомунікаційна система кредитора, а саме особистий кабінет позичальника https://my.tpozyka.com/, знаходиться на офіційному сайті ТОВ "Бізнес Позика" https://bizpozyka.com/.

Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, в якій суд, серед іншого, зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Так, на підтвердження укладення договору позивач надав Візуальну форму послідовності дій Клієнта щодо укладення електронного договору про надання кредиту № 457317-КС-004 від 07.09.2023, з якої вбачається, що 07.09.2023 клієнт заповнив заявку, тим самим зареєструвавшись в ІТС та створивши особистий кабінет (після авторизації, яка проходить шляхом введення логіна особистого кабінету, тобто за номером мобільного телефона, зазначеного ФОП Гончаровою Анною Володимирівною, і одноразового ідентифікатора), доступ до якого присутній лише у нього; ознайомився з офертою, прийняв її умови, здійснив акцептування кредитного договору шляхом надсилання товариству акцепту та підписання договору одноразовим ідентифікатором.

Згідно з п. 5 договору, позичальник (відповідач) підтверджує, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті Кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає Договір.

Згідно з п. 8 договору, підписанням цього Договору Позичальник (відповідач) підтверджує, що до укладання Договору отримав від Кредитодавця (позивача) інформацію, надання якої передбачено законодавством України, зокрема, передбачену частиною другою ст.12 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Як вже зазначалося вище, згідно вимог статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" 07.09.2023 направило ФОП Гончаровій Анні Володимирівні пропозицію (оферту) укласти договір № 457317-КС-004 про надання кредиту.

Відповідь заявника/позичальника, якому адресована пропозиція укласти договір про надання кредиту, надається шляхом надсилання електронного повідомлення кредитодавцю.

З матеріалів справи вбачається, що фізична особа-підприємець Гончарова Анна Володимирівна через веб-сайт Кредитодавця https://my.tpozyka.com/, шляхом введення Логіну Особистого кабінету паролю Особистого кабінету ввійшла до Особистого кабінету та з Особистого кабінету через Інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС) подала Заявку на отримання кредиту, де відповідно вказала номер свого поточного (карткового) рахунку.

Відповідно до п.п. 3.1.1. Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (затверджених наказом від 27.06.2022р. № 13-ОД, надалі - Правила) після отримання Заявником від Кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання Кредиту в Особистому Кабінеті Заявника розміщається Оферта, яка є пропозицією в розумінні ч. 4 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" та, відповідно до ч.5 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію", включає умови, викладені у цих Правилах, які є невід'ємною частиною Договору. Після отримання Заявником Оферти Заявнику надсилається Одноразовий ідентифікатор.

Позичальник може відмовитись від укладання Договору (Акцепту Оферти) шляхом вибору відповідних опцій в Особистому кабінеті. У випадку відмови від укладення Заявником Договору чи не підписання його шляхом використання Електронного підпису одноразовим ідентифікатором, Оферта вважається не акцептованою Заявником і втрачає силу (п.п. 3.1.2, 3.1.3 Правил).

07.09.2023 р. Фізична особа - підприємець Гончарова Анна Володимирівна, прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 457317-КС-004 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.

Зі своєї сторони, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" направило Фізичній особі-підприємцю Гончаровій Анні Володимирівні через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-0214 на номер телефону НОМЕР_3 (який зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено/відправлено.

Тобто, 07.09.2023 Фізична особа-підприємець Гончарова Анна Володимирівна прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 457317-КС-004 про надання кредиту на умовах, визначених офертою, шляхом направлення через ІТС одноразового ідентифікатора UA-0214 (направленого позичальнику на номер телефону, вказаний позичальником в заявці) електронного повідомлення (СМС-повідомлення).

Матеріали справи також свідчать, що 17.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" та фізичною особою-підприємцем Гончаровою Анною Володимирівною укладено Додаткову угоду № 1 до Договору про надання кредиту № 457317-КС-004 від 07 вересня 2023 року (Електронна форма), з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченого Законом України «Про електронну комерцію».

Для акцептування умов оферти та підписання Додаткової угоди № 1 до Договору № 457317-КС-004 про надання кредиту від 07 вересня 2023 року відповідачем було вчинено аналогічні дії як і під час акцептування умов оферти та підписання Договору № 457317-КС-004 про надання кредиту від 07 вересня 2023 року, про що свідчить Візуальна форма послідовності дій клієнта щодо укладення електронної Додаткової угоди 1 до Договору про надання кредиту 457317-КС-004 від 07.09.2023 в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті https://my.tpozyka.com.

Так, 17.10.2023 Фізична особа - підприємець Гончарова Анна Володимирівна, прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Додаткової угоди № 1 до Договору № 457317-КС-004 про надання кредиту від 07 вересня 2023 року, на умовах визначених офертою.

Зі своєї сторони, ТОВ "Бізнес Позика" направило ФОП Гончаровій Анні Володимирівні через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-7048 на номер телефону НОМЕР_3 (який зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено/відправлено.

Тобто, 17.10.2023 ФОП Гончарова Анна Володимирівна прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Додаткової угоди № 1 до Договору про надання кредиту № 457317-КС-004 від 07 вересня 2023 року на умовах, визначених офертою, шляхом направлення через ІТС одноразового ідентифікатора UA-7048 (направленого позичальнику на номер телефону, вказаний позичальником в заявці) електронного повідомлення (СМС-повідомлення).

Відтак, вищевказаним підтверджується той факт, що пропозиція позивача укласти кредитний договір та додаткову угоду прийнята відповідачем, а кредитний договір та додаткова угода підписані відповідачем одноразовим ідентифікатором - тобто одним з дозволених законом варіантів (способів) підпису та у повній відповідності до норм статей 11, 12 та 14 Закону "Про електронну комерцію" та статті 207 Цивільного кодексу України.

При цьому, колегією суддів враховується висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.01.2021р. у справі №524/5556/19, згідно якого суд вказав, що "оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині."

Договір та додаткова угода містять відмітки про підписання їх з боку відповідача одноразовими ідентифікаторами, відповідно «Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-0214. номер телефону: НОМЕР_3 , 07.09.2023 14:00:27» (а.с. 14) щодо договору та «Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-7048. номер телефону: НОМЕР_3 17.10.2023 13:25:16» (а.с. 30) щодо додаткової угоди, у належному порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію".

Крім того, наведені у Візуальній формі послідовності дій Клієнта щодо укладення електронного Договору про надання кредиту 457317-КС-004 від 07.09.2023р. та наведені у Візуальній формі послідовності дій Клієнта щодо укладення електронної Додаткової угоди 1 до Договору про надання кредиту 457317-КС-004 від 07.09.2023 відомості щодо часу накладення сторонами підписів є послідовними між собою та відповідають відомостям у договорі в частині часу накладення підпису позичальником.

З огляду на вищезазначене, належними та допустимими доказами є доведеним факт укладення Фізичною особою-підприємцем Гончаровою Анною Володимирівною Договору про надання кредиту № 457317-КС-004 від 07.09.2023 та Додаткової угоди № 1 до Договору про надання кредиту № 457317-КС-004 від 07 вересня 2023 року, як позичальником, та ТОВ "Бізнес Позика", як кредитодавцем, (із досягненням між сторонами згоди по всіх істотних умовах договору і додаткової угоди), в т.ч. і факт їх підписання в установленому законодавством порядку.

За наведених обставин, доводи апеляційної скарги про те, що з урахуванням неподання Позивачем оригіналів електронних доказів щодо вчинення тієї послідовності дій, про яку стверджує Позивач, останнім не доведено належними та достовірними доказами обставин акцептування Відповідача щодо конкретних умов договору кредитування та, зокрема, укладення з Відповідачем Додаткової угоди №1 до Договору №457317-КС-004 про надання кредиту від 07.09.2023 саме на тих умовах і з тим змістом, на яких наполягає Позивач, є безпідставними та спростовуються наведеними вище обставинами прийняття оферти, підписання договору та додаткової угоди відповідачем одноразовими ідентифікаторами та фактом виконання, оскільки кошти були одержані, що відповідач не заперечує, і частково проводила оплату за кредитним договором.

Як вже зазначалося вище, 17.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" та Фізичною особою-підприємцем Гончаровою Анною Володимирівною укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 457317-КС-004 про надання кредиту від 07 вересня 2023 року (Електронна форма), з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченого Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов Додаткової угоди сторони домовились внести зміни в п. 1 Договору та викласти "Термін дії Договору" в новій редакції, а саме: "Термін дії Договору: до 11.06.2024". Також сторони домовились внести зміни в п. 1 Договору та викласти "Строк кредиту" в новій редакції, а саме: "Строк Кредиту: 279 днів".

За умовами Договору № 457317- КС-004 від 07.09.2023 р., позивач надав грошові кошти, у розмірі 50000,00 грн. (П'ятдесят тисяч грн.) на засадах строковості, поворотності, платності (Кредит), а відповідач зобов'язався повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям. Тип кредиту: Кредит. Строк кредиту: 24 тижнів. Стандартна процентна ставка: в день 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка за Кредитом: в день 1,14957034, фіксована. Комісія за надання кредиту: 7500,00 грн. Загальний розмір наданого Кредиту: 50000,00 грн. Термін дії Договору до 22.02.2024 р. Орієнтовна загальна вартість наданого Кредиту: 129 960,00 грн.. Цілі (мета) Кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей кредит не є споживчим кредитом.

Позивач зазначив, що на виконання умов договору 07.09.2023 надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 50 000,00 грн та подав до суду довідки від 24.01.2025 про переказ грошових коштів на банківську карту № НОМЕР_2 (а.с. 26-27).

За даними АТ «Райффайзен Банк» зазначена вище карта була емітована банком на ім'я відповідача, випискою по банківській картці за період 07.09.2023 по 08.09.2023 підтверджується перерахування відповідачу коштів 07.09.2023 в загальному розмірі 50 000,00 грн.

Факт перерахування позивачем кредитних коштів у визначеному договором розмірі відповідачем не спростовано.

Викладені обставини узгодження позивачем та відповідачем умов кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів свідчать, що між ними виникли кредитні правовідносини.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 Цивільного кодексу України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (стаття 1048 Цивільного кодексу України).

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося вище, відповідно до п. 3. договору сторони на момент укладення договору встановили наступний графік платежів, припускаючи, що позичальник буде його дотримуватись і застосовуватиметься знижена процентна ставка.

- від 24.01.2025 про переказ 07.09.2023 грошових коштів на картку № НОМЕР_2 у розмірі 25 000,00 грн (а.с. 26);

- від 24.01.2025 про переказ 07.09.2023 грошових коштів на картку № НОМЕР_2 у розмірі 25 000,00 грн (а.с. 27).

За твердженням Позивача, відповідач всупереч умовам кредитного договору свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, лише часткового сплатив кошти у загальному розмірі 43 108,48 грн, з яких: 1711,15 грн - часткове погашення тіла кредиту; 3841,51 грн - погашення комісії за надання кредиту; 37 555,82 грн - часткове погашення процентів за кредитом.

Апеляційний суд звертає увагу, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією яка свідчить про визнання ним боргу.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 23.12.2020 у справі № 127/23910/14-ц.

У даному випадку, відповідач вчинив конклюдентні дії, які свідчать про прийняття укладеного кредитного договору, який створив для нього певні цивільні права та обов'язки, частину з яких було реалізовано.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький по змісту висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17.

Стандарт доказування вірогідності доказів передбачає зокрема оцінку безпосередньо судом їх змістовної ваги та вплив на переконання суду у більшій ймовірності існування факту, ніж його відсутності.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Враховуючи наведене, а також обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд апеляційної інстанції вважає, що докази, надані Позивачем в підтвердження позовних вимог, є більш вірогідними, ніж доводи, наведені Відповідачем на їх спростування.

Таким чином, матеріали справи містять належні та допустимі докази укладення між сторонами кредитного договору та перерахування кредитних коштів на рахунок фізичної особи-підприємця Гончарової Анни Володимирівни, а також докази існування заборгованості у заявленому розмірі.

Доказів оплати заборгованості за тілом кредиту у розмірі 48 288,85 грн, заборгованості по процентах у розмірі 109 901,49 грн та заборгованості за комісією у розмірі 3658,49 грн відповідач не надав.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти, тоді як останній зобов'язання з повернення отриманих кредитних коштів, процентів за користування ними та комісії за надання кредиту виконав частково, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 161 848,83 грн, з яких: 48 288,85 грн - заборгованість за тілом кредиту, 109 901,49 грн - заборгованість за процентами, 3658,49 грн - заборгованість за комісією є правомірними та підлягають задоволенню.

Щодо доводів скаржника про те, що Позивачем не надано доказів приєднання Відповідача до Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», затверджених наказом директора Товариства №13-ОД від 27.06.2022, зокрема і шляхом їх окремого підписання, а тому самі по собі такі Правила не можуть оцінюватись судом як договір приєднання та породжувати передбаченими цими правилами права і обов'язки для Відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалося вище, на підтвердження укладення договору позивач надав візуальну форму послідовності дій клієнта щодо укладення електронного договору про надання кредиту № 457317-КС-004 від 07.09.2023, з якої вбачається, що 07.09.2023 клієнт заповнив заявку, тим самим зареєструвавшись в ІТС та створивши особистий кабінет (після авторизації, яка проходить шляхом введення логіна особистого кабінету, тобто за номером мобільного телефона, зазначеного ФОП Гончаровою Анною Володимирівною, і одноразового ідентифікатора), доступ до якого присутній лише у нього; ознайомився з офертою, прийняв її умови, здійснив акцептування кредитного договору шляхом надсилання товариству акцепту та підписання договору одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до п. 5 Договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті Кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає Договір.

Відповідно до п. 6 Договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті Кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань вважає їх справедливими та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає Договір з вільним волевиявленням.

Пунктом 14 Договору передбачено, що інші умови цього правочину регулюються Правилами, які є невід'ємною частиною Договору. Усі неврегульовані Договором правовідносини Сторін регулюються законодавством України.

Згідно з п. 1.3 Правил для Договорів, що укладаються в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», ці Правила є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з п. 8 договору, підписанням цього договору Позичальник (відповідач) підтверджує, що до укладання Договору відповідач отримав від Кредитодавця (позивача) інформацію, надання якої передбачено законодавством України, зокрема, передбачену частиною другою ст. 12 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Підписуючи договір одноразовим ідентифікатором як фізична особа-підприємець, відповідач підтвердив, що він погоджується виконувати його умови та розуміє їх зміст.

Отже, Апелянт попередньо (до укладання кредитного договору) був ознайомлений з Правилами, погодився неухильно їх дотримуватися, а також був обізнаний, що Правила є невід'ємною частиною кредитного договору, у зв'язку з чим усі доводи Відповідача про те, що він не приєднався до Правил є необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, щодо посилань відповідача на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 колегія суддів зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 виснувала, що підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може вважатись договором приєднання, у випадку відсутності у такій анкеті домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, а також відсутності підтверджень конкретних запропонованих Умов та правил банківських послуг. Також спір у справі № 342/180/17 виник між банківською установою та фізичною особою внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору про надання банківських послуг, який укладений шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Разом з тим, у даній справі спір виник між позивачем та відповідачем - фізичною особою-підприємцем, внаслідок неналежного виконання відповідачем договору про надання кредиту № 457317-КС-004 від 07.09.2023, який укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та який підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію". У спірних правовідносинах позивач не стверджує та відповідачем не здійснювалось підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг.

Таким чином апеляційний суд зазначає, що правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, на яку відповідач посилається в апеляційній скарзі, не є релевантною до спірних правовідносин у даній справі, з огляду на неподібність правовідносин у справі № 342/180/17 та у справі № 904/2756/25.

Доводи апеляційної скарги про те, що нарахована позивачем сума по відсоткам кредитним договором в розмірі - 109 901,49 грн. не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.

07.09.2023 року Фізична особа-підприємець Гончарова Анна Володимирівна уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» Договір № 457317-КС-004 про надання кредиту саме в статусі фізичної особи-підприємця.

Відповідно до п. 1 Договору Цілі (мета) Кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей Кредит не є споживчим кредитом.

Відтак, в даних правовідносинах, відповідач не є споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тому посилання ФОП Гончарової Анни Володимирівни на Закон України «Про захист прав споживачів» та інші нормативні акти, наведені в апеляційній скарзі в цьому контексті, є безпідставним та помилковим.

Щодо посилання скаржника на несправедливі умови договору (в розумінні норм Закону України «Про захист прав споживачів») в частині непропорційно великих відсотків за кредитним договором, колегія суддів зазначає наступне.

Як вказувалось вище, на правовідносини між сторонами не розповсюджується Закон України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З наведеного вбачається, що за договором Позивач передав Відповідачу грошові кошти (а не продукцію), які позичальник був зобов'язаний повернути (а не компенсувати їх вартість).

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 Цивільного кодексу України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 Цивільного кодексу України.

Таким чином, оскільки проценти за користування кредитом є легітимною платою за користування кредитними коштами протягом періоду кредитування, то вони в будь-якому випадку не можуть відноситись до компенсаційних виплат в розумінні норм пункту 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів».

Зазначені висновки повністю узгоджуються з правовою позицією із зазначеного питання, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в пунктах 74-87 Постанови від 05.04.2023р. по справі № 910/4518/16.

Відтак, цивільне законодавство взагалі не містить імперативної норми, яка б позбавляла кредитодавця (в даному випадку Позивача) права на плату за користування кредитними коштами (проценти).

Крім того, при підписанні Договору та Додаткової угоди, відповідач ознайомився та погодився з їх умовами, про що свідчить пункт 5 Договору, відповідно до якого Відповідач підтверджує, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх.

Умови пункту 1-3 Договору про надання кредиту та умови пунктів 1-8 Додаткової угоди встановлюють загальну вартість кредиту, розмір плати за користування кредитними коштами (процентна ставка), порядок нарахування та сплати процентів.

Ці умови чітко вказують на права та обов'язки сторін за Договором і є зрозумілими, не призводять до порушення балансу договірних прав і обов'язків сторін, не встановлюють непропорційно великої суми компенсації (плати) за користування кредитом. В апеляційній скарзі відповідач не навів будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач включив до умов Договору про надання кредиту та Додаткової угоди несправедливі умови, а при їх укладенні не дотримався б засад добросовісності та справедливості.

З наведеного вбачається, що відсотки за користування кредитом є легітимною платою за можливість не повертати борг, на які добровільно погодився позичальник.

Відповідно п. 2 договору протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом) нараховуються за ставкою вказаною у п. 1 Договору на залишок заборгованості по Кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, в залежності від дотримання Позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3. Договору і розраховується в порядку описаному нижче.

Згідно п. 2.1. договору у разі якщо погашення Кредиту здійснюється згідно погодженого Сторонами графіку платежів, що наведений в п. 3 до Договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого Кредиту, то зобов'язання Позичальника по сплаті Процентів за користування Кредитом розраховуються відповідно до Зниженої процентної ставки, що вказана в п. 1 Договору.

Відповідно до п. 2.2. договору сторони домовились, що у разі якщо повернення Кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3 Договору, (за виключенням дострокового повернення Кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по Кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування Процентів за користування Кредитом за Зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 1 Договору. При цьому, нарахування процентів за Стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3. До Договору, та до закінчення терміну дії Договору.

У випадку не повернення будь-якого з платежів у строки, передбачені графіком платежів, Кредитодавець здійснює відповідне коригування зобов'язань Позичальника, в тому числі з врахуванням скасування умови про нарахування процентів за Зниженою процентною ставкою, при чому проценти за користування Кредитом нараховуються на фактичний залишок суми Кредиту. Всі нараховані проценти за користування Кредитом мають бути сплачені не пізніше дати кожного із наступних чергових платежів, при цьому Сторони погодили, що Кредитодавець надає Позичальнику оновлений графік платежів шляхом відображення такого графіку в Особистому кабінеті Позичальника. Скасування умови про нарахування процентів за Зниженою процентною ставкою та початок нарахування процентів за Стандартною процентною ставкою на умовах, викладених в цьому Договорі не є зміною істотних умов цього Договору.

Отже, з огляду на вищезазначене, якщо позичальник здійснює платежі відповідно до графіків платежів кінцева вартість кредиту відповідає орієнтовній загальній вартості кредиту зазначеній в Договорі про надання кредиту та/або в Додатковій угоді до Договору про надання кредиту.

Крім того, відповідач не був позбавлений можливості надати свій контррозрахунок розміру процентів за договором про надання кредиту.

Доводи скаржника про те, що «…нарахування Позивачем Відповідачу заборгованості за комісією за кредитним договором №457317-КС-004 від 07.09.2023 є безпідставним. У зв'язку із вищевикладеним, Відповідач вважає, що отримання кредитором комісійної винагороди є таким, що не відповідає принципу справедливості, добросовісності та розумності в розумінні Закону України «Про споживче кредитування», а відтак дана позовна вимога не підлягає задоволенню…» відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Апеляційний суд критично оцінює посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 09.12.2019 року в справі № 524/5152/15.

На відміну від справи № 524/5152/15, кредит у даній справі надавався Відповідачу як фізичній особі-підприємцю відповідно до п. 1 Договору «Цілі (мета) Кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності», між сторонами даної справи не укладалися договори про надання споживчих кредитів, тобто у спірних правовідносинах позичальник не є споживачем, відповідно відсутні підстави для застосування правових норм, що регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", яка визначає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача та закріплює поняття несправедливі умови договору.

Отже, правовідносини у даній справі виникли не за договором про споживче кредитування, а тому, не є подібними, відповідно застосування при вирішенні цієї справи висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 09.12.2019 року у справі № 524/5152/15 є помилковим.

Крім того, як вже зазначалося вище, 07.09.2023 Фізична особа-підприємець Гончарова Анна Володимирівна уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» Договір № 457317-КС-004 про надання кредиту саме в статусі фізичної особи-підприємця.

Відтак, в даних правовідносинах, відповідач не є споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування» тому посилання ФОП Гончарової Анни Володимирівни на Закон України «Про захист прав споживачів» та Закон України «Про споживче кредитування» в цьому контексті, є безпідставними та помилковими.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги про те, що «…рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25 червня 2025 року по справі №904/2756/25 було ухвалено в порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, оскільки відповідно до статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи…» не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Також, суд апеляційної інстанції, дослідивши рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, погоджується з висновком суду першої інстанції, що розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., буде обґрунтованим та відповідатиме складності справи та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.

Таким чином, дослідивши доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що викладені в апеляційній скарзі доводи фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, проте по суті їх не спростовують; підстав для скасування чи зміни рішення не містять, а тому визнаються судом апеляційної інстанції безпідставними.

Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Гончарової Анни Володимирівни, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» в повному обсязі.

Водночас, з рішення суду першої інстанції вбачається очевидна описка в резолютивній частині оскаржуваного рішення щодо суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9780,00 грн.

Оскільки в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції здійснив розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, а в резолютивній частині стягнув 9780,00 грн., колегія суддів вважає за можливе змінити рішення суду першої інстанції у цій частині.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни резолютивної частини рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025.

При цьому, підставою для зміни оскаржуваного рішення є виключно описка в резолютивній частині оскаржуваного рішення щодо суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9780,00 грн., а не доводи апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Гончарової Анни Володимирівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025.

Доводи апеляційної скарги не підтвердились під час апеляційного перегляду спору, тому, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України", очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.

З підстав наведеного та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275-277, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гончарової Анни Володимирівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 у справі № 904/2756/25 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 у справі № 904/2756/25 - змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гончарової Анни Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 411, ідентифікаційний код 41084239) 167 271,23 грн, а саме: 161 848,83 грн, з яких: 48 288,85 грн - заборгованість за тілом кредиту, 109 901,49 грн - заборгованість за процентами, 3658,49 грн - заборгованість за комісією, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, про що видати наказ.».

В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 у справі № 904/2756/25 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін

Попередній документ

131125187

Наступний документ

131125189

Інформація про рішення:

№ рішення:	131125188
№ справи:	904/2756/25
Дата рішення:	20.10.2025
Дата публікації:	23.10.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; банківської діяльності, з них; кредитування, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (04.02.2026)
Дата надходження:	20.10.2025
Предмет позову:	стягнення 161 848,83 грн