21.10.2025 року м.Дніпро Справа № 908/879/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дарміна М.О. - доповідач,
судді: Мороз В.Ф., Верхогляд Т.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕТЕХНІКА» на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.06.2025 у справі №908/879/25 (суддя Зінченко Н.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське виробниче підприємство “Снігурівський колос», (57261, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Шевченкове (кол. Котляревська с/р), Шевченківська ТГ, вул. Погранична, буд. 2А),
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕТЕХНІКА», (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 121В)
про стягнення 138038,00 грн.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
03.04.2025 через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н, сформована в підсистемі “Електронний суд» ЄСІТС 03.04.2025, (вх. № 951/08-07/25 від 03.04.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське виробниче підприємство “Снігурівський колос», с. Шевченкове Миколаївського району Миколаївської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕТЕХНІКА», м. Запоріжжя про стягнення 63542,66 грн. безпідставно отриманих коштів, 36620,71 грн. суми процентів, нарахованих на суму основного боргу за ст. 536 ЦК України, 6089,65 грн. 3 % річних за ст. 625 ЦК України та 31784,98 грн. інфляційних втрат, а всього 138038,00 грн. заборгованості.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.06.2025 року у справі № 908/879/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське виробниче підприємство “Снігурівський колос», (Миколаївська область, Миколаївський район, с. Шевченкове (кол. Котляревська с/р), Шевченківська ТГ) до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕТЕХНІКА», м. Запоріжжя задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕТЕХНІКА», на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське виробниче підприємство “Снігурівський колос», 63542 (шістдесят три тисячі п'ятсот сорок дві) грн. 66 коп. попередньої оплати, 6089 (шість тисяч вісімдесят дев'ять) грн. 65 коп. 3 % річних, 31784 (тридцять одну тисячу сімсот вісімдесят чотири) грн. 98 коп. інфляційних втрат та 1779 (одну тисячу сімсот сімдесят дев'ять) грн. 75 коп. судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що 17.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕТЕХНІКА» (відповідач у справі) виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське виробниче підприємство “Снігурівський колос» (позивач у справі) рахунок на оплату №637 на загальну суму 63 542, 66 грн. Позивачем сплачено на користь відповідача 63 542, 66 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №98 від 21.01.2022, призначення платежу - “За насіння, рах. № 637 від 17.01.2022, в т. ч. ПДВ 14% 7803,48 грн.». ТОВ “Полетехніка» в Єдиному реєстрі податкових накладних за цією господарською операцією зареєстровано податкову накладну № 1482 від 21.01.2022.
Проте, товар обумовлений в рахунку та платіжній інструкції відповідачем поставлено не було.
Оскільки обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕТЕХНІКА» з повернення суми попередньої оплати у розмірі 63 542, 66 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростований, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення суми в розмірі 63 542, 66грн. є такою, що ґрунтується на законі, заявлена до стягнення правомірно та підлягає задоволенню.
Щодо стягнення 36620,71 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, які нараховуються позивачем за кожен день прострочення виконання зобов'язання, судом зауважено, що за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені.
З урахуванням того, що між сторонами договір поставки укладений у спрощений спосіб, сторонами не передбачено такої відповідальності як сплата пені за порушення договірних зобов'язань. Крім того, сторонами не передбачено розміру та порядку нарахування пені, що підлягає стягненню з відповідача. За викладеного, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення 36620,71 грн.
Позивачем також на підставі ст. 625 ЦК України, заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 6089,65 грн. за період з 22.01.2022 до 02.04.2025 та 31784,98 грн. інфляційних втрат, які розраховані за період з лютого 2022 по лютий 2025 року.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство» розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що розрахунок позивачем виконаний правильно.
На підставі викладеного, господарський суд дійшов висновку позовні вимоги задовольнити в частині стягнення з відповідача на користь позивача 63542,66 грн. попередньої оплати, 6089,65 грн. 3 % річних та 31784,98 грн. інфляційних втрат. В задоволенні решти суми позовних вимог судом відмовлено.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, через систему "Електронний суд", з апеляційною скаргою звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕТЕХНІКА», в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 02.06.2025 у справі № 908/879/25 скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «СВП «Снігурівський колос» до ТОВ «Полетехніка» про стягнення 138 038,00 грн. відмовити в повному обсязі.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Суд посилаючись на рахунок на оплату № 637 від 17.01.2022 та на платіжну інструкцію кредитового переказу № 98 від 21.01.2022, дійшов висновку про укладення між сторонами правочину у спрощений спосіб. Однак, суд не надав жодної правової оцінки тому, що рахунок на оплату № 637 від 17.01.2022 містить умову, яка зазначена в верхній частині рахунку: «Увага! Оплата цього рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов'язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на р/р Постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.»
За доводами скаржника, судом не досліджено зазначену умову в рахунку. Матеріали справи не містять жодного доказу, повідомлення Позивачем Відповідача, про здійснену оплату. Матеріали справи не містять доказів прибуття Позивачем до Відповідача з метою самовивозу товару та надання довіреності і паспорту на повноважного представника.
Окрім того, апелянт зауважує, що судом не враховано, що матеріали справи не містять жодного доказу направлення Позивачем Відповідачу будь-якого повідомлення про поставку товару або повернення коштів.
Також, апелянт звертає увагу, що Наказом Міністерства розвитку громадян та територій України № 376 від 28.02.2025, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Згідно зазначеного Переліку Шевченківська сільська територіальна громада UA48060370130070205 в період з 04.03.2022 по 10.04.2022 перебувала під тимчасовою окупацією. А в період з 11.04.2022 по 11.11.2022 перебувала в зоні активних бойових дій. Зазначений період не враховано судом при перевірці правильності нарахування 3% річних та індексу інфляції.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Позивач не скористався своїм процесуальним правом та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Мороз В.Ф., Верхогляд Т.А.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.06.2025р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи № 908/879/25. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕТЕХНІКА» на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.06.2025 у справі №908/879/25 (суддя Зінченко Наталя Григорівна) до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Запорізької області.
26.06.2025р. матеріали справи №908/879/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕТЕХНІКА» на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.06.2025 у справі №908/879/25 (суддя Зінченко Наталя Григорівна), для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
З матеріалів справи судом встановлено, що 17.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕТЕХНІКА» (відповідач у справі) виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське виробниче підприємство “Снігурівський колос» (позивач у справі) рахунок на оплату №637 на загальну суму 63 542, 66 грн.
Позивачем сплачено на користь відповідача 63542, 66 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №98 від 21.01.2022, призначення платежу - “За насіння, рах. № 637 від 17.01.2022, в т. ч. ПДВ 14% 7803,48 грн.».
ТОВ “Полетехніка» в Єдиному реєстрі податкових накладних за цією господарською операцією зареєстровано податкову накладну № 1482 від 21.01.2022.
Проте, як вбачається з матеріалів справи відповідач, товар обумовлений в рахунку та платіжній інструкції не поставив.
Не поставка обумовленого товару, та не повернення в добровільному порядку грошових коштів в сумі 63 542, 66грн., стало підставою позивача для звернення з позовом до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині того, що: 17.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕТЕХНІКА» (відповідач у справі) виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське виробниче підприємство “Снігурівський колос» (позивач у справі) рахунок на оплату №637 на загальну суму 63 542, 66 грн. Згідно платіжної інструкції №98 від 21.01.2022, (призначення платежу - “За насіння, рах. № 637 від 17.01.2022, в т. ч. ПДВ 14% 7803,48 грн.») позивачем було сплачено на користь відповідача 63 542, 66 грн. Разом з тим, в Єдиному реєстрі податкових накладних ТОВ “Полетехніка» за цією господарською операцією зареєстровано податкову накладну № 1482 від 21.01.2022.
Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідачем товар, обумовлений в рахунку та платіжній інструкції не поставив.
Відповідно до вимог ст. 509 Цивільного кодексу України, встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
З матеріалів та обставин справи встановлено, що підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки, який укладено між сторонами у спрощений спосіб, за яким одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно до положень частини першої статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Положеннями частини 1 статті 664 ЦК України унормовано, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Судом першої інстанції встановлено, що 21 січня 2022 року ТОВ «СГВП «Снігурівський колос» на підставі виставленого рахунку №637 від 17 січня 2022 року платіжною інструкцією №98 перерахував на банківський рахунок ТОВ «Полетехніка» грошові кошти у загальному розмірі 63 542,66 грн з призначенням платежу «За рах. №637 від 17.01.2022, в т.ч. ПДВ 14% 7803,48 грн.».
В Єдиному реєстрі податкових накладних за вищевказаною господарською операцією відповідачем було зареєстровано податкову накладну №1482 від 21.01.2022.
В свою чергу, доказів поставки відповідачем товару у відповідності до виставленого рахунку - соняшник (насіння) Алькангара 150К Круїзер в матеріалах справи відсутні.
Отже, доказів належного виконання відповідачем умов договору та прийняття позивачем товару від ТОВ «Полетехніка» матеріали справи не містять.
Згідно з ст.570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Згідно із частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов:
1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;
2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, що в цьому спорі і відбулося.
Відмова замовника від договору є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов'язанні) відповідно до вимог ст.1212 ЦК України (постанови Верховного Суду від 11.11.2018 у справі №910/13332/17, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.06.2021 у справі №916/2368/18, від 24.11.2021 у справі №910/17235/20, від 19.03.2025 у справі № 910/2026/25.
Частинами 1, 2 статті 693 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання щодо передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Разом з тим, можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного із варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
В даному випадку, позивач реалізував своє право, у порядку встановленому ч. 2 ст. 693 ЦК України шляхом пред'явлення позову до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах “Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, “Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути “існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття “майно», а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як “наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту “правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Відтак, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на “законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Брумареску проти Румунії», “Пономарьов проти України», “Агрокомплекс проти України»).
Враховуючи обставини справи, колегія суддів доходить висновку, що реалізація позивачем свого права на припинення і реалізація позивачем свого права на повернення передоплати товару, який не був поставлений, свідчить про його відмову від Договору поставки та відповідно про припинення зобов'язань сторін за Договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов'язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).
З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати в сумі 63 542,66 грн.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність правової оцінки умов, зазначених у рахунку № 637 від 17.01.2022. а саме: «… Суд посилаючись на рахунок на оплату № 637 від 17.01.2022 та на платіжну інструкцію кредитового переказу № 98 від 21.01.2022, дійшов висновку про укладення між сторонами правочину у спрощений спосіб. Однак, суд не надав жодної правової оцінки тому, що рахунок на оплату № 637 від 17.01.2022 містить умову, яка зазначена в верхній частині рахунку: «Увага! Оплата цього рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов'язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на р/р Постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.»
Висновок:
Судом не досліджено зазначену умову в рахунку;
Матеріали справи не містять жодного доказу, повідомлення Позивачем Відповідача, про здійснену оплату;
Матеріали справи не містять доказів прибуття Позивачем до Відповідача з метою самовивозу товару та надання довіреності і паспорту на повноважного представника. …» як безпідставні, оскільки вказані умови мають організаційно-технічний характер і не є істотними для визнання правочину укладеним. Факт оплати рахунку підтверджується платіжною інструкцією № 98 від 21.01.2022, що відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України свідчить про акцепт оферти та укладення договору у спрощений спосіб. Відсутність доказів повідомлення про оплату чи прибуття для самовивозу не спростовує факту виникнення у відповідача обов'язку поставити оплачений товар, а вразі його непоставки - повернути сплачену суму платежу, отриману відповідачем в якості попередньої оплати.
Щодо вимоги позивача про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, колегія суддів зазначає наступне:
Позивачем заявлені вимоги про стягнення 36620,71 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, за загальний період з 22.01.2022 по 02.04.2025.
Положеннями статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Частина друга статті 536 цього Кодексу - розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно частини 3 статті 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Разом з тим, частиною другою статті 625 ЦК України конкретизовано визначений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов'язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на таке обмеження законодавця щодо розміру трьох процентів річних, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із статтями 693, 536, 625 ЦК України.
Відповідно до статті 549 ЦК України, пенею є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення. Отже, нарахування процентів за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання, як це вчинено позивачем, за своєю правовою природою відповідає визначенню пені.
Разом з тим, системний аналіз положень частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України свідчить, що законодавець передбачив право сторін у договорі визначати розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак диспозитивність цих норм обмежується імперативними приписами частини другої статті 625 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення виконання грошового зобов'язання боржник зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати.
Таким чином, проценти, нараховані за кожен день прострочення, не можуть бути віднесені до процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, а фактично є пенею як видом неустойки.
З огляду на зазначене, визначені позивачем проценти в розмірі 36620,71 грн. за користування чужими грошовими коштами, з урахуванням положень статті 549 ЦК України, є пенею.
Відповідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
З урахуванням того, що між сторонами договір поставки укладений у спрощений спосіб, сторонами не передбачено такої відповідальності як сплата пені за порушення договірних зобов'язань. Сторонами також не передбачено розміру та порядку нарахування пені, що підлягає стягненню з відповідача.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення 36620,71 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних та втрат від інфляції, колегія суддів зазначає наступне:
Позивачем заявлені вимоги про стягнення 6 089,65 грн 3% річних за загальний період з 22.01.2022 по 02.04.2025 та 31 784,98 грн інфляційних втрат за період з лютого 2022 по лютий 2025 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст.ст. 625, 1212 ЦК України положення ст. 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, а тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він є арифметично вірним та правильним. При цьому, жодних заперечень щодо арифметичної правильності заявлених до стягнення сум апеляційна скарга не містить.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги: «… Норми ч. 3 ст. 75 ГПК України, - обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Так, Наказом Міністерства розвитку громадян та територій України № 376 від 28.02.2025, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Згідно зазначеного Переліку Шевченківська сільська територіальна громада UA48060370130070205 в період з 04.03.2022 по 10.04.2022 перебувала під тимчасовою окупацією. А в період з 11.04.2022 по 11.11.2022 перебувала в зоні активних бойових дій.
Висновок: Зазначений період не враховано судом при перевірці правильності нарахування 3% річних та індексу інфляції. …» як необґрунтовані, оскільки виникнення договірних правовідносин між сторонами, а також здійснення позивачем оплати за товар мали місце 17 січня 2022 року, тобто до початку окупації Шевченківської сільської територіальної громади, на території якої розташовувалося підприємство відповідача. Водночас, з огляду на перебування товару на території зазначеної громади та об'єктивну неможливість його переміщення на підконтрольну уряду України територію, відповідач, як суб'єкт господарювання, повинен був належним чином повідомити позивача про неможливість виконання зобов'язання з поставки та повернути отримані авансові кошти.
Невчинення відповідачем таких дій свідчить про недобросовісне виконання ним договірних зобов'язань та самостійне створення ризику настання негативних наслідків, пов'язаних із невиконанням договору.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів виснує, що доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Запорізької області від 02.06.2025 у справі №908/879/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Полетехніка» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полетехніка» на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.06.2025 у справі №908/879/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.06.2025 у справі №908/879/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3633,60 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Полетехніка».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя В.Ф. Мороз