Постанова від 09.10.2025 по справі 902/560/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2025 року Справа № 902/560/20(940/227/20)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Юрчук М.І. , суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Юзефович Д.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: ОСОБА_1 , Ковальчук Ю.М. (адвокат)

від відповідача 2: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Вінницької області, постановлену 14.07.2025 суддею Маслієм І.В. у м. Вінниця (повний текст ухвали складено 15.07.2025)

у справі № 902/560/20(940/227/20)

за позовом Фермерського господарства "Ланецького"

до ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про визнання недійсним договору поруки

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду Вінницької області перебувала позовна заява Фермерського господарства "Ланецького" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору поруки в межах провадження у справі № 902/560/20 про банкрутство ФГ "Ланецького".

До Господарського суду Вінницької області 14.07.2025 від представника позивача надійшла заява про відмову від позову. З огляду на це просив суд прийняти відмову від позову, закрити провадження у справі № 902/560/20(940/227/20) та зазначав що обізнаний з процесуальними наслідками відмови від позову.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 14.07.2025 прийнято відмову позивача від позову. Провадження у справі № 902/560/20(940/227/20) закрито.

Судом встановлено, що заява про відмову від позовних вимог подана уповноваженим представником позивача та з урахуванням змісту вказаної заяви відсутні підстави вважати, що такі дії суперечать інтересам позивача.

Не погодившись із вказаним процесуальним рішенням суду першої інстанції, відповідач - 1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Вінницької області від 14.07.2025 скасувати та повернути справу № 902/560/20(940/227/20) на розгляд Господарського суду Вінницької області.

Аргументуючи доводи апеляційної скарги вказує, що при прийнятті ухвали від 14.07.2025 по справі № 902/560/20(940/227/20) Господарським судом Вінницької області не перевірено належним чином чи не суперечить така заява керівника інтересам самого позивача - ФГ "Ланецького", чи подання заяви не є зловживанням процесуальними правами, оскільки вважає, що подання такої заяви є діями, спрямованими на позбавлення боржника можливості захистити свої права та скасування існуючого боргу.

Разом з цим вказує, що постановлення оскаржуваної ухвали Господарським судом Вінницької області вчинено без участі всіх учасників справи та без перевірки того, чи направлялась заява про відмову від позову всім учасникам справи для можливості надання ними своїх пояснень/заперечень.

За таких обставин вважає, що ухвала Господарського суд Вінницької області від 14.07.2025 у справі № 902/560/20(940/227/20) є такою, що постановлена з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а тому такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2025 (головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А., суддя Юрчук М.І.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 14.07.2025 у справі № 902/560/20(940/227/20); апеляційну скаргу постановлено розглянути із повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2025 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 14.07.2025 у справі № 902/560/20(940/227/20) до провадження у складі суду: головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Юрчук М.І., суддя Миханюк М.В.

Учасники справи правом надати письмові відзиви на апеляційну скаргу не скористалися.

Від ліквідатора ФГ "Ланецького" - арбітражного керуючого Томашука Миколи Савелійовича надійшли письмові клопотання із поясненнями, у яких, серед іншого, останній не погоджується із доводами апелянта та підтримує заяву попереднього керівника боржника ОСОБА_3 від 14.07.2025 про відмову від позову у справі № 902/560/20(940/227/20), а також просить суд здійснити розгляд апеляційної скарги без участі представника позивача з урахуванням висловленої позиції ліквідатора боржника.

В судовому засіданні присутній відповідач - 1 та його представник підтримали доводи, викладені у поданих ними процесуальних документах та надали усні пояснення.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

За умовами ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Разом з цим, в судовому засіданні заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи для можливості подання доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - разом з поданням відзиву або письмових пояснень. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Приписами ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що учасник справи, який подає нові докази до суду апеляційної інстанції, має належним чином обґрунтувати наявність причин, що об'єктивно не залежали від нього, що унеможливили подання цього доказу до суду першої інстанції. Приймаючи новий доказ у суді апеляційної інстанції, цей суд має обґрунтувати своє рішення, встановити, що такі докази не могла сторона подати до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Наведені положення визначають обов'язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об'єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (схожий за змістом правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями установленого процесуальним законом порядку - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - апелянта) (подібні за змістом висновки щодо застосування ст. 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).

Окрім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Водночас, колегія суддів відмічає, що наявні у матеріалах справи зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, а відтак клопотання про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню.

Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов'язковою не визнавалась,а наявні у матеріалах справи зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи № 902/560/20(940/227/20) та розглянувши доводи апеляційної скарги, а також перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд зазначає таке.

Предметом судового розгляду у цій справі є відмова позивача від позову, який було подано попереднім керівником боржника ФГ "Ланецького".

Колегія суддів враховує, що чинне процесуальне законодавство (зокрема, статті 46 та 191 ГПК України) визначає процесуальний порядок вирішення питання щодо наявності підстав для прийняття відмови від позовної заяви.

За змістом частини першої статті 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до частини шостої статті 46 ГПК України суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Водночас, більш уточнені положення містяться у статті 191 ГПК України.

Відповідно до частин першої-третьої, п'ятої статті 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє..

Колегія суддів враховує, що відмова від позову має не лише процесуальні, але й матеріально-правові наслідки у вигляді неможливості звернутися до суду з тотожним позовом вдруге.

Тому суд під час розгляду заяви про відмову від позову повинен з'ясувати дійсні обставини, які спонукали позивача до такого кроку.

Також, при розгляді заяви про відмову від позову, суд повинен перевірити можливість впливу закриття провадження на правове становище інших осіб, які можуть зазнати порушення прав, свобод та законних інтересів у результаті закриття провадження у справі на підставі прийнятої судом заяви про відмову від позову.

Отже, враховуючи викладені вище норми процесуального закону, колегія суддів зазначає, що зазначеними нормами ГПК України передбачено право позивача, як учасника справи, з урахуванням приписів цього Кодексу та керуючись наявною у нього метою, вільно обирати вид власної процесуальної поведінки, в тому числі шляхом відмови від позову на будь-якій стадії судового процесу.

Водночас, враховуючи вагомість процесуальних та матеріально-правових наслідків відмови від позову у вигляді неможливості звернутися до суду з тотожним позовом вдруге, а також з метою запобігання здійснення зловживання процесуальними правами, вчинення іншими особами умисних дискредитуючих дій, обов'язковою передумовою прийняття такої відмови судом є роз'яснення сторонам наслідків відповідних процесуальних дій, а також ретельної/якісної перевірки дійсної відсутності в діях позивача порушень закону чи прав, свобод або інтересів третіх осіб, зокрема учасників справи, що можливо здійснити, за умови наявності раціональних сумнівів та проявляючи розумну обачність (due diligence), зокрема, у судовому засіданні з викликом учасників справи.

Разом з тим, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про те, що відмова від позову в цій справі не порушуватиме прав інших осіб, зокрема, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутство - визнана господарським судом нездатність боржника, крім страховика або кредитної спілки, відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника, а також віднесення страховика або кредитної спілки відповідно до рішення Національного банку України до категорії неплатоспроможних відповідно до Закону України "Про страхування" або Закону України "Про кредитні спілки". При цьому головна мета процедур банкрутства полягає в захисті прав кредиторів юридичної особи, яка опинилася в скрутному фінансовому становищі.

Пунктом 4 частини першої статті 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

У цій справі позивач, відносно якого відкрито справу про банкрутство, звернувся із позовом до відповідачів про визнання договору поруки недійсним.

Позов мотивовано тим, що 01.11.2015 ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_1 договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 отримав у борг 290 000 доларів США.

У забезпечення виконання зобов'язань за договором позики того ж дня ОСОБА_2 з ФГ "Ланецького" уклали договір поруки № 2, відповідно до умов якого ФГ "Ланецького" взяло на себе зобов'язання відповідати перед ОСОБА_2 за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором позики.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що голова господарства ОСОБА_1 укладаючи договір поруки діяв у власних інтересах; перевищив надані йому повноваження під час його укладення; збори засновників фермерського господарства не приймали рішень про надання згоди на укладення такого правочину (підтверджено рішенням суду), тощо.

При цьому слід відмітити, що заборгованість за оскаржуваним договором поруки № 2 внесена до реєстру вимог кредиторів ФГ "Ланецького".

В свою чергу, заява про відмову від позову, подана безпосередньо в судовому засіданні 14.07.2025 головою ФГ "Ланецького" ОСОБА_3., обґрунтована виключно посиланням на приписи ст. 46 ГПК України.

Разом з тим, суд першої інстанцій, обмежившись посиланням на надане позивачу процесуальним законодавством право відмовитись від позову та встановивши повноваження заявника вчиняти відповідні дії від імені позивача, фактично не надав відповідної оцінки наслідкам розгляду цієї справи безпосередньо для боржника та його кредиторів.

Суд вважає за необхідне звернути увагу, що процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства. Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів. Однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.

Частина друга статті 7 КУзПБ визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги, стороною яких є боржник.

Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19).

Суд зауважує, що оцінюючи заяву представника позивача про відмову від позову, поданого в межах справи про банкрутство позивача, на предмет суперечності такої заяви інтересам особи, яку представляє представник, суд має також враховувати дотримання балансу публічного та приватного інтересу в контексті процедури банкрутства щодо такого позивача.

Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява про відмову від позову подана уповноваженим представником боржника та відмова не суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Суд апеляційної інстанції вважає, що таке звернення представника боржника в межах справи про банкрутство в подальшому може вплинути на розмір кредиторських вимог, що не було враховано місцевим господарським судом. При цьому, суд хоч і зазначив про те, що заявник у заяві про відмову від позову зазначив про обізнаність та розуміння наслідків відмови від позову та наслідки закриття провадження по справі, передбачених частиною третьою статті 231 ГПК України, однак не врахував, що відмова від позову, з урахуванням частини третьої статті 231 ГПК України, може вплинути на фінансовий стан боржника.

Водночас, як встановлено з матеріалів справи, заява про відмову від позову подана безпосередньо у судовому засіданні та інші учасники справи про її розгляд повідомлені не були, тому суд був позбавлений можливості з'ясування думки усіх учасників справи, зокрема апелянта, з приводу заявленої позивачем заяви. Вказане свідчить про неврахування судом прав та інтересів усіх учасників справи при розгляді заяви про відмову від позову.

Суд першої інстанції вказаних обставин не перевірив, думку усіх учасників справи не з'ясував, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі.

В силу ст. 73, 74, 76 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Виходячи з наведеного, доводи апелянта знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню. Ухвала Господарського суду Вінницької області від 14.07.2025 у справі № 902/560/20(940/227/20) підлягає скасуванню в порядку ст. 280 ГПК України, як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Розподіл судових витрат за подання даної апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не здійснюється, оскільки відповідно до ст. 129 ГПК України питання про судові витрати вирішується за наслідками розгляду спору по суті.

Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.

Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 14 липня 2025 року у справі № 902/560/20(940/227/20) скасувати.

Справу № 902/560/20(940/227/20) направити до Господарського суду Вінницької області для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "17" жовтня 2025 р.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Миханюк М.В.