вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" жовтня 2025 р. Справа№ 910/4380/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Суліма В.В.
Гаврилюка О.М.
за участю секретаря судового засідання Гончаренка О.С.
представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Лук'янович В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025, повний текст якого складений 27.08.2025,
у справі № 910/4380/25 (суддя Полякова К.В.)
за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
до Державного бюро розслідувань
про стягнення 2 000 029 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2025 року Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного бюро розслідувань про стягнення 2 000 000,00 грн моральної шкоди та 29 грн матеріальної шкоди, що обґрунтована протиправною бездіяльністю Державного бюро розслідувань через не внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою позивача від 11.02.2022 № 39.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у задоволенні клопотання Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення норм права відмовлено.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/4380/24 у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що внаслідок дій відповідача було порушено ділові зв'язки позивача, зокрема, не вказано, які це саме ділові зв'язки, з якими особами, неможливо продовжувати активну підприємницьку діяльність та порушено стосунки з оточуючими людьми, які глузували з позивача, тому підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення 29 грн матеріальної шкоди, яка полягає у понесених позивачем витратах на направлення скарги до Шевченківського районного суду міста Києва про не внесення працівниками Державного бюро розслідувань відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви позивача від 11.02.2022 № 39, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині, оскільки дані витрати не є збитками, а відносяться до судових витрат у справі № 761/6199/22, що розподіляються за правилами, встановленими процесуальним законодавством.
Також стосовно зауважень відповідача про те, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки листом від 17.02.2022 заява позивача від 11.02.2022 № 39 спрямована для виконання до ТУ ДБР у м. Львові та в подальшому ним розглянута по суті, суд зазначив, що, оскільки ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 14.04.2022 у справі № 761/6199/22 зобов'язано внести відомості за заявою позивача саме уповноважену особу Державного бюро розслідувань, а не ТУ ДБР у м. Львові, суд дійшов висновку, що позов пред'явлений до належного відповідача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з вказаним рішенням Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/4380/25, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 та ухвалити нове рішення згідно з яким: керуючись рішенням Конституційного Суду України №19-рп/2011 від 14.12.2011, ст. 4, 8 Господарського кодексу України, ст. 20 ГПК України, ч. 1 ст. 231, ч. 2 ст. 278 ГПК України закрити провадження у справі у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; стягнути з Державного бюро розслідувань на користь Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича кошти в сумі 2 000 029, 00 грн на відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої в результаті незаконних дій посадових (службових) осіб Державного бюро розслідувань при розгляді заяви про вчинене кримінальне правопорушення за вих. №39 від 11.02.2022, що спричинило приниження ділової репутації.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив про наявність підстав для увільнення від доказування.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що суд в рішенні не повно установив обставини, що мають значення у справі внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, в рішенні має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суддя вважає встановленими шляхом неправильного дослідження та оцінці доказів, а також порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Так, скаржник зазначає, що суд першої інстанції зобов'язаний був на підставі ст.ст.8,55 Конституції України захистити права гарантовані ст.56 Конституції України і задовольнити позов тому, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №761/39395/20 встановлено вину та незаконність дій Державного бюро розслідувань при розгляді заяви про вчинене кримінальне правопорушення або на підставі ст. 40 Конституції України вказати в рішенні на докази, що шкоду завдано не з вини відповідача, і права не порушувались, та не порушуються, але цього не було зроблено в результаті чого було порушено його права гарантовані ст. 56 Конституції України.
Апелянт також посилається на те, що враховуючи п.1 ч.1 ст. 20 ГК України і те, що дана позовна заява не стосується обставин, які виникли при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності між Державним бюро розслідувань та Фермерським господарством Бурки В.В., тому, вважає, що на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України суд зобов'язаний був закрити провадження у справі, оскільки що даний спір не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.
Водночас, апелянтом в апеляційній скарзі заявлено клопотання про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення ст. 56 Конституції України.
Клопотання обґрунтовано тим, що у зв'язку з неоднозначним застосуванням судами у даній справі вимог ст.ст. 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України , керуючись ст. 147, п. 1 ст. 150 Конституції України, ст. 17, 18 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Рішенням Європейського суду з прав людини від 07.10.2010 року в справі «Богатова проти України» просив суд звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення ст. 56 Конституції України, а саме: чи фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Державного бюро розслідувань при розгляді заяви про вчинене кримінальне правопорушення; чи може дане право бути обмежене, коли та на підставі яких норм Конституції України.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві, наданому до суду 12.09.2025, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.
Відповідач зазначає, що ФГ Бурки В.В. не наводить та не доводить належними та допустимими доказами заподіяння йому моральної шкоди, завданої внаслідок описаних вище дій ДБР, вимоги про відшкодування моральної шкоди обґрунтовані виключно загальними, абстрактними твердженнями про приниження честі, гідності та ділової репутації.
Також відповідач вказує, що позивачем не зазначено в чому саме полягала діяльність позивача як юридичної особи, та яким чином вона змінилася (у бік погіршення) у зв'язку з неправомірними, на його думку, діями відповідача, та яким чином дії ДБР принизили його ділову репутацію, як юридичної особи, в чому саме полягала неможливість його активної підприємницької діяльності як юридичної особи та який зв'язок такої неможливості пов'язаний з діями ДБР, як саме та скільки часу, зусиль необхідно йому для відновлення тієї репутації, яка, на його думку, існувала до порушеного права.
Відповідач звертає увагу, що позивач помилково вважає, що доказом завдання йому моральної шкоди є саме ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 14.04.2022 у справі № 761/6199/22, якою зобов'язано внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення на підставі заяви ФГ Бурки В.В. від 11.02.2022 вих. № 39, розпочати розслідування та надати заявнику відповідний витяг. Проте, такі правовідносини, що склалися між ФГ Бурки В.В. та ДБР врегульовані кримінальним процесуальним законодавством.
Крім того, відповідач звертає увагу на постанову Верховного Суду, якою встановлено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи і, оскільки, ФГ Бурки В.В. заявило вимогу до Прокуратури Львівської області та Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, і така вимога не об'єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір, то такий спір за своїм суб'єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України і підвідомчий господарському суду.
Апелянт також вважає, що багаторазове звернення упродовж тривалого періоду часу до суду однією особою у різних справах до одного і того ж відповідача - ДБР, із подачею тотожних та аналогічних позовів та постійна неявка у судові засідання свідчить про наявність порушень вимог статті 43 ГПК України.
Щодо клопотання про звернення до Конституційного Суду, відповідач вказує, що воно не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз'яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов'язковим для всіх суб'єктів їх застосування і реалізації, а спрямоване на встановлення факту порушення суб'єктивного права позивача на відшкодування за рахунок Держави шкоди та захисту цього права, тобто вирішення спору по суті.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2025 матеріали апеляційної скарги Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/4380/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Майданевич А.Г., судді: Сулім В.В., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/4380/25.
08.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/4380/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/4380/25 та призначено її розгляд на 13.10.2025.
Явка сторін у судове засідання
Представник позивача у судове засідання 13.10.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з системи «Електронний суд».
Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників судового процесу обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача.
Позиції учасників справи
Представник відповідача у судовому засіданні 13.10.2024 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що 11.02.2022 позивач звернувся із заявою № 39 (вх. № 865зкп від 14.02.2022) до Державного бюро розслідувань щодо можливих протиправних дій, які полягають у невиконанні службовими (посадовими) особами Львівської обласної прокуратури ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 01.06.2020 у справі № 461/4357/20.
17.02.2022 дане звернення позивача спрямовано Державним бюро розслідувань за вихідним № 865зкп/10-16-06-2764/22 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові (далі - ТУ ДБР у м. Львові), що поширює свою діяльність на Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську та Тернопільську області, з метою його вирішення та прийняття рішення по суті.
19.02.2022 позивач направив до Шевченківського районного суду міста Києва скаргу від 19.02.2022 № 58 щодо не внесення працівниками Державного бюро розслідувань відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви позивача від 11.02.2022 № 39.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 14.04.2022 у справі № 761/6199/22 скаргу позивача задоволено. Зобов'язано уповноважену особу Державного бюро розслідувань виконати вимоги ч. 1 ст. 214 КПК України та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальні правопорушення, викладені в заяві ФГ Бурки Віталія Володимировича від 11.02.2022 № 39, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
24.06.2022 ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 14.04.2022 у справі № 761/6199/22 надійшла до Державного бюро розслідувань.
Листом Державного бюро розслідувань від 29.06.2022 № 12561-22/10-16-06-5967/22 дану ухвалу спрямовано для виконання до ТУ ДБР у м. Львові.
19.07.2022 ТУ ДБР у м. Львові до ЄРДР внесено відомості за № 6202214011000090 щодо фактів викладених у звернені позивача від 11.02.2022 № 39 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України та в подальшому об'єднане з кримінальним провадженням № 62022140010000164 від 18.04.2022.
За наслідками проведеного досудового розслідування, постановою слідчого ТУ ДБР у м. Львові від 07.08.2023 прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 62022140010000164 від 18.04.2022 з підстав визначених пунктом 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв'язку із відсутністю складу кримінального правопорушення.
На підтвердження понесення позивачем збитків у розмірі 29 грн. щодо направлення скарги до Шевченківського районного суду міста Києва про не внесення працівниками Державного бюро розслідувань відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви позивача від 11.02.2022 № 39 позивачем надано до матеріалів справи копію чеку АТ «Укрпошта» від 19.02.2022.
Позивач вказує, що грубе порушення норм статей 40, 55, 56 Конституції України та норм Кримінального процесуального кодексу України з боку ДБР спричинило позивачу моральну шкоду у сумі 2 000 000,00 грн.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав, що Господарством не наведено та не доведено належними і допустимими доказами моральної шкоди, завданої внаслідок описаних дій ДБР, вимоги про відшкодування моральної шкоди обґрунтовані виключно загальними, абстрактними твердженнями про приниження честі, гідності та ділової репутації.
Також відповідач зазначив, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку заявленої моральної шкоди у сумі 2 000 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії ДБР при розгляді заяви є незаконними, оскільки відповідачем не зареєстровано заяву, а саме не внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та не визначено Господарство потерпілою стороною в даному кримінальному провадженні. У зв'язку із такими діями відповідача Господарство не змогло захистити свої права, в результаті чого позивачу було спричинено моральну шкоду.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини 1, 2 статті 23 ЦК України).
Чинне законодавство не містить визначення поняття ділової репутації юридичної особи, оскільки воно є морально-етичною категорією й одночасно особистим немайновим благом, якому закон надає значення самостійного об'єкта судового захисту (стаття 201 ЦК України).
Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації. Способами захисту ділової репутації може бути вимога про відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної такими порушеннями юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди (стаття 94 ЦК України).
Згідно з частинами 3, 4 статті 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, згідно з якою моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України, за відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21).
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України.
Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, а збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ГПК України.
У частині 2 статті 80 ГПК України визначено, що позивач або особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд, в силу приписів частини 1 статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановлені судом фактичні обставини викладаються в судовому рішенні з посиланням на докази, на підставі яких їх встановлено.
Зокрема, з'ясуванню підлягає факт приниження ділової репутації позивача, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
На обґрунтування позовних вимог щодо стягнення моральної та матеріальної шкоди позивач наголошував на тому, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 14.04.2022 у справі № 761/6199/22 підтверджується порушення закону зі сторони відповідача. Так, позивач зауважив, що не зміг захистити свої права, в результаті чого йому спричинено матеріальну та моральну шкоду, що полягала у приниженні ділової репутації, було порушено нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності, порушено нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків із оточуючими людьми.
Водночас, позивач не надав жодних доказів, які б доводили заподіяння шкоди іміджу позивача, приниження його ділової репутації.
Більш того, ФГ Бурки В.В. не навів жодних доводів, які би пояснювали у чому конкретно полягає порушення особистих немайнових прав юридичної особи ФГ Бурки В.В. в розумінні статті 94 ЦК України, а також, який існує причинний зв'язок між ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 14.04.2022 у справі №761/6199/22, якою зобов'язано ДБР внести відомості до ЄРДР і ймовірним порушенням таких особистих немайнових прав.
Відтак, ФГ Бурки В.В. не обґрунтувало: у чому саме полягали неправомірні дії працівників ДБР; яким чином ці дії/бездіяльність принизили ділову репутацію ФГ Бурки В.В., як юридичної особи; у чому саме полягала неможливість активної підприємницької діяльності ФГ Бурки В.В., як юридичної особи; який зв'язок такої неможливості пов'язаний із діями/бездіяльністю ДБР.
Також, позивачем не зазначено, у чому саме полягала громадська діяльність позивача як юридичної особи, та яким чином вона змінилася (у сторону погіршення) у зв'язку із неправомірними, на думку позивача, діями ДБР.
Усі доводи позивача зводятся до загальних фраз, як то «приниження ділової репутації», «порушенні нормальних ділових зв'язків», «порушенні стосунків з оточуючими людьми» тощо.
Водночас, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач не обґрунтував жодними належними та допустимими доказами факту та розміру заявленої ним моральної шкоди.
Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Проте, позивачем не надано жодних належних та достатніх доказів факту приниження ділової репутації чи неможливості вести активну підприємницьку діяльність, внаслідок зобов'язання слідчого внести відомості до ЄРДР, причинний зв'язок між діями/бездіяльністю органів досудового розслідування та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався й відповідно розміром моральної шкоди, яку нібито спричинено останньому.
Крім того, закриття кримінального провадження у зв'язку із відсутністю складу злочину та поведінка позивача під час проведення досудового розслідування свідчать про штучне створення підстав для внесення відомостей до ЄРДР, а не про дійсне вчинення кримінального правопорушення.
З приводу зобов'язання слідчого внести відомості до ЄРДР слід зазначити, що однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом, у разі задоволення таких скарг, вже становить достатньо справедливу сатисфакцію.
В силу норм КПК України, ЦК України та ГПК України випливає, що саме на позивача покладено обов'язок належним чином обґрунтувати факт заподіяння йому шкоди (зазначивши при цьому, в чому саме полягала така шкода), причинний зв'язок між спірним рішенням органу державної влади та фактом заподіяння позивачу певної шкоди, а також конкретні мотиви, якими позивач керувався, обґрунтовуючи розмір заподіяної шкоди.
Однак, жодної із вищезазначених складових позивач не обґрунтував та не довів, а з цитованих ним рішень вказане жодним чином не вбачається.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що доводи скаржника про те, що в силу низки рішень Конституційного Суду України та Верховного Суду, він звільнений від доказування певних обставин у даній справі є суб'єктивною думкою та не заслуговують на увагу.
Стосовно позовних вимог про стягнення 29 грн матеріальної шкоди, яка полягає в понесених позивачем витратах на направлення скарги до Шевченківського районного суду міста Києва про не внесення працівниками Державного бюро розслідувань відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви позивача від 11.02.2022 № 39, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині, оскільки дані витрати не є збитками, а відносяться до судових витрат у справі № 761/6199/22, що розподіляються за правилами, встановленими процесуальним законодавством.
Щодо доводів відповідача про те, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки листом від 17.02.2022 заява позивача від 11.02.2022 № 39 спрямована для виконання до ТУ ДБР у м. Львові та в подальшому ним розглянута по суті, колегія суддів зазначає наступне.
Так, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 14.04.2022 у справі № 761/6199/22 зобов'язано уповноважену особу Державного бюро розслідувань внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальні правопорушення, викладені в заяві ФГ Бурки Віталія Володимировича від 11.02.2022 № 39.
Отже, оскільки зазначеним судовим рішенням внести відомості за заявою позивача зобов'язано саме уповноважену особу Державного бюро розслідувань, а не ТУ ДБР у м. Львові, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов пред'явлений до належного відповідача.
Стосовно доводів скаржника про те, що спір у даній справі непідвідомчий господарським судам, колегія суддів звертає увагу на постанову Касаційного цивільного суду у складі колегії Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 461/3186/16-ц, якою закрито провадження у справі та повідомлено ФГ Бурки В.В., що дану справу віднесено до юрисдикції господарських судів.
Вказана постанова Верховного Суду вмотивована тим, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи і, оскільки, ФГ Бурки В.В. заявило вимогу до Прокуратури Львівської області та Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, і така вимога не об'єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір, то такий спір за своїм суб'єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України і підвідомчий господарському суду.
Верховний Суд у своїй постанові послався на висновки та правові позиції, що були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 461/1930/16-ц, від 17.10.2018 у справі № 464/1874/17, від 05.06.2019 у справі № 454/1690/16, від 05.06.2019 у справі № 454/2181/16, від 03.07.2019 у справі № 454/3304/14, від 18.09.2019 у справі №757/37226/17, від 08.11.2019 у справі № 454/1008/16-ц, а також Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.06.2018 у справі № 454/1668/17.
Таким чином, ФГ Бурки В.В. (як позивачу у вищезгаданій справі) достеменно відомо про те, що цей спір може розглядатись у господарському судочинстві, тому доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.
Інші доводи скаржника, зокрема, в частині того, що суд не встановив чи Конституція України має найвищу юридичну силу, чи права і свободи і громадянина захищаються судом, тощо, не заслуговують на увагу з огляду на відсутність взаємозв'язку цих доводів зі змістом оскаржуваного рішення та суттю спірних правовідносин.
Щодо клопотання позивача про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення ст. 56 Конституції України, суд апеляційної інстанції вважає його необґрунтованим з огляду на наступне.
У зв'язку з неоднозначним, на переконання позивача, застосуванням судами у цій справі статті 56 Конституції України, керуючись статтею 147, пунктом 1 статті 150 Конституції України, статтями 17, 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішенням Європейського суду з прав людини від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України», апелянт просить суд звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а саме: чи має право ФГ Бурки В.В. на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб ДБР, і чи може це право бути обмежене, у яких випадках, на підставі яких норм Конституції України.
Відповідно до частини шостої статті 11 ГПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.
З вищенаведеного вбачається, що заявлене клопотання за змістом не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз'яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов'язковим для всіх суб'єктів їх застосування і реалізації, а спрямоване на встановлення факту порушення суб'єктивного права позивача на відшкодування за рахунок держави шкоди та захисту цього права, тобто вирішення спору по суті.
Системний аналіз положень статті 56 Конституції України та статей 1173, 1174 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стаття 56 Конституції України є загальною нормою, якою встановлено право особи на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Водночас, норми Глави 82 «Відшкодування шкоди» ЦК України є спеціальними та визначають у передбачених цією главою випадках підстави й порядок відшкодування майнової та моральної шкоди.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а тому відповідне клопотання ФГ Бурки В.В. задоволенню також не підлягає.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/4380/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/4380/25 залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що за подання апеляційної скарги Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича судовий збір не сплачувався, а тому розподіл за її подання і розгляд не здійснюється.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/4380/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/4380/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 9104380/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 21.10.2025.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді В.В. Сулім
О.М. Гаврилюк