вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" жовтня 2025 р. Справа№ 920/691/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Владимиренко С.В.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: не з'явились
від відповідача: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення господарського суду Сумської області 10.07.2025 (повне судове рішення складено 10.07.2025.
у справі № 920/691/25 (суддя Резніченко О.Ю.)
за позовом ОСОБА_1
до Комунального некомерційного підприємства Охтирської міської ради "Охтирська центральна районна лікарня"
про стягнення 390 906 грн 00 коп.
Короткий зміст позовних вимог.
У травні 2025 року ОСОБА_1 (позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до господарського суду Сумської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства Охтирської міської ради "Охтирська центральна районна лікарня" (відповідача, КП НКП ОМР "Охтирська центральна районна лікарня") про стягнення вартості безпідставно набутого майна у розмірі 390 906 грн 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у березні 2022 поставив на облік побутову техніку з магазину "Техномаркет" на загальну суму 390 906 грн 00 коп. Однак як зазначила позивачка, вона не погоджувала передачу відповідачу вищезгаданої техніки, а тому на переконання останньої, відповідач безпідставно за її рахунок набув зазначене майно.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення.
Рішенням господарського суду Сумської області від 10.07.2025 у справі № 920/691/25 в позові відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачкою не доведено факту безпідставного набуття відповідачем спірного майна саме за її рахунок, у зв'язку із чим позовні вимоги не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Сумської області від 10.07.2025 у справі № 920/691/25, ОСОБА_1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачка зазначає, суд першої інстанції дійшовши помилкового висновку про відсутність доказів, які підтверджують факт наявності права власності позивачки на спірну побутову техніку, не врахував додані до позову видаткові накладні та договори поставки побутової техніки.
КП НКП ОМР "Охтирська центральна районна лікарня" подало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, зазначаючи, що позивачем не доведено, що передача спірного майна була неправомірною або що він є єдиним власником спірного майна.
Поряд з цим, відповідач зауважує, що на момент фактичного надходження спірного майна до лікарні, не було заявлено про право власності іншою особою, не подано вимоги про повернення чи заборони його використання, не повідомлено органи поліції про вчинення крадіжки.
Також за твердженням відповідача, додані позивачкою до позову видаткові накладні та договори поставки не містять точні ознаки, по яким можна ідентифікувати спірну побутову техніку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 (колегією суддів у складі: головуючої Ходаківської І. П., суддів Владимиренко С. В., Демидової А. М.,) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Сумської області від 10.07.2025 у справі № 920/691/25 та розгляд якої призначено в судовому засіданні на 08.10.2025.
Учасники справи явку своїх представників у судове засідання 08.10.2025 не забезпечили. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи без участі її представника судом задоволено, оскільки участь у судовому засіданні є правом, а не обов'язком учасника справи, яке використовується ним на власний розсуд.
Враховуючи, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов'язковою, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
Між позивачкою та фізичною особою-підприємцем Пятун О. І. було укладено договір оренди нежитлового приміщення від 01.04.2021 (надалі - договір), за умовами якого позивачка прийняла в оренду приміщення за адресою: Сумська обл., м. Охтирка, вул. Незалежності, 8.
Відповідно до п. 7.1 договору строк його дії до 31.12.2021.
Також п. 7.2 договору передбачено, що зміни та доповнення до договору можуть мати місце за згодою сторін, які оформлені в письмовій формі і становлять невід'ємну частину договору.
Як зазначила позивачка у позові, в орендованому нею приміщенні був розташований магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", у якому вона здійснювала діяльність. Однак жодного доказу на підтвердження цього факту суду не подано.
При цьому, в договорі оренди від 01.04.2021 було визначено, що приміщення передається для використання позивачкою у приватній діяльності. Доказів здійснення приватної діяльності позивачки у магазині "Техномаркет" та пов'язаності цього магазину з позивачкою суду не подано.
08.08.2023 відповідач надіслав директору з продажів компанії "Техномаркет" Сібілю Роману лист, у якому повідомив, що після влучання ворожого снаряду 08.03.2022 лікарнею було отримано побутову техніку, яка вціліла та має пошкодження, які не впливають на функціонування, надану, зі слів благодійника, від магазину "Техномаркет".
Через відсутність підтвердних документів комісією лікарні було прийнято рішення оприбуткувати дану благодійну допомогу за середньоринковою ціною для постановки на баланс лікарні.
У відповіді відповідач також зазначив перелік побутової техніки та загальну суму 390 906 грн 00 коп.
Спір у даній справі виник, у зв'язку з тим, що на думку позивачки, перелічена у відповіді від 08.08.2023 побутова техніка є її власністю, а відповідач без її згоди, тобто без будь-яких правових підстав безпідставно набув це майно.
З огляду на викладене, відповідно до частини другої статті 1213 Цивільного кодексу України позивачка просила місцевий господарський суд стягнути з відповідача 390 906 грн 00 коп. як відшкодування вартості безпідставно набутого майна.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що правовою підставою позову визначено положення статті 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Згідно з статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно частини статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Звертаючись до місцевого господарського суду із даним позовом, позивачка посилалася на належність їй майна - побутової техніки на суму 390 906 грн 00 коп., що підтверджується наступними доказами: договором оренди нежитлового приміщення від 01.04.2021; листом від 04.10.2023 від фізичної особи-підприємця Пятун О.І.; листом відповідача від 08.08.2023 № 1472/7; листами відповідача від 25.09.2023 №1858/8, від 31.01.2024 № 393/8; договорами та видатковими накладними, які укладалися між позивачкою та суб'єктами підприємницької діяльності на придбання позивачкою побутової техніки.
Дослідивши подані позивачкою письмові докази, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстації про те, вказані докази не є належними доказами, які підтверджують факт наявності права власності позивачки на майно - побутову техніку на суму 390 906 грн 00 коп., оскільки договір оренди та вище перелічені листи взагалі не є доказами, на підставі яких може визначатися правовий титул та належність майна - побутової техніки позивачці.
Посилання позивачки у апеляційній скарзі на додані нею до позову видаткові накладні та договори поставки побутової техніки, у якості доказів, які підтверджують факт наявності у позивачки права власності на спірну побутову техніку, судовою колегією оцінюються критично, так як вказані видаткові накладні та договори на придбання побутової техніки позивачкою не дають можливості визначити, що придбана за цими накладними та договорами побутова техніка, знаходиться у відповідача, оскільки у договорах та видаткових накладних відсутні ідентифікуючі ознаки спірної побутової техніки.
Інші наведені позивачкою у апеляційній скарзі доводи колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.
В свою чергу, викладені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу твердження є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді даної справи.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачкою не доведено факту безпідставного набуття відповідачем майна саме за її рахунок, тому позовна вимога про стягнення 390 906 грн 00 коп. вартості безпідставно набутого майна, не підлягає задоволенню за її недоведеністю.
За результатами апеляційного перегляду, судовою колегією не встановлено неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час винесення оскаржуваного рішення і підстав для його зміни чи скасування, за мотивів наведених у апеляційній скарзі, колегія суддів теж не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Судові витрати
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області 10.07.2025 у справі № 920/691/25 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова складена 17.10.2025.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді С.В. Владимиренко
А.М. Демидова