вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" жовтня 2025 р. Справа№ 925/170/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Хрипуна О.О.
суддів: Владимиренко С.В.
Коробенка Г.П.
розглядаючи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Констант Агро Бізнес Груп»
на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.07.2025
у справі № 925/170/25 (суддя Костянтин Довгань)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Констант Агро Бізнес Груп»
до Фізичної особи-підприємця Бондаренка Максима Миколайовича
про стягнення 46 250, 00 грн,
У лютому 2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Констант Агро Бізнес Груп» звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Бондаренка Максима Миколайовича про стягнення 46 250, 00 грн за неналежне виконання зобов'язань по договору надання послуг, укладеного у спрощеному порядку, а також витрат по сплаті судового збору в сумі 3 028, 00 грн і витрат на правову допомогу в розмірі 3 000, 00 грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідачем виконання послуг в обсязі та на суму, передбачену прейскурантом на оплату та відповідно до здійсненої позивачем повної оплати, здійснена не була.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 08.07.2025 у справі № 925/170/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надана позивачем роздруківка електронної переписки у додатку - месендежрі «Viber» не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Отже, в матеріалах справи відсутні докази існування письмової домовленості між сторонами, в якій би були зафіксовані істотні умови договору, зокрема: предмет договору, обсяг та строки надання послуг, порядок приймання-передачі робіт та умови відповідальності. Крім того місцевим господарським судом також встановлено, що надані позивачем платіжні документи щодо перерахування грошових коштів з рахунку товариства на рахунок відповідача із призначенням платежу: «оплата за відео зйомки» не є належним доказом існування договірних відносин між сторонами та будь-яких зобов'язань відповідача перед позивачем, оскільки сам факт перерахування коштів не підтверджує наявність зобов'язань відповідача. Крім того судом першої інстанції звернуто увагу, що матеріали справи не містять актів виконаних робіт або будь-яких інших документів, які б підтверджували факт виконання відповідачем послуг відео зйомки та їх прийняття. В матеріалах справи також відсутні будь-які докази, що підтверджують передачу позивачу результату зазначених послуг (файли відеозаписів, посилання, електронна переписка тощо).
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Констант Агро Бізнес Груп» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просить прийняти до розгляду апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження, скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 08.07.2025 у справі № 925/170/25 повністю, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Констант Агро Бізнес Груп» до Фізичної особи-підприємця Бондаренка Максима Миколайовича про стягнення 46 250,00 грн у повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду є необґрунтованими та незаконним. Зокрема скаржник вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України, до позовної заяви, що направлялась відповідачу у письмовому вигляді засобами поштового зв'язку, було додано копії усіх доданих до неї документів, в тому числі платіжна інструкція № 464 від 09.08.2024 про сплату 33 600, 00 грн. Однак, при завантаженні позову до суду через систему Електронний суд, внаслідок механічної помилки, дана платіжна інструкція не була підвантажена, однак такий документ існує, про нього було зазначено у позовній заяві та протягом розгляду справи місцевий господарський суд не встановив його відсутність. Крім того на думку скаржника судом першої інстанції не враховано, що відповідач вчинив ряд конклюдентних дій, які свідчать про укладення договору, а саме: надав прайс-лист з переліком його послуг та їх вартістю, задавав активно питання про уточнення надання послуг, вчинив виїзд на територію знаходження агро-агрегата та вчинив його відеозйомку, а також отримав грошові кошти та підтвердив оплату його послуг та зобов'язався у певний строк надіслати відеоролик. В свою чергу скаржник вважає, що скріншоти переписки у додатку - месенджері «Viber» є письмовим документом, який було подано до суду у формі електронного доказу через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» та підписано ЕЦП. При цьому, твердження відповідача про те, що договір не містить істотних умов договору не відповідає дійсності, оскільки сторонами фактично узгоджено істотні умови договору. Таким чином, суд першої інстанції не врахував фактичне визнання відповідачем наведених у позові обставин щодо укладення угоди про надання послуг та невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Констант Агро Бізнес Груп» на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.07.2025 у справі № 925/170/25, вирішено справу № 925/170/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Констант Агро Бізнес Груп» на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.07.2025 розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
28.08.2025 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).
Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з позовної заяви, позивач зазначив, що між сторонами був укладений договір надання послуг у спрощеному порядку, в результаті чого виникли правовідносини щодо надання послуг, у яких відповідач - як виконавець, надав позивачеві свої банківські реквізити на суму 46 250,00 грн, а позивач - як замовник, оплатив вказані послуги.
Позивач також зазначив, що факт оплати позивачем замовлених послуг у відповідача підтверджується платіжними документами АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК»:
- № 460 від 23 липня 2024 року на суму 8400,00 грн;
- № 478 від 30 липня 2024 року на суму 4 250 грн.;
- № 464 від 09 серпня 2024 року на суму 33 600,00 грн.
Як стверджує позивач, за домовленістю щодо надання послуг, відповідач мав здійснити відеозйомку причепу-розкидача органічних добрив Tytan 24, та змонтувати відеоролик для використання позивачем в подальших рекламних цілях до 16.08.2024.
В якості доказу перемовин сторін позивач надав до суду скріншоти обміну повідомленнями у додатку-месенджері Вайбер (Viber) між представником замовника (директором Голуб Михайлом Вікторовичем) та представником виконавця (Бондаренко Максимом Миколайовичем). (а.с. 16-52)
Оскільки відповідачем не було виконано взятих на себе зобов'язань, позивач направив на адресу ФОП Бондаренко Максима Миколайоивча ( АДРЕСА_1 ) від 01.11.2024 в якій зазначив, що станом на 01.11.2024 замовник не отримав від виконавця змонтований відео-ролік, про що свідчить подальший обмін повідомленнями у вайбері між представниками сторін. В зв'язку з вказаним позивач просив відповідача повернути перераховані кошти в повному об'ємі 46 250, 00 грн в термін до 04.11.2024 або надати готовий відео-ролік до 02.11.2024. (а.с. 8)
Докази направлення та отримання відповідачем 04.12.2024 вказаної претензії наявні в матеріалах справи. (а.с. 14-15)
Також в матеріалах справи наявні копії платіжних інструкцій № 478 від 30.07.2024 на суму 4 250, 00 грн та № 460 від 23.07.2024 на суму 8 400, 00 грн з призначенням платежу: «Оплата за послуги відео зйомки без ПДВ». (а.с. 11-12)
Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв'язку з тим, що відповідачем виконання послуг в обсязі та на суму, передбачену прейскурантом на оплату та відповідно до здійсненої позивачем повної оплати, здійснено не було, а тому позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 46 250, 00 грн, посилаючись на листування у додатку - месендежрі «Viber» та платіжні документи.
Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази існування письмової домовленості між сторонами, в якій би були зафіксовані істотні умови договору, зокрема: предмет договору, обсяг та строки надання послуг, порядок приймання-передачі робіт та умови відповідальності.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, не може погодитись з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Отже, предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних з укладенням договору надання послуг зі зйомки відеоролика у спрощений спосіб, встановлення факту оплати цих послуг та їх ненадання та встановлення факту порушення умов договору відповідачем в частині виконання оплачених послуг.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу, зокрема з договорів та правочинів.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України (тут і далі в редакції чинні на момент листування між сторонами) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до частини першої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Згідно статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При цьому при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, в якості доказу укладення між сторонами договору позивачем надано скріншоти обміну повідомленнями у додатку-месенджері Вайбер (Viber) між представником замовника (директором Голуб Михайлом Вікторовичем) та представником виконавця (Бондаренко Максимом Миколайовичем). (а.с. 16-52)
Відповідно до частин першої, другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 Господарського процесуального кодексу України, у подібних правовідносинах.
Колегія суддів також зазначає, що згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. Велика Палата Верховного Суду у постанові № 916/3027/21 (висновкам якої оскаржувана скаржницею постанова апеляційного суду відповідає в повній мірі) чітко зазначила, що кожна з наведених відповідачем постанов Верховного Суду стосується виключно того, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
При цьому у вказаній постанові Великою Палатою Верховного Суду не сформулювали висновок, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як допустимі докази (електронні докази).
Відповідно до п.п. 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч.1, ч.4, статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п.1, ч. 2, статті 45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінчіч та інші проти Сербії», заява № 44698/06). Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов'язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід'ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення ЄСПЛ у справі «Томіч та інші проти Чорногорії», заява № 18650/09, у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини», заява № 13279/05).
На підстав вищенаведеного, з метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, колегія суддів при вирішенні даної справи виходить саме з вищевказаних висновків Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів зазначає, що скріншоти переписки у додатку - месенджері «Viber» є письмовим документом, який було подано до суду у формі електронного доказу через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» та підписано ЕЦП. (а.с. 16-52)
Щодо ідентифікації осіб між якими було здійснено листування у додатку - месенджері «Viber» колегія суддів зазначає, що дана переписка відбувалась між «Bondarenko Maksym та смайлик у формі відео зйомки» та «Михайлом».
Вказане зокрема підтверджується зворотами, що використовуються: - смс надходять від «Bondarenko Maksym та смайлик у формі відео зйомки» - також даною особою було надано реквізити на ім'я ФОП Бондаренко Максим Миколайович, код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , яким і є відповідач. (а.с. 29)
Стосовно другої сторони листування вбачається, що «Bondarenko Maksym та смайлик у формі відео зйомки» в повідомленнях звертається до неї на ім'я Михайло, а саме - «Михайло, доброго вечора!», «Михайло, доброго дня!».
Колегія суддів зазначає, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Констант Агро Бізнес Груп» є Голуб Михайло Вікторович.
Також, колегія суддів зазначає, що наявні в матеріалах справи скріншоти підтверджують факт досягнення сторонами домовленості щодо дати та місця проведення відеозйомки, вартості пакету послуг, що входить у послуги, яке обладнання використовується, умови щодо бронювання дати зйомки та порядку розрахунку, а також транспортні витрати.
Зокрема зі змісту листування вбачається наступне: « 13.07.2024 о 20:29 год та 21:05 год від «Bondarenko Maksym та смайлик у формі відео зйомки» надійшли смс-повідомлення у мобільному додатку Вайбер з умовами співпраці (прайс-лист) станом на 25.07.2024, який включає два пакети послуг вартістю 600 дол та 900 дол, а також вартість бронювання дати 100 дол. Також запропоновано дату зйомки 25.07.2024. 16.07.2024 о 14:04 год «Михайло» повідомив, що відеозйомка буде проходити у с. Краснопілка Вінницька обл. та погодив другий пакет послуг вартістю 900 дол., який серед іншого, включає: - зміна двох операторів з 8.00 до 19.00 год; - зйомка двома операторами в 4к якості; - монтаж ролика 3-5 хв; - монтаж ролика до 1 хв (промо); 19.07.2024 о 10:16 год. «Bondarenko Maksym та смайлик у формі відео зйомки» здійснив загальний розрахунок вартості його послуг, а саме 8 400, 00 грн, які складаються з: - транспортні витрати до місця зйомки 4 216,00 грн; - передплата за бронювання дати 4 200,00 грн; та 33 600,00 грн залишок до оплати. А також «Bondarenko Maksym та смайлик у формі відео зйомки» надіслав банківські реквізити для оплати його послуг. 23.07.2024 о 13:27 год «Bondarenko Maksym та смайлик у формі відео зйомки» надіслав повідомлення такого змісту: «Тільки що надійшло оплата від вас у сумі 8.400 грн». 24.07.2024 о 17:20 год. «Михайло» надіслав «Bondarenko Maksym та смайлик у формі відео зйомки» повідомлення з проханням приїхати 25.07.2024 (як було попередньо і домовлено). Від «Bondarenko Maksym та смайлик у формі відео зйомки» о 17:24 год надійшла відповідь: «інформацію прийняв, завтра на 8.00 ми будемо». 30.07.2024 о 16:35 год «Bondarenko Maksym та смайлик у формі відео зйомки» повідомив: «Доброго дня Отримав переказ в сумі 4 250 грн». На що «Михайло» вказав, що це оплата за додаткову дорогу. У серпні «Михайло» повідомив «Bondarenko Maksym та смайлик у формі відео зйомки», що оплатив залишок у розмірі 33 600,00 грн 09.08.2024 року, на що «Bondarenko Maksym та смайлик у формі відео зйомки» о 15:02 год того ж дня повідомив: «Так, кошти отримав», «Готовий матеріал надішлю вам на п'ятницю (16.08)». Після чого протягом серпня-жовтня 2024 року «Михайло» намагався отримати результат виконаних робіт у вигляді відеоролика, за які сплатив у загальному розмірі 46 250, 00 грн, з метою чого надіслав «Bondarenko Maksym та смайлик у формі відео зйомки» у месенджері повідомлення з проханням надіслати готовий відеоролик, або повернути грошові кошти.»
Колегія суддів акцентує, позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відтак, колегія суддів встановила, що з наявного в матеріалах справи листування між сторонами у додатку - месенджері «Viber» вбачається ідентифікація сторін, а саме «Bondarenko Maksym та смайлик у формі відео зйомки», тобто відповідач у справі (ФОП Бондаренко Максим Миколайович), а також «Михайло», тобто позивач у справі (директор ТОВ «Констант Агро Бізнес Груп».
Також, з вказаного вище листування вбачається, що сторони погодили предмет договору, а саме позивач обрав запропонований відповідачем пакет послуг другий пакет послуг вартістю 900 дол., який серед іншого, включає: - зміна двох операторів з 8.00 до 19.00 год; - зйомка двома операторами в 4к якості; - монтаж ролика 3-5 хв; - монтаж ролика до 1 хв (промо). Також сторони обумовили строки надання таких послуг, а саме до 16.08.2024. В подальшому позивач здійснив повну оплату замовлених послуг, що відповідач підтвердив у листуванні.
Отже, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів керуючись стандартами балансу вірогідностей, дійшла висновку, що досліджене вище листування між сторонами у додатку - месенджері «Viber» містить як ідентифікацію сторін, предмет договору, ціну та строки надання послуг,а тому зазначене свідчить повною мірою про укладення між сторонами договору надання послуг у спрощеному порядку (шляхом обміну смс-повідомленнями).
Дані відносини регулюються главою 63 Цивільного кодексу України «Послуги. Загальні положення», зокрема, згідно з приписами статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до положень статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Колегія суддів зазначає, що з викладеного вище вбачається, що сторони домовились про вартість послуг в сумі 46 250, 00 грн.
Як вже було зазначено вище, в матеріалах справи наявні копії платіжних інструкцій № 478 від 30.07.2024 на суму 4 250, 00 грн та № 460 від 23.07.2024 на суму 8 400, 00 грн з призначенням платежу: «Оплата за послуги відео зйомки без ПДВ». (а.с. 11-12)
Отже, в матеріалах справи наявні докази оплати позивачем відповідачу вартості послуг в сумі 12 650, 00 грн.
Одночасно, колегія суддів зазначає, що позивачем долучено до апеляційної скарги платіжну інструкцію № 464 від 09.08.2024 відповідно до якої позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 33 600, 00 грн з призначенням платежу: «Сплата за послуги відео зйомки Без ПДВ».
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Колегія суддів зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі «DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS»).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мала проти України», «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах «Дюлоранс проти Франції», «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» та у справі «Руїз Матеос проти Іспанії»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Де Куббер проти Бельгії» та у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення Європейського суду з прав людини «Хамідов проти Росії»).
Відповідно до частин першої, третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах від 21.06.2018 у справі № 906/612/17, від 22.08.2018 у справі № 910/19776/17 та від 05.12.2018 у справі № 910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
З матеріалів справи вбачається, що платіжна інструкція № 464 від 09.08.2024 не була подана на розгляд в суді першої інстанції, й відповідно не розглядались останнім.
В той же час, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач посилався на платіжну інструкцію № 464 від 09.08.2024. Також колегія суддів звертає увагу, що зі змісту листування між сторонами у додатку - месенджері «Viber» вбачається, що позивач направляв повідомлення відповідачу з фотографією банківської виписки де було вказано про оплати на користь відповідача, зокрема в сумі 33 600, 00 грн. (а.с. 51)
При цьому, як зазначає позивач у відповідності до п.1 ч.1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України, до позовної заяви, що направлялась відповідачу у письмовому вигляді засобами поштового зв'язку, було додано копії усіх доданих до неї документів, в тому числі платіжна інструкція № 464 від 09.08.2024 про сплату 33 600, 00 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідач в суді першої інстанції нічого не вказував про відсутність платіжної інструкції № 464 від 09.08.2024.
Також, як зазначає позивач, при завантаженні позову до суду через систему Електронний суд, внаслідок механічної помилки, дана платіжна інструкція не була підвантажена, однак такий документ існує, про нього було зазначено у позовній заяві та протягом розгляду справи місцевий господарський суд не встановив його відсутність.
Колегія суддів звертає увагу, що з врахуванням посилання позивача в позовній заяві та відсутності доводів відповідача щодо відсутності даної платіжної інструкції, суд першої інстанції не здійснив необхідних процесуальних дій щодо встановлення наявності чи відсутності платіжної інструкції № 464 від 09.08.2024.
Колегія суддів констатує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 статті 129 Конституції України).
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права особи на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 1.07.2003 р. (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), від 27.09.2001 р.). А тому при оскаржені рішення суду слід звертати увагу на те, що залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням процесу.
Колегія суддів дійшла висновку про необхідність взяти до уваги платіжну інструкцію № 464 від 09.08.2024, яку було подано позивачем разом з апеляційною скаргою, за для не порушення принципів змагальності та рівності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права.
Одночасно, слід зазначити, що колегія суддів не може не прийняти до уваги надану позивачем платіжну інструкцію № 464 від 09.08.2024, оскільки такий доказ може мати принципове значення для вирішення даної справи по суті, а не прийняття такого доказу може призвести до порушення справедливого балансу між сторонами, у зв'язку з наведеним, у суду задля здійснення справедливого, повного та всебічного розгляду справи виникає необхідність у прийнятті такого доказу та врахування його під час розгляду апеляційної скарги.
Відтак, з врахуванням платіжної інструкції № 464 від 09.08.2024 в матеріалах справи наявні докази оплати позивачем відповідачу вартості послуг відео зйомки в сумі 46 250, 00 грн.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частини 1 статті 905 Цивільного кодексу України, строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно правовими актами.
Як вже встановлено вище, сторони погодили дату сплати коштів та підготовки відеоролика (16.08.2024), кошти сплачені у повному обсязі у липні, втім відеоролик не було виконано відповідачем 16.08.2024, так і станом на час розгляду даної справи.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідач заперечуючи проти задоволення позову вказує, що надані позивачем докази не підтверджують укладання сторонами договору, а здійснена оплата позивачем не свідчить про наявність договірних відносин між сторонами.
Однак, колегія суддів зазначає, що відповідач не зазначає будь-яких доводів стосовно підстави отримання ним від позивача грошових коштів, а також не здійснив їх повернення, як помилково отриманих та не надає будь-яких доказів, які б свідчили правомірність отримання таких грошових коштів від позивача.
Також, як вже було встановлено вище, позивач направляв відповідачу претензію №177/24 від 01.11.2024 з вимогою повернути перераховані кошти в повному об'ємі 46 250, 00 грн в термін до 04.11.2024 або надати готовий відео-ролік до 02.11.2024. (а.с. 8).
Докази направлення та отримання відповідачем 04.12.2024 вказаної претензії наявні в матеріалах справи. (а.с. 14-15)
Втім, відповідач отримавши претензію від позивача, жодним чином не відреагував на неї, зокрема щодо підстав отримання від позивача грошових коштів.
Одночасно, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції щодо відсутності в матеріалах справи актів приймання передачі наданих послуг, оскільки в даному випадку позивачем доведено факт не виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення відео-зйомки, а тому будь-які акти виконаних робіт міг би надати відповідач в якості спростування доводів позивача, чого ним здійснено не було.
Відтак, оскільки позивачем у даній справі доведено належними та допустимими доказами факту укладення між сторонами договору про надання послуг, здійснення позивачем відповідачу оплати за послуги в сумі 46 250, 00 грн, а також не виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань - здійснення відеозйомки причепу-розкидача органічних добрив Tytan 24 та змонтування відео-ролика для використання замовником в подальших рекламних цілях до 16.08.2024, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 46 250, 00 грн підлягають задоволенню.
Отже, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду Черкаської області від 08.07.2025 у справі № 925/170/25 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Констант Агро Бізнес Груп» підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції покласти на відповідача в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, позивачем в позовній заяві було заявлено до стягнення витрати на правову допомогу в розмірі 3 000, 00 грн.
Згідно з частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За приписами статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Так, в матеріалах справи наявний ордер серії ВІ № 1182507 виданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Констант Агро Бізнес Груп» на підставі договору про надання правової допомоги від 09.12.2024 для представлення інтересів у Господарському суді Черкаської області адвокату Качала Вікторія Миколаївна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1284 від 27.07.2012, видане Полтавською КДКА на підставі рішення № 17 від 27.07.2012. Посвідчення адвоката № 1284 від 27.07.2012. (а.с. 13)
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
В матеріалах справи наявний розрахунок витрат позивача на правову допомогу відповідно до якого при наданні правової допомоги за договором, адвокатом було витрачено 6 годин. За попередньою домовленістю адвоката з позивачем, година роботи адвоката оплачується у розмірі 500, 00 грн. (а.с. 7)
Також у розрахунку наведено таблицю демонстрації витраченого часу:
- попереднє опрацювання матеріалів 1 година;
- опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини. Формування правової позиції. Консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи 2 години;
- підготовка процесуальних документів по справі (вимога-претензія, позовна заява, клопотання, тощо) 3 години.
Колегія суддів зазначає, що позовна заява підписана адвокатом Качала Вікторія Миколаївна. (а.с. 5)
Також, як вже було вище зазначено, в матеріалах справи наявна претензія №177/24 від 01.11.2024. (а.с. 8).
Крім того в матеріалах справи наявне клопотання позивача про участь представника в судовому засіданні у режимі відео конференції, яке підписано адвокатом Качала Вікторія Миколаївна. (а.с. 74)
Відповідно до платіжної інструкції № 33 від 20.01.2025 позивач сплатив адвокату Качала Вікторія Миколаївна 3 000, 00 грн з призначенням платежу: «оплата згідно рахунку № 3 за оформлення та подання позову до Господарського суду Черкаської області». (а.с. 9)
В той час, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Колегія суддів враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Колегія суддів враховуючи складність даної справи, предмет та підстави позову у даній справі, дійшла висновку, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума витрат на правову допомогу адвоката є обґрунтованою, пропорційною до предмета спору, що є підставою для стягнення у повному обсязі понесені позивачем витрати на правову допомогу адвоката з відповідача.
Керуючись статтями 129, 253-254, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Констант Агро Бізнес Груп» на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.07.2025 у справі №925/170/25 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 08.07.2025 у справі № 925/170/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким:
« 1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бондаренка Максима Миколайовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Констант Агро Бізнес Груп» (36008, Полтавська область, місто Полтава, вул. Автобазівська, 7, код ЄДРПОУ 43626286) заборгованість в розмірі 46 250 (сорок шість тисяч двісті п'ятдесят гривень) 00 коп та судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім гривень) 00 коп.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бондаренка Максима Миколайовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Констант Агро Бізнес Груп» (36008, Полтавська область, місто Полтава, вул. Автобазівська, 7, код ЄДРПОУ 43626286) витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі гривень) 00 коп.»
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бондаренка Максима Миколайовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Констант Агро Бізнес Груп» (36008, Полтавська область, місто Полтава, вул. Автобазівська, 7, код ЄДРПОУ 43626286) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4 542 (чотири тисячі п'ятсот сорок дві гривні) 00 коп.
4. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Черкаської області.
5. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/170/25.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя О.О. Хрипун
Судді С.В. Владимиренко
Г.П. Коробенко