вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" вересня 2025 р. Справа№ 910/13246/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Мальченко А.О.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засідання: Романенко К.О.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 23.09.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Київської міської прокуратури
на рішення Господарського суду міста Києва
від 12.03.2025 (повний текст рішення складено 18.03.2025)
у справі №910/13246/24 (суддя Андреїшина І.О.)
за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради
до 1.Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)
2.Фізичної особи-підприємця Винар Анни Романівни
3.Комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж інформаційних технологій та поліграфії»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Фізичної особи-підприємця Винар Анни Романівни та Комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж інформаційних технологій та поліграфії", в якому просить:
- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності № 3602 від 26.08.2022 укладений між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Фізичною особою-підприємцем Винар Анною Романівною та Державним навчальним закладом "Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва" на орендне користування нежитловими приміщеннями па четвертому поверсі навчально-виробничого корпусу загальною площею 137,6 кв м за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова (вул. Грушенька), 13, літ. Б.
- зобов'язати Фізичну особу-підприємця Винар Анну Романівну повернути комунальному закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж інформаційних технологій та поліграфії", який є правонаступником Державним навчальним закладом "Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва" за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлові приміщенням на четвертому поверсі навчально-виробничого корпусу загальною площею 137,6 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова (вул. Грушецька), 13, літ. Б.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням у момент укладення спірного договору положень статті 80 Закону України "Про освіту", якою встановлено умови, за яких об'єкти та майно навчальних закладів можуть бути передані в оренду та які не було дотримано.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі №910/13246/24 у позові відмовлено повністю.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що при укладенні договору від 22.08.2022 № 3602 сторонами дотримано всіх вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а також те, що оспорюваний правочин не суперечить законодавству України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Київська міська прокуратура звернулась до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а також не було враховано правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 30.03.2021 у справі № 922/2712/19, від 13.10.2021 № 923/1169/20, від 03.05.2018 у справі № 902/215/17, від 11.04.2018 у справі № 911/1610/16, від 10.04.2018 у справі № 906/165/17 та від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, від 12.03.2025 у справі № 903/492/24, від 25.06.2024 у справі № 923/1292/21.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор посилається на те, що відповідач-2 не відноситься до суб'єктів освітньої діяльності, а його діяльність не була спрямована на організацію забезпечення та реалізацію освітнього процесу, оскільки використання комунального майна, що перебуває на балансі Закладу освіти, для розміщення поліграфічного підприємства цифрового i широкоформатного друку жодним чином не пов'язано ні з навчальним процесом, ні із забезпеченням навчального процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а відтак, у даному випадку вказане майно не могло бути передано в оренду через існування прямої заборони закону, а саме частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги відповдіач-1 вказує на її необґрунтованість, просить суд у задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури відмовити повністю, оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що під час укладення договору від 22.08.2022 № 3602 сторонами були дотримані всі вимоги, передбачені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а сам правочин не порушує норм чинного законодавства України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, наголошуючи на тому, що воно є законним, обґрунтованим і прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд першої інстанції всебічно дослідив обставини справи, належним чином оцінив докази та правову природу укладеного договору оренди, зокрема його відповідність вимогам статті 80 Закону України «Про освіту».
Третя особа, у поданому відзиві також просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказуючи на необґрунтованість викладених у позові та апеляційній скарзі доводів прокурора.
Як вбачається з матеріалів справи, іншими учасниками справи не було надано відзивів на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Явка представників у судове засідання
Представник відповідача-2 в судове засідання 23.09.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку 27.08.2025 електронного документа (ухвали суду від 25.08.2025) в електронний кабінет відповідача-2.
Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача-2.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, Рішенням Київської міської ради № 575/575 від 07.07.2016 надано згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва цілісних майнових комплексів професійно-технічних та інших навчальних закладів, що належать до державної власності, зокрема Державного навчального закладу "Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва" (п. 2 Додатку).
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.12.2019 № 2231 прийнято безоплатно до комунальної власності територіальної громади міста Києва цілісні майнові комплекси державних закладів професійної (професійно-технічної) освіти відповідно до Переліку.
До Переліку цілісних майнових комплексів державних закладів професійної (професійно-технічної) освіти, що безоплатно приймаються до комунальної власності територіальної громади міста Києва, який є Додатком до вищенаведеного розпорядження, під № 4 включено цілісний майновий комплекс Державного навчального закладу "Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва", що розташований за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 13Б.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 01.06.2020 № 777 затверджено Акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Державного навчального закладу "Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва" до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
У подальшому, рішенням Київської міської ради від 07.10.2021 "Про реорганізацію закладів професійної (професійно-технічної) освіти" Державний навчальний заклад "Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва" реорганізовано шляхом перетворення у комунальний заклад професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж інформаційних технологій та поліграфії", який є правонаступником усього майна, всіх прав та обов'язків Державного навчального закладу "Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва".
Відповідно до п. 1.1 Статуту комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж інформаційних технологій та поліграфії", затвердженого розпорядженням Київського міського голови від 28.03.2023 № 246, заклад освіти є закладом професійної (професійно-технічної) освіти третього (вищого) рівня, що здійснює первинну професійну підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємних професій за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", як правило з числа учнів/випускників закладів загальної середньої освіти та підготовку за спеціальностями освітньо-професійного ступеня "фаховий молодший бакалавр", на основі професійної (професійно-технічної) освіти.
Власником закладу освіти є територіальна громада міста Києва від імені якої виступає Київська міська рада (п. 1.2 Статуту).
Заклад є бюджетною установою, що належить до сфери управління Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (п. 1.5 Статуту).
Основним видом діяльності Коледжу (ЄДРПОУ 02544537) за КВЕД є 85.32 професійно-технічна освіта.
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за номером об'єкта нерухомого майна № 1262565380000 за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 13 (рішенням Київської міської ради від 09.02.2023 № 5942/5983 перейменовано вулицю Полковника Шутова в Солом'янському районі м. Києва на вулицю Грушецьку), зареєстровано об'єкти нерухомого майна - навчальний корпус літ. "А" (площа 3522,6 кв.м.), навчально- виробничий корпус літ. ''Б" (площа 3224,2 кв.м.), складські приміщення літ. "Г" (площа 145,1 кв.м.), складське приміщення літ. "Д" (площа 62,3 кв.м.), форма власності - комунальна, власник - територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
Відповідно до наказу Департаменту комунальної власності м. Києва № 196 від 21.06.2023 вказане майно на праві оперативного управління належить комунальному закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж інформаційних технологій та поліграфії" (номер запису про інше речове право № 51420970), який є правонаступником Державного навчального закладу "Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва".
З матеріалів справи вбачається, 05.08.2021 ТОВ "Стенд Пласт" звернувся до Департаменту комунальної власності м. Києва із заявою про включення до переліку першого типу приміщення на другому поверсі навчально-виробничого корпусу загальною площею 137,6 кв.м. що перебувають на балансі ДНЗ "Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва" та розташовані за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 13, літ. Б з метою наміру оренди вказаного комунального майна для розміщення підприємства, що надає поліграфічні послуги.
Згідно з листом Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.08.2021 № 063-5274 останній не заперечує щодо оренди вищевказаного нерухомого майна, що не використовується в навчально-виробничому процесі навчального закладу, із збереженням функціонального призначення та здійснення діяльності, що відповідає профілю підготовки кадрів.
Згідно з п. 1.5 Протоколом № 24 засідання комісії по включенню потенційних об'єктів оренди до переліку відповідного типу від 16.02.2022 затвердженого наказом № 24-ПО від 17.02.2022 комісія ухвалила включити до переліку першого типу об'єкт за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 13, літ. Б, враховуючи погодження органу управління та балансоутримувача.
У подальшому, Департаментом комунальної власності м. Києва в електронній торговій системі розміщено оголошення про передачу вказаного майна в оренду.
За результатами електронного аукціону LLD001-UA-20220720-63916 від 28.07.2022 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Фізичною особою- підприємцем Винар Анною Романівною та Державним навчальним закладом "Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва" 26.08.2022 було укладено договір оренди № 3602 (далі - договір) на орендне користування нежитловими приміщеннями на другому поверсі навчально-виробничого корпусу загальною площею 137,6 кв.м. що розташовані за адресою: м. Київ, вул, Полковника Шутова, 13 літ Б та обліковується на балансі ДНЗ «Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва».
Умовами договору сторонами узгоджено наступне:
- строк дії договору 5 років з дати набрання чинності цим договором до 26.08.2027(п. 11);
- майно передається в оренду для розміщення поліграфічного підприємства цифрового і широкоформатного друку ( п. 7.1.);
- орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акту приймання-передачі майна. Акт приймання-передач і підписується між орендарем та балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору (2.1. );
- місячна орендна плата визначена за результатами проведення аукціону та становить без податку на додану вартість 2 060, 32 грн (п. 8.1);
- у разі припинення договору орендар зобов'язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акту повернення з оренди орендованого майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід'ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт то разом із таким поліпшенням/капітальним ремонтом (п. 4.1. );
- майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акту повернення з оренди орендованого майна (п. 4.3).
Відповідно до акта приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 26.08.2022, який є додатком до договору, нежитлові приміщення на другому поверсі навчально-виробничого корпусу загальною площею 137,6 кв,м, що перебувають на балансі ДНЗ "Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва" та розташовані за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 13, літ. Б, передано в строкове платне користування ФОП Винар А.Р.
Звертаючись з даним позовом до суду прокурор зазначав, що між орендарем та балансоутримувачем укладено договір про навчально-виробничу практику від 26.09.2022 № 4 для 1 здобувача освіти, від 08.11.2022 № 12 для 1 здобувача освіти, від 08.11.2022 № 13 для 1 здобувача освіти, від 19.12.2023 № 27/23-24 для 3 здобувачів освіти, від 19.02.2024 № 38/23-24 для 1 здобувача освіти та від 19.02.2024 № 48/1 23-24 для 1 здобувача освіти.
Відповідно до цих договорів ФОП має надати учням, слухачам обладнані робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання та виробничої практики згідно з планом-граф і ком, тощо.
Водночас, за доводами прокурора, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань наявні відомості, що основним видом діяльності ФОП Винар А.Р., згідно з КВЕД є 58.19 Інші види видавничої діяльності, тобто, орендар не провадить навчальної та/або освітньої діяльності та не надає освітні послуги.
Також відсутні відомості в Реєстрі суб'єктів освітньої діяльності про здійснення освітньої діяльності ФОП Винар А.Р.
На думку прокурора, вказане свідчить про те, що ФОП Винар А.Р. не відноситься до суб'єктів освітньої діяльності, а її діяльність не була спрямована на організацію забезпечення та реалізацію освітнього процесу, оскільки комунальне нерухоме майно - частини будівлі під літерою "Б", загальною площею 137,6 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 13 Б, що перебуває на даний час на балансі комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж інформаційних технологій та поліграфії", передано в оренду з метою розміщення поліграфічного підприємства цифрового і широкоформатного друку для отримання прибутку, що жодним чином не пов'язано ні з навчальним процесом, ні із забезпеченням навчального процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а відтак, у даному випадку вказане майно не могло бути передано в оренду через існування прямої заборони в частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту".
Відтак, прокурор вважає, що неналежне використання такого майна прямо порушує державний інтерес у забезпеченні конституційного права громадян на освіту, соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, інвестування в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави, оскільки освіта є державним пріоритетом і таке використання не відповідає цілям, визначеним законодавцем.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).
Згідно з частиною 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
В кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор може представляти інтереси держави у суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (частини третя, четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
В даному випадку, орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, неналежним чином виконує свої обов'язки щодо захисту та поновлення цих інтересів.
Відповідно до статей 13, 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцевими державними адміністраціями вирішуються, зокрема, питання використання землі, а також здійснюється державний контроль за їх використанням та охороною.
Крім того, згідно зі статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля розпоряджаються землями державної власності.
Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада.
Враховуючи, що спірне приміщення є комунальною власністю, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження ним можуть здійснюватися від імені та в інтересах територіальної громади столиці Київською міською радою, саме до компетенції ради віднесені повноваження щодо захисту порушених інтересів територіальної громади міста Києва у разі укладення незаконних договорів щодо зазначеного майна.
Аналіз частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та у разі відсутності такого органу.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
Наведене утворює передбачений вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» винятковий випадок, за якого порушення відповідачами інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, усвідомленою пасивною поведінкою уповноваженого суб'єкта владних повноважень та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, - Київської міської державної адміністрації.
Спірне нежитлове приміщення перебуває у користуванні інших осіб всупереч вимогам Закону, Київською міською радою на яку, як на головного розпорядника цим майном, покладено обов'язок сумлінного та добросовісного управління цим майном, забезпечення ефективного його використання та контролю за станом його збереження, жодних заходів спрямованих на захист майна комунальної власності не вжито.
За доводами прокурора Київська міська рада, маючи таку можливість та відповідні повноваження для захисту, повинна була виявити порушенні інтересів держави, звернутись до суду за захистом цих прав, проте протягом тривалого часу так і не звернулась, що, відповідно до статті 131-1 Конституції України та частини 2 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", стало підставою для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.
Про виявлені порушення вимог законодавства про освіту прокурором заздалегідь проінформовано позивача - Київську міську раду листом від 13.08.2024 № 24-1221ВИХ-24 та надано достатньо часу для реагування на стверджувані прокурором порушення інтересів держави, зокрема, шляхом подання позову.
Однак, як встановлено судом першої інстанції Київська міська рада заходи для усунення порушень законодавства та інтересів держави після отримання повідомлення не вживала, до суду з позовом не звернулася та про намір подати позов не повідомила.
Натомість, на адресу міської прокуратури надійшов лист Департаменту комунальної власності м. Києва № 062/05-18-4296 від 22.08.2024, в якому зазначено, що при укладенні Договору оренди № 3602 від 26.08.2022 було дотримано вимоги всіх нормативно-правових актів, що регулюють відносини, пов'язані з передачею майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду.
Прокурор у позовній заяві зазначив про те, що необхідність вжиття прокуратурою відповідних заходів, спрямованих на захист інтересів держави в даному випадку, обумовлена тривалою бездіяльністю уповноваженого органу - Київською міською державною адміністрацією у правовідносинах, пов'язаних з ефективним використанням земель з особливим статусом.
У п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов'язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю.
Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК України передбачає такі правила:
- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;
- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
Отже, не підтримання компетентним органом позову, поданим в його особі, не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим, оскільки невжиття цим органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
З огляду на викладене, прокурор у порядку частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання недійсним спірного договору та про зобов'язання звільнити орендоване приміщення.
Представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову - єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави.
За вказаних обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав, передбачених частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" для представництва прокурором інтересів держави в суді в даній справі в особі позивача.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала в певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Разом з тим, положеннями статті 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним оспорюваний правочини).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець установлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання, з огляду на приписи статті 5 ЦК України, суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Правовідносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов'язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування в сфері освіти регулюються положеннями Закону України «Про освіту».
Частинами 1, 2, 3 статті 78 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди) передбачено, що держава забезпечує асигнування на освіту в розмірі не менше ніж 7 відсотків валового внутрішнього продукту за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, не заборонених законодавством. Фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством. Державні та комунальні заклади освіти мають право надавати платні освітні та інші послуги, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів України. Засновники відповідних закладів освіти мають право затверджувати переліки платних освітніх та інших послуг, що не увійшли до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об'єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об'єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Частиною 4 статті 80 Закону України «Про освіту» передбачено, що об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Відповідно до п.29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди) (далі - Порядок), не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням об'єкти оренди, зокрема, майно закладів освіти. Такі об'єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов'язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об'єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.
Тобто, наведені положення законодавства передбачають можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, а саме:
- або/та пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу;
- або/та пов'язаних з обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Згідно з частиною 9 статті 9 Закону України «Про освіту» здобуття освіти на робочому місці - це спосіб організації навчання здобувачів освіти, завдяки якому оволодіння освітньою програмою (як правило, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти) відбувається на виробництві шляхом практичного навчання, участі у виконанні трудових обов'язків і завдань під керівництвом фахівців-практиків, залучених до освітнього процесу.
Пунктом 2 Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами закладів професійної (професійно-технічної) освіти виробничого навчання та виробничої практики, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.1999 №992, регламентовано, що підприємства, установи, організації незалежно від форми власності надають учням, слухачам закладів професійної (професійно-технічної) освіти робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики відповідно до укладених із закладами професійної (професійно-технічної) освіти договорів про навчально-виробничу практику.
Відповідно до п.3 Порядку від 07.06.1999 №992 учні, слухачі закладів професійної (професійно-технічної) освіти під час проходження виробничого навчання або виробничої практики на виробництві чи у сфері послуг виконують роботи безпосередньо на робочих місцях підприємств, будівельних об'єктах, полях, фермах у складі навчальних груп, учнівських бригад або індивідуально.
Як встановлено вище, листом від 05.08.2021 № 062/10139 ТОВ «СТЕНД ПЛАСТ» звернулося до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Державного навчального закладу «Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва» з проханням включити до Переліку першого типу нежитлові приміщення площею 137,6 кв.м, на вулиці Полковник Шутова (нова назва - Грушецька), з метою орендного користування для надання поліграфічних послуг зі строком оренди 5 років.
16 серпня 2021 року до Департаменту від Державного навчального закладу «Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва», який є балансоутримувачем спірних приміщень, надійшов лист від 02.08.2021 № 063/17-136 про намір передати в орендне користування Товариству з обмеженою відповідальністю «СТЕНД ПЛАСТ» нежитлові приміщення загальною площею 137,6 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 13, з метою розміщення поліграфічного підприємства цифрового та широкоформатного друку для подальшої співпраці з навчальним закладом в організації виробничого навчання та виробничої практики на підприємстві, наданні робочих місць учням.
Листом від 12.08.2021 № 063-5274 Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що не заперечує щодо оренди вищезазначеного нерухомого майна, як такого що не використовується в навчально-виробничому процесі закладу освіти протягом трьох років, із збереженням функціонального призначення та здійснення діяльності, що відповідає профілю підготовки кадрів.
Враховуючи потреби навчального закладу в організації виробничого навчання та виробничої практики на підприємстві, наданні робочих місць учням, погодження органу управління та балансоутримувача, пунктом 1.5. Протоколу № 24 засідання комісії по включенню потенційних об'єктів оренди до Переліку відповідного типу від 16.02.2022, комісія ухвалила включити до Переліку першого типу об'єкт за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 13, загальною площею 137,6,0 кв. м. Зазначений Протокол, затверджено наказом Департаменту від 17.02.2022 № 24-ПО.
28.07.2022 відбувся електронний аукціон № LLD001-UA-20220720-63916 з оренди спірних нежитлових приміщень, переможцем якого було визнано Фізичну особу- підприємця Винар Анну Романівну.
На виконання вимог пункту 78 Порядку Департамент видав наказ від 08.08.2022 № 450-ПР «Про затвердження протоколу електронного аукціону № LLD001-UA- 20220720-63916 та укладання договору оренди». На момент видання наказу результати аукціону не були визнані недійсними та не скасовувалися.
26 серпня 2022 року між Департаментом (орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Винар Анною Романівною (орендар) та Державним навчальним закладом «Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва» (з 08.05.2023 Комунальний заклад професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж інформаційних технологій та поліграфії») (балансоутримувач) було укладено оспорюваний договір.
У зв'язку зі зміною форми власності Державного навчального закладу «Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва», 01.11.2024 між Комунальним закладом професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж інформаційних технологій та поліграфії», Фізичною особою-підприємцем Винар А.Р. та Департаментом було укладено договір № 1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 26 серпня 2022 року № 3602 в частині заміни балансоутримувача. Всі інші умови договору оренди від 26.08.2022 № 3602 залишилися незмінними.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що між ФОП Винар А.Р. та Комунальним закладом професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж інформаційних технологій та поліграфії» були укладені договори від 26.09.2022 № 4, від 08.11.2022 № 12,13, від 19.12.2022 № 27/23-24, від 19.02.2024 № 48/1-23-24, згідно яких орендар використовує спірні приміщення, забезпечуючи навчальний процес закладу освіти організацією виробничого навчання та виробничої практики учнів.
При цьому, судом враховано висновок Верховного Суду в постанові від 18.10.2023 у справі №927/66/23, що Закон України «Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, а також згаданих підзаконних нормативно-правових актів, такі послуги повинні мати пов'язаність з навчально-виховним процесом, обслуговуванням такого процесу чи його учасників. Звідси, питання про те, чи пов'язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов'язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 909/1374/19 та від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21.
Так, балансоутримувач спірних нежитлових приміщень є закладом професійної (професійно-технічної) освіти.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про освіту» метою професійної (професійно-технічної) освіти є формування і розвиток професійних компетентностей особи, необхідних для професійної діяльності за певною професією у відповідній галузі, забезпечення її конкурентоздатності на ринку праці та мобільності і перспектив кар'єрного зростання впродовж життя. Важливою складовою учбового процесу є не лише вивчення теоретичного матеріалу, але й вміння застосовувати його на практиці. Наявні в матеріалах справи копія договору про навчально-виробничу практику свідчать про те, що навчально-виробнича практика для учнів не може бути забезпечена закладом освіти самостійно і додатково потребує розміщення в приміщеннях учбового закладу поліграфічного видавництва.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою для визнання договору недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене, судом першої інстанції обґрунтованого встановлено, що при укладенні договору від 22.08.2022 № 3602 сторонами дотримано всіх вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а також те, що оспорюваний правочин не суперечить законодавству України.
Крім того, слід зазначити, що за користування орендованим майном ФОП Винар А.Р. відповідно до підпункту 8.1 пункту 8 змінюваних умов договору оренди сплачує щомісячно орендну плату, яка відповідно до підпункту 7.6.4 пункту 7.6 Статуту закладу освіти є додатковим джерелом фінансування закладу, а тому перебування вказаного об'єкта в оренді забезпечує ефективне та раціональне використання майна комунальної власності територіальної громади міста Києва.
З огляду на встановлене вище, слід дійти до висновку про те, що відповідачем-2 використання (оренда) об'єкту оренди здійснюється, зокрема, з метою забезпечення освітнього процесу здобувачів освіти (учнів) коледжу, шляхом надання робочих місць (навчально-виробничих дільниць) для проходження виробничого навчання та виробничої практики, що відповідає частині 4 статті 80 Закону України «Про освіту», Порядку передачі в оренду державного та комунального майна затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами закладів професійної (професійно-технічної) освіти виробничого навчання та виробничої практики, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.1999 №992, та надає можливість покращити умови та якість навчання учасників освітнього процесу.
Більше того, нормами чинного законодавства України не встановлено обов'язкової наявності ліцензії на провадження освітньої діяльності у осіб, які надають послуги із забезпечення освітнього процесу, зокрема у осіб які надають учням, слухачам закладів професійної (професійно-технічної) освіти робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики, що в свою чергу спростовує доводи прокурора про те, що у відповідача-2 відсутня ліцензія на здійснення освітньої діяльності.
Доказів того, що використання вказаних приміщень відповідачем-2 перешкоджає учасникам освітнього процесу, погіршує їх соціально-побутові умови та негативно впливає на освітній процес.
Таким чином, прокурором не доведено обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання договору недійсним.
Отже, враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання спірного договору недійсним, а відтак у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог прокурора.
Стосовно посилань скаржника на те, що судом першої інстанції не було враховано правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 30.03.2021 у справі № 922/2712/19, від 13.10.2021 № 923/1169/20, від 03.05.2018 у справі № 902/215/17, від 11.04.2018 у справі № 911/1610/16, від 10.04.2018 у справі № 906/165/17 та від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, від 12.03.2025 у справі № 903/492/24, від 25.06.2024 у справі № 923/1292/21, слід зазначити таке.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.04.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій чи аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Разом з тим, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження №14-737цс19) та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (провадження №14-166цс20)
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц і № 522/2110/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Таке врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Разом з тим, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Водночас, встановлені судами обставини у справах, на які посилається апелянт, є відмінними від спірних у межах розглядуваного спору.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі №910/13246/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі №910/13246/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі №910/13246/24 залишити без змін.
Матеріали справи №910/13246/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 20.10.2025.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді А.О. Мальченко
Ю.Б. Михальська