ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
15 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/291/24
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Богацької Н.С.,
Діброви Г.І.,
секретар судового засідання - Полінецька В.С.,
за участю представників учасників судового процесу:
від ПАТ «Дельта Банк»: Мізунський А.І., за довіреністю;
від ТОВ «Укрдебт Плюс»: Пивоваров В.І., за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
на рішення Господарського суду Миколаївської області
від 19 березня 2025 року (повний текст складено 04.04.2025)
у справі №915/291/24
за первісним позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс"
про визнання припиненим права іпотеки та скасування державної реєстрації права іпотеки
та
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс"
до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
про скасування державної реєстрації права власності на частку квартири,-
суддя суду першої інстанції: Коваль С.М.,
місце винесення рішення: м. Миколаїв, вулиця Фалєєвська, 14, Господарський суд Миколаївської області
Учасники процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 15.10.2025, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У березні 2024 року Публічне акціонерне товариство (ПАТ) "Дельта Банк" (далі також - Банк, позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Укрдебт Плюс» (далі також - відповідач, Товариство), в якій просило суд:
- припинити право іпотеки Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" за договором іпотеки від 10.07.2008, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рудою О. М. та зареєстрованим за реєстровим №1692, номер запису про іпотеку 27692245, стосовно 3/5 частини квартири АДРЕСА_1 , що перебуває у власності ПАТ "Дельта Банк", номер запису про право власності 31809009;
- скасувати державну реєстрацію обтяження на нерухоме майно, тип обтяження: заборона на нерухоме майно, номер запису про обтяження: 27692302, стосовно 3/5 частини квартири АДРЕСА_1 що перебуває у власності ПАТ "Дельта Банк" номер запису про право власності 31809009;
- судові витрати покласти на відповідача.
Вказані позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ «Дельта Банк», який є іпотекодержателем 3/5 частини квартири АДРЕСА_1 , набуло вказаний об'єкт у власність, що в силу приписів ст. 17 Закону України «Про іпотеку» зумовлює припинення іпотеки. Разом з тим, на даний час об'єкт обтяжено іпотекою на підставі іпотечного договору за договором іпотеки від 10.07.2008 та зареєстрованим за реєстровим №1692, номер запису про іпотеку 27692245. Також до державного реєстру з боку ТОВ "Укрдебт Плюс" внесено запис про обтяження, тип обтяження: заборона на нерухоме майно, номер запису про обтяження: 27692302. Існування іпотеки та обтяження на 3/5 вищевказаної квартири обмежує ПАТ «Дельта Банк» у реалізації ним прав власності на об'єкт. Права Банку відповідачем не визнаються, тому Банк вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.
Разом з цим, ТОВ Укрдебт Плюс» звернулось до суду із зустрічним позовом, про скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію за ПАТ "Дельта Банк" права власності на 3/5 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 (запису про право власності 31809009) та припинити право власності ПАТ "Дельта Банк" на вказане нерухоме майно.
В обґрунтування зустрічного позову Товариство зазначає, що Банк незаконно зареєстрував за собою право власності на 3/5 частини квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.03.2025 у справі №915/291/24 (суддя Коваль С.М.) у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Скасовано в державному реєстрі речового права на нерухоме майно державну реєстрацію від 28.05.2019 року за Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" права власності на 3/5 частки квартири АДРЕСА_1 (запис про право власності 3109009) та припинено право власності ПАТ "Дельта Банк" на вказане нерухоме майно.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що враховуючи договір купівлі-продажу прав вимоги від 13.05.2020 №682, укладений між ПАТ "Дельта Банк" (продавець) та ТОВ «Укрдебт Плюс» (покупець), всі права щодо спірного іпотечного договору, в тому числі на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , набуті ТОВ "Укрдебт Плюс" у первісного кредитора ПАТ «Дельта Банк», набуті повністю, а не частину визначеного іпотечного майна. Отже, ані договорами, ані рішеннями судів не передбачено виникнення у ПАТ «Дельта Банк», права власності саме на 3/5 частки спірної квартири, а тому підстав для припинення іпотеки немає. В свою чергу, за висновком місцевого господарського суду, ТОВ "Укрдебт Плюс", вносячи запис до Реєстру щодо обтяження спірної квартири, діяло у відповідності до встановлених законодавством України прав про заміну кредитора іпотекою.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ "Дельта Банк" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.03.2025 у справі №915/291/24 скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги за первісним позовом ПАТ "Дельта Банк" задовольнити в повному обсязі. В задоволенні зустрічного позову ТОВ "Укрдебт Плюс" Банк просить відмовити в повному обсязі. Також апелянт просить вирішити питання розподілу судових витрат.
Обґрунтування апеляційної скарги відтворюють зміст первісної позовної заяви ПАТ "Дельта Банк", водночас апелянт вважає, що судом першої інстанції не враховано фактичних обставин справи, зокрема того, що за відступленням права вимоги за зобов'язанням до ТОВ «Укрдебт Плюс» перейшло право вимоги лише в частині 2/5 квартири, яка розташована за адресою: м. Миколаїв вул. 8-го Березня, 14.
Також, на думку апелянта, судом не наведено правового обґрунтування підстав скасування в державному реєстрі речового права на нерухоме майно державної реєстрації 28.05.2019 року за ПАТ «Дельта Банк» права власності на 3/5 частки квартири НОМЕР_1 за вказаною адресою (запис про право власності 3109009) та припинення право власності ПАТ «Дельта Банк» на вказане нерухоме майно, враховуючи, існування рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 05.02.2015 у справі № 487/7706/14-ц.
Детальніше доводи Банку викладені в апеляційній скарзі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ "Дельта Банк" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.03.2025 у справі №915/291/24; продовжено розгляд вказаної апеляційної скарги на розумний строк та призначено її до розгляду на 16.09.2025 о 14:30 год. Крім того, ТОВ "Укрдебт Плюс" встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
17.06.2025 до суду апеляційної інстанції від ТОВ "Укрдебт Плюс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами останньої, вважає апеляційну скаргу безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу Банку - без задоволення.
Зокрема, у відзиві ТОВ «Укрдебт Плюс» зазначає, що звернення стягнення ПАТ "Дельта Банк" на спірний предмет іпотеки за час, коли ПАТ "Дельта Банк" було кредитором не відбулося. Право вимоги всієї заборгованості передано від ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Укрдебт Плюс" на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги №2245/К від 13.05.2020 року. Кредитором за кредитним договором №11369920000 від 10.07.2008 року наразі є ТОВ "Укрдебт Плюс" і з боку ПАТ «Дельта Банк» не доведено підстав для припинення права іпотеки Товариства за договором іпотеки від 10.07.2008 стосовно 3/5 частини квартири АДРЕСА_2 , а також, скасування державної реєстрації обтяження на вказане нерухоме майно. Посилання первісного позивача на те, що іпотека припиняється у разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки є безпідставним. Згідно з рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва у справі №487/7706/14-ц від 05.02.2015, не передбачено набуття ПАТ "Дельта Банк" права власності на 3/5 частки квартири за адресою: АДРЕСА_3 . А з аналізу положень ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вбачається, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 задоволено заяву представника ТОВ "Укрдебт Плюс" - Пивоварова Володимира Івановича про надання йому можливості брати участь у судових засіданнях поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів - через систему відеоконференцзв'язку "EasyCon". Вирішено здійснювати розгляд даної справи в режимі відеоконференції.
Аналогічну заву представника ПАТ "Дельта Банк" - Мізунського Андрія Івановича задоволено відповідною ухвалою суду від 15.09.2025.
Ухвалою суду від 16.09.2025 у судовому засіданні оголошено перерву до 15.10.2025 року о 14:45 год.
15.10.2025 у судовому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференції, представники сторін підтримали свої правові позиції. Представник ПАТ "Дельта Банк" просив задовольнити апеляційну скаргу; представник ТОВ "Укрдебт Плюс" просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанціїбез змін.
У судовому засіданні 15.10.2025 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
З огляду на матеріали справи вбачається, що 10.07.2008 між АКІБ "Укрсиббанк" (кредитодавець) (правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк") та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений кредитний договір №11369920000, за яким АКІБ "Укрсиббанк" надав гр. ОСОБА_1 споживчий кредит у сумі 89 700 дол. США, а гр. ОСОБА_1 зобов'язався повернути його у строк до 09.10.2026 зі сплатою за користуванням ним відсотків (далі - кредитний договір) (т. 1 а.с. 54-57).
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між гр. ОСОБА_1 (Іпотекодавець) та АКІБ "Укрсиббанк" (Іпотекодержатель) 10.07.2008 був також укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рудою О.М. за реєстровим №1692 (іпотечний договір).
Згідно зі вказаним іпотечним договором гр. ОСОБА_1 передав АКІБ "Укрсиббанк" в іпотеку майно, а саме: квартиру загальною площею 67,8 кв.м., житловою площею 40,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (предмет іпотеки), яке належить гр. ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу .
Відповідно до п. 1.4 іпотечного договору, предмет іпотеки є спільною власністю подружжя, Згода дружини - ОСОБА_2 на укладення цього договору іпотеки одержана (т. 1 а.с. 58-59).
У разі порушення Іпотекодавцем зобов'язань за кредитним або умов іпотечного договору, відповідно до п. 4.1 останнього Іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Таке звернення стягнення, згідно з п. 4.2 іпотечного договору, здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання тощо.
Розділом 5 іпотечного договору передбачено іпотечне застереження щодо задоволення вимог Іпотекодержателя (зокрема, - право Іпотекодержателя при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку отримати на праві власності предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункт 5.2.1 іпотечного договору).
При цьому, за умовами п. 5.3 іпотечного договору, позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами у будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В подальшому, право вимоги за кредитним договором було відступлене з боку ПАТ "Укрсиббанк" на користь ПАТ "Дельта Банк".
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02.07.2012 у справі №1412/4470/12 задоволено позов гр. ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ПАТ «Дельта Банк», про поділ майна. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/5 частини квартири АДРЕСА_2 , а також визнано за ОСОБА_2 право власності, зокрема, на 2/5 квартири АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 69-70).
Враховуючи неналежне виконання умов кредитного договору №11369920000 від 10.07.2008, ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 10.07.2008. За результатами розгляду цього позову, заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 05.02.2015 року у цивільній справі №487/7706/14-ц позов задоволено частково. Вирішено:
- в рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором №11369920000, укладеним 10.07.2008 року між АКІБ "Укрсиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_1 , звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка передана в іпотеку АКІБ "Укрсиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", власником ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки від 10.07.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рудою О.М;
- визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом передачі ПАТ "Дельта Банк" права власності на вказане майно;
- за рахунок коштів, отриманих від продажу предмета іпотеки, погасити заборгованість за кредитним договором № 11369920000, укладеним 10.07.2008 року між АКІБ "Укрсиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 , яка утворилася в розмірі 146214 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 1168692,02 грн., з яких: 88748,28 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 709365,01 грн. - заборгованість за кредитом; 57466,16 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 459327,01 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
В решті позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» судом було відмовлено (т. 1 а.с. 70 зворотн. стор. - 72).
Як зазначає первісний позивач, на підставі вищенаведених рішень ПАТ «Дельта Банк» було зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на 3/5 частини квартири АДРЕСА_1 , яка була передана в іпотеку АКІБ «Укрсіббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк».
Так, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (т. 1 а.с. 42-43) у розділі актуальна інформація про право власності зазначено:
- номер запису про право власності: 31809009, дата, час державної реєстрації: 28.05.2019 11:29:01, державний реєстратор: Постолакі Надія Костянтинівна, Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, Миколаївська обл., тип права власності: право власності, підстава виникнення права власності: рішення суду, серія та номер: 487/7706/14-ц, виданий 05.02.2015 року, видавник Заводський районний суд м. Миколаєва; рішення суду, серія та номер: №2/1412/3724/12, виданий 02.07.2012, видавник: Заводський районний суд м. Миколаєва, розмір частки: 3/5, власник: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», код ЄДРПОУ: 34047020;
- номер запису про право власності: 27692363, дата, час державної реєстрації: 17.08.2018 11:27:18, тип права власності: право власності, державний реєстратор: Чекановський Сергій Ігорович, департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, Миколаївська обл., підстава виникнення права власності: рішення суду, серія та номер: №2/1412/3724/12, виданий 02.07.2012, видавник: Заводський районний суд, розмір частки: 2/5, власник: ОСОБА_2 .
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не оспорюється сторонами, 13.05.2020 року між ПАТ "Дельта Банк" (продавець) та ТОВ "Укрдебт Плюс" (покупець), відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону) уклали Договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №2245/К (т. 1 а.с. 14-15, 49-50).
Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за №682.
Відповідно до п. 1 Договору про відступлення прав вимоги, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - «Основні договори», надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.
Пунктом 2 Договору про відступлення прав вимоги встановлено, що Новий кредитор в день укладення цього Договору, але, в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього Договору, набуває усі права Кредитора за Основними договорами, включаючи, зокрема, право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань за Основними договорами, право вимагати застосуванню наслідків реституції при недійсності правочинів, право отримання коштів від реалізації заставного майна Боржників, … права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство Боржників, виконавчих проваджень щодо Боржників, в тому числі щодо майна Боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього Договору… Права Кредитора за основними Договорами переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржників, що надане Банку відповідно до умов Основних договорів…
Банк не відповідає перед Новим кредитором за невиконання або неналежне виконання Боржниками своїх зобов'язань за Основними договорами. Усі правовідносини, що виникають з цього Договору або пов'язані із ним, у тому числі пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням ·цього Договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення умов цього Договору, регламентуються цим Договором та відповідними нормами чинного законодавства України (п. 7 Договору про відступлення прав вимоги).
Згідно з п. 12 зазначеного Договору, Банк зобов'язався сприяти Новому кредитору у внесенні змін до відповідних державних реєстрів у зв'язку із укладенням цього Договору.
Відповідно до Додатку №1 до Договору про відступлення прав вимоги (т. 1 а.с. 15 зворотн. стор.), ТОВ "Укрдебт Плюс" придбало право вимоги:
- за кредитним договором №11369920000 від 10.07.2008, укладеним з ОСОБА_1 ;
- за Іпотечним договором б/н від 10.07.2008 з додатками, додатковими договорами/угодами, договорами про внесення змін та доповнення до вказаного договору, тощо, що є його невід'ємними частинами, який був укладений з ОСОБА_1 .
У цьому Додатку №1 до Договору про відступлення прав вимоги наведений детальний опис забезпечення: трикімнатна квартира, загальною площею - 67,80 кв.м., житловою площею - 40,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
На підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги №2245/К від 13.05.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна була внесена Інформація щодо об'єкта нерухомого майна - квартири, за адресою: АДРЕСА_3 , згідно з якою іпотекодержатель - ТОВ "Укрдебт Плюс» (т. 1 а.с. 12-13, 42-43).
Вищевказані обставини стали підставою для звернення сторін до господарського суду із відповідними позовами. При цьому, звертаючись з первісним позовом у цій справі, Банк зазначає, що ним набуто як Іпотекодержателем 3/5 частини квартири (предмета іпотеки), що в силу приписів ст. 17 Закону України «Про іпотеку» зумовило припинення іпотеки у цієї частині, а тому, за Договором №2245/К від 13.05.2020 ТОВ "Укрдебт Плюс» набуло право вимоги лише на іншу частину іпотеки за Іпотечним договором б/н від 10.07.2008 - 2/5 вищевказаної квартири. В свою чергу, ТОВ "Укрдебт Плюс» вважає, що Банк незаконно зареєстрував за собою право власності на 3/5 частини спірної квартири і державна реєстрація не є способом набуття права власності, оскільки вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору від 10.07.2008, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За положеннями ст. 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору від 10.07.2008, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:
- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону;
- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.
Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору від 10.07.2008, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
З аналізу змісту вищенаведених статей 36 і 37 Закону України "Про іпотеку" вбачається, що за цим Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом.
Отже, сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Як зазначалось вище, на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 10.07.2008 №11369920000, між гр. ОСОБА_1 (Іпотекодавець) та АКІБ "Укрсиббанк" (Іпотекодержатель) (правонаступник - ПАТ "Дельта Банк") був укладений іпотечний договір б/н від 10.07.2008, яким було визначено всі істотні умови правочину, включаючи умови переходу права власності на предмет іпотеки і положення якого цілком узгоджуються з вищенаведеними нормами Закону України "Про іпотеку".
Сторонами у договорі іпотеки від 10.07.2008 було врегульовано, що у разі порушення Іпотекодавцем умов, зокрема, кредитного договору №11369920000 від 10.07.2008, Іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки, яке може бути здійснено на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання тощо (п. 4.1, 4.2 договору іпотеки).
При цьому, відповідно до іпотечного застереження вказаного договору, Іпотекодержатель, при зверненні стягнення на предмет іпотеки, для задоволення своїх вимог має право в позасудовому порядку отримати на праві власності предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункт 5.2.1 іпотечного договору).
Тобто, у даному випадку позасудове врегулювання спору та застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки сторони погодили в розділі 5 іпотечного договору від 10.07.2008, зокрема шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
У контексті наведеного судова колегія зазначає, що «передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 Цивільного кодексу України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем...» (такий висновок викладений у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц, від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 29.05.2018 у справі №369/238/15-ц, від 13.03.2019 у справі №520/7281/15-ц та у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №925/1387/15).
Таким чином, ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
При цьому, іпотекодержатель не позбавлений відповідно до статей 38,39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Відтак, право вибору способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.
Як з'ясовано вище, Банк у даному випадку скористався саме судовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки, звернувшись в суд до ОСОБА_1 з позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_1 ,) в рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором №11369920000 від 10.07.2008 та виселення.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку», а саме: шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу.
У зв'язку з цим, наслідком розгляду відповідних позовних вимог Банку стало винесення Заводським районним судом м. Миколаєва заочного рішення від 05.02.2015 у цивільній справі №487/7706/14-ц, яким позовні вимоги Іпотекодержателя (його правонаступника - ПАТ "Дельта Банк") були частково задоволені. Зокрема, в рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором №11369920000 від 10.07.2008 було звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 ; визначено за рахунок коштів отриманих від продажу предмета іпотеки погасити заборгованість за кредитним договором №11369920000 від 10.07.2008.
При цьому, пункт 2 резолютивної частини заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 05.02.2015 у справі №487/7706/14-ц викладений наступним чином: «Визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом передачі ПАТ "Дельта Банк" права власності на вказане майно.
Тому, як зазначає первісний позивач, 28.05.2019 Банк зареєстрував за собою право власності на 3/5 частини предмету іпотеки, з урахуванням існування раніше винесеного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02.07.2012 у справи №1412/4470/12 про поділ майна (у тому числі - трикімнатної квартири, загальною площею - 67,80 кв.м., житловою площею - 40,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ), яке є, в свою чергу, предметом іпотеки за Іпотечним договором б/н від 10.07.2008.
Проте, як зазначалось вище, ст. 37 Закону України "Про іпотеку" не передбачає виникнення права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі рішення суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, однак, правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, має бути договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
У матеріалах даної справи не міститься доказів того, що Банком вживались заходи щодо набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
Отже, судова колегія наголошує, що згідно законодавства України (як чинного на момент реєстрації Банком права власності, так і чинного на даний час), ПАТ "Дельта Банк" не могло набути право власності на спірний предмет іпотеки за рішенням суду, а тому, державна реєстрація права власності на частку спірної квартири за ПАТ "Дельта Банк" відбулась з порушенням Закону України "Про іпотеку".
Разом з тим, в подальшому, були проведені відповідні відкриті торги (аукціон), результатом яких стало укладення 13.05.2020 між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Укрдебт Плюс» Договору купівлі-продажу прав вимоги №2245/К, за яким ТОВ "Укрдебт Плюс» набув права вимоги Банку до гр. ОСОБА_1 у межах кредитного договору №11369920000 від 10.07.2008 та Іпотечного договору б/н від 10.07.2008, предметом якого є трикімнатна квартира за АДРЕСА_1 .
Судова колегія звертає увагу на те, що ні в рішенні Заводського районного суду м. Миколаєва від 05.02.2015 у справі №487/7706/14-ц, на в Договорі купівлі-продажу прав вимоги №2245/К від 13.05.2020 не йде мова про будь яку частку майна або відступлених/набутих прав. Будь яких змін ні у кредитний договір від 10.07.2008 №11369920000, ні у договір іпотеки від 10.07.2008, на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02.07.2012 у справі №1412/4470/12 не вносилось, зокрема щодо поділу часток іпотечного нерухомого майна та погашення кредитних коштів з урахуванням такого поділу. Сторонами не оскаржувались в цілому чи в якійсь частині жодний з наведених документів, а тому, апеляційна колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при відступленні права вимоги згідно Договору купівлі-продажу прав вимоги №2245/К від 13.05.2020 до нового кредитора - ТОВ "Укрдебт Плюс" перейшло право вимоги за Іпотечним договором б/н від 10.07.2008, укладеним з гр. ОСОБА_1 в цілому (1/1), а не частка цієї квартири.
Вказаний Договір купівлі-продажу прав вимоги №2245/К від 13.05.2020 є дійсним та також не оскаржувався сторонами в цілому чи в якійсь частині, а тому, станом на даний час всі права щодо спірного іпотечного договору, в тому числі на його предмет, набуті ТОВ "Укрдебт Плюс" у первісного кредитора ПАТ "Дельта Банк" повністю, а не частину визначеного іпотечного майна.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" серед обтяжень речових прав на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, дійсно визначено іпотеку.
Відповідно до викладеної у постановах Верховного Суду від 27.08.2019 №911/2392/17, від 12.10.2020 у справі №15/148-10-4045, правової позиції за змістом ст. 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Тобто, відомості про відступлення прав іпотекодержателя підлягають державній реєстрації; внесення таких відомостей і є зміною речового права - права іпотеки. До проведення державної реєстрації відповідне право не виникає, а його перехід не відбувається.
У розумінні наведених положень законодавства державна реєстрація відступлення права вимоги, яка відбувається шляхом здійснення заміни іпотекодержателя за таким предметом іпотеки у Реєстрі речових прав, є обов'язковою.
З огляду на викладене, ТОВ "Укрдебт Плюс", вносячи запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо обтяження квартири, діяло у відповідності до встановлених законодавством України прав про заміну кредитора іпотекою.
З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Банком не доведено підстав для припинення права іпотеки ТОВ «Укрдебт Плюс» за договором іпотеки від 10.07.2008 стосовно 3/5 частини квартири АДРЕСА_2 , а також, скасування державної реєстрації обтяження на вказане нерухоме майно, а відтак, суд першої інстанції дійшов законних та обґрунтованих висновків щодо відмови в задоволенні первісного позову ПАТ «Дельта Банк».
Щодо посилання апелянта на відомості в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відносно його зареєстрованого права власності на 3/5 частки спірної квартири, то судова колегія враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.08.2021 у справі №910/17777/19, згідно з яким ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а тим більше тлумачення факту державної реєстрації як підстави його виникнення є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку.
Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Зі вказаної норми вбачається, що державна реєстрація визначає лише момент виникнення права власності і є завершальною стадією юридичного складу набуття права власності за наявності юридичних фактів, що вимагаються законом для виникнення права власності. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення як підстави виникнення права власності не має. Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, постановах Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №363/4852/17, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 26.01.2022 у справі №922/4140/19, від 29.04.2020 у справі №911/1455/19, від 08.08.2019 у справі №909/472/18 та від 27.06.2018 у справі №921/403/17-г/6.
Тобто державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав (аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 №921/403/17-г/6).
У практиці Великої Палати закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі НОМЕР_1/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).
Отже, при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15 та постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18.
З урахуванням викладеного, слід дійти висновку про те, що реєстрація 28.05.2019 за ПАТ «Дельта Банк» в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на 3/5 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 не є підставою набуття первісним позивачем права власності.
Відтак, посилання апелянта на ст. 17 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої іпотека припиняється, зокрема, у разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, судова колегія вважає безпідставним.
Водночас, процедура внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру регламентована Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав.
При цьому, абзацом 2 ч. 3 ст. 26 вказаного Закону встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пп. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому пп. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності, за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.02.2023 у справі №910/20036/20.
У даному випадку апеляційний суд виходить з того, що суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) зауважено, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.
Судова колегія зазначає, що з матеріалів даної справи вбачається, що рішення суду від 05.02.2015 у цивільній справі №487/7706/14-ц не виконано, фактичного звернення стягнення на предмет іпотеки (реалізації предмету іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості) не відбулось; заборгованість за кредитним договором №11369920000 від 10.07.2008 повністю чи частково не погашена. Кредитором за кредитним договором №11369920000 від 10.07.200 наразі є ТОВ "Укрдебт Плюс»", яке має право на отримання коштів від реалізації предмета іпотеки в рахунок погашення боргу за цим кредитним договором.
Під час розгляду справи судом було встановлено порушення прав ТОВ "Укрдебт Плюс" як Іпотекодержателя нерухомого майна (спірної квартири) та сторони Договору купівлі-продажу права вимоги від 13.05.2020 №2245/К, яке відбулось в результаті державної реєстрації права власності на 3/5 спірного нерухомого майна (предмету іпотеки) за ПАТ «Дельта Банк». Отже, зустрічні позовні вимоги про скасування за ПАТ "Дельта Банк" в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 28.05.2019 на 3/5 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 (запису про право власності 31809009), опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення, а тому вказані вимоги підлягають задоволенню.
При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 року у справі №914/2350/18 зроблено висновки, що за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (пункт 115). Аналогічна позиція підтримана у Постанові Верховного Суду від 15.07.2025 у справі №903/499/24.
Згідно вимог ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального Кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з тим, відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відтак, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги, доводи якої ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.03.2025 у справі №915/291/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишається без змін.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.03.2025 у справі №915/291/24 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Повний текст постанови складений та підписаний 20.10.2025.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Богацька Н.С.
Суддя Діброва Г.І.