ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
13 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/385/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Миколаївської міської ради: не з'явився
від Фізичної особи-підприємця Ярушко Наталі Петрівни: Бортик Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ярушко Наталі Петрівни
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.03.2025 року, суддя в І інстанції Олейняш Е.М., повний текст якого складено 20.05.2025, в м. Миколаєві
у справі №915/385/24
за позовом: Миколаївської міської ради
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Ярушко Наталі Петрівни
про зобов'язання вчинити дії
У квітні 2024 року Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просила суд зобов'язати Фізичну особу-підприємця Ярушко Наталю Петрівну повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку загальною площею 144 кв.м., кадастровий номер 4810136300:01:009:0018, у придатному для використання стані шляхом звільнення її від торговельного павільйону з літнім майданчиком по просп. Центральному поблизу житлового будинку № 4.
В обґрунтування позову посилалась на те, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди закінчився 26.01.2023, а будь-яких інших договорів з ФОП Ярушко Н.П. не укладалось, у відповідача відсутні будь-які права на користування земельною ділянкою комунальної форми власності для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного павільйону. Миколаївська міська рада не приймала жодних інших рішень щодо надання відповідачу права користування цією земельною та права на забудову вказаної земельної ділянки об'єктами нерухомого майна, що свідчить про порушення прав територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради як власника земельної ділянки та перешкоджання в її вільному володінні, користуванні та розпоряджанні на розсуд власника ділянки.
Миколаївська міська рада також зазначила, що торговельний павільйон збудовано ФОП Ярушко Н.П. без будь-яких прав на земельну ділянку площею 144 кв.м, без прав на забудову земельної ділянки комунальної форми власності та без будь-яких дозвільних документів.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.03.2025 у справі №915/385/24 позов задоволено; зобов'язано Фізичну особу-підприємця Ярушко Наталю Петрівну повернути позивачу земельну ділянку загальною площею 144 кв.м., кадастровий номер 4810136300:01:009:0018, у придатному для використання стані шляхом звільнення її від торговельного павільйону з літнім майданчиком по просп. Центральному поблизу житлового будинку № 4. Стягнуто з відповідача на користь позивача через виконавчий комітет Миколаївської міської ради 3 028, 00 грн витрат по сплаті судового збору.
Суд дійшов висновку, що у зв'язку з тим, що Постановою КГС ВС від 20.01.2021 у справі №915/892/20 відмовлено в позові Фізичної особи-підприємця Ярушко Н.П. до Миколаївської міської ради про поновлення договору оренди землі, то в силу ст. 631 ЦК України, ст. 31 Закону України “Про оренду землі», п. 3.1, п. 11.3 договору в редакції договору про зміни № 72/15 договір оренди землі припинив свою дію, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.
Суду не подано доказів укладення між сторонами додаткових угод до договору оренди землі про продовження (поновлення) договору оренди землі на новий строк як в порядку ч. 1-5 ст. 33 Закону України “Про оренду землі», так і в порядку ч. 6 ст. 33 Закону України “Про оренду землі». Суду не подано доказів наявності судових рішень про продовження (поновлення) строку дії договору оренди землі.
Враховуючи вищевикладене, в силу ст. 34 Закону України “Про оренду землі» та п. 7.1, п. 9.4, п. 11.7 договору оренди у орендаря виник обов'язок повернути орендодавцю земельну ділянку вільну від споруд за актом приймання-передачі. Суду не подано доказів повернення відповідачем позивачу земельної ділянки вільної від споруд за актом приймання-передачі, як і не спростовано позовних вимог. Отже, порушене право позивача Миколаївської міської ради як власника земельної ділянки підлягає захисту в судовому порядку, а обраний спосіб захисту прав про повернення територіальній громаді м. Миколаєва спірної земельної ділянки з приведенням її у придатний для подальшого використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд є належним, ефективним та таким, що відповідає закону (ст. 16 ЦК України, ст. 152 ЗК України, ст. 34 Закону України “Про оренду землі») та умовам договору.
Щодо посилань відповідача на порушення прав відповідача на мирне володіння майном, то суд як вказано вище, рішенням Миколаївської міської ради № 14/16 від 26.01.2012 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Миколаєва (зі змінами). Відповідно до п. 1.12, п. 1.13 Порядку № 14/16 розміщення ТС (групи ТС) здійснюється на підставі паспорта прив'язки ТС на земельних ділянках, що використовуються замовником відповідно до вимог Земельного кодексу України, у тому числі у разі наявності права власності, постійного користування земельною ділянкою, договору про встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки та іншого законного землекористування.
Враховуючи, що матеріали даної господарської справи не містять доказів продовження (поновлення) строку дії договору оренди земельної ділянки, враховуючи відсутність доказів оформлення відповідачем права власності або користування спірною земельною ділянкою, враховуючи порушення відповідачем вимог законодавства та умов договору оренди землі в частині виконання обов'язку з повернення земельної ділянки її власнику (орендодавцю) після закінчення строку дії договору, враховуючи, що земельна ділянка передавалась орендарю вільною від споруд, а предметом оренди була виключно земельна ділянка, враховуючи, що під час укладення дії договору оренди землі сторони передбачили право орендаря на розміщення споруд на земельній ділянці виключно на строк дії договору, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно та обов'язок останнього знести споруди після припинення дії договору, враховуючи відсутність доказів правомірного розміщення відповідачем на спірній земельній ділянці споруд та оформлення паспорту прив'язки, суд дійшов висновку, що вимога власника земельної ділянки про повернення у власність територіальної громади земельної ділянки у стані, придатному для її використання шляхом звільнення від споруд, відповідає закону (ст. 34 Закону України “Про оренду землі») та умовам договору, переслідує легітимну мету (повернення належного позивачу на праві власності нерухомого майна), відповідає принципу дотримання справедливої рівноваги та не порушує принципу пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, оскільки таке втручання є прогнозованим наслідком припинення договірних правовідносин між сторонами.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Ярушко Наталі Петрівни, в якій останнє просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.03.2025 у справі №915/385/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає таке:
- судом першої інстанції не встановлені обставини самочинного будівництва або несвоєчасної сплати за оренду земельної ділянки. Водночас у даній справі судом встановлені обставини реєстрації декларації про початок будівельних робіт по проекту «Торгівельний павільйон» за адресою Миколаївська обл., м. Миколаїв, Заводський, поблизу житлового будинку №4 по пр. Леніна (нове будівництво). В Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт від 26.04.2016 № МК 082161171587 по об'єкту: «Торгівельний павільйон», - Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області. Вказані обставини свідчать про дотримання відповідачем приписів пункту першого частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», адже замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Проведення реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт не суперечать Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244;
- обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам вищеназваних статей законодавства, є неефективним та таким, що не призведе до відновлення начебто порушених прав
- суд першої інстанції помилково прийшов до висновку по існування достатніх підстав про відсутність порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У відзиві позивач зазначає, що Миколаївська міська рада не приймала жодних інших рішень щодо надання відповідачу права користування цією земельною та права на забудову вказаної земельної ділянки об'єктами нерухомого майна. Відповідачу передавалась в оренду земельна ділянка тільки для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного павільйону загальною площею 144 кв.м. Умовами договору оренди землі не передбачено використання спірної земельної ділянки для розміщення літнього майданчику. Крім того, згідно службової записки управління державного архітектурнобудівельного контролю Миколаївської міської ради від 23.06.2021 № 24398/22.01- 15/21-2, в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт від 26.04.2016 № МК 082161171587 по об'єкту: «Торгівельний павільйон» за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, Заводський район, пр. Леніна поблизу житлового будинку 4. Декларація про початок будівельних робіт по об'єкту: «Торгівельний павільйон» до управління не передавалась. Декларація про готовність об'єкта до експлуатації за реєстраційним номером МК 142162282081 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва та в управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради відсутня. Отже, всупереч умовам вказаного договору оренди землі, ФОП Ярушко Н.М. звернулась до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Миколаївській області щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Відповідно до офіційних даних Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва у декларації про початок виконання будівельних робіт від 26.04.2016 № МК 082161171587 зазначено підставу: містобудівні умови та обмеження, однак, згідно службової записки департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 03.01.2024 № 363/12.01-24/24-2, містобудівні умови та обмеження не видавались, адреса не присвоювалась.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; призначено справу №915/385/24 до розгляду на 22.07.2025 об 11:30.
Разом із тим, суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Діброва Г.І. перебувала у відпустці з 30.06.2025 по 01.08.2025 згідно наказу голови суду від 17.06.2025 №148-в.
У зв'язку з цим, розпорядженням В.о. керівника апарату суду від 21.07.2025 №172 призначено повторний автоматизований розподіл справи №915/385/24.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2025 для розгляду справи №915/385/24 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді - Ярош А.І., суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 прийнято справу №915/385/24 до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Ярош А.І., суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від Розгляд справи №915/385/24 відкладено на 13.10.2025 о 14:30.
В судовому засіданні 13.10.2025 брав участь представник відповідача.
Позивач участі не брав, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника позивача за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 15.01.2010 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Ярушко Наталією Петрівною (орендар) укладено договір оренди землі № 7310 від 15.01.2010, який зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП “Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26.01.2010 за № 041049700013.
Договір підписано сторонами та скріплено печаткою Миколаївської міської ради.
Відповідно до п. 1.1 договору Миколаївська міська рада па підставі рішення від 25.03.2009 № 33/42 передає, а ФОП Ярушко Наталія Петрівна приймає в оренду земельну ділянку для обслуговування тимчасово розмішеного торговельного павільйону по просп. Леніна, поблизу житлового будинку № 4 без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме манно/Заводський район/.
Відповідно до п. 2.1 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 144 /сто сорок чотири/ кв.м., в т.ч. 80 кв. м. під спорудою, 64 кв. м. під проходами та проїздами без права передачі її в суборенду.
Відповідно до п. 2.2 договору на земельній ділянці знаходиться торговельний павільйон, що належить ФОП Ярушко Н.П.
Відповідно до п. 2.3 договору об'єктом оренди є тільки земельна ділянка.
Відповідно до п. 3.1 договору договір діє протягом 3 років з дати його державної реєстрації.
Судом встановлено, що на виконання умов договору оренди відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 26.01.2010 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 144 кв.м., в тому числі 80 кв.м. під спорудою, 64 кв.м. під проходами та проїздами, для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного павільйону по просп. Леніна, поблизу житлового будинку №4.
Акт підписано сторонами та скріплено печаткою Миколаївської міської ради.
13.01.2015 до договору сторонами укладено договір про зміни № 01-15 від 13.01.2015, яким сторони внесли до договору зміни в частині розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розміру орендної плати.
02.06.2015 до договору сторонами укладено договір про зміни № 72-15 від 02.06.2015, який зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 02.06.2015 № 72-15, яким (договором про зміни) сторони погодили викласти договір в новій редакції.
Договір про зміни підписано сторонами та скріплено печаткою Миколаївської міської ради.
Відповідно до п. 1.1 договору Миколаївська міська рада на підставі рішення від 18.03.2015 № 46/45 продовжує ФОП Ярушко Наталії Петрівні оренду земельної ділянки для подальшого обслуговування тимчасово розмішеного торговельного павільйону поблизу житлового будинку № 4 по пр. Леніна, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме манно/Заводський район/.
Відповідно до п. 2.1 договору в оренду передається земельна ділянка площею 144 /сто сорок чотири/ кв.м. (за функціональним призначенням - землі комерційного використання), без права передачі її в суборенду (кадастровий № 4810136300:01:009:0018).
Відповідно до п. 2.2 договору на земельній ділянці знаходиться торговельний павільйон ФОП Ярушко Н. П.
Відповідно до п. 2.3 договору об'єктом оренди є тільки земельна ділянка.
Відповідно до п. 3.1 договору договір діє до 26.01.2018. Орендар, який має намір скористатися переважним прийом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний письмово повідомити про це Орендодавця за шість місяців до спливу строку цього Договору.
Підставою для укладення Договору на новий строк буде відповідне рішення Орендодавця.
Відповідно до п. 5.1 договору земельна ділянка передається в оренду для обслуговування торговельного павільйону.
Відповідно до п. 5.2 договору цільове призначення земельної ділянки: В.03.07.
Відповідно до п. 6.1 договору передача земельної ділянки в оренду здійснена за актом приймання-передачі об'єкта оренди 26.01.2010.
Відповідно до п. 7.1 договору у разі закінчення строку оренди, припинення або розірвання договору Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцеві земельну ділянку вільну від споруд за актом приймання-передачі без відшкодування Орендодавцем витрат Орендаря, у тому числі вартості майна, з приведенням земельної ділянки у стан, придатний для подальшого використання.
Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов'язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спори розв'язуються у судовому порядку.
Відповідно до п.п. "ж", “л» п. 9.4. договору орендар зобов'язаний:
- у разі наміру скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, письмово повідомити про це Орендодавця за шість місяців до спливу строку цього договору, або повідомити про інший намір її використання, при цьому орендна плата за землю вноситься до дня звільнення земельної ділянки від споруд та приведення її у стан, придатний для використання (до повернення її за актом приймання-передачі) або до укладення нового договору. Закінчення строку дії цього договору не звільняє Орендаря від обов'язку сплати заборгованості по орендній платі в повному обсязі, у т.ч. з урахуванням плати за період після спливу строку цього договору до дати повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі;
- у разі відмови Орендарю в продовженні строку оренди землі Орендар зобов'язаний демонтувати споруди та привести земельну ділянку у стан, придатний для використання за призначенням без відшкодування Орендодавцем втрат (збитків) Орендаря, у тому числі вартості майна. При цьому орендна плата за землю вноситься Орендарем до її повернення за актом приймання-передачі.
Відповідно до п. 11.1 договору всі зміни та/або доповнення до цього договору здійснюються у письмовій формі (якщо інше не встановлено цим договором) за взаємною згодою сторін, шляхом внесення змін у вигляді додаткової угоди (договору про зміни), що буде невід'ємною частиною цього договору. Згодою або запереченням Орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.
Відповідно до п. 11.3 договору дія договору припиняється у разі:
- закінчення строку, на який його було укладено;
- придбання орендарем земельної ділянки у власність;
- викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом.
Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 11.5 договору розірвання (припинення) цього Договору не потребує укладення додаткової угоди (договору про зміни). Договір вважається розірваним за взаємною згодою сторін з дати прийняття Орендодавцем відповідного рішення, якщо цим рішенням не буде встановлена інша дата. У разі розірвання Договору Орендарю необхідно вжити заходів щодо припинення права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до п. 11.7 договору у разі припинення або розірвання цього Договору Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених цим Договором. У разі невиконання Орендарем обов'язку щодо умов повернення Орендодавцеві земельної ділянки Орендар зобов'язаний відшкодувати Орендодавцеві завдані збитки.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.08.2020 у справі №915/892/20 позов Фізичної особи-підприємця Ярушко Н.П. до Миколаївської міської ради про поновлення договору оренди землі задоволено. Визнано додаткову угоду до договору оренди землі від 15.01.2010 № 7310, укладеного між фізичною особою-підприємцем Ярушко Наталією Петрівною та Миколаївською міською радою та зареєстрованого у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 26.01.2010 №7310, укладеною в редакції, зазначеній в резолютивній частині судового рішення, а саме:
1. Договір діє до 26.01.2023.
2. Всі умови вищевказаного Договору оренди, не змінені цією Додатковою угодою, залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені Сторонами раніше, і Сторони підтверджують їх обов'язковість для себе.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.08.2020 у справі № 915/892/20 залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постановою КГС ВС від 20.01.2021 касаційну скаргу Миколаївської міської ради задоволено. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 і рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.08.2020 у справі № 915/892/20 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер інформаційних довідок 360152507 від 27.12.2023 та 360553554 від 29.12.2023) земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:01:009:0018 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 658341248101), площею 0,0144 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташована за адресою Миколаївська обл., м. Миколаїв, проспект Леніна на праві власності належить територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради.
09.06.2015 здійснено державну реєстрацію речового права, а саме права оренди земельної ділянки за ФОП Ярушко Н. П. на підставі договору оренди № 7310 від 15.01.2010 з урахуванням договору про зміни № 72-15 від 02.06.2015, а також рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.08.2020 у справі № 915/892/20. Строк речового права до 26.01.2023. Станом на дату формування довідок з Реєстру речове право припинено.
Відповідно до інформації Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради № 24398/22.01-15/21-2 від 23.06.2021 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт від 26.04.2016 № МК 082161171587 по об'єкту: “Торгівельний павільйон», за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, Заводський район, пр. Леніна поблизу житлового будинку 4. Зареєстровано - Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області. Декларація до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради не передавалася; декларація про готовність об'єкта до експлуатації за реєстраційним номером МК 142162282081 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва та в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради - відсутня.
Відповідно до інформації з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області 26.04.2016 зареєстровано декларацію про початок будівельних робіт по проекту “Торгівельний павільйон» за адресою Миколаївська обл., м. Миколаїв, Заводський, поблизу житлового будинку №4 по пр. Леніна (нове будівництво). Документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, - договір оренди № 7310 від 26.01.2010, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:01:009:0018. Підстава - містобудівні умови і обмеження.
Відповідно до інформації Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради № 363/12.01-24/24-2 від 03.01.2024 містобудівні умови і обмеження та присвоєння об'єкту нерухомого майна - торговельному павільйону, розміщеному поблизу житлового будинку № 4 по пр. Центральному у місті Миколаєві не видавались, адреса не присвоювалась.
Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 21.09.2023, який складено начальником відділу контролю за використанням земель у м. Миколаєві Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради та головним спеціалістом відділу комплексного благоустрою, ландшафтної архітектури міста, зовнішньої реклами та інформаційних вивісок, на земельній ділянці кадастровий номер 4810136300:01:009:0018 розміщено павільйон орієнтовною площею 9,814 х 7,863 кв.м., з обох сторін від павільйону зроблені навіси, земельна ділянка, під навісами, обладнана та використовується під літній майданчик.
Позивач зазначив, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди закінчився 26.01.2023, а будь-яких інших договорів з ФОП Ярушко Н.П. не укладалось, у відповідача відсутні будь-які права на користування земельною ділянкою комунальної форми власності для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного павільйону, водночас відповідач перешкоджає позивачу вільному володінні, користуванні та розпоряджанні на розсуд власника ділянки, крім того, Миколаївська міська рада зазначила, що торговельний павільйон збудовано ФОП Ярушко Н.П. без будь-яких прав на земельну ділянку площею 144 кв.м, без прав на забудову земельної ділянки комунальної форми власності та без будь-яких дозвільних документів.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Отже, предметом апеляційного перегляду даної справи є немайнова вимога позивача про зобов'язання Фізичну особу-підприємця Ярушко Наталю Петрівну повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку загальною площею 144 кв.м., кадастровий номер 4810136300:01:009:0018, у придатному для використання стані шляхом звільнення її від торговельного павільйону з літнім майданчиком по просп. Центральному поблизу житлового будинку № 4.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.
Земельна ділянка під спірним об'єктом нерухомості належить до комунальної власності Дніпровської міської ради.
Згідно із частиною другою, пунктом "д" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом застосування передбачених законом способів.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої, пункту 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (ч.1).
Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 Цивільного кодексу України).
Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина перша статті 375 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
При вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. При вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності в особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування.
За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з п. 7 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Закон України «Про благоустрій населених пунктів» визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.
За положеннями ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо.
Відповідно до ст. 12 Закон України «Про благоустрій населених пунктів» суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
Згідно зі ст. 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», правила благоустрою території населеного пункту - це нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів, інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.
Частиною першою ст. 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.
Згідно зі ст. 16 Закону «Про благоустрій населених пунктів», на об'єктах благоустрою забороняється, зокрема, самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.
Відповідно до положень ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.2011 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - Порядок).
Пунктами 2.1 - 2.3 Порядку визначено, що підставою для розміщення тимчасової споруди (далі ТС) є паспорт прив'язки ТС. Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС. До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів ТС з прив'язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування/прізвище, ім'я та по батькові (за наявності)/місцезнаходження ТС/контактна інформація) та напрям підприємницької діяльності. Цей перелік документів є вичерпним.
Відповідно до п. п. 2.29-2.30 Порядку у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки, самовільного встановлення тимчасової споруди така тимчасова споруда підлягає демонтажу. Розміщення ТС самовільно забороняється.
Зокрема, демонтажу підлягають незаконно встановлені ТС у разі: відсутності рішення (дозволу) сільської ради на розміщення ТС; відсутності паспорта прив'язки ТС; анулювання паспорта прив'язки ТС, закінчення терміну його дії або закінчення терміну дії документації щодо встановлення ТС, виданої до набрання чинності цим Порядком. Порядок дій сільської ради у разі виявлення незаконно встановлених ТС прописаний у п.п. 7.2. 7.9 вказаного Порядку від 09.07.2014.
Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Позивач вважає, що об'єкт нерухомого майна: нежитлова будівля, торговельний павільйон з літнім майданчиком збудована відповідачем без будь-яких прав на земельну ділянку, без прав на забудову земельної ділянки комунальної власності та без будь-яких дозвільних документів.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно службової записки управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради від 23.06.2021 № 24398/22.01- 15/21-2, в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт від 26.04.2016 № МК 082161171587 по об'єкту: «Торгівельний павільйон» за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, Заводський район, пр. Леніна поблизу житлового будинку 4.
Декларація про початок будівельних робіт по об'єкту: «Торгівельний павільйон» до управління не передавалась.
Декларація про готовність об'єкта до експлуатації за реєстраційним номером МК 142162282081 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва та в управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради відсутня.
Відповідно до офіційних даних Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва у декларації про початок виконання будівельних робіт від 26.04.2016 № МК 082161171587 зазначено підставу: містобудівні умови та обмеження, однак, згідно службової записки департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 03.01.2024 № 363/12.01-24/24-2, містобудівні умови та обмеження не видавались, адреса не присвоювалась.
Згідно змісту акту обстеження земельної ділянки від 21.09.2023 вбачається, що на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136300:01:009:0018 розміщено павільйон орієнтовною площею 9.814 х 7.863 кв.м, з обох сторін від павільону зроблені навіси, земельна ділянка, під навісами, обладнана та використовується під літній майданчик.
Крім того, сторонами не заперечується, що рішенням Миколаївської міської ради від надано земельну ділянку площею в оренду відповідачу для обслуговування торговельного павільйону та літнього майданчика без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Договором передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного павільйону та літнього майданчика, без будівель, споруд та інших об'єктів, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно (п.п. 1.1, 2.2, 5.1 договору).
Сторонами у договорі погоджено, що у разі не продовження міською радою строку оренди землі, «Орендар» зобов'язаний демонтувати споруди та привести земельну ділянку у стан, придатний для використання за призначенням без відшкодування «Орендодавцем» втрат «Орендаря», у тому числі вартості майна (абз. «л» п. 9.4 договору).
Відтак, відповідач, укладаючи договір оренди земельної ділянки достеменно усвідомлювала, що земельна ділянка надавалася їй у користування під обслуговування тимчасово розміщеного торговельного павільйону та літнього майданчика.
Натомість жодних заперечень стосовно умов договору оренди щодо тимчасового розміщення торговельного павільйону та зазначення в договорі про наявність на земельній ділянці будь-яких споруд та будівель - відповідач не висловлювала і погодилася з умовами договору повністю.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.08.2020 у справі № 915/892/20 позов Фізичної особи-підприємця Ярушко Н.П. до Миколаївської міської ради про поновлення договору оренди землі задоволено. Визнано додаткову угоду до договору оренди землі від 15.01.2010 № 7310, укладеного між фізичною особою-підприємцем Ярушко Наталією Петрівною та Миколаївською міською радою та зареєстрованого у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 26.01.2010 №7310, укладеною в редакції, зазначеній в резолютивній частині судового рішення, а саме:
1. Договір діє до 26.01.2023.
2. Всі умови вищевказаного Договору оренди, не змінені цією Додатковою угодою, залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені Сторонами раніше, і Сторони підтверджують їх обов'язковість для себе.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.08.2020 у справі № 915/892/20 залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постановою КГС ВС від 20.01.2021 у справі №915/892/20 касаційну скаргу Миколаївської міської ради задоволено.
Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 і рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.08.2020 у справі № 915/892/20 скасовано.
Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Згідно з ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Таким чином, Постановою КГС ВС від 20.01.2021 у справі № 915/892/20 встановлено відсутність підстав для поновлення Договору оренди землі, та як наслідок відсутність підстав користування відповідачем спірною земельною ділянкою.
З огляду на те, що побудоване відповідачем нерухоме майно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою, суд вважає, що вимога Миколаївської міської ради про усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою шляхом звільнення від самочинно розміщеного на ній майна, торговельного павільйону з літнім майданчиком, є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки.
Отже, торговельний павільйон - збудований без будь-яких прав на земельну ділянку, без права на забудову земельної ділянки комунальної власності та без будь-яких інших дозвільних документів.
Ураховуючи наведене, коли власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина 2 статті 152 ЗК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22 вказано, що коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга статті 152 ЗК України).
Особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.
Отже, у разі використання земельної ділянки без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання її в користування або у власність, повернення такої земельної ділянки відповідно до приписів статті 212 ЗК України власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд відповідає законодавству, що регулює спірні правовідносини.
Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, висновок місцевого господарського суду про те, що земельна ділянка комунальної власності підлягає приведенню її у придатний для використання стан шляхом звільнення від самочинно розміщеного на ній майна, є законним та обґрунтованим.
Відтак, належним способом захисту прав Миколаївської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження земельною ділянкою є вимога про звільнення від такої забудови, а доводи апелянта в цій частині судовою колегією не приймаються.
З огляду на вищевикладене, враховуючи відсутність доказів надання земельної ділянки для будівництва, відсутність доказів реєстрації декларації та готовність спірного об'єкта до експлуатації, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність усунення перешкод Миколаївській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою шляхом звільнення від самочинно розміщеного на ній майна.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "Еаst/West Аllisance Limited" проти України" ("Еаst/West Аllisance Limited" v. Ukreinе, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
ЄСПЛ у рішенні "Брайловська проти України" (Braylovska v. Ukraine) встановив, що відбулося "позбавлення майна" у розумінні другого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та зазначив, що, Суд має встановити, чи було оскаржуване позбавлення майна виправданим відповідно до цього положення. Суд наголосив, що для відповідності статті 1 Першого протоколу до Конвенції позбавлення майна має відповідати трьом умовам: воно має здійснюватися "на умовах, передбачених законом", що виключає будь-які свавільні дії національних органів влади, здійснюватись "в інтересах суспільства" та забезпечувати справедливий баланс між правами власника та інтересами суспільства (рішення ЄСПЛ у справі "Вістінш і Перепьолкінс проти Латвії" (Vistins and Perepjolkins v. Latvia)). Перша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції ("на умовах, передбачених законом") полягає у тому, що будь-яке втручання органів влади у мирне володіння майном має бути законним (рішення ЄСПЛ у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy)). Перш за все, це означає відповідність вимогам національного законодавства (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece)). Вона також посилається на якість відповідного закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy)).
Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5591/16 виснував, що право органу місцевого самоврядування, який діє в інтересах територіальної громади звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачем права власності на ці будівлі становить пропорційне втручання у право власності відповідача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.
За таких обставин, суд встановив, що порушення справедливого балансу інтересів позивача як власника земельної ділянки та відповідача немає, і захід втручання у право володіння відповідача шляхом повернення земельної ділянки у попередній стан, що існував до самочинного будівництва є пропорційним визначеній меті.
Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, висновок місцевого господарського суду про те, що земельна ділянка комунальної власності підлягає поверненню власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від самочинно розміщеного на ній майна, є законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку, суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим, колегія суддів дійшла висновку про правомірність висновку, викладеного місцевим господарським судом у рішенні, яке переглядається в апеляційному порядку, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі є такими, що не спростовують висновків суду.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.03.2025 у справі №915/385/24.
За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.03.2025 у справі №915/385/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ярушко Наталі Петрівни на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.03.2025 у справі №915/385/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.03.2025 у справі №915/385/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 20.10.2025.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Н.М. Принцевська
Я.Ф. Савицький