"18" жовтня 2025 р. Справа №5027/805-б/2012
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів СКРИПЧУК О.С.
КРАВЧУК Н.М.
за участю секретаря судового засідання - Ярина ТЕЛИНЬКО
за участю представників учасників у справі:
від скаржника 1 - Головного управління ДПС у Тернопільській області - Чумак Тетяна Вікторівна (в порядку самопредставництва );
від скаржника 2 - від Чернівецького обласного центру зайнятості - Струцинська Катерина Сергіївна (в порядку самопредставництва);
від Фонду державного майна України - Жуган Ірина Олександрівна (в порядку самопредставництва);
розглянувши апеляційну скаргу 1. Головного управління ДПС у Чернівецькій області (вх. ЗАГС №01-05/1175/25 від 17.04.2025)
2. Чернівецького обласного центру зайнятості (вх. ЗАГС №01-05/1107/25 від 11.04.2025)
на ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 31.03.2025 (повна ухвала - 07.04.2025, суддя Бутирський А.А.)
у справі № 5027/805-б/2012
за заявою ініціюючого кредитора Головного управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях, м. Чернівці
до Державного підприємства "Дослідне господарство "Центральне" Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України", м. Чернівці
про визнання банкрутом
Суть спору та фактичні обставини справи.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 09.11.2012 за заявою управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях порушено провадження у справі про банкрутство ДП “Дослідне господарство “Центральне »Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України».
Постановою суду від 22.09.2016 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою від 26.12.2019 призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Мацьоцького О.І.
Ухвалою від 06.04.2021 провадження у справі №5027/805-б/2012 про банкрутство ДП Дослідне господарство Центральне Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України закрито.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.04.2022 ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 06.04.2021 про закриття провадження у справі №5027/805-б/2012 скасовано, а справу № 5027/805-б/2012 направлено на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області для продовження розгляду на стадію ліквідаційної процедури.
Ухвалою від 22.08.2022 арбітражного керуючого Мацьоцького О.І. звільнено від виконання обов'язків ліквідатора боржника, а новим ліквідатором призначено арбітражного керуючого Поповича Дмитра Миколайовича.
04.09.2023 ухвалою суду арбітражного керуючого Поповича Д.М. звільнено від виконання обов'язків ліквідатора боржника та призначено новим ліквідатором арбітражного керуючого Унгуряну Д.В.
12.04.2024 до суду звернувся арбітражний керуючий Унгуряну Д.В. із заявою про припинення його повноважень як ліквідатора банкрута.
Ухвалою від 04.11.2024 арбітражного керуючого Унгуряну Д.В. звільнено від виконання обов'язків ліквідатора боржника та призначено новим ліквідатором арбітражного керуючого Демчука О.М.
Арбітражний керуючий Демчук О.М. фактично до виконання своїх обов'язків не приступив, а уже 19.11.2024 звернувся до суду із заявою про припинення його повноважень як ліквідатора банкрута.
Ухвалою від 05.03.2025 запропоновано визначеному автоматизованою системою арбітражному керуючому Додику Л.М. протягом трьох днів з дня отримання ухвали надати Господарському суду Чернівецької області заяву на участь у справі № 5027/805-б/2012, а комітет кредиторів вкотре судом було зобов'язано надати кандидатуру арбітражного керуючого для здійснення повноважень ліквідатора у даній справі.
На день постановлення оскаржуваної ухвали комітет кредиторів кандидатуру арбітражного керуючого для здійснення повноважень ліквідатора не надав.
Отже, з 12.04.2024 майже рік, ліквідаційна процедура не здійснюється, майно у банкрута відсутнє.
Господарський суд Чернівецької області ухвалою від 31.03.2025 закрив провадження у справі про банкрутство ДП "Дослідне господарство "Центральне" Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України", скасував дію мораторію у справі, припинив повноваження ліквідатора Демчука О.М., зобов'язав державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про закриття провадження у справі.
Ухвала суду мотивована наявністю комплексу обставин, які унеможливлюють подальше здійснення ліквідаційної процедури та досягнення мети Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ).
Так, суд зазначив, що ліквідаційна процедура триває понад 8 років, а сама справа - понад 12 років, хоча за КУзПБ її строк не може перевищувати 12 місяців. З квітня 2024 року процедура фактично не здійснюється: майно боржника відсутнє, кредитори не беруть участі у справі й не пропонують кандидатуру ліквідатора, а жоден арбітражний керуючий не погодився виконувати ці обов'язки. Суд визнав, що подальший розгляд неможливий, оскільки відсутній предмет спору (немає активів і можливості задовольнити вимоги кредиторів), а тривале безрезультатне провадження порушує право сторін на справедливий суд упродовж розумного строку, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини. Тому, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, суд закрив провадження у справі.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Не погоджуючись із постановленою ухвалою, Чернівецький обласний центр зайнятості та Головне управління ДПС у Чернівецькій області подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 31.03.2025 та направити матеріали справи до суду першої інстанції для продовження ліквідаційної процедури.
Подані апеляційні скарги є близькими за змістом та обґрунтовані, зокрема, такими обставинами:
- порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки на думку апелянтів, суд першої інстанції безпідставно застосував п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України («відсутність предмета спору») як підставу для закриття справи про банкрутство, хоча КУзПБ містить виключний перелік підстав для такого рішення;
- закриття провадження у справі про банкрутство без завершення ліквідаційної процедури або переходу до іншої стадії фактично позбавляє кредиторів можливості отримати задоволення визнаних судом вимог, що суперечить цілям провадження у справах про банкрутство. Більше того, вважають, що оскаржувана ухвала порушує інтереси держави, оскільки не дозволяє стягнути борги та завершити ліквідаційну процедуру відповідно до вимог КУзПБ;
- суд діяв поза межами наданих законом повноважень, оскільки не мав права закривати провадження з підстав, не передбачених КУзПБ, порушивши при цьому принципи ст. 19 Конституції України (органи влади діють лише в межах повноважень, визначених законом).
Фонд державного майна України подав відзив на апеляційну скаргу Чернівецького обласного центру зайнятості, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 31.03.2025 - без змін.
Вважає, що апеляційна скарга необґрунтована, адже апелянт не довів, які саме норми процесуального права були порушені судом першої інстанції при ухваленні рішення про закриття провадження, і не навів конкретних доказів таких порушень.
Зазначає, що апеляційна скарга містить посилання на законодавство, яке не застосовується у цьому випадку. Так, п. 7 ст. 123 КУзПБ, на який посилається апелянт, стосується неплатоспроможності фізичних осіб, тоді як боржник у цій справі - юридична особа. Посилання апелянта на п. 5 ч. 2 ст. 290 та п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є помилковими, оскільки ці норми регулюють касаційне, а не апеляційне оскарження. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, на яку посилається апелянт, не стосується справ про банкрутство, а регулює питання предметної юрисдикції, тому не може бути застосована у цій справі.
Таким чином, вважає, що оскаржувана ухвала є законною і суд правомірно закрив провадження, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки відсутній предмет спору.
06.05.2025 від Чернівецького обласного центру зайнятості надійшла відповідь на відзив, який поданий поза межами встановленого судом строку на подання процесуальних документів. Більше того, ГПК України не передбачено подання вказаного процесуального документа як обов'язкового процесуального реагування сторони процесу.
Відтак суд дійшов висновку про залишення відповіді Чернівецького обласного центру зайнятості на відзив без розгляду.
Інших клопотань, заяв в порядку ст.207 ГПК України, учасниками у справі заявлено не було.
18.09.2025 в судовому засіданні взяли участь представники апелянтів та Фонд державного майна України, які навели доводи та заперечення по суті апеляційних скарг. Представники інших учасників у справі в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи зазначене, а також те, що явка представників учасників у справі в судове засідання не визнавалася обов'язковою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників справи, які не з'явилися.
Оцінка суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Отже, одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.
Процедура банкрутства за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого, зокрема, є рівномірне і справедливе задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника. Отже, одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є максимальне задоволення вимог кредиторів.
Водночас процедури банкрутства як за приписами Закону про банкрутство, так і КУзПБ мають строковий характер.
Приписами ст.58 КУзПБ визначено, що строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців.
Як було зазначено вище, у цій справі боржника було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру постановою суду від 22.09.2016.
Тобто, ліквідаційна процедура у цій справі триває понад 8 років, а сама справа розглядається понад 12 років.
Ліквідація боржника - це припинення існування суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом. Ліквідаційна процедура, як стадія провадження у справі про банкрутство, є однією з найбільш ймовірних та прогнозованих процедур, які застосовуються до неплатоспроможного боржника та є механізмом виведення з ринку нерентабельних та неперспективних підприємств.
КУзПБ передбачена певна сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору в ході ліквідаційної процедури та перелік додатків, які додаються до звіту ліквідатора і є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів); подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій в ході ліквідаційної процедури. Обов'язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного здійснення.
Водночас процедура банкрутства є процесом, який характеризуються як специфічним складом учасників, кожен з яких вступаючи в провадження у справі наділяється особливим процесуальним правами та обов'язками, зумовленим характером відносин неплатоспроможності. Передусім це зумовлено особливістю провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Участь кредитора у такому проваджені не може бути формальною. Будучи учасником провадження у справі про банкрутство кредитор наділений широким обсягом прав та повноважень, в тому рахунку правом на звернення до суду в межах провадження у справі про банкрутство із заявою про визнання недійсними правочинів боржника, звернення зі скаргою на дії (бездіяльність) ліквідатора, визнання недійсним правочину, вчиненого з порушенням порядку підготовки та проведення аукціону, реалізуючи які він має діяти своєчасно та у належний спосіб.
Тобто, під час здійснення провадження у справі про банкрутство кредитор в силу наявних у нього прав не може безумовно покладатися у здійсненні дій з оскарження правочинів чи інших дій направлених на виявлення, повернення майна банкрута, лише на ліквідатора. Як особа, зацікавлена у задоволені наявних в нього грошових вимог до боржника у повному обсязі, кредитор має діяти розсудливо та проявляти уважність щодо стану своїх прав.
Натомість, як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у цій справі кредитори не приймали активної участі у справі про банкрутство ДП Дослідне господарство Центральне Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України, зокрема: не приймали участі у відповідних судових засіданнях; не ініціювали питання щодо скликання зборів кредиторів у відповідному складі для вирішення тих чи інших питань у справі (в тому числі щодо кандидатури арбітражного керуючого для виконання повноважень ліквідатора у справі про банкрутство та/або прийняття рішення щодо подальшого розгляду справи) тощо.
При цьому, будь-яких заяв про відмову від своїх вимог до боржника, кредиторами, задля припинення своєї участі у процедурі банкрутства як учасниками провадження (сторони у справі), до суду не подавалося.
Зазначене вказує на відсутність зацікавленості у кредиторів у найефективнішому вирішенні справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Параграф 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує держави-учасниці організовувати правові системи таким чином, аби забезпечити відповідність судів її різноманітним вимогам. Сукупність порушень держави створює судову практику, що несумісна з Конвенцією (рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі "Боттацці проти Італії").
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд неодноразово встановлював порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у справах, в яких порушувалися питання про тривалість провадження (рішення ЄСПЛ у справі "Фрідлендер проти Франції".
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сюрмелі проти Німеччини" від 08.06.2006 визнав порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції тривалість судового провадження, яке продовжувалося у судах понад 16 років та відсутність ефективних засобів оскарження затяжного характеру триваючого розгляду цивільної справи в національному законодавстві Німеччини.
Близького за змістом висновку ЄСПЛ дійшов у рішенні від 10.12.2020 у справі "Парінов проти України", в якому суд визнав тривалість провадження у справі про банкрутство понад дев'ять років такою, що не відповідала вимозі "розумного строку", а отже, порушенням п.1 ст. 6 Конвенції.
Водночас на державні органи покладено обов'язок щодо дотримання принципу ''належного урядування'' і ті з них, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення ЄСПЛ від 20.11.2011 у справі ''Рисовський проти України'').
В ракурсі цього, колегія суддів звертає увагу на правило, яке закріплене у ч. 4 ст. 13 ГПК України, згідно якого кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Наведеним спростовуються доводи апелянтів про те, що закриття провадження у справі про банкрутство без завершення ліквідаційної процедури позбавляє кредиторів можливості отримати задоволення визнаних судом вимог і порушує інтереси держави.
У цій справі саме пасивна поведінка кредиторів-державних органів (які не брали участі у засіданнях, не пропонували кандидатур ліквідатора, не ініціювали продовження процедури) спричинила неможливість подальшого розгляду. Зокрема апелянти, як кредитори, які не скористалися своїми процесуальними правами та не забезпечили належного руху справи, несуть наслідки своєї бездіяльності. Натомість подальше безрезультатне продовження справи, яка триває понад 12 років, суперечило б вимогам Конвенції та практиці ЄСПЛ.
Таким чином, суд, закриваючи провадження, діяв у межах наданих йому законом повноважень для забезпечення права на справедливий суд упродовж розумного строку, тоді як доводи апелянтів про порушення прав кредиторів і державних інтересів є необґрунтованими та спростовуються положеннями Конвенції, ГПК України та практикою ЄСПЛ.
В апеляційних скаргах апелянти покликаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки суд першої інстанції безпідставно застосував п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України («відсутність предмета спору») як підставу для закриття справи про банкрутство, хоча КУзПБ містить виключний перелік підстав для такого рішення.
Суд вважає доводи апелянтів у цій частині безпідставними та такими, що суперечать правовим висновкам Верховного Суду щодо практики розгляду аналогічних справ, з огляду на таке.
Так, ст. 90 КУзПБ містить перелік підстав, за наявності яких господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність). Зокрема у разі:
1) невнесення боржника - юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
2) припинення у встановленому законодавством порядку юридичної особи, яка є боржником, про що є відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
3) смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім боржника - фізичної особи;
4) перебування у провадженні господарського суду справи про банкрутство (неплатоспроможність) того самого боржника;
5) відновлення платоспроможності боржника або погашення всіх вимог кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів;
6) затвердження звіту керуючого санацією в порядку, передбаченому цим Кодексом;
7) затвердження звіту ліквідатора в порядку, передбаченому цим Кодексом;
8) якщо до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за його заявою не висунуто вимог;
8-1) якщо відкрита справа про банкрутство господарських товариств, які відповідають сукупно таким критеріям:
є оператором критичної інфраструктури;
частки (акції, паї) господарського товариства були примусово відчужені під час дії воєнного стану;
державі у статутному капіталі господарського товариства прямо або опосередковано належить більше 50 відсотків часток (акцій, паїв), крім господарських товариств, які ліквідуються за рішенням боржника;
9) боржником є оптовий постачальник електричної енергії;
10) якщо справа згідно із законом не підлягає розгляду в господарських судах України;
11) якщо господарським судом не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника;
12) укладення мирової угоди між боржником та кредиторами відповідно до статті 192 Господарського процесуального кодексу України;
13) прийняття рішення про приватизацію боржника, яким є державне підприємство або господарське товариство, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі;
14) в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
При цьому, провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) може бути закрито у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 5, 9, 10, 12 і 13 ч. 1 цієї статті, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) (до та після визнання боржника банкрутом), у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8 і 11 ч. 1 цієї статті, - лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому п. 7 ч. 1 цієї статті, - лише після визнання боржника банкрутом.
Водночас відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 у справі № 906/1290/15 зазначила, що «відсутність предмета спору» в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України означає припинення існування спірних правовідносин внаслідок певних обставин (оплати боргу, знищення предмета спору, скасування оспорюваного акта).
Верховний Суд у постанові від 17.04.2024 у справі № 5006/27/116б/2012 зробив правовий висновок щодо застосування за подібних обставин п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України та ст.6 Конвенції.
Так, Верховний Суд вказав, що у разі тривалого здійснення провадження у справі про банкрутство через неможливість його завершення із застосуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство суд має право застосувати загальні процесуальні норми з метою забезпечення права на справедливий суд в розумінні строків розгляду справи і забезпечення балансу інтересів кредиторів та боржника під час судового провадження.
Хоча норми ст. 90 КУзПБ, які визначають порядок та підстави закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), як і інші положення цього Кодексу, не містять окремого визначення такої підстави для закриття провадження у справі про банкрутство як-то «відсутність предмета спору» (знищення предмета спору), однак протилежний підхід, тобто продовження провадження у справі за цих умов, матиме наслідком порушення прав та інтересів боржника, його кредиторів та в цілому суперечитиме спрямованості законодавства про банкрутство. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі № 5/104б від 10.12.2024.
Беручи до уваги, що провадження у цій справі про банкрутство триває понад 12 років; понад 8 років на стадії ліквідаційної процедури; ліквідаційна процедура об'єктивно не здійснюється; з огляду на пасивну поведінку кредиторів у справі щодо погодження кандидатури ліквідатора та визначення джерел оплати послуг ліквідатора та на безрезультатність вжитих судом дій щодо визначення кандидатури арбітражного керуючого для участі у цій справі в якості ліквідатора а також те, що чинний у справі про банкрутство мораторій упродовж тривалого часу забороняє задоволення вимог конкурсних кредиторів боржника, для забезпечення принципів розгляду справи впродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом і гарантування правової певності кредиторів, вимоги яких визнані судом, включені до реєстру згідно з ухвалою попереднього засідання у справі про банкрутство і не можуть бути задоволені понад 12 років через дію мораторію у справі про банкрутство, для забезпечення принципів розгляду справи впродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом та гарантування правової певності кредиторів, провадження у справі про банкрутство ДП Дослідне господарство Центральне Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав та доцільність закриття провадження у цій справі відповідно до загальних процесуальних норм (п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України) з причин відсутності предмету спору та ст. 6 Конвенції.
Сукупність наведених обставин, зокрема відсутність підтверджених даних про наявність у боржника будь-якого майна, свідчить про неможливість ефективного завершення ліквідаційної процедури та фактичну відсутність умов для досягнення мети, визначеної КУзПБ. З огляду на це, колегія суддів вважає, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють подальше здійснення провадження у справі про банкрутство та мають бути враховані при вирішенні питання щодо законності ухвали про його закриття.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушень судом норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали з цих підстав.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, доводи апеляційних скарг не спростовують правомірних висновків місцевого господарського суду, а тому оскаржувана ухвала суду підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційних скарг за апелянтами.
Керуючись ст. 11, 74, 129, 269 - 270, 275, 280- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Чернівецькій області та Чернівецького обласного центру зайнятості залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 31.03.2025 про закриття провадження у справі №5027/805-б/2012 - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтами.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок оскарження постанови встановлено Господарським процесуальним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.
Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області.
Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК
Судді: Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК