79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"08" жовтня 2025 р. Справа №914/3101/24
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.
секретар судового засідання Бабій М.М.
явка учасників справи:
від позивача: Вербенко П.О.- довіреність від 07.01.2025;
від відповідача: не з'явився;
розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства «Ілона-Транс» б/н від 03.06.2025,
на рішення Господарського суду Львівської області від 06.05.2025, суддя Мороз Н.В., м. Львів, повний текст рішення складено 14.05.2025
у справі № 914/3101/24
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Теплокомуненерго», м. Львів
до відповідача приватного підприємства «Ілона-Транс», м. Львів
про стягнення 1 219 507, 08 грн.
Короткий зміст позовних вимог позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Теплокомуненерго» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до приватного підприємства «Ілона-Транс», в якому просить суд стягнути з приватного підприємства «Ілона-Транс» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Теплокомуненерго» грошові кошти в сумі 1 219 507, 08 грн. за договором поставки.
В обґрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем (покупцем) своїх зобов'язань за договором №08/10-2024 від 08.10.2024 щодо повної оплати за переданий позивачем (продавцем) товар, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 1 219 507,08 грн. заборгованості за договором поставки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.05.2025 позов задоволено. Стягнуто з приватного підприємства «Ілона-Транс» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Теплокомуненерго» 1 219 507,08 грн. основного боргу та 18 292,60 грн. судового збору.
Рішення суду обґрунтоване тим, що відповідач отримав від позивача товар на загальну суму 1 219 507,08 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи, видатковою накладною №9 від 08.10.2024, яка зі сторони позивача підписана директором Лациком Зіновієм Львовичем та містить відтиск печатки підприємства позивача, а зі сторони відповідача підписана директором відповідача ОСОБА_1 та містить відтиск печатки підприємства відповідача.
Встановивши наявність відтиску печатки відповідача на укладеному між сторонами договорі та видатковій накладній, беручи до уваги те, що відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, суд вважає, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відтисків на документах, що фіксують здійснення господарських операцій.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення в повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення позивача
04.06.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" надійшла апеляційна скарга приватного підприємства «Ілона-Транс» б/н від 03.06.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 06.05.2025 в справі №914/3101/24.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначив, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Апелянт зазначає, що рішення Господарського суду Львівської області від 06.05.2025 ґрунтується на хибному припущенні про достовірність представлених позивачем доказів, а саме: договору № 08/10-2024 від 08.10.2024 та видаткової накладної № 9 від 08.10.2024. Відповідач заперечує факт укладення спірного договору та отримання товару, посилаючись на відсутність відповідних документів, а також на наявні ознаки підробки в наданих позивачем копіях.
На думку відповідача, спірний договір та видаткова накладна не підписувалися посадовими особами або іншими уповноваженими представниками приватного підприємства «Ілона-Транс», зокрема директором ОСОБА_1 Крім того, приватне підприємство «Ілона-Транс» не отримувало товару за зазначеними документами.
Факт відсутності у відповідача примірника договору №08/10-2024 від 08.10.2024, а також те, що між ТОВ «НВП «Теплокомуненерго» та ПП «Ілона-Транс» упродовж 2024 року жодних договірних відносин не виникало, свідчить про безпідставність заявлених позивачем вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідач вказує на наявність ознак підробки підпису директора ОСОБА_1 та відбитка печатки приватного підприємства «Ілона-Транс» на спірних документах. На переконання апелянта, суд першої інстанції безпідставно відкинув відповідні заперечення, обмежившись посиланням на власну "критичну оцінку" доказів без належного дослідження зазначених обставин.
Крім того, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи з мотивів відсутності достатніх доказів фальсифікації. Така відмова, на думку апелянта, є істотним порушенням принципів господарського судочинства та позбавляє відповідача можливості довести свої заперечення.
Крім того, відкрито кримінальне провадження № 12025141370000285 за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України, що підтверджує наявність обґрунтованих підозр щодо фальсифікації доказів. Ця обставина була проігнорована судом першої інстанції, хоча є істотною для правильного вирішення спору.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу б/н від 19.06.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/4808/25 від 19.06.2025) в якому заперечив доводи апелянта, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Львівської області від 06.05.2025 в справі №914/3101/24 залишити без змін.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2025 справу №914/3101/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г..
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного підприємства «Ілона-Транс» б/н від 03.06.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 06.05.2025 в справі №914/3101/24.
Ухвалою від 19.06.2025 призначено справу №914/3101/24 до розгляду у судовому засіданні на 13.08.2025.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.08.2025 розгляд справи відкладено на 08.10.2025.
У судове засідання 08.10.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився хоча належним чином був повідомлений про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.
08.10.2025 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. В обґрунтування заявленого клопотання відповідач зазначив, що не має можливості забезпечити участь уповноваженого представника у судовому засіданні, призначеному на зазначену дату, у зв'язку з перебуванням директора підприємства ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні з метою проведення оперативного втручання. Також відповідач вказав, що через фінансову неспроможність та відсутність інших працівників забезпечити участь іншого представника у засіданні не є можливим.
У судовому засіданні суд з'ясував думку представника позивача щодо поданого клопотання, який заперечив щодо його задоволення з огляду на те, що попереднього судового засідання справа №914/3101/24 вже відкладалася за ініціативою представника відповідача з аналогічних підстав. З огляду на це представник позивача вважає, що відповідач мав достатньо часу для того, щоб забезпечити явку представника у судове засідання.
Заслухавши думку представника позивача, враховуючи те, що справа №914/3101/24 вже відкладалася за ініціативою представника відповідача з аналогічних підстав, враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи,зважаючи на те, що явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними в справі доказами та відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні, суд поставив на обговорення клопотання відповідача про витребування доказів та призначення експертизи подані разом із апеляційною скаргою.
Представник позивача заперечив щодо задоволення поданих клопотань з огляду на їх безпідставність.
Розглянувши клопотання відповідача про витребування доказів, колегія суддів встановила, що у судовому засіданні 06.05.2025 судом першої інстанції вже проводилось дослідження оригіналів документів, які відповідач просить витребувати. Враховуючи викладене, відсутні підстави для повторного дослідження зазначених доказів, у зв'язку з чим клопотання відповідача є необґрунтованим. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів протокольною ухвалою постановила відмовити у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.
Також суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи з підстав відсутності належних доказів, які б підтверджували необхідність проведення такої експертизи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
08.10.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Теплокомуненерго» (позивач, за договором продавець) та приватним підприємством «Ілона-Транс» (відповідач, за договором покупець) укладено договір № 08/10-2024.
За змістом вказаного договору, продавець зобов'язується передати матеріали і обладнання (далі - товар) згідно накладної, а покупець - прийняти і оплатити товар у строки, передбачені цим договором (п.1.1). Цим продавець гарантує, що товар є новим, не є предметом будь-якого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством, не перебуває під забороною відчуження (п.1.2). Загальна ціна товару за цим договором становить: 1219507,08 грн (один мільйон двісті дев'ятнадцять тисяч п'ятсот сім гривень 08 копійок, у т. ч. ПДВ двісті три тисячі двісті п'ятдесят одна гривня 18 копійок) (п.3.1). Поставка товару: самовивіз. Місце поставки - вул. Вулецька, 14 (п.4.1). Право власності на поставлений товар переходить від продавця до покупця в момент передачі товару належної якості згідно накладної (п.4.2). Товар поставляється покупцю відповідно до замовлення (п.4.4). Розрахунки за цим договором проводяться покупцем за фактично поставлений товар на підставі рахунку-фактури та підписаної сторонами видаткової накладної шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання товару (п.5.1). Оплата вважається виконаною покупцем з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок продавця (п.5.2). Покупець зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар. Приймати товар по кількості та якості у відповідності до супровідних документів (рахунку та накладної) (п.7.1). Продавець зобов'язаний: забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором. Забезпечити поставку якісного товару (п.7.3). У разі невиконання взятих на себе зобов'язань, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим договором (п.8.1). У випадку порушення термінів оплати, покупець сплачує пеню у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково штраф у розмірі 7% цієї суми (п.8.2). Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2024 року, а у частині гарантійних зобов'язань - до закінчення перебігу строку, зазначеного у розділі 6 договору (п.11.1).
На виконання умов договору, у відповідності до підписаної та скріпленої печатками сторін видаткової накладної № 9 від 08.10.2024 (в матеріалах справи) позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 1 219 507,08 грн. Крім того, товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Теплокомуненерго» виставлено приватному підприємству «Ілона-Транс» рахунок на оплату № 9 від 08.10.2024 на суму 1 219 507,08 грн.
Цього ж дня, товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Теплокомуненерго» складено податкову накладну від 08.10.2024 № 3 на суму 1 219 507,08 грн.
Відповідач свої зобов'язання за договором щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар не виконав, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість.
З метою захисту порушеного права, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 1 219 507,08 грн основного боргу.
04.04.2025, на підставі звернення ОСОБА_1 від 14.03.2025 до Львівської обласної прокуратури, Львівським РУП № 2 внесено відомості до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження № 12025141370000285 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, інших рішень органами досудового розслідування не приймалося і судом не встановлено.
Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення Господарського суду Львівської області від 06.05.2025 у цій справі оскаржується відповідачем в повному обсязі.
Предметом позовних вимог є стягнення з ПП «Ілона-Транс» на користь ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Теплокомуненерго» грошових коштів у сумі 1 219 507,08 грн. за договором поставки.
Внаслідок укладення договору між сторонами у відповідності з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).
Договір укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та вони не визнані судом недійсними (стаття 204 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою, виходячи з його змісту, укладений між сторонами договір є договором поставки.
Як передбачено ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 статті 712 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Момент виконання обов'язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.
Як передбачено статтею 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Згідно зі статтею 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 1). Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч. 2).
Частиною першою статті 691 ЦК України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Положеннями ч. 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 4 статті 692 ЦК України).
У відповідності до положень статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст. 525, 526, 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) - ч. 1 ст. 610 ЦК України. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
В даному випадку, між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору № 08/10-2024 від 08.10.2024.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав від позивача товар на загальну суму 1 219 507,08 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи, видатковою накладною №9 від 08.10.2024, яка зі сторони позивача підписана директором Лациком З. Л. та містить відтиск печатки підприємства позивача, а зі сторони відповідача підписана директором відповідача ОСОБА_1 та містить відтиск печатки підприємства відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, оригінал договору № 08/10-2024 від 08.10.2024 та видаткової накладної № 9 від 08.10.2024 оглянуто судом першої інстанції в судовому засіданні 06.05.2025.
Відповідач повністю заперечує факт укладення спірного договору та отримання згідно нього товару, ставить під сумнів справжність підписів директора ПП«Ілона-Транс» ОСОБА_1 та відтиску печатки ПП «Ілона-Транс» на спірних документах.
Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
В силу приписів ст.204 ЦК України, правомірність правочину презюмується.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ст. 207 ЦК України).
Згідно з положеннями ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Тобто, не лише позивач повинен доводити обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, але й відповідач (відповідачі) повинні довести свої заперечення проти позову.
У відповідності до положень ч. 1, 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України, зокрема, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У відповідності до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 918/780/18, печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.
Також апеляційним судом враховано правові висновки Верховного Суду, що викладені, зокрема, у постановах: від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, згідно з якими, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Саме відповідач має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах. Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального надання таких послуг за договором.
Щодо твердження відповідача про відкриття кримінального провадження як нової обставини. Відповідно до постанови Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №911/918/15 досудове розслідування кримінального провадження не є остаточним рішенням (вироком), яким завершено кримінальне провадження, а лише відображає проведення досудового розслідування за заявою особи для встановлення обставин, на які посилається така особа. Крім того, в процесі проведення досудового розслідування дії, за якими було порушено кримінальне провадження, можуть бути перекваліфіковані, а тому відкриття кримінального провадження не може вважатись єдиним належним доказом у справі.
Отже, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на укладеному між сторонами договорі, а також видатковій накладній, беручи до уваги те, що відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, суд вважає, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на документи, що фіксують здійснення господарських операцій.
Апеляційним судом також надано оцінку наявній в матеріалах справи податковій накладній № 3 від 08.10.2024, що є важливим документом для будь якого суб'єкта господарювання та засвідчує правильність обліку ПДВ, що дозволяє коректно нараховувати податкові зобов'язання та є підставою для формування податкового кредиту.
Щодо твердження відповідача про необхідність призначення експертизи, Західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів ч.1 ст.99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Отже, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування. Тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Призначення експертизи є правом, а не обов'язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 910/18570/17, від 14.12.2021 у справі № 910/9564/20, від 24.11.2021 у справі № 914/1396/20, від 17.12.2020 у справі № 910/7426/17.
Отже, підставою для призначення судової експертизи є необхідність з'ясування обставин, що мають значення для справи, для такого з'ясування необхідні спеціальні знання, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Як вбачається з матеріалів справи, за видатковою накладною № 9 від 08.10.2024 (яка є предметом спору) товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Теплокомуненерго» подано на реєстрацію та зареєстровано податкову накладну № 3 від 08.10.2024, яка є важливим документом для будь якого суб'єкта господарювання та забезпечує правильність обліку ПДВ.
Відповідно до п.201.7 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/ послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Тобто, в даному випадку, господарська операція зі спірного договору № 08/10-2024 від 08.10.2024 відображена в податковому обліку продавця на підставі видаткової накладної, яка міститься в матеріалах справи.
Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано жодних належних та об'єктивних доказів фальсифікації документів чи доказів на спростування здійснення господарських операцій на підставі договору № 08/10-2024 про які стверджує позивач та на підтвердження здійснення яких останнім надано відповідні докази.
З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.
Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про виникнення у відповідача обов'язку щодо повної сплати вартості поставленого позивачем товару, та задоволення позовної вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 1 219 507,08 грн.
Згідно з ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/1
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", зокрема, змінено назву ст. 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка доказів це віднайдення відповіді на питання, чи може певна інформація слугувати доказом у справі, а також чи переконують докази кожен окремо та у своїй сукупності у наявності чи відсутності певної обставини у справі.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку висновків суду першої інстанції, погоджується з ними та вважає їх такими, що відповідають встановленим обставинам справи, умовам договору та вимогам чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в судовому засіданні, а заперечення позивача були підтвердженні дослідженими матеріалами справи та доводами викладеними в судових засіданнях.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.05.2025 в справі №914/3101/24 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу приватного підприємства «Ілона-Транс» б/н від 03.06.2025 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.05.2025 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 17.10.2025.
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.