"25" вересня 2025 р. Справа №921/476/24(914/2155/24)
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді (доповідача) МАТУЩАКА О.І.
суддів КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
за участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.
за участю представників сторін від:
апелянта: Качур С.В. - адвокат;
відповідача: Фукс А.В. - адвокатка.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБУД", (вх. ЗАГС №01-05/1509/25 від 20.05.2025)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.04.2025 (повне рішення - 28.04.2025, суддя Андрусик Н.О.)
у справі № 921/476/24(914/2155/24)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБУД", с. Настасів Тернопільського району Тернопільської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Т.Смарт Трейдинг", м.Київ
про стягнення 296 048, 00 грн
в межах справи № 921/476/24
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБУД",
село Настасів Тернопільського району Тернопільської області
Суть спору.
До Господарського суду Львівської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "БМБУД" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Т.Смарт Трейдинг" про стягнення 296 048, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що між сторонами був укладений договір поставки №19-09/12_Н від 12.09.2019, за умовами якого відповідач зобов'язався поставити позивачу сиру нафту відповідно до визначених договором умов. ТОВ «БМБУД» здійснило часткову оплату за нафту в сумі 296 048, 00 грн.
Надалі, 30.09.2019 на прохання ТОВ «А.Т. СМАРТ Трейдинг» позивач підписав видаткову накладну №19000095 та акт приймання-передачі нафти сирої №19000095. Однак фактичне відвантаження товару на транспорт ТОВ «БМБУД» не відбулося, тобто господарська операція з передачі товару фактично не здійснювалася. Відповідач не надав документальних підтверджень наявності відповідної кількості нафти на зберіганні для її відпуску позивачу, а також не представив товарно-транспортних накладних.
Оскільки оплата позивачем була здійснена, а товар фактично не отримано, беручи до уваги закінчення строку дії договору, позивач просить суд стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.11.2024 постановлено матеріали справи №914/2155/24 передати до Господарського суду Тернопільської області для розгляду в межах справи про банкрутство ТОВ "БМБУД".
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 10.12.2024 №921/476/24(914/2155/24) прийнято до провадження суддею Андрусик Н.О. за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.04.2025 в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач, на виконання взятих на себе договірних зобов'язань, відвантажив позивачу сиру нафту, загальною вартістю 1 200 600, 00 грн, як це було погоджено специфікацією №1 до договору. Протилежного позивачем не доведено та документально не спростовано факту відвантаження відповідачем нафти сирої.
Відтак суд дійшов висновку, що позовні вимоги про повернення безпідставно набутих коштів у сумі 296 048,00 грн є безпідставним та недоведеним належними доказами.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
ТОВ "БМБУД" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.05.2025 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо наявності фактичної поставки товару, неправильно витлумачив положення договору та необґрунтовано відмовив у задоволенні позову про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 296 048 грн.
Як зазначає апелянт, спірні кошти були перераховані відповідачу за договором поставки № 19-09/12_Н від 12.09.2019 після завершення строку його дії - 31.12.2019. Однак реальної поставки сирої нафти не відбулося, що підтверджується відсутністю товарно-транспортних накладних, актів приймання, довіреностей на отримання чи інших документів, які б свідчили про фактичне відвантаження товару. Натомість суд визнав факт поставки лише на підставі видаткової накладної та акта приймання-передачі, не врахувавши, що обидва документи не містять даних про місце та спосіб передачі товару, а накладна підписана в місті Києві, тоді як місце поставки визначене у Львівській області. Таким чином, фізичний рух товару не відбувався. За таких обставин, суд неправомірно визнав поставку доведеною, а тому дійшов неправильного висновку про виконання договору.
Скаржник покликається на те, що суд безпідставно не застосував положення статті 1212 Цивільного кодексу України. Договір між сторонами припинив дію 31.12.2019, а перерахування коштів у 2020 та 2023 роках не можуть вважатися виконанням зобов'язань. Таким чином, відповідач без достатньої правової підстави утримує у себе кошти позивача, що свідчить про наявність підстав для застосування кондикційних норм. Апелянт посилається на практику Верховного Суду (зокрема, постанови у справах № 201/9127/21, № 910/17567/19, № 927/491/19), у яких зазначено, що безпідставне набуття може мати місце і в разі, коли майно отримано за договором, але не відповідно до його умов або після припинення його дії.
Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції дав вибіркову оцінку доказам, не перевірив їх допустимість і достовірність, допустив суперечливі висновки та не врахував принципу вірогідності доказів. Вказане призвело до ухвалення несправедливого рішення, адже відповідач зберігає кошти без виконання жодного договірного обов'язку, що суперечить принципам добросовісності, справедливості та рівності сторін цивільного обороту, а також порушує принцип правової визначеності.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів апелянта, оскільки вважає є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідач зазначає, що між сторонами належним чином укладено договір поставки сирої нафти, за яким сторони узгодили всі істотні умови, у тому числі найменування товару, кількість, ціну та місце поставки. На виконання цього договору було здійснено поставку сирої нафти в кількості 87 тонн на суму 1 200 600 грн, що підтверджується видатковою накладною № 19000095 від 30.09.2019 та актом приймання-передачі від тієї ж дати, підписаними обома сторонами. Зазначені документи є належними первинними доказами здійснення господарської операції, що узгоджується з положеннями статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Посилання апелянта на відсутність товарно-транспортних накладних чи документів щодо транспортування вважає безпідставними. Відповідно до пункту 5.1 договору, поставка здійснювалась на умовах EXW (Інкотермс-2000), тобто продавець вважається таким, що виконав свій обов'язок з постачання з моменту надання товару у розпорядження покупця на складі за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Новий Яр, вул. Приозерна, 55А. Умови EXW не покладають на продавця обов'язку здійснювати перевезення товару чи оформлювати товарно-транспортні накладні. Відтак їх відсутність не свідчить про відсутність фактичної поставки. Покупець, якому товар передано, мав самостійно організувати транспортування, що відповідає усталеним міжнародним правилам поставки.
Доводи апелянта про те, що підписання первинних документів нібито відбулося “на прохання» відповідача без фактичної передачі товару, відповідач вважає необґрунтованими та такими, що суперечать принципу змагальності. Позивач не надав жодного належного доказу, який би підтверджував помилковість чи фіктивність підписання документів. Водночас усі документи - договір, специфікація, акт приймання-передачі, акт звірки взаємних розрахунків - є чинними та не визнані недійсними у судовому порядку.
Крім того, відповідач вказує на низку дій позивача, які свідчать про підтвердження факту поставки: підписання акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2020, а також проведення трьох оплат: 21.05.2020, 13.07.2023 та 14.11.2023- загалом на суму 296 048 грн. Такі дії, на переконання відповідача, свідчать про визнання позивачем дійсності поставки та виконання договору. Якщо б поставка не мала місця, позивач не здійснював би оплату через три роки після нібито помилкового підписання документів.
Також відповідач звертає увагу, що господарська операція належно відображена у податковому та бухгалтерському обліку обох сторін, зокрема податкова накладна відповідача від 30.09.2019 була зареєстрована в ЄРПН, а позивач включив її до податкового кредиту та не здійснив коригування звітності навіть після подання позову. Це додатково підтверджує реальність поставки товару.
Таким чином, доводи апелянта щодо безпідставності набуття коштів спростовуються наявністю чинних договірних відносин, фактичного виконання зобов'язань, взаємного підписання первинних документів, проведення оплат та податкового обліку операції. З огляду на викладене, вважає застосування статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставним, оскільки кошти отримані відповідачем на законній договірній підставі.
Відтак просить суд апеляційну скаргу ТОВ «БМБУД» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
На виконання вимог ухвали суду від 01.09.2025, в порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України, відповідач надав додаткові пояснення. У вказаних поясненнях, окрім обставин та доводів зазначених у відзиві, відповідач додатково покликається на ймовірну технічну помилку у даті укладення договору поставки, однак це не впливає на його дійсність, оскільки фактичні господарські відносини між сторонами тривали й після 2019 року. Водночас відповідач наголосив, що навіть у разі формального завершення строку дії договору, його умови фактично продовжували діяти, адже сторони своїми діями - здійсненням оплат і прийняттям товару - підтвердили пролонгацію зобов'язань.
Крім того, послався на принцип добросовісності та заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), за яким сторона не може заперечувати обставини, які сама протягом тривалого часу визнавала. Так, у поданому позові позивач заперечує факт поставки, однак поведінка позивача свідчить про визнання поставки: він підписував акти звірки, здійснював платежі у 2020 та 2023 роках, користувався податковим кредитом за відповідною податковою накладною, не коригуючи звітності.
Також у додаткових поясненнях обґрунтувує неможливість застосування положень Інструкції № 281/171/578/155 до спірних правовідносин, оскільки товар не транспортувався постачальником, а передавався покупцю безпосередньо на складі. Додатково відповідач послався на пункт 2.3 Положення № 88, згідно з яким незначні формальні недоліки первинних документів не впливають на чинність господарської операції.
25.09.2025 в судовому засіданні взяли участь представники позивача та відповідача апелянта, які навели доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.
Фактичні обставини справи.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.09.2019 ТОВ «А.Т.Смарт Трейдинг» (продавець) та ТОВ "БМБУД" (покупець) уклали договір поставки №19-09/12_Н (надалі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, передати (поставити) у власність покупця сиру нафту (надалі - товар) відповідно до специфікацій, які оформляються додатками до цього договору та є його невід'ємними частинами, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору кількість і вартість товару, що має бути поставлена згідно договору, визначається в специфікаціях, які оформляються на поставку окремої партії товару і становлять невід'ємну частину цього договору.
Згідно з п. 2.2 договору, ціна на одиницю товару визначається на кожну окрему партію товару та вказується у відповідній специфікації.
У п. 3.2 договору визначено, що оплата товару здійснюється шляхом стовідсоткової оплати вартості конкретної партії товари протягом 30 банківських днів з моменту поставки (підписання відповідної видаткової накладної), якщо інше не буде зазначено у цій специфікації.
У п. 5.1 договору узгоджено, що поставка товару за цим договором здійснюється на умовах EXW (Інкотермс-2000) шляхом відвантаження товару на транспорт покупця в селі Новий Яр, Яворівського району Львівської області, вул. Приозерна, 55а або в іншому місці, що вказане в специфікації. Місцем передачі товару за договором є пункт відвантаження товару, що визначений відповідною специфікацією (п. 5.2 договору).
Датою поставки є дата підписання повноваженими представниками покупця товаросупровідних документів (п. 5.6 договору).
Згідно з п. 6.1 договору, приймання-передавання товару здійснюється шляхом підписання товаросупровідних документів в пункті передачі товару, визначеному згідно із п. 5.1 цього договору.
Приймання-передавання товару проводиться за кількістю - згідно з товаросупровідними документами, за якістю - згідно із сертифікатом якості або у відповідності з порядком, передбаченим діючим законодавством України (п. 6.2 договору).
Перехід права власності та ризиків на товар, що постачається відбувається в момент його фактичної передачі покупцю та підписання товаросупровідних документів (п. 6.3 договору).
Договір набрав чинності з моменту його підписання та діяв до 31.12.2019 (п. 11.1 договору).
12.09.2019 сторонами підписано специфікацію № 1 на поставку в строк до 01.11.2019, 87 тонн сирої нафти, на суму 1 200 600 грн. з ПДВ. Пунктом 1 специфікації №1 від 12.09.2019 погоджено поставку товару на умовах Міжнародних правил тлумачення торгових термінів в редакції 2010 року за адресою: вулиця Приозерна, 55а, село Новий Яр Яворівського району Львівської області. Згідно з п. 3 специфікації товар підлягав оплаті протягом 30 банківських днів з моменту поставки.
Відповідно до Оборотного-сальдової відомості по рахунку 201 ТОВ «А.Т.СМАРТ Трейдинг» за період з 30.09.2017-30.09.2019 з поступлень нафти сирої мало на зберіганні для реалізації 154,493тонн у зазначеному періоді було реалізовано 87 тон, залишок склав 67, 496 тон нафти сирої. Як зазначав відповідач, реалізовану позивачу нафту ним придбано у кількості 82,15т в ТОВ «Укрєвродизель» та у кількості 72,343т - у ТОВ «Інстромет», що вбачається з картки по рахунку 201 за період з 01.01.2017 по 30.09.2019.
Відповідач, на виконання взятих на себе договірних зобов'язань, поставив, а ТОВ «БМБУД» прийняв нафту сиру в кількості 87 тонн за ціною 11 500 грн за тонну, загальною вартістю 1 200 600,00 грн (в тому числі 200 100, 00 грн ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № 19000095 від 30.09.2019 та актом прийому-передачі №190000 95 від 30.09.2019, які підписані обома сторонами без жодних заперечень чи будь-яких застережень, а їх підписи скріплені печатками товариств.
Матеріалами справи також підтверджено, що ТОВ "А.Т. СМАРТ Трейдинг" за фактом здійснення продажу сирої нафти покупцю в Єдиному реєстрі податкових накладних зареєстровано (квитанція про реєстрацію податкової накладеної від 15.10.2019, а.с.77 том І) податкову накладну №20 від 30.09.2019 з визначенням обсягу відвантаженого товару (87 тонн), його ціни за одиницю (11 500 грн) вартості партії товару (1 000 500 грн) та визначено податок на додану вартість за цією партією товару в розмірі 200 100грн. У розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) відповідачем визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 200 100, 00 грн з реалізації позивачу товару на суму 1 000 500, 00 грн.
Актом звірки розрахунків станом на 31.12.2020 ТОВ "БМБУД" підтвердило наявність заборгованості перед ТОВ "А.Т. СМАРТ Трейдинг" за договором №19-09/12_Н від 12.09.2019 в розмірі 1104552,00 грн (з відображенням здійснення 21.05.2020 оплати товару в сумі 96 048 грн, а.с.80 том І).
Крім того, ТОВ "БМБУД" перераховано на розрахунковий банківський рахунок ТОВ "А.Т. СМАРТ Трейдинг":
- 21.05.2020 на підставі платіжної інструкції №1992 грошові кошти в сумі 96 048 грн, де в графі «призначення платежу» зазначено "оплата за нафту згідно дог Договір №19-09/12_Н у сумі 80040.00грн., ПДВ 20 % 16008.00грн.";
- 13.07.2023 на підставі платіжної інструкції №13/07/20234169 грошові кошти в сумі 100 000грн, де в графі «призначення платежу» зазначено "оплата за матеріали згідно Договору №19-09/12, накладна "19000095 від 30.09.19р._ у т.ч. ПДВ 20% - 16666.67грн.";
- 14.07.2023 на підставі платіжної інструкції №14/07/20234185 грошові кошти в сумі 100 000грн, де в графі «призначення платежу» зазначено "оплата за матеріали згідно Договору №19-09/12, накладна "19000095 від 30.09.19р._ у т.ч. ПДВ 20% - 16666.67грн.".
Тобто всього позивачем сплачено 296 048, 00 грн. Вказана обставина сторонами не заперечується.
Також позивачем сформовано в електронному вигляді податкову накладну (ПН) за вересень 2019 від 18.10.2019 з розшифровками коригування сум податку на додану вартість (додаток № 1 до ПН) та Розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток № 5 до ПН), з квитанціями про їх реєстрацію органом ДПС 18.10.2029, відповідно до яких за звітний період вересень 2019 року позивачем відображено господарську операцію з контрагентом за ідент. податковим номером платника податку на додану вартість №389607626593 (ТОВ «А.Т.СМАРТ трейдинг) на суму 1 000 500,00 грн без ПДВ та 200100,00 грн ПДВ (а.с.184-192 том ІІ).
Позивач зазначив, що вказані кошти сплачені без реальної передачі товару, та оскільки термін дії договору поставки №19-09/12 від 12.09.2019 закінчився 31.12.2019 і на зазначений час поставка товару є неможливою за цим договором, тому кошти ТОВ "А.Т. СМАРТ Трейдинг" набуто без достатніх правових підстав.
У зв'язку із зазначеним та з метою захисту своїх майнових прав на суму 296 048, грн позивач звернувся до суду із цим позов.
Оцінка суду.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Тобто предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Основна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
З урахуванням того, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України, то у цій справі підлягають встановленню підстави набуття відповідачем таких коштів, тобто в порядку виконання договірного зобов'язання або за відсутності правової підстави, оскільки договірний характер правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо) виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 ЦК України.
Суд першої інстанції встановив, що між сторонами у справі 12.09.2019 укладено договір поставки №19-09/12_Н, відповідно до умов якого позивач як яамовник зобов'язався придбати та оплатити відповідачу як продавцю товар нафту сиру в кількості, за ціною та в асортименті, котрі визначаються в специфікаціях до договору, що є його додатками та невід'ємними частинами договору, і складаються на кожну окрему партію товару.
Відповідно до специфікації №1 до договору сторонами погоджено поставку товару - 87 тонн сирої нафти за ціною 11 500 грн за тонну. Загальна вартість поставки визначена в розмірі 1 200 600 грн (з ПДВ).
У п. 5.1 договору та п.1 специфікації сторонами погоджено, що поставка здійснюється на умовах EXW згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів в редакції 2000 року, за адресою: вулиця Приозерна, 55а, село Новий Яр Яворівського району Львівської області.
Матеріалами справи, зокрема видатковою накладною №19000095 від 30.09.2019 та актом прийому-передачі №19000095 від 30.09.2019 підтверджується, що 30.09.2019 рку ТОВ «А.Т.Смарт Трейдинг» відвантажено ТОВ "БМБУД" 87 тонн сирої нафти, загальною вартістю 1 200 600 грн (з ПДВ), що також відповідає умовам п.5.1-5.3, 6.1 договору.
Всі первинні документи (видаткова накладна 19000095, акт приймання-передачі №19000095), договір поставки, специфікація № 1, акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2020 підписані повноважними особами позивача та відповідача, а їх підписи скріплено печатками юридичних осіб.
Стаття 11 ЦК України визначає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно із ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Викладені умови укладеного між сторонами договору, права та обов'язки сторін, порядок їх виконання, встановлений судом факт підписання повноважними особами письмового договору, дають підстави вважати, що між сторонами у справі виникли цивільні правовідносини з договору поставки. При цьому сторони досягли згоди по всіх істотних умовах, які є необхідними для даного виду договорів, а тому відповідно до вимог ст.ст. 638, 712 ЦК України такий правочин є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань згідно з нормами ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, ч. 1 ст. 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Статтями 662, 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (в редакції, чинній станом на дату укладення договору) (надалі - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній станом на дату укладення договору), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України:
назву документа (форми);
дату складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Зазначений перелік обов'язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5. пункту 2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Отже, за загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Водночас у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.
Судом встановлено, що видаткова накладна №19000095 від 30.09.2019 та акт прийому-передачі №19000095 від 30.09.2019 містять найменування постачальника та покупця, дату їх складання, зміст та обсяг господарської операції, правочин, на підставі якого така операція здійснюється, одиницю виміру господарської операції, підпис особи, яка отримала товар (директор Носик Валерій Вікторович), а також відтиск печатки ТОВ "БМБУД".
Оскільки первинні бухгалтерські документи містять відтиск печатки юридичної особи позивача, враховуючи, що позивач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на документах первинного бухгалтерського обліку, з огляду на те, що позивач на обставини втрати печатки товариством не посилається, і такі документи в матеріалах справи відсутні, відповідно при з'ясуванні обставин чи печатка товариства була загублена позивачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, судом вищезазначених обставин не встановлено.
Отже, наявність підпису та відтиск штампу позивача на видатковій накладній та на акті прийому-передачі товару, є належним доказом участі позивача у здійсненні господарської операції з отримання товару.
Також на підтвердження факту відпуску товару, відповідно й здійснення господарської операції на суму 1 200 600, 00 грн з ПДВ, відповідачем долучено складену та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 30.09.2019 №20; постачальником (продавцем) згідно з даною податковою накладною є відповідач - ТОВ «А.Т.Смарт Трейдинг», отримувачем (покупцем) є позивач - ТОВ "БМБУД"; номенклатура товару нафта сира, 87 тонн (а.с. 73 том 1).
Згідно з квитанцією про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних зазначена податкова накладна була зареєстрована в ЄРПН 15.10.2019 за №9240847365 (а.с. 77).
Щодо наданої відповідачем податкової накладної суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 201.1., 201.7., 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 187.1. ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що реєстрація податкової накладної є відображенням здійснення господарської операції.
З поданої відповідачем податкової накладної вбачається, що у ній в графі «Постачальник (продавець)» відображено ТОВ «А.Т.Смарт трейдинг» (ідентифікаційний код 38960764), а в графі «Отримувач (покупець)» зазначено ТОВ "БМБУД" (ідентифікаційний код 41037833), як і в розшифровці щодо виникнення податкового зобов'язання із сплати ПДВ на суму 200 100 грн з господарської операції, здійсненої з позивачем на суму 1 000 500грн (без ПДВ).
Відповідно до пункту 14.1.181. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду. Датою виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).
Згідно зі ст. 198 ПК України суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів відносяться до податкового кредиту. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Отже основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарських операцій.
При цьому, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).
Тобто, віднесення/не віднесення покупцем сум податків за отриманими від постачальника податковими накладними до податкового кредиту не може підтверджувати або відповідно спростовувати обставини реальності поставки товару за спірними видатковими накладними.
Верховний Суд у постанові від 01.06.2020 у справі № 906/355/19 зробив правовий висновок щодо того, що оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі суд повинен враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Так, наявні в матеріалах справи докази: видаткова накладна № 19000095 від 30.09.2019, акт прийому-передачі №190000 95 від 30.09.2019, платіжні інструкції №1992 від 21.05.2020, №13/07/20234169 від 14.07.2023, №14/07/20234185 від 14.07.2023 та податкова накладна №20 від 30.09.2019, містять всі необхідні реквізити щодо їх заповнення, такі докази в своїй сукупності дають можливість суду зробити висновок про більшу вірогідність існування між сторонами договірних відносин, аніж про їх відсутність.
Водночас колегія суддів зазначає, що пунктом 192.1 ст. 192 ПК України передбачено можливість складання розрахунку коригування до податкової накладної у разі допущення помилок при її складанні, у тому числі не пов'язаних зі зміною суми компенсації вартості товарів/послуг.
Отже, у разі складання податкової накладної без факту здійснення господарської операції та її реєстрації в ЄРПН, з метою виправлення помилки необхідно скласти розрахунок коригування до неї.
У цій справі відповідачем не здійснювалося коригування до податкової накладної за спірною господарською операцією з реалізації товару, а позивачем такого коригування не ініційовано; матеріали справи протилежного не підтверджують і такі обставини жодна із сторін спору суду не повідомила.
У податковій накладній (ПН) за вересень 2019 від 18.10.2019 та згідно з Розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток № 5 до ПН), квитанцій про їх реєстрацію органом ДПС 18.10.2029, позивачем віднесено за вересень 2019 року до сум податкового кредиту 11 709 103 грн з операцій з придбання товарів, що включає обсяг поставки нафти сирої за договором від 12.09.2019 на суму 1000 500,00 грн без ПДВ та 200100,00 грн ПДВ (а.с.192 том 2).
Отже, ця господарська операція відображена у податкових зобов'язаннях позивача. Відповідно позивачем був сформований як покупцем, податковий кредит за фактом поставки товару.
Отримавши товар, позивач (покупець) зазначив про це у податковій звітності щодо податку на додану вартість та визначив своє право на формування податкового кредиту в обсязі поставок відповідача.
При цьому, позивачем уточнюючі декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту відповідачем за цією господарською операцією згідно договору поставки від 12.09.2019 до органу фіскальної служби не подавалися.
Як встановив суд першої інстанції та перевірив апеляцій господарський суд, в матеріалах справи також відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст.ст.76, 77 ГПК України щодо притягнення позивачем до відповідальності осіб за неправомірні дії щодо відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача спірної поставки товару за договором поставки від 12.09.2019 №19-09/12_Н.
Отже, господарська операція із спірної поставки товару за договором поставки була відображена в податковому та бухгалтерському обліку позивача та відповідача.
Також вказану господарську операцію сторонами підтверджено в акті звірки розрахунків станом на 31.12.2020, який теж підписано обома сторонами, а підписи посадових осіб скріплено печатками товариств.
З урахуванням наведеного, доводи скаржника щодо підписання зазначених вище документів без реального здійснення господарської операції є безпідставними та не підкріпленими жодними доказати, більше того, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Щодо реальності руху активів, то суд враховує надані відповідачем докази на підтвердження наявності в нього достатньої кількості товару для реалізації позивачу, зокрема Оборотно-сальдову відомість по рахунку 201 за період з 30.09.2017 по 30.09.2019 щодо поступлень товару - нафти сирої, відповідно до яких у Товариства за адресою: с. Новий Яр Яворівського району Львівської області, вулиця Приозерна, 55а знаходилось на зберіганні для реалізації 154,493 тон;
- картку рахунку 201 за період з 01.01.2017 по 30.09.2019, згідно з якою підтверджується факт придбання нафти сирої у кількості 82,15 тонн в ТОВ «Укрєвродизель» та у кількості 72,343 тонни - у ТОВ «Інстромет»;
- копії договорів поставок № 22/02/2019 від 22.02.2019, № 010319 від 01.03.2019 з долученими первинними документами на отримання покупцем (відповідачем у справі) товару;
- копії договорів перевезення товару нафти сирої № 26022019/02 від 26.02.2019; №2019/06-05 від 05.06.2019 та долученими до них додатками, ТТН, замовленнями, актами надання послуг тощо;
- копії договору зберігання № №2/15/06 від 15.06.2019 та додаткового договору від 15.05.2019 до нього з долученими до актами приймання-передачі нафти сирої в кількості 11 шт.;
- копії договору оренди №ДО-01/19 від 25.02.2019 з долученими до нього актами приймання-передачі майнаназемних резервуарів тощо.
Таким чином, наведені обставини переконливо свідчать про реальних рух товару, зокрема надходження його на склад продавця та подальше відвантаження позивачу.
Також колегія суддів бере до уваги факт здійснення позивачем часткової оплати товару, адже із змісту платіжних документів вбачається, що ТОВ "БМБУД" здійснено платежі за товар, отриманий саме на підставі договору №19-09/12_Н від 12.09.2019. Аналіз вищезазначених операцій, зміст умов п.3.2, 6.1-6.3 договору №19-09/12_Н від 12.09.2019 свідчить, що оплата товару позивачем здійснено за фактом його поставки. В призначенні платежу платіжних документів позивач вказував про оплату товару за договором №19-09/12_Н від 12.09.2019.
Так, суд зазначає, що відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України діє доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки); у праві України зазначена доктрина проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину, наприклад, оплати (часткової чи повної) за товар за договором.
Оскільки конклюдентні дії сторони позивача щодо часткової оплати товару за договором свідчать про факт отримання товару, то у такому випадку позивач не вправі посилатися на неотримання товару, тим паче за наявності інших достовірних і не спростованих доказів, які свідчать про передачу та прийняття товару.
Окремо суд звертає увагу на те, що, здійснивши грошові перекази у 2020 році, двічі у 2023 році на значну суму, позивач тривалий час (більше року) не здійснював жодних дій чи хача б спроб задля їх повернення, тобто вказана сума залишалася незатребуваною впродовж значного проміжку часу, і звернувся з такою вимогою позивач лише 02.09.2024.
Отже, зважаючи на наведене в площині існування первинних доказів, доказів фінансової звітності, податкової звітності, факту часткової оплати товару (тричі!) за договором, колегія суддів вважає, що відповідачем у спірних правовідносинах документально підтверджено факт відвантаження товару відповідачу за договором поставки №19-09/12_Н від 12.09.2019 на підставі видаткової накладної №19000095 від 30.09.2019 та акту прийому-передачі нафти сирої №19000095 від 30.09.2019.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що для виникнення зобов'язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі №539/3403/17).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/16334/19).
Як свідчать встановлені судами обставини справи, сторонами не заперечується наявність між ними укладеного 12.09.2019 договору поставки №19-09/12_Н, а також не заперечується факт перерахування позивачем на підставі цього договору коштів в загальній сумі 296 048, 00 грн на користь відповідача, тоді як між сторонами існує лише спір щодо подальшого виконання цих домовленостей. Зокрема, позивач стверджує, що фактичної передачі товару не відбулося, строк дії договору закінчився, а тому існують усі правові підстави для повернення відповідачем отриманих від позивача коштів. На противагу цих тверджень відповідач зазначає, що ним було виконано умови договору шляхом відвантаження 87 тонн сирої нафти на суму 1 200 600, 00 грн.
Тобто ключове питання, яке стоїть перед судом у цій справі - це виконання договірних відносин сторонами, правове регулювання яких здійснюється нормами зобов'язального права.
Звідси, з урахуванням встановлених обставин справи, є безпідставними аргументи апелянта щодо відсутності договірних відносин між сторонами.
Натомість, матеріалами достовірно встановлено, що відповідачем на виконання взятих на себе договірних зобов'язань відвантажено позивачу сиру нафту, загальною вартістю 1 200 600, 00 грн, як це було погоджено специфікацією №1 до договору. Протилежного позивачем не доведено та документально не спростовано факту відвантаження відповідачем нафти сирої, а натомість його доводи ґрунтуються на недоведених сумнівах.
В апеляційній скарзі апелянта покликається на закінчення строку дії договору. Зазначені доводи колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін. За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України). Зважаючи на положення ст.599 - 601, 604 - 609 ЦК України, закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, що залишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.
Сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено не тільки однією стороною (у цьому випадку повністю виконано договірне зобов'язання відповідачем та частково здійснено оплату позивачем), не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.
Крім того, посилання апелянта на п.п. 5.2.6 та 7.5.6. Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Держкомітету з питань технічного регулювання споживчої політики № 281/171/578/155 20.05.2008 та твердження про те, що операція з відпуску нафти і нафтопродуктів оформлюється товарно-транспортною накладною (далі ТТН) судом оцінюється критично з огляду на умови поставки/відпуску товару за укладеним договором (п.5.1. договору).
Так, термін EXW (англ. Ex Works), або (Франко завод (…назва місця) Правил Інкотермс 2010, на який сторони зіслались у договорі, означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.
Імпортер (покупець) повинен укласти договір з перевізниками товару і сплатити перевезення від підприємства продавця до пункту призначення, включаючи вантаження, отримати експортні ліцензії, виконати і сплатити митні процедури, а також податки і збори, сплатити товар продавцеві за ціною виробника.
У спірних правовідносинах поставка здійснювалася шляхом відвантаження товару на транспорт Покупця у с. Новий Яр Яворівського району Львівської області, вулиця Приозерна, 55а. Тому суд погоджується з доводами відповідача, які ґрунтуються на тому, що складання і підписання ТТН між продавцем та покупцем є неможливим, оскільки продавець не поставляв (перевозив) товар, а лише надав його у розпорядження покупцю на складі за вказаною у договорі та специфікації адресою.
Таким чином, у цьому випадку усі наявні у справі докази та встановлені на їх підставі обставини справи переконливо свідчать про фактичне здійснення господарської операції з відвантаження відповідачем товару позивачу. Доказів, які б спростували цей факт чи могли викликати справедливий сумнів позивачем не надано.
Відповідно до ч.4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що надала відповіді на усі істотні доводи сторін, які мають значення при прийнятті судового рішення у цій справі.
З огляду на наведені вище норми закону та встановлені обставини справи, враховуючи принцип вірогідності доказів, на підставі якого суди дійшли висновку про отримання позивачем товару саме на виконання умов договору поставки №19-09/12_Н від 12.09.2019, що свідчить про безпідставність вимоги про повернення сплачених коштів за такий товар за нормами ст. 1212 ЦК України, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних висновків місцевого господарського суду, а тому оскаржуване рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 202, 269, 270, 275 - 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБУД" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.04.2025 у справі № 921/476/24(914/2155/24) - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до місцевого господарського суду.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК