Справа № 527/2304/24 Номер провадження 22-ц/814/3283/25Головуючий у 1-й інстанції Павлійчук А. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
09 жовтня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючої судді: Чумак О.В.
суддів: Пилипчук Л.І., Триголова В.М.,
за участю секретаря Галушко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 20 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики.
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики.
В обґрунтування позову вказував, що 01.05.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики № 14Ф, за умовами якого позивач мав передати позичальнику власні кошти в розмірі 150 150 грн., що на момент укладання договору дорівнювало еквіваленту 5000 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у строк не пізніше 01.05.2024 року. Грошові кошти за цим договором ОСОБА_2 просив переказати своїй дружині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 (позивач) через систему АТ КБ «Приватбанк» перерахував ОСОБА_3 відповідно до платіжних інструкцій 75075,00 та 75100 грн, а разом 150175 грн., вважає, що таким чином позикодавець передав дружині позичальника 150175,00 грн.
В порушення умов договору, 01.05.2024 року відповідач не повернув позивачу передані грошові кошти та його заборгованість за договором станом на день складання позовної заяви становить 206750 грн, що за комерційним курсом АТ КБ «Приват Банк» становить 5000,00 доларів США. Окрім того, пунктом 5.1 Договору позики сторони погодили, що при порушенні позичальником строків повернення позики, установлених договором, він повинен сплатити позикодавцю за його вимогою пеню, в розмірі 2% від суми заборгованості за кожен місяць прострочення. Станом на дату укладення договору позики, позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . В умовах Договору позики відсутнє застереження, що кошти у позику ОСОБА_2 отримав для особистих потреб.
Посилаючись на те, що відповідачі несуть солідарну відповідальність за невиконання умов Договору позики, просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики № 14Ф від 01.05.2022 року в національній валюті - гривні в сумі еквівалентній 5000 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США АТ КБ «Приват банк» на дату здійснення платежу.
Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 20 травня 2025 року в задоволенні позову представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики відмовлено.
Не погодившись з цим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність перерахування позивачем коштів у розмірі 150175 грн на виконання умов договору позики. Так, матеріали справи містять платіжні інструкції щодо перерахування коштів на рахунок ОСОБА_3 та розписку про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_5 коштів у розмірі 150175 грн. Вважає, що факт надання коштів підтверджується платіжними інструкціями та не потребує укладення між сторонами окремого акту приймання-передачі грошових коштів.
Звертає увагу, що позивач перерахував кошти, у розмірі, який відповідає умовам договору позики, на другий день після його укладення. При цьому відповідачі на дату перерахування коштів перебували у зареєстрованому шлюбі, та ОСОБА_5 передала ОСОБА_2 під розписку кошти у розмірі 15175 грн.
Зазначає, що відповідачами належними та допустимий доказами дані обставини не спростовані. Також відповідачі не спростували презумпцію спільної сумісної власності подружжя на грошові кошти, а тому кошти підлягають стягненню у солідарному порядку.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 , адвокат Костенко О.О. посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що 01.05.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики № 14Ф, за умовами якого, позикодавець передає позичальнику грошові кошти в розмірі 150150,00 грн, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 5000,00 доларів США, в строк до 01.05.2024 (а.с.8-10).
Відповідно до копії платіжної інструкції Р24А2217587441С1523 платник ОСОБА_1 перерахував отримувачу ОСОБА_3 03.05.2022 о 11:37 75075,00 грн, з призначенням платежу - «перевод личных средств» ( а.с.18)
Згідно копії платіжної інструкції Р24А2217600273С0361 платник ОСОБА_1 перерахував отримувачу ОСОБА_3 03.05.2022 о 11:40 75075,00 грн, з призначенням платежу - «перевод личных средств» ( а.с.19)
Як вбачається з копії розписки ОСОБА_2 отримав грошові кошти від ОСОБА_3 в сумі 150175 грн, що були надіслані 03 травня 2022 року їй на картковий рахунок від ОСОБА_1 (а.с. 42)
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частина 1 та 2 статі 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно частини 6 та 7 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи матеріали справи колегія суддів вважає доведеним факт перераування на картковий рахунок ОСОБА_3 коштів у розмірі 150175 грн.
Однак відсутні будь-які докази, що вказані кошти перераховані останній саме за домовленістю між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на виконання умов договору позики № 14Ф від 01.05.2022.
А тому самі по собі квитанції не можуть бути доказом виконання позивачем умов договору щодо надання позики.
При цьому п.2.1 договору позики № 14Ф від 01.05.2022 передбачено, що підтвердженням отримання позичальником коштів є Акт приймання - передачі грошових коштів підписаний Сторонами.
Тоді як матеріали позову такий акт не містять, що було вірно встановлено судом першої інстанції.
У свою чергу розписка надана ОСОБА_2 про отримання від ОСОБА_3 коштів у розмірі 150175 грн. свідчить про наявність певних правовідносин саме між вказаними сторонами, а не між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Вказана розписка не містить жодних даних, що отримані ОСОБА_2 гроші, це кошти перераховані ОСОБА_1 на виконання умов договору позики договору позики № 14Ф від 01.05.2022.
За вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновком суду щодо недоведеності факту отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 коштів на виконання умов договору позики № 14Ф від 01.05.2022.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач звернувся до ОСОБА_3 з вказаним позовом посилаючись на те, що договір позики був укладений коли сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, а отже борг є спільною власністю подружжя.
Однак, договір позики укладався саме з ОСОБА_2 , без зазначення про надання згоди ОСОБА_3 , а отже саме він є позичальником. При цьому, як вказано вище, матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження факту отримання позичальником коштів на виконання умов договору позики.
Із зазначеного слідує, що в межах вказаного позову, з підстав не виконання умов договору позики, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_3 коштів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи. Рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Зважаючи на наведене апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 20 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 14 жовтня 2025 року
Головуючий суддя О.В. Чумак
Судді Л.І. Пилипчук
В.М. Триголов