Житомирський апеляційний суд
Справа №274/9302/24 Головуючий у 1-й інст. Большакова Т. Б.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
20 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Григорусь Н.Й., Шевчук А.М.,
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №274/9302/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» - Полякова Олексія Володимировича на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 11 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Большакової Т.Б. у м.Бердичеві,
У листопаді 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулось до суду з даним позовом, у якому просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 635250784 від 13.09.2021 у розмірі 93416,40 грн. Стягнути з відповідача 2422,40 грн судового збору та 6000,00 грн витрат на правничу допомогу. Позовні вимоги ТОВ «ФК«Ейс» обґрунтовані тим, що 13.09.2021 товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 635250784 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відтвореним шляхом використання ним одноразового ідентифікатора MNV553UF, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало відповідачеві грошові кошти у сумі 22000,00 грн на банківську картку № НОМЕР_1 хх-хххх-8876. 28.11.2018 було укладено договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило на користь ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги за договором № 635250784. Крім того, 28.11.2019, 31.12.2020, 31.12.2001, 31.12.2022, 31.12.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено ряд додаткових угод № 19, 26, 27, 31, 32. 05.08.2020 було укладено договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило на користь ТОВ «Онлайн Фінанс» права вимоги за договором № 635250784. У подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн Фінанс» уклали додаткові угоди № 2 від 03.08.2021, № 3 від 30.12.2022 за якими продовжено строк дії договору факторингу до 30.12.2024 включно, всі інші умови залишились без змін. 28.10.2024 було укладено договір факторингу № 2810/24/Е, за умовами якого ТОВ «Онлайн Фінанс» відступило на користь ТОВ «ФК «Ейс» права вимоги за договором № 635250784. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 2810/24/Е від 28.10.2024 ТОВ «ФК «Ейс» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 635250784 у сумі 93416,40 грн, з яких: 22000,00 грн заборгованість за основною сумою та 71416,40 грн - заборгованість за відсотками.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 11 червня 2025 року в задоволенні позову ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» - Поляков О.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі, а також стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Ейс" судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 6056 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн надані в суді першої та апеляційної інстанціях. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції встановлено та належним чином підтверджено факт укладення сторонами кредитного договору із використанням одноразового ідентифікатора, а також підтверджено наявність зобов'язань, що виникли на підставі зазначеного договору. Крім того, судом встановлено факт укладення договорів факторингу за якими передбачено перехід права вимоги до скаржника, що підтверджується відповідними реєстрами передачі. Між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ “Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018. Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 строк дії цього договору закінчується 28 листопада 2019 року. Відповідно до п.8.6 додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід'ємну частину. В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод: №19 від 28.11.2019, №26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023 - якими продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року. Таким чином, з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, з 28.11.2018 по 31.12.2024. Пунктом 2.1. розділу 2 (предмет договору) договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, передбачено, що згідно умов договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Тобто, предметом договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом 1.2. договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. В той же час, відповідно до п. 1.5. договору факторингу, реєстр прав вимоги - означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку №1 до договору. Тобто, реєстр не є разовим документом, оскільки договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у випадку бажання та необхідності сторін. Згідно п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. 16.11.2021 відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 160 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 57 358,40 грн. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. З урахуванням викладених обставин, можна зробити висновок, що сторони виконали умови договору факторингу №28/1118-01 належним чином, зокрема: підписали договір факторингу №28/1118-01; уклали відповідний реєстр прав вимоги та здійснили фінансування за відступлення прав вимоги відповідно до умов договору факторингу. Таким чином, право вимоги перейшло від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку, а отже право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ “Таліон Плюс» 16.11.2021, тобто після укладання кредитного договору № 635250784 від 13.09.2021. Відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. В свою чергу, позивач долучив в суд першої інстанції всі належні докази, а саме: договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 та витяг з реєстру прав вимоги №160 від 16.11.2021 до договору факторингу № 28/1118- 01 від 28.11.2018. Суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо предмету договору факторингу, що відступлення права вимоги не могло стосуватись конкретного кредитного договору № 635250784 від 13.09.2021, який на думку суду, на момент укладення договору факторингу не існував. Зазначає, що сутність договору факторингу №28/1118-01 полягає не у відступленні права вимоги за конкретним кредитним договором, а у відступленні права вимоги, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. Згідно з умовами договору факторингу, клієнт зобов'язувався передати фактору всі права вимоги, які зазначені в реєстрах прав вимоги. Це означає, що фактичне відступлення прав вимоги не прив'язується виключно до моменту укладення кредитного договору, а відбувається на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу. У цьому контексті, важливим є те, що реєстр прав вимоги, до якого був включений кредитний договір № 635250784 від 13.09.2021, укладений 16.11.2021, тобто через два місяці після укладення кредитного договору. На момент включення цього кредитного договору до реєстру, право вимоги вже існувало, а не виникло в майбутньому, як помилково стверджував суд. Отже, суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо предмету факторингу, що вплинуло на відмову в задоволенні позову. Суд першої інстанції одночасно підтвердив позицію скаржника, адже у рішенні визнав, що право вимоги перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» відповідно до реєстру прав вимоги, проте надалі суд першої інстанції нехтував цими ж висновками. Укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з ОСОБА_1 від 13.09.2021 не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним. Право вимоги по кредитному договору № 635250784 від 13.09.2021 року передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» та в подальшому позивачу на підставі Реєстру, який оформлений належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 13 вересня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №635250784, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 отримав грошові кошти в розмірі 22000,00 грн., строком на 30 днів, базова процентна ставка 722,70% річних, що становить 1,98 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним, зобов'язання після закінчення Дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 361,35% річних, що становить 0,99% в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Відповідно до п.1.7 договору, кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником, а саме до 13.10.2021. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору, строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договору.
Відповідно до п. 1.12.1 зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду , однак при ненадходженні платежу зобов'язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.
Кредитний договір підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором MNV553UF, відправленим 13.09.2021 об 20:26:23 год. на номер мобільного телефону, який вказаний позичальником у заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_2 . При цьому, без отримання повідомлення із відповідним ідентифікатором і без здійснення входу на сайт ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" такий договір не був би укладений.
Із платіжних доручень від 13.09.2021, вбачається, що TOB "Манівео швидка фінансова допомога", банк платника - АТ «Таскомбанк» переказало на картковий рахунок ОСОБА_1 , №4149-51хх-хххх-8876 грошові кошти в сумі 15000,00 грн. та 7000,00 за договором №635250784 від 13.09.2021 року.
28 листопада 2018 року товариством з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" та товариством з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" було укладено договір факторингу №28/1118-01, згідно умов якого, ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" зобов'язується відступити ТОВ "Таліон Плюс" права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
В подальшому, 28.11.2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" та товариство з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін.
31.12.2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" та товариством з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та №28/1118-01.
31.12.2021 року товариство з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" та товариство з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31.12.2022 року товариство з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" та товариство з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31.12.2023 року товариство з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" та товариство з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року. Тобто, вимоги за кредитним договором №635250784 від 13.09.2021 року перейшло до ТОВ "Таліон Плюс" 16.11.2021 року, відповідно до підписання сторонами реєстру прав вимоги №160.
05 серпня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого ТОВ "Таліон Плюс" зобов'язується відступити ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" належні йому права грошової вимоги за кредитними договорами до боржників в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги.
У подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн Фінанс» уклали додаткові угоди № 2 від 03.08.2021, № 3 від 30.12.2022 за якими продовжено строк дії договору факторингу до 30.12.2024 включно, всі інші умови залишились без змін.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №9 від 30.05.2023 до Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 року від ТОВ "Таліон Плюс" до ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 93416,40 грн.
28 жовтня 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" та товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" уклали договір факторингу №2810/24/Е, відповідно до умов якого ТОВ "ФК "Ейс" відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до Реєстру Боржників за договором факторингу №2810/24/Е від 28.10.2024 року від ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" до ТОВ "ФК "Ейс" перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 93416,40 грн. Даний факт також підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за договором факторингу 2810/24/Е від 28.10.2024 року.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №635250784 від 13.09.2021 вбачається, що сума заборгованості відповідача за кредитним договором становить 93416,40 грн., з яких: 22000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 71416,40 грн. - заборгованість за відсотками.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини за кредитним договором № 635250784 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем виникли 13.09.2021, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином. Витяг з Реєстру прав вимоги № 85, в якому зазначено відповідача датується 16.11.2021, тобто більш ніж через рік після укладення договору відступлення права вимоги, а отже на час укладення даного договору у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було відсутнє право вимоги до відповідача за зазначеним вище кредитним договором.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема, пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої ст.517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша ст.519 ЦК України).
Із системного аналізу можливо дійти висновку, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року в справі №752/8842/14-ц.
Відповідно до ст.1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу процентів, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Щодо договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, укладеного між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс".
Вбачається, що 28.11.2018 ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" уклали договір факторингу №28/1118-01 строк дії якого закінчується 28.11.2019 року.
28.11.2019 ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" уклали додаткову угоду №19, згідно з якою, строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін.
31.12.2020 року між клієнтом та фактором укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01.
31.12.2021 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31.12.2022 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31.12.2023 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.
З урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії.
Пунктом 2.1. Розділу 2 (предмет договору) договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, передбачено, що згідно умов договору Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Тобто, предметом договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги. Відповідно до п.1.3. Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Відтак, сторони договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 неодноразово укладали додаткові угоди про продовження дії вказаного договору факторингу до 31.12.2024 року.
Відповідно до п. 1.4. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, «Борг» - означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов'язальної сили.
Відповідно до п.п.5.3.3 договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року фактор ТОВ «Таліон Плюс» має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб. Таким чином, договором передбачено право ТОВ «Таліон Плюс» відступити право вимоги за кредитними договорами.
Відповідно до п.п.1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Розділом 2 вищезазначеного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги: згідно п. 4.1. право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписання реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
Надана копія договору факторингу №28/1118-01від 28 листопада 2018 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», до фактора, ТОВ «Таліон Плюс».
Копія договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».
Аналогічним чином право вимоги за кредитним договором відступлено ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс».
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі №753/20537/18 відображений правовий висновок згідно з яким, належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Матеріали справи не містять доказів визнання судом договору факторингу від 28 листопада 2018 року за №28/1118-01 недійсним. За таких обставин, діє презумпція правомірності правочину, оскільки його недійсність прямо законом також не встановлена.
Отже, колегія суддів визнає, що копії договорів факторингу, реєстри прав вимоги та платіжні інструкції про оплату фінансування за відступлення прав вимог є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Відтак, позивач набув право вимоги до відповідача на підставі та у порядку, передбаченому чинним законодавством, за договором факторингу від 28 листопада 2018 за №28/1118-01.
За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, за встановлених обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів дійшла висновку про укладеність договору кредитної лінії № 635250784 від 13.09.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» .
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У даній справі встановлено, що 13 вересня 2021 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №635250784. Так, згідно умов договору визначено строк кредитування - 30 днів, базова процентна ставка 722,70% річних, що становить 1,98 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним, зобов'язання після закінчення Дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 361,35% річних, що становить 0,99% в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Відповідно до п.1.7 договору, кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником, а саме до 13.10.2021. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору, строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договору.
Відповідно до п. 1.12.1 зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду , однак при ненадходженні платежу зобов'язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.
Після закінчення строку кредитування (дисконтний період) 30 днів, ОСОБА_1 не повернув кредитні кошти, чим порушив умови договору, а тому строк дії договору продовжився, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.
Вказаний договір про надання кредиту підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.
На підтвердження позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» надало суду копію зазначеного вище договору кредитної лінії №635250784 від 13 вересня 2021 року, підписаного ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором за № MNV553UF.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
На підтвердження перерахування ОСОБА_1 коштів у розмірі 22000,00 грн, у матеріалах справи наявні платіжні доручення від 13.09.2021 про перерахування 15000,00 грн та 7000,00 грн кредиту, які містять номер особистого електронного платіжного засобу відповідача із маскою, а саме, 4149-51ХХ-ХХХХ- 8876.
Згідно норм статті 46 Закону України «Про платіжні послуги»: а) порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; б) виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; в) надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників г) надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією зобов'язаний перевірити в платіжній інструкції відповідність: - номера рахунку отримувача та коду отримувача (коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/податкового номера або серії (за наявності) та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); або - унікального ідентифікатора отримувача. д) надавач платіжних послуг отримувача зараховує кошти за платіжною операцією на рахунок отримувача лише у разі, якщо зазначена у пункті 1 або 2 цієї частини інформація, яку він перевіряє відповідно до вимог цієї частини, відповідає тій інформації про отримувача, що зберігається у такого надавача платіжних послуг. У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг отримувача має право: 1) зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного отримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг отримувача зобов'язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; 2) не уточнювати номер рахунку та/або код отримувача. У такому разі надавач платіжних послуг отримувача зобов'язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.
Зважаючи на вищенаведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного отримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.
Таким чином, перерахування кредитних коштів відбувалось на картковий рахунок вказаний ОСОБА_1 під час заповнення заявки.
Із розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 10.01.2022 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 93416,40 грн, з яких: 22000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 71416,40 грн - заборгованість за відсотками.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується із розміром нарахованих відсотків за користування кредитом з огляду на наступне.
Згідно умов договору на період дисконтного періоду, а саме 30 днів, розмір заборгованості за відсотками нараховувався за відсотковою ставкою 0,69% вдень на суму кредиту, що підтверджується і розрахунком заборгованості. Тобто, 22000,00 грн х 0,69% = 151,80 грн вдень х 30 днів = 4554,00 грн заборгованість за відсотками - дисконтний період.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не виконував умови договору, його строк продовжився, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.
Відтак, після дисконтного періоду необхідно було нараховувати заборгованість за базовою відсотковою ставкою 2,98 % вдень за 90 днів = 22000,00 грн х 2,98% = 655,60 грн вдень х 90 днів = 59004,00 грн заборгованість за відсотками + 4554,00 грн ( за 30 днів) = 63558,00 грн заборгованості за відсотками за увесь період кредитування.
Оскільки, в матеріалах справи міститься договір кредитної лінії, який підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, тобто погоджено умови отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, а також підтверджено отримання відповідачем кредитних коштів, відсутні докази повернення отриманого кредиту, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, із розрахунку: 22000,00 грн - заборгованість по кредиту; 63558,00 грн - заборгованість за відсотками, а всього 85558,00 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції, то представником ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» -Тараненком А.І. на підтвердження заявлених витрат надано суду першої інстанції: договір про надання правничої допомоги №30/10/24-01, укладений між Адвокатським бюро «Тараненко та Партнери» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» від 30.10.2024 року; протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги, акт прийому - передачі наданих послуг на суму 6000,00 грн від 30.10.2024; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, довіреність.
Повноваження адвоката, як представника, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України).
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлює, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відтак, позивачем доведено в суді першої інстанції належними доказами понесені витрати за надання професійної правничої допомоги.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції.
Представник ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» - Поляков О.В. в апеляційній скарзі просив стягнути 9000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 6000,00 грн надану в суді першої інстанції та 3000,00 грн надану в суді апеляційної інстанції.
Разом з тим, матеріали апеляційної скарги не містять доказів на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції.
Згідно статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За звернення до суду із позовом ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» сплатило 2422,40 грн судового збору та за подання апеляційної скарги - 3633,60 грн судового збору.
Оскільки позов та апеляційна скарга задоволені частково на 91,58%, то відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2218,43 грн за подання позовної заяви, 3327,65 грн судового збору за подання апеляційної скарги, а всього 5546,08 грн (91,58%) судового збору та 5494,80 грн (6000,00 грн х 91,58%) витрат на професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою скасування судового та ухвалення нового про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» - Полякова Олексія Володимировича задовольнити частково.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 11 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором кредитної лінії №635250784 від 13 вересня 2021 року у розмірі 85558,00 грн, що складається із: 22000,00 грн - заборгованість по кредиту; 63558,00 грн - заборгованість по відсоткам.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» витрати на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції у розмірі 5494,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір за звернення до суду із позовом та апеляційною скаргою у розмірі 5546,08 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення 21 жовтня 2025 року.
Головуючий
Судді