Справа № 158/1420/25 Провадження №11-кп/802/573/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
15 жовтня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12025030590000116 від 16.02.2025 року, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури Волинської області ОСОБА_9 на вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 червня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця міста Ківерці Волинської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із неповною середньою освітою, працюючого тваринником у ФГ «АЙ-ЕВ», розлученого, раніше судимого, востаннє вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2022 року за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185, ч.1 ст.162 КК України до 5 (п'яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі; згідно ухвали Маневицького районного суду Волинської області від 10.02.2025 року - звільненого від покарання у зв'язку з декриміналізацією діянь; покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2022 року за ч.1 ст.162 КК України у виді штрафу в розмірі 850 гривень визначено виконувати самостійно,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України, звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 3 (три) роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Згідно п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України покладено на ОСОБА_7 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 12.03.2025 року в рамках даного кримінального провадження - скасовано.
Речовий доказ - велосипед марки «ALU-BIKE Fischer», переданий на зберігання до камери схову речових доказів ВП №1 (м. Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області - вирішено повернути законному володільцю - ОСОБА_10 .
Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави витрати, пов'язані із залученням експерта для проведення судової експертизи в розмірі 1989 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ять) гривень 75 копійок.
Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_7 , будучи раніше судимим, востаннє вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2022 року за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185, ч.1 ст.162 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць, відповідно до ухвали Маневицького районного суду Волинської області від 10.02.2025 року звільнений від покарання згідно вироків Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2022 року, 25.05.2022 року за ч.3 ст.185, ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України у зв'язку з декриміналізацією діянь, покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2022 року за ч.1 ст.162 КК України у виді штрафу в розмірі 850 гривень визначено виконувати самостійно, вчинив новий, умисний, корисливий злочин.
Так, 11.02.2025 року близько 18 години 15 хвилин, ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, в умовах воєнного стану, введеного відповідно до Закону України від 24.02.2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшим продовженням, керуючись корисливим мотивом і метою таємного викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, таємно викрав з подвір'я житлового будинку за вищевказаною адресою бувший у користуванні велосипед марки «ALU-BIKE Fischer» вартістю 6233,33 гривень, яким в подальшому розпорядився на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_10 майнову шкоду на вищевказану суму.
Таким чином, ОСОБА_7 своїми умисними протиправними діями, які виразилися у таємному викрадені чужого майна (крадіжці), вчиненому в умовах воєнного стану, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України (а.с.55-56).
В апеляційній скарзі прокурор вказує на те, що не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченого, апеляційна скарга подається у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Вказує на те, що призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі із встановлення іспитового строку, суд першої інстанції не правильно прийшов до висновку про те, що його виправлення, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень можливе без ізоляції від суспільства.
Відповідно до обвинувального акту, інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення вчинено 11.02.2025 року, тобто у день звільнення останнього з місць позбавлення волі. Наведена обставина свідчить про підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_7 та не бажання ставати на шлях виправлення.
Вважає, що хоча судом вказано, що при призначенні покарання обвинуваченому враховується тяжкість злочину, дані про особу обвинуваченого, однак не надано належної оцінки відповідним обставинам і наслідкам кримінального правопорушення.
Просить вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 17.06.2025 року відносно ОСОБА_7 скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначити покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі. У решті вирок залишити без змін (а.с.59-65).
Прокурором було подано зміни та доповнення до апеляційної скарги у яких вказує на те, що подана апеляційна скарга підтримується, однак на даний час виникла необхідність внести до неї зміни та доповнення.
Звертає увагу колегії суддів на те, що ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.162 КК України, проте, в силу положень ст.89 КК України, така судимість погашена внаслідок відбуття покарання за вчинення кримінального проступку.
Так, ОСОБА_7 засуджено вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2022 року за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185, ч.1 ст.162 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць. Ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 10.02.2025 року ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України у зв'язку з декриміналізацією діянь; покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2022 року за ч.1 ст.162 КК України у виді штрафу в розмірі 850 гривень визначено виконувати самостійно. Зазначений штраф у сумі 850 гривень сплачено обвинуваченим 02.06.2025 року, що підтверджено копією квитанції від 02.06.2025 року.
У силу положень ст.89 КК України особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання вважаються такими, що не мають судимості.
З огляду на наведене, на момент ухвалення оскаржуваного вироку Ківерцівського районного суду Волинської області від 17.06.2025 року ОСОБА_7 не має не знятої і не погашеної судимості згідно вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2022 року за ч.3 ст.15, ч.4 ст.185, ч.1 ст.162 КК України.
Отже, з вироку вбачається, що суд безпідставно врахував зазначену судимість ОСОБА_7 , зазначивши про це у вступній і мотивувальній частинах вироку, що свідчить про необхідність виключення вказівки про врахування непогашеної судимості обвинуваченого згідно згаданого вироку.
Також, суд помилково відніс до обставин, які згідно ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, рецидив злочинів, оскільки із врахуванням вищезазначеної ухвали Маневицького районного суду Волинської області від 10.02.2025 року про звільнення ОСОБА_7 від покарання за ч.3 ст.15, ч.4 ст.185 КК України у зв'язку з декриміналізацією діянь;самостійне виконання покарання у виді штрафу в розмірі 850 гривень за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2022 року за ч.1 ст.162 КК України (кримінальний проступок), а також у зв'язку з повною сплатою зазначеного штрафу 02.06.2025 року (на час ухвалення оскаржуваного вироку), вказівка про наявність обставини, яка обтяжує покарання ОСОБА_7 , - рецидив злочинів - підлягає виключенню із вступної та мотивувальної частини оскаржуваного вироку.
Крім того, за наявності обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також за відсутності обставин, які його обтяжують, враховуючи добровільність повідомлення обвинуваченого про місцезнаходження викраденого велосипеда, покарання ОСОБА_7 за ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі може бути призначено у розмірі, наближеному до мінімальної межі санкції інкримінованої статті.
Просить вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 17.06.2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Виключити зі вступної і мотивувальної частини вироку вказівку про наявність не знятої і не погашеної судимості ОСОБА_7 згідно вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2022 року за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185, ч.1 ст.162 КК України.
Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на обставину, яка обтяжує відповідальність ОСОБА_7 , передбачену п.1 ч.1 ст.67 КК України, а саме: «рецидив злочину».
В решті вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 17.06.2025 відносно ОСОБА_7 залишити без зміни (а.с.66-71).
В судове засідання не з'явився потерпілий ОСОБА_11 , хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження. Від нього на адресу апеляційного суду не надходило ні заяв, ні клопотань про відкладення розгляду справи. Учасники кримінального провадження, які з'явилися в судове засідання не заперечували, щодо продовження розгляду справи у відсутності потерпілого ОСОБА_10 . Його неприбуття не перешкоджає розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційної скарги зі змінами та доповненнями; прокурора, яка свою апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити; думку обвинуваченого та його захисника, які заперечили доводи апеляційної скарги в частині призначення обвинуваченому реальної міри покарання, в іншій частині щодо задоволення апеляційної скарги прокурора не заперечили; перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у таємному викрадені чужого майна (крадіжці), вчиненому в умовах воєнного стану, та правильність кваліфікації його дій за ч.4 ст.185 КК України, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази, які згідно із ч.3 ст.349 КПК України не досліджувались.
Порушень кримінального процесуального закону під час установлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні визнав повністю. Підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті. Не заперечив, що без дозволу взяв велосипед належний ОСОБА_10 . Водночас, звернув увагу, що злочинного умислу не переслідував, мети викрасти не мав, реалізовувати не планував. Скористався велосипедом виключно аби дістатись до іншого населеного пункту. У вчиненому щиро розкаявся, просив суворо не карати.
Потерпілий ОСОБА_11 в судовому засіданні висловив свою позицію щодо міри покарання, вказавши, що на суворій мірі покарання не наполягає, претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має.
Оскільки обвинувачений та інші учасники судового провадження не заперечували проти скороченого дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суд першої інстанції обмежився тільки допитом обвинуваченого та потерпілого, дослідженням матеріалів провадження, що характеризують ОСОБА_7 , як особу, а тому учасники судового провадження тепер позбавлені права оспорювати їх в апеляційному порядку.
У відповідності з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Апеляційний суд вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора в частині безпідставного врахування судом першої інстанції судимості ОСОБА_7 згідно вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2022 року за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185, ч.1 ст.162 КК України.
Відповідно до вимог п.4 ч.2 ст.374 КПК України визначено, що у вступній частині вироку зазначаються, зокрема, прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу обвинуваченого, що мають значення для справи.
Статтею 89 КК України встановлено диференційовані строки погашення судимості залежно від виду і строку покарання, яке відбуте винним, а також від категорії злочинів, до якої відноситься злочин, вчинений особою. Передбачено погашення судимості перебігом певного строку з дня відбуття особою основного і додаткового покарання. Тривалість цих строків залежить від виду покарання або від категорії злочинів у їх класифікації за тяжкістю.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 був засуджений вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.02.2022 року за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185, ч.1 ст.162 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць (а.с.33-34).
Ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 10.02.2025 року ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України у зв'язку з декриміналізацією діянь; покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2022 року за ч.1 ст.162 КК України у виді штрафу в розмірі 850 гривень визначено виконувати самостійно (а.с.35-36).
Зазначений штраф у сумі 850 гривень сплачено обвинуваченим 02.06.2025 року, що підтверджено копією квитанції від 02.06.2025 року (а.с.72)
У силу положень ст.89 КК України особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання вважаються такими, що не мають судимості.
А тому, з огляду на наведене, на момент ухвалення оскаржуваного вироку Ківерцівського районного суду Волинської області від 17.06.2025 року ОСОБА_7 не має не знятої і не погашеної судимості згідно вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2022 року за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185, ч.1 ст.162 КК України.
Апеляційний суд вважає за необхідне виключити зі вступної і мотивувальної частини оскаржуваного вироку вказівку про наявність не знятої і не погашеної судимості ОСОБА_7 згідно вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2022 року за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185, ч.1 ст.162 КК України.
Разом з тим доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність виключити з мотивувальної частини оскаржуваного вироку посилання на обставину, яка обтяжує відповідальність ОСОБА_7 , передбачену п.1 ч.1 ст.67 КК України, а саме: «рецидив злочину», є слушними, виходячи із наступного.
Відповідно до пп.5 п.2 ч.3 ст.374 КК України у разі визнання особи винуватою, суд у мотивувальній частині вироку зазначає обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Перелік обставин, що обтяжують покарання наведено у ч.1 ст.67 КК України, зокрема у п.1 ч.1 ст.67 КК України обставиною, яка обтяжує покарання, визнається, рецидив злочинів.
Відповідно до ст.34 КК України рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення. На підставі ст.35 цього ж Кодексу рецидив враховується, зокрема, при призначенні покарання обвинуваченому.
Судом встановлено, що ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 10.02.2025 року ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України у зв'язку з декриміналізацією діянь; покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2022 року за ч.1 ст.162 КК України у виді штрафу в розмірі 850 гривень визначено виконувати самостійно. Зазначений штраф у сумі 850 гривень сплачено обвинуваченим 02.06.2025 року, ще до постановлення вироку Ківерцівського районного суду Волинської області від 17.06.2025 року, а тому вказівка про наявність обставини, яка обтяжує покарання ОСОБА_7 рецидив злочинів підлягає виключенню із вступної та мотивувальної частини оскаржуваного вироку.
Щодо доводів прокурора про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_7 , внаслідок м'якості, колегія суддів визнає їх не обґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.65 КК України суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.
В той же час згідно зі ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Тобто при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, сукупність пом'якшуючих покарання обставин, тощо, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції вказаних вимог закону було дотримано в повній мірі.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину; дані про особу винного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, на диспансерному обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває; позицію потерпілого;обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання, у їх сукупності.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що думка потерпілої сторони щодо призначеної обвинуваченому міри покарання має бути врахована судом разом з іншими матеріалами кримінального провадження та фактичними обставинами справи, проте висновок суду про вид та розмір призначеного обвинуваченому покарання не може грунтуватись лише на позиції потерпілої щодо виду та міри покарання.
Крім того, відповідно до позиції Верховного Суду, зазначеної у постанові від 21.02.2019 року у справі № 742/584/18, позиція щодо визначення винному виду та розміру покарання й можливості звільнення від його відбування є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.
У вироку суду зазначено, що хоча обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності, водночас, надаючи оцінку конкретному випадку, суд зазначив, що від протиправних дій обвинуваченого істотної шкоди суспільству не нанесено; злочин хоча і був вчинений, однак не був націлений на можливе збагачення. Враховуючи викладене, вік обвинуваченого, наявність постійного джерела доходів, відсутності шкідливих наслідків та претензій з боку потерпілого, вважав, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 , а також попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливе без ізоляції від суспільства з призначенням покарання згідно санкції статті закону, за якою він притягується до кримінальної відповідальності із застосуванням інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, з чим повністю погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Таке покарання, на думку апеляційного суду, буде справедливим, відповідатиме вимогам закону, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також призначене покарання з врахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги прокурора в частині невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання, дійшов висновку, що прокурором не було наведено аргументованих доводів щодо надмірної м'якості призначеного засудженому покарання.
Усі інші доводи сторони обвинувачення, які викладені в апеляційній скарзі, і були надані під час апеляційного розгляду провадження щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та відповідно не спростовують висновків місцевого суду і не дають жодних підстав для скасування оскаржуваного вироку, як про це просить апелянт.
Враховуючи, що кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства не встановлено, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, апеляційну скаргу прокурора в частині призначення реальної міри покарання обвинуваченому необхідно залишити без задоволення.
Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Згідно з п.4 ч.1 ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, крім іншого, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
У відповідності з вимогами п.2 ч.1 ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Враховуючи вищенаведене, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенні, а вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 17.06.2025 року зміні.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури Волинської області ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 червня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, змінити.
Виключити зі вступної і мотивувальної частини вироку вказівку про наявність не знятої і не погашеної судимості ОСОБА_7 згідно вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2022 року за ч.3 ст.15, ч.4 ст.185, ч.1 ст.162 КК України.
Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на обставину, яка обтяжує відповідальність ОСОБА_7 , передбачену п.1 ч.1 ст.67 КК України, а саме: «рецидив злочину».
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді