печерський районний суд міста києва
Справа № 757/35603/25-ц
пр. 2-8270/25
13 жовтня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Міністерства внутрішніх справі України - Щепанського А.М.
представника відповідача - Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України» - Адаменко Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справі України, Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України», третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Міністерства охорони здоров'я про визнання бездіяльності протиправної та зобов'язання вчинити дії,-
У липні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог - Міністерство охорони здоров'я, про визнання бездіяльності протиправної та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01 серпня 2024 року № 539 «Про організаційно-штатні зміни в медичних закладах та установах МВС» було затверджено перелік змін у штатах МВС України, зокрема, в Державній установі «Головний медичний клінічний центр МВС України» введено нову посаду «заступник начальника госпіталя з діагностики». На підстави заяви позивачки було видано наказ № 274о/с від 05 серпня 2024 року «По особовому складу» про призначення ОСОБА_2 на посаду заступника начальника госпіталю з діагностики, увільнивши її від раніше займаної посади.
19 травня 2025 позивачка з відповіді Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України» № 33/41665 дізналась про те, що посада заступника начальника госпіталю з діагностики не відноситься до лікарських посад.
Крім того, згідно з Переліком лікарських посад у закладах охорони здоров'я, затверджених наказом МОЗ України від 28 жовтня 2002 року № 385 посади керівників, у тому числі посади заступників з числа лікарів відносяться до лікарських посад зі спеціальністю «Організація і управління охороною здоров'я».
Зазначає про те, що вона є лікарем вищої кваліфікаційної категорії зі спеціальності «Терапія», має спеціальність «Організація і управління охороною здоров'я», отже відповідно до Переліку лікарських посад у закладах охорони здоров'я, займана нею посада заступника госпіталя з діагностики відноситься до лікарських посад.
Згідно з відповіддю Міністерства охорони здоров'я України від 18 червня 2025 року № 22-04/19596/2-25 посада заступника начальника госпіталя з діагностики Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України» відноситься до лікарських посад відповідно до Переліку.
Отже, незважаючи на формулювання наказу Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України» від 05 серпня 2024 року № 274 «По особовому складу» в частині збереження стажу роботи, який дає право на одержання надбавки за вислугу років медичним та фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів охорони здоров'я згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року № 1418, відсутність в найменуванні посади «заступник начальника госпіталя з діагностики» слова «лікар» порушує права та законні інтереси позивачки, ставить під сумнів нарахування лікарського стажу за час роботи на цій посаді.
Крім цього, під час звільнення 08 липня 2025 року позивачці не була виплачена грошова компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці за період з 05 серпня 2024 року по 08 липня 2025 року включно.
З урахування викладеного позивачка просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України та зобов'язати внести зміни до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 01 серпня 2024 року № 539 «Про організаційно-штатні зміни в медичних закладах та установах МВС» в частині викладення найменування посади «заступник начальника госпіталю з діагностики» в новій редакції «заступник начальника госпіталю з діагностики-лікар»;
- визнати протиправними дії державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України» та зобов'язати внести зміни до наказу Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України» від 05 серпня 2024 року № 274 «По особовому складу» в частині викладення найменування посади «заступник начальника госпіталю з діагностики» в новій редакції «заступник начальника госпіталю з діагностики-лікар»;
- зобов'язати Державну установу «Головний медичний клінічний центр МВС України» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці за період з 05 серпня 2024 року до 08 липня 2025 року включно.
Ухвалою судді від 04 серпня 2025 року відкрито провадження для розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
У серпні 2025 року представник Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України» - Адаменко Л. О. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позову відмовити, вважає його безпідставним та необґрунтованим. Указує на те, що за змістом функціональних обов'язків здійснення професійної лікарської діяльності до функціональних обов'язків позивачки не входило. Указує на те, що право на додаткову щорічну відпустку 7 календарних днів має лікар, який працює в закладах і установах охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення та будинку відпочинку, а тому посада заступник начальника госпіталю з діагностики не може бути врахована як посада «лікаря», який працює в закладах і установах охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення та будинку відпочинку. Ураховуючи вищезазначене, вимоги позивачки щодо внесення змін до наказу Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України» № 138 від 01 серпня 2024 року «Про внесення змін до штатного розпису» та надання додаткової відпустки й виплати компенсації при звільненні за невикористану відпустку є безпідставними.
У вересні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Трофимов С. О. подав до суду відповідь на відзив, у якій вказує на те, що посадова інструкція позивачки передбачає організацію лікувально-діагностичної допомоги та діагностичного процесу, що є частиною процесу надання медичної допомоги.
У серпні 2025 року представник Міністерства внутрішніх справ України - Щепанський А. М. подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити, вважає його безпідставним та необґрунтованим. Указує на те, що враховуючи розмежування повноважень МВС та Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України», а саме відсутність у Міністерства внутрішніх справ України пропозицій від начальника Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України» щодо внесення змін до структури та штатного розпису Головного медичного клінічного центру МВС України, слід дійти висновку, що МВС прав та інтересів позивачки не порушувало, отже є неналежним відповідачем у справі.
Зазначає про те, що за змістом функціональних обов'язків здійснення професійної лікарської діяльності до функціональних обов'язків позивачки не входило. Ураховуючи вищезазначене, вимоги позивачки щодо внесення змін до наказу МВС № 539 від 01 серпня 2024 року «Про внесення змін до штатного розпису», надання додаткової відпустки та виплати компенсації при звільнення за невикористану відпустку є безпідставними.
Також сторона відповідача вважає, що до заявлених позивачкою вимог має бути застосована позовна давність.
У вересні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Трофимов С. О. подав до суду відповідь на відзив, у якій вказує на те, що посадова інструкція позивачки передбачає організацію лікувально-діагностичної допомоги та діагностичного процесу, що є частиною процесу надання медичної допомоги.
У вересні 2025 року представник Міністерства охорони здоров'я України - Папіровська А. Р. подала письмові пояснення по справі, у яких вказує на те, що позивачка посилається на лист МОЗ від 18 червня 2025 року № 22-04/19596/2-25, як на підставу своїх вимог, але варто зазначити, що листи МОЗ не є нормативно-правовими актами, вони мають роз'яснювальний та інформаційний характер і не встановлюють нових правових норм.
Ухвалою суду від 10 вересня 2025 року закінчено підготовче провадження та призначено справу для розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача в режимі відеоконференції, позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представники відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечували, просили відмовити у його задоволенні.
Суд, заслухавши доводи сторони позивача, заперечення представників відповідачів, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. При цьому, статтею 3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Суд установив, що відповідно до пункту 4 розділу І Положення про Державну установу «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 03 лютого 2016 року № 76 (в редакції наказу міністерства внутрішніх справ України від 08 серпня 2021 року № 64), редакція, що діяла до 08 серпня 2025 року, структура та штатний розпис Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України затверджується Міністерством внутрішніх справ України в установленому порядку.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 539 від 01 серпня 2024 року «Про організаційно-штатні зміни в медичних закладах та установах Міністерства внутрішніх справ» затверджено зміни у штатах Міністерства внутрішніх справ України. Згідно зазначених змін в Державній установі «Головний медичний клінічний центр МВС України» введено посаду «заступник начальника госпіталю з діагностики».
На підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України наказом начальника Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України» № 138 від 01 серпня 2024 року «Про внесення змін до штатного розпису» введено в штатний розпис посаду (професію) «заступник начальника госпіталю з діагностики».
05 серпня 2024 року позивачкою власноручно написано заяву про призначення її на посаду заступника начальника госпіталю з діагностики.
На підставі наказу Міністерства внутрішніх справ № 539 від 01 серпня 2024 року «Про організаційно-штатні зміни в медичних закладах та установах МВС» та заяви ОСОБА_2 було видано наказ № 274о/с від 05 серпня 2024 року «По особовому складу» про призначення ОСОБА_2 на посаду заступника начальника госпіталю з діагностики, увільнивши її від раніше займаної посади. Із зазначеним наказом позивачка ознайомилась 05 серпня 2024 року.
05 серпня 2024 року позивачку було ознайомлено з посадовою інструкцією заступника начальника госпіталю з діагностики, в якій визначено її завдання і обов'язки, а саме:
забезпечувати виконання у відділеннях, які контролює, чинного законодавства України про охорону здоров'я, Кодексу законів про працю, закону України «Про захист персональних даних», законодавчих і нормативно-правових актів, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров'я, правил внутрішнього розпорядку, лікувально-охоронного режиму;
забезпечувати організацію відповідно до галузевих стандартів надання пацієнтам лікувально-діагностичної допомоги в підпорядкованих відділеннях з підвищенням її якості та ефективності; здійснювати безпосередню координацію діяльності підпорядкованих відділень;
організовувати та здійснювати постійний контроль за якістю проведення лікувально-діагностичних заходів, аналізу якісних показників діяльності, оцінки ефективності діагностичних заходів, ведення медичної документації шляхом планового та позапланового вивчення стану роботи підпорядкованих відділень;
контролювати дотримання санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режиму у відділеннях, попереджувати виникнення і поширення інфекцій, пов'язаних з наданням діагностичної медичної допомоги;
організовувати діагностичний процес на сучасному рівні досягнень медичної науки та практики, галузевих стандартах науково-практичних конференцій, семінарів, тренінгів для лікарів та лаборантів;
надавати інформацію про надзвичайні ситуації в підпорядкованих відділеннях;
брати участь в роботі комісій до яких залучений; аналізувати показники роботи підпорядкованих відділень;
вживати, в межах своєї компетенції, заходи щодо оптимізації їх діяльності; брати участь у роботі засідань Медичної ради установи, на яких розглядаються питання лікувально-діагностичної, консультативної та профілактичної роботи;
працювати над підвищенням якості та культури роботи персоналу підпорядкованих відділень;
впроваджувати та вдосконалювати систему контролю якості лікувально-діагностичної роботи в підпорядкованих відділеннях; забезпечувати дотримання прав пацієнтів в установі;
забезпечувати дотримання прав пацієнтів в установі;
брати участь в розгляді скарг пацієнтів та їхніх родичів з питань організації лікувально-діагностичного процесу та здійснювати необхідні заходи щодо усунення причин, що їх викликали;
розробляти посадові інструкції для підлеглих керівників підпорядкованих відділень, контролювати їх виконання;
визначати потребу у лікарських засобах, приладах, діагностичній апаратурі у підпорядкованих відділеннях та контролювати їх використання;
забезпечувати безперервне підвищення професійного рівня медичних працівників підпорядкованих відділень.
08 липня 2025 року ОСОБА_2 була звільнена із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_2 указувала на те, що відсутність в найменуванні посади «заступник начальника госпіталя з діагностики» слова «лікар» порушує права та законні інтереси позивачки, ставить під сумнів нарахування лікарського стажу за час роботи на цій посаді.
Відповідно до Випуску 78 «Охорона здоров'я» Довідника кваліфікаційних характеристик професій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 березня 2002 року № 117, погодженого Міністерством праці соціальної політики України посада заступника начальника закладу охорони здоров'я відноситься до кваліфікаційної групи «Керівники» (пункт 3).
Згідно класифікатора професій до посади заступника начальника закладу охорони здоров'я застосовуються наступні кваліфікаційні вимоги: вища освіта ІІ рівня за ступенем магістра спеціальності галузі знань «Управління та адміністрування» або «Публічне управління та адміністрування», або «Право» або за спеціальністю «Економіка» галузі знань «Соціальні та поведінкові науки». Стаж роботи за фахом не менше 5 років.
Отже, за змістом функціональних обов'язків здійснення професійної лікарської діяльності до функціональних обов'язків позивачки не входило, що відповідає Випуску 78 «Охорона здоров'я» Довідника кваліфікаційних характеристик професій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 березня 2002 року № 117.
Відповідно до пункту 132 розділу ХVІІ Охорона здоров'я, освіта та соціальна допомога додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1290 «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» право на додаткову щорічну відпустку 7 днів має лікар, який працює в закладах і установах охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення та будинку відпочинку, а тому посада заступника начальника госпіталю з діагностики не може бути врахована як посада «лікар», який працює в закладах і установах охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення та будинку відпочинку.
Ураховуючи зазначене, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивачки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії є безпідставними.
Посилання позивачки на лист Міністерства охорони здоров'я від 18 червня 2025 року № 22-04/19596/2-25, відповідно до якого, посада заступника начальника госпіталя з діагностики Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України» відноситься до лікарських посад відповідно до Переліку не приймаються судом до уваги, оскільки листи Міністерства охорони здоров'я не є нормативно-правовим актами, вони мають роз'яснювальний та інформаційний характер і не встановлюють нових правових норм.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про залишення позову без задоволення.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 81 ЦПК України передбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, розглянувши справу в межах визначених предмету спору, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд вважає, що позовні вимоги не доведені належними і допустимими доказами, а тому позов задоволенню не підлягає.
Так, за положеннями статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За приписами частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Разом з тим, суд вважає за можливе не надавати аналіз доводам представника відповідача з цього приводу, оскільки питання пропуску строку позовної давності, його поновлення та застосування положень частини четвертої статті 267 ЦК України вирішується в разі встановлення порушення права на захист якого подано позов.
Крім того, у відповідності до статті 141 ЦПК України, судові витрати слід покласти на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 280, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справі України, Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України», третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Міністерства охорони здоров'я про визнання бездіяльності протиправної та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 21 жовтня 2025 року.
Суддя О. Л. Бусик