печерський районний суд міста києва
Справа № 519/322/25-ц
пр. 2-5369/25
16 жовтня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Калюжного С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа ОСОБА_3 , про захист прав споживачів, відшкодування моральної шкоди, -
У лютому 2025 року позивач звернувся до Южного міського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства «Ощадбанк», в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 12 731,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 60 000,00 грн., а також витрати на професійну правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 4 травня 2024 року позивач дізнався, що з його особового рахунку було списано грошові кошти у розмірі 12 600,00 грн. та 131,00 грн. за обслуговування банку. Позивач одразу звернувся до відділення АТ «Ощадбанк» про надання відомостей щодо безпідставно списаних з його рахунку грошових коштів. Менеджери відповідного відділення відмовилися надавати належну інформацію щодо списання грошових коштів із його картки і зазначили, що він сам списав ці гроші з картки. Вказане змусило позивача звернутися до поліції із заявою, відомості про яку внесено до ЄРДР за № 12024161200000212. Вказує, що списання грошових коштів відбулося не за його розпорядженням і він не повинен нести відповідальності за такі операції. Крім того, вважає, що протиправні дії АТ «Ощадбанк» призвели до хвилювання, фізичних і душевних страждань, викликали емоційну напругу, почуття образи, приниження гідності, змусило витрачати час задля поновлення своїх прав, чим завдало йому моральну шкоду, яку позивач оцінює у розмірі 60 000,00 грн.
Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 6 лютого 2025 року вказану цивільну справу направлено за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Ухвалою судді від 7 березня 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
28 березня 2025 року від представника відповідача - Калюжного С.С. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просить у задоволенні позову відмовити. Вказує, що операція здійснена за наявності волі клієнта, операції з використання інтернет ресурсу проведено коректно з використанням усіх необхідних реквізитів платіжної картки відомих виключно Клієнту, що свідчить про відсутність вини Банку у виконанні розпорядження Клієнта щодо перерахунку коштів з його рахунку. Ініціювання переказів по картці позивача було здійснено шляхом електронної ідентифікації електронного платіжного засобу та клієнта. Позивач не надав жодного належного і допустимого доказу для доведення факту вчинення операцій з вини Банку. Банком не порушено умови Договору, зобов'язання чи вимоги чинного законодавства України під час проведення операцій. Крім того, вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що йому було завдано моральну шкоду, не вказано в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода, з яких міркувань останній виходив, визначаючи її розмір та не надав доказів на підтвердження своїх доводів.
28 березня 2025 року від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 8 квітня 2025 року витребувано в ПАТ «Банк Восток» інформацію про власника карткового рахунку № НОМЕР_1 , із зазначенням прізвища, ім'я по батькові власника картки, місцезнаходження або місце проживання чи перебування, поштовий індекс, а також реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер і серію паспорта власника рахунку, контактний телефон; у ПАТ «Банк Восток» інформацію щодо того, чи надходили на картковий рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти, з карткового рахунку № НОМЕР_2 , а також інформацію, коли дані кошти були зняті з карткового рахунку № НОМЕР_1 ; ТОВ «Лайфселл» відомості про вхідні та вихідні дзвінки (без розкриття їх змісту), в тому числі нульової тривалості, абонента НОМЕР_3 , що відбулися у період часу з 00:00 год. до 24:00 год. 25.04.2024 та з 00:00 год. до 24:00 год. 03.05.2024; відомості про вхідні та вихідні смс-повідомлення (без розкриття їх змісту), абонента НОМЕР_3 , що надходили у період часу з 00:00 год. до 24:00 год. 25.04.2024 та з 00:00 год. до 24:00 год. 03.05.2024; відомості про використання абонентом НОМЕР_4 мережі інтернет у період часу з 00:00 год. до 24:00 год. 25.04.2024 та з 00:00 год. до 24:00 год. 03.05.2024; у Слідчого відділення поліції №4 Одеського районного управління поліції №2 ГУ НП в Одеський області копію матеріалів досудового розслідування у кримінальному проводженні № 12024161200000212 від 08.05.2024.
22 квітня 2025 року від ТОВ «Лайфселл» надійшла витребувана судом інформація.
6 травня 2025 року від ПАТ «Банк Восток» надійшла витребувана судом інформація.
22 травня 2025 року від представника відповідача - Калюжного С.С. надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи - ОСОБА_3 .
Ухвалою судді від 22 травня 2025 року залучено до участі у вказаній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 .
16 вересня 2025 року від Слідчого відділення поліції № 4 Одеського районного управління поліції № 2 ГУ НП в Одеський області надійшла витребувана судом інформація.
15 жовтня 2025 року від представника позивача - ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, відповідно до яких позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні в режимі відеокоференції підтримав позовні вимоги з викладених у позовній заяві підстав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував з викладених у відзиві підстав та просив у задоволенні позову відмовити.
Третя особа в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомдявся належним чином.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Суд установив, що 03.05.2024 о 15:49 ОСОБА_2 через мобільний банкінг перевів грошові кошти у розмірі 12 600,00 грн., що підтверджується скірн-шотом з мобільного додатку «Ощад24/7» та випискою по рахунку позивача.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 12024161200000212 від 08.05.2024 встановлено, що 07.05.2024 до Слідчого відділення поліції № 4 Одеського районного управління поліції № 2 ГУ НП в Одеський області із письмовою заявою звернувся ОСОБА_2 та повідомив про те, що невстановлена особа, діючи в умовах воєнного стану, невстановленим шляхом із застосуванням робо обчислювальної техніки здійснила зняття коштів з його банківської картки «Ощад» № НОМЕР_5 в розмірі 12 600,00 грн. та перевела на рахунок іншого банку «Восток» № НОМЕР_1 . Правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України.
ПАТ «Банк Восток» листом № 1495-БТ від 24.04.2025 повідомляє про те, що власником картки № НОМЕР_1 є ОСОБА_3 . Банк підтверджує, що 03.05.2024 відбулася фінансова операція по безготівковому зарахуванню коштів у сумі 12 600,00 грн. на рахунок № НОМЕР_6 (980), який належний ОСОБА_3 (карка НОМЕР_1 ).
Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до частини першої статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 1092 ЦК України порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.
Законом України «Про платіжні послуги» визначаються поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов'язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.
Відповідно до пункту 56 ч. 1 статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки.
Відповідно до п. 57 ч 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього.
Відповідно до частини шостої статті 64 Закону України «Про платіжні послуги» порядок відкриття рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунку та особливості його обслуговування зазначаються в договорі, укладеному між надавачем платіжних послуг з обслуговування рахунку та користувачем - власником рахунку.
Відповідно до ч. 19, 20 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги» емітент зобов'язаний: 1) забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна жодним іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого частиною шістнадцятою цієї статті); 2) зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору; 3) не надавати користувачу електронні платіжні засоби без відповідного запиту користувача, крім випадку надання користувачу електронного платіжного засобу на заміну раніше виданого електронного платіжного засобу; 4) забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату електронного платіжного засобу, або втрату індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання електронного платіжного засобу після отримання такого повідомлення; 5) забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про необхідність розблокування або заміни (перевипуску) електронного платіжного засобу; 6) повідомляти користувача про виконання операцій з використанням електронного платіжного засобу. У разі невиконання емітентом обов'язку з інформування користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від виконання таких операцій несе емітент. Обов'язок емітента щодо повідомлення користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним у разі: інформування емітентом користувача про кожну виконану операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; відмови користувача від отримання повідомлень емітента про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу користувача, про що зазначено в договорі про надання платіжних послуг; 7) реєструвати та протягом строку, передбаченого нормативно-правовими актами Національного банку України, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування емітентом користувача та користувачем емітента, надавати користувачу таку інформацію за його письмовим зверненням. Під час реєстрації повідомлення користувача про втрату електронного платіжного засобу емітент зобов'язаний зазначити дату і час одержання повідомлення. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів та/або індивідуальної облікової інформації. Втратою індивідуальної облікової інформації є неможливість здійснення платником використання індивідуальної облікової інформації, неправомірне заволодіння та/або використання чи загроза заволодіння та/або використання іншими особами індивідуальної облікової інформації або її компонентів.
Користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов'язаний: 1) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором; 2) зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом; 3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; 4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції; 5) негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв'язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.
Згідно ч. 21 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги» емітент має право: 1) заблокувати електронний платіжний засіб користувача після надходження повідомлення про втрату чи загрозу втрати електронного платіжного засобу або в інших випадках відповідно до умов договору та/або законодавства; 2) розблокувати електронний платіжний засіб, якщо втрата електронного платіжного засобу користувачем не підтвердилася або в інших випадках відповідно до умов договору та/або законодавства; 3) зупинити або припинити право користувача на використання електронного платіжного засобу у разі порушення користувачем умов його використання, визначених договором та/або законодавством. Зупинення або припинення права користувача на використання електронного платіжного засобу не припиняє зобов'язань користувача і емітента, що виникли до зупинення або припинення зазначеного права.
Відповідно до ст. 68 Закону України «Про платіжні послуги» електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою.
Під час виконання автентифікації надавачі платіжних послуг зобов'язані виконувати вимоги Національного банку України щодо захисту конфіденційності та цілісності індивідуальної облікової інформації користувачів.
Надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: 1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; 2) ініціювання дистанційної платіжної операції; 3) будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій).
Надавачі платіжних послуг зобов'язані розробити та застосовувати елементи посиленої автентифікації, які мають бути незалежними, щоб виявлення факту несанкціонованого доступу до одного захищеного елемента або його розголошення не загрожувало надійності інших елементів, а також запровадити заходи із забезпечення захисту конфіденційності даних автентифікації.
Для проведення дистанційних платіжних операцій надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію платника, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов'язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача.
Надавачі платіжних послуг з обслуговування рахунку зобов'язані застосовувати вимоги частин третьої і п'ятої цієї статті у разі надходження запиту з ініціювання платіжної операції від надавача послуг з ініціювання платіжної операції або запиту від надавача послуг з надання інформації за рахунками.
Відповідно до ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином. Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.
Відповідно до пункту 136 Постанови Правління НБУ №164 від 29 липня 2022 року «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», користувач зобов'язаний: 1) зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень; 2) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором.
Пунктом 140 Положення визначено, що користувач зобов'язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв'язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.
До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.
Відповідно до п. 144 Положення надавач платіжних послуг повинен сприяти власнику рахунку/держателю в поверненні коштів за неналежною платіжною операцією з використанням платіжного інструменту шляхом негайного надання доступної йому інформації про таку операцію (без стягнення плати), уключаючи інформацію, отриману на його запит від надавача платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача. Надавач платіжних послуг, який обслуговує неналежного отримувача, для встановлення правомірності платіжної операції з використанням платіжного інструменту в разі опротестування неналежної платіжної операції власником рахунку та/або держателем та/або на вимогу емітента зобов'язаний після отримання відповідного повідомлення негайно заблокувати кошти в сумі неналежної платіжної операції на рахунку неналежного отримувача на строк до 30 календарних днів.
Пунктом 146 Положення визначено, що власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Указані висновки відповідають висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 (провадження № 61-8249св23).
Відповідно до п. 17.2.9 Договору комплексного банківського обслуговування, до якого приєднався позивач, інформація щодо здійснення клієнтом операцій в Системі ДБО (дистанційного банківського обслуговування) фіксується в електронних протоколах, які зберігаються у банку, і які сторони домовилися вважати належним та допустимим доказом при розгляді судом або іншим компетентним органом, установою спору між ними або спору за їх участю.
Згідно з п. 17.4.4 ДКБО клієнт персонально відповідає за зберігання і не розголошення третім особам авторизаційних та ідентифікаційних даних при роботі ДБО, компрометацію ідентифікаційних/авторизаційних даних за допомогою вірусів і програм-шпигунів на персональному програмному забезпеченні Клієнта. Банк не несе відповідальності за операції з Картковим рахунком Клієнта при розголошенні третім особам авторизаційних та ідентифікаційних даних, відсутності сертифікованого антивірусного забезпечення.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61- 30583св18), від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21).
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року № 176/1445/22
Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 посилалася на те, що списання грошових коштів з його карткового рахунку відбулося не за його бажанням.
Разом з тим, відповідно до даних програмного забезпечення АТ «Ощадбанк» встановлено, що 25.04.2024 о 22:34 - вихідний автоматичний IVR-дзвінок для підтвердження реєстрації в системі «Ощад 24/7», який був успішно прийнятий. Під час дзвінка система інформує клієнта про те, що не потрібно розголошувати отриманий одноразовий пароль в чат-ботах (Messenger, Viber, Telegram), а використовувати тільки для доступу в систему дистанційного банківського обслуговування «Ощад 24/7». Для підтвердження реєстрації та отримання одноразового пароля необхідно було натиснути цифру 1 на клавіатурі телефону, що клієнт і здійснив. Після підтвердження, клієнту було озвучено одноразовий пароль. Даний дзвінок здійснювався системою автоматично, без з'єднання з оператором. Дистанційне банківське обслуговування (ДБО) «Ощад 24/7» регламентується положенням Договору комплексного банківського обслуговування (ДКБО).
В подальшому з рахунку за допомогою ДБО «Ощад 24/7» відбулась успішна операція з переказу коштів на картку іншого банку, що підтверджується випискою по рахунку та витягом з автоматизованої системи банку.
Отже, зазначена операція з переказу коштів була здійснена у мобільному додатку системи ДБО «Ощадбанк24/7» та підтверджено біометричними даними (Face ID/Touch/ ID) або ж кодом доступу, який встановлюється на етапі авторизації в мобільний додаток.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з вимогою про компрометацію платіжної картки, після проведення спірних операцій.
При цьому, суд звертає увагу на те, що саме клієнт зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та негайно повідомляти банк про операції, які не виконувалися ним. До моменту такого повідомлення відповідальність у повному обсязі за всі операції несе виключно клієнт.
Згідно ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи позивача про те, що невідомі особи заволоділи його грошовими коштами, не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, а саме: обвинувальним вироком по справі.
Так, відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З наведеної норми вбачається, що лише вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок.
Отже, факт порушення кримінального провадження № 12024161200000212 від 08.05.2024 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, не є належним та допустимим доказом неправомірного заволодіння коштами позивача третіми особами.
Відтак, позивачем не доведено факт списання грошових коштів з його рахунку саме з вини банку, оскільки така транзакція була ініційована позивачем.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа ОСОБА_3 , про захист прав споживачів, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд зазначає наступне.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
В силу положень п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У п. 9 цієї постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.
При цьому, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Зазначене кореспондується зі змістом ст. 81 ЦПК України.
Позивачем не зазначено наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача - відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 23, 1066,1068, 1071, 1073, 1092, 1176 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 38, 64, 68, 87 Закону України «Про платіжні послуги», керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274, 275, 278, 279, 353, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа ОСОБА_3 , про захист прав споживачів, відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 21 жовтня 2025 року.
Суддя О. Л. Бусик