Провадження № 2/557/371/2025
Справа № 557/759/25
(заочне)
20 жовтня 2025 року селище Гоща
Гощанський районний суд Рівненської області в складі
головуючого судді Тишкуна П.В.
за участі секретаря судового засідання Гуменюк Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Гоща в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики
1. Суть спору.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що 14 червня 2024 року відповідач під розписку позичив у нього грошові кошти у сумі 20 000 євро, які зобов'язався повернути до 14.07.2024 року.
У встановлений договором строк ОСОБА_2 грошові кошти не повернув. Станом на день подання позову борг відповідача перед позивачем складає 20 000 євро (945680,00 грн. відповідно до курсу НБУ станом на 30.04.2025), які позивач проситься стягнути з ОСОБА_2 на його користь, а також понесені судові витрати по справі.
2. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Гощанського районного суду від 18.06.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Гощанського районного суду від 06.08.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду.
Ухвалою від 15.10.2025 вирішено здійснювати заочний розгляд справи.
Інші процесуальні дії по справі судом не здійснювалися.
Позивач та його представник -адвокат Романчук І.І в судове засідання не з'явилися. Представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи за їхньої відсутності. Згідно заяви, позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Щодо винесення заочного рішення у справі не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Своїм правом надати суду заяву про розгляд справи за його відсутності не скористався та не повідомив суд про причини неявки у засідання. Відзив на позовну заяву не подав.
Суд, виконуючи вимоги ст. 280 ЦПК, враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без поважних причин та без повідомлення причин, не подав відзив та позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, ухвалив провести заочний розгляд справи.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 2 ст.191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст.4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст.13 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності,суд дав оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному з'ясуванні обставин справи, прийшов до наступного висновку.
3. Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Судом встановлено, що 14 червня 2024 року відповідач ОСОБА_2 під розписку позичив у позивача ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 20 000 євро, які зобов'язався повернути до 14.07.2024 року.
Зазначена розписка містить суттєві умови, передбачені законом для договору позики, у них зазначено сторони зобов'язання, предмет (позика), сума, а також - строк повернення боргу.
Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 204 ЦК України визначено принцип презумпції правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як роз'яснив Верховний суд України у постанові від 13 грудня 2017 року у справі №309/3458/14-ц від 13 грудня 2017 року, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 25.04.2012 року у справі № 6-24 ц12, наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов'язання.
Отже, судом встановлено, що між позивачем, як позикодавцем та відповідачем, як позичальником, було укладено договір позики у формі розписки позичальника від 14.06.2024 року, якою посвідчується факт передання позикодавцем у власність позичальнику грошових коштів у розмірі 20000 євро, які останній зобов'язаний був повернути позикодавцю у строк визначений в договорі позики укладеному у формі розписки.
Відповідач грошові кошти не повернув. Про неналежне виконання відповідачем свого обов'язку щодо повернення грошових коштів свідчить наявність боргового документа (розписки) саме у кредитора, який надав її суду.
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов'язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».
Відповідно до укладеного договору позики сторонами визначено валюту договору Євро.
Таким чином, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з огляду на приписи ст.1049 ЦК України, суд приходить до переконання, що вимоги позивача про стягнення боргу в сумі 20000 євро за договором позики від 14.06.2024 є обґрунтованими, законними та підлягають задоволенню, оскільки між сторонами виникли договірні відносини з приводу позики коштів, умови яких щодо своєчасного повернення грошових коштів відповідачем на час розгляду справи в суді не виконані.
4. Розподіл судових витрат
Відповідно до ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
З прохальної частин позовної заяви встановлено, що позивач просить стягнути з відповідача витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 40000,00 грн.
30.04.2025 між ОСОБА_1 та адвокатом Романчук І.І. укладено Договір-доручення про надання правничої допомоги.
Згідно Акту наданих послуг від 30.04.2025 року вартість наданих адвокатом послуг складає 20000,00 грн. (складання позовної заяви про стягнення заборгованості).
З огляду на вищевикладене, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову, складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом, значимості таких дій у справі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача підтверджені витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 20000,00 грн.
Крім того, при подачі позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 9456,80 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції про переказ готівки №72933660 від 30.04.2025, який відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265, 28-283, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 20000 (двадцять тисяч) євро.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 9456 (дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят шість ) грн. 80 коп. та 20000 (двадцять тисяч) грн. витрат на професійну правову допомогу.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Рівненського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
С у д д я П.В.Тишкун