Справа 556/2260/25
Номер провадження 3/556/1184/2025
06.10.2025 року Суддя Володимирецького районного суду Рівненської області Котик Л.О., розглянувши матеріали, що надійшли від ВП №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , пенсіонер,-
За ст. 130 ч.1 КУпАП,-
Згідно Протоколу про адміністративне правопорушення від 10.07.2025 року серії ЕПР 1 №387361, ОСОБА_1 10.07.2025 року, о 16:25 год., в с. Антонівка по вулиці Шкільній, 12, Вараського району, керував транспортним засобом - мопедом марки «Mustang MT110-1», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкголю з порожнини рота, порушення мови, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння в медичному закладі відмовився. Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Алкофор 507 тест 0069 від 10.07.2025, результат становить 0,28‰ проміле, чим порушив п. 2.9А Правил дорожнього руху.
У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що 10.07.2025 року, о 16:25 год., в с. Антонівка по вулиці Шкільній, 12, Вараського району, керував транспортним засобом - мопедом марки «Mustang MT110-1», номерний знак НОМЕР_1 . В цей час його зупинили працівники поліції, вказали причину зупинки - керував транспортним засобом без мотошолома, після чого запропонували пройти огляд на стан сп'яніння, на що він погодився. Газоаналізатор Алкофор 507 показав позитивний результат. Результат технічного приладу становить 0,28‰ проміле, що згідно норм міжнародного законодавства є природною нормою алкоголю в повітрі, що видихається. Тому просив закрити провадження по справі за відсутності складу адміністративного правопорушення. Спиртних напоїв у той день не вживав.
Заслухавши правопорушника, дослідивши письмові матеріали, відеоматеріали на оптичному диску, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.130 ч.1 КУпАП.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до роздруківки тестування на алкоголь, яке проведене 10.07.2025 року о 16 год. 32 хв. за допомогою Алкофор 507, правопорушник перебував в стані алкогольного сп'яніння із результатом огляду 0.28% проміле.
Згідно п. 2.9а Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 1ст. 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є водії транспортних засобів.
Згідно п. 1.1 розділу 1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2006 року № 1306 (далі ПДР України), ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (п. 1.10 ПДР).
Об'єктивна сторона правопорушення виражається у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Чинне законодавство, в т.ч. й ПДР, не містить визначення терміну «керування транспортним засобом». Таке визначення було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005 під керуванням транспортним засобом слід розуміти виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Так, касаційний адміністративний суд в складі Верховного Суду в рішенні по справі №404/4467/16-а від 20 лютого 2019 року зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані.
Таким чином, під керуванням транспортним засобом слід розуміти виконання функцій водія від запуску двигуна та початку руху до повної зупинки транспортного засобу та вимкнення двигуна.
При цьому, перебування особи в стані алкогольного сп'яніння не передбачає керування у такому стані транспортним засобом.
Згідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами по справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, свідків, показань технічних приладі та засобів фото - і відео спостереження та іншими доказами.
Частиною 2 статті 251 КУпАП встановлено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В розумінні Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу.
А відтак, у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.
Згідно з вимогами ст.ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Відповідно до ч.5 ст.266 КУпАП огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Крім того, згідно пунктом 7 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водії транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС, МОЗ України № 1452/735 від 09.11.2015 року передбачено, що встановлення стану алкогольного сп'яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.
Згідно вимог пункту 1 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі Інструкція), за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.
Пункт 4 вказаної Інструкції передбачає, що огляд на стан сп'яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції.
Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, газоаналізатор «АлкоФор 507» має межі допустимої абсолютної похибки (в інтервалі діапазону вимірювання від 0 до 0,4%) похибку -± 0,04 %; відносної (в діапазоні вимірювання понад 0,4%) - ±10%.
Враховуючи зазначене, зафіксований на роздруківці з принтеру спеціального технічного засобу «АлкоФор 507» результат огляду на стан сп'яніння ОСОБА_1 0,28‰, з урахуванням зазначеної вище точності вимірювального приладу, не може в достатній мірі свідчити про перевищення допустимої норми, зазначеної в Інструкції "Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції", затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, - 0,2 проміле, оскільки при врахуванні значення допустимої похибки у вимірюваннях допустима норма не перевищена.
З долученого до матеріалів справи відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 пройшов огляд на стан сп'яніння за допомогою приладу АлкоФор 507, результат огляду - 0,28%.
Суд звертає увагу на те, що реалізація особою права на переогляд в медичному закладі є важливою гарантією права на захист, тому представник влади зобов'язаний з'ясувати думку водія з приводу показників приладу, переконатись у небажанні особи пройти переогляд та зафіксувати відмову від такого переогляду за допомогою відеозапису на бодікамеру (чи письмово) або ж доставити цю особу до лікарні для проходження огляду.
У зв'язку із цим, суд приходить до висновку, що наявність у повітрі що видихається вмісту алкоголю рівному 0,28% не є станом алкогольного сп'яніння і відповідно відсутні підстави для притягнення до відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 130 КУпАП.
Приписи ст. 62 Конституції України вимагають, щоб вина особи була доведена поза розумним сумнівом.
Суд констатує, що такий розумний сумнів у доведеності вини ОСОБА_1 в цій справі є.
Допустима норма алкоголю 0, 20 % (Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 № 1452/735).
Огляд був проведений вимірювачем АлкоФор 507, результат 0, 28 % проміле.
Сертифікат відповідності та/або сертифікат перевірки типу засобу вимірювання в матеріалах справи відсутній.
Перебування результату в межах допустимої похибки за відсутності можливості перевірки сертифікації вказує на реальну можливість помилки у висновках щодо винуватості.
Це розумний сумнів і його, відповідно до приписів ч. 2 ст 62 Конституції України та принципу «у вагомих сумнівах - на користь людини» (Постанова КАС ВС від 10.01.2024р. у справі №240/4894/23) належить застосувати на користь ОСОБА_1 .
За таких обставин, результат огляду ОСОБА_1 10.07.2025 року - 0,28% проміле, не може безумовно свідчити про перебування останнього у стані алкогольного сп'яніння, оскільки такий результат знаходиться в межах похибки технічного приладу, відповідно не тягне за собою наслідком притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП.
Зазначені сумніви слід трактувати на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та свідчать про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 130 КУпАП.
Статтею 8 пунктом 5 Конвенції ООН про дорожній рух (Віденська конвенція) від 08.11.1968, яка ратифікована Українською СРСР 25.04.1974, визначено, що в національному законодавстві повинні бути передбачені спеціальні положення, які стосуються керування під впливом алкоголю, а також допустимий законом рівень алкоголю в крові, а у відповідних випадках у повітрі, що видихається, перевищення якого є несумісним з керуванням транспортним засобом. У всіх випадках максимальний рівень алкоголю в крові у відповідності до національного законодавства не повинен перевищувати 0,50 грама чистого алкоголю на літр крові або 0,25 мг. на літр повітря, що видихається.
Таким чином, мінімальна межа вмісту алкоголю для визначення стану алкогольного сп'яніння, згідно норм міжнародного права повинна становити 0,25 мг. на літр повітря, що видихається, і, у перерахунку одиниць виміру алкоголю в крові і повітрі, що видихається, становить 0,5 проміле.
До аналогічних висновків неодноразово приходили суди апеляційних інстанцій, які переглядали скарги на постанови суддів перших інстанцій у справах про адміністративні правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зокрема, до таких висновків прийшов: Чернігівський апеляційний суд у постанові від 14.09.2023 у справі № 750/10219/23, Київський апеляційний суд у постановах від 11.04.2024 у справі № 758/12913/23, від 12.07.2024 у справі № 753/3863/24.
І щодо результату тесту, отриманого при застосуванні технічного засобу Алкофор 507, враховуючи вище викладене, суд приймає до уваги положення ст.7 Розділу ІІ Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», згідно якого цифровий показник спеціального технічного засобу, який являється газоаналізатором, має бути більше 0,2 проміле алкоголю в крові, а таким чином вміст етанолу встановлюється у повітрі, що видихається людиною. І оскільки вище вказана Інструкція не містить мінімально допустимий цифровий покажчик алкоголю у повітрі, тому суд, керуючись принципом правової визначеності, застосовує положення Віденської конвенції, яка є частиною національного законодавства України та містить цифрові покажчики допустимого рівня вмісту алкоголю як в крові людини так і в повітрі, що видихається (у всіх випадках максимальний рівень вмісту алкоголю в крові у відповідності з національним законодавством не повинен перебільшувати 0,50 г алкоголю на літр крові або 0,25 мг на літр видихуваного повітря), що не є тотожним поняттям з похибкою технічного засобу вимірювання.
Статтею Х Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 № 55-XII визначено пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Цей документ є визначальним для формування національної доктрини співвідношення міжнародного та національного права.
Тобто в законодавстві України закріплено пріоритет міжнародного права.
З наданих матеріалів справи вбачається, що у ОСОБА_1 , поліцейськими із застосуванням спеціальних технічних засобів встановлено ступінь алкогольного сп'яніння 0,28% проміле, що не перевищує гранично допустиму норму, передбачену нормами міжнародного права.
Отже, враховуючи норми міжнародного законодавства, встановлений у ОСОБА_1 стан сп'яніння - 0,28 проміле є природною нормою алкоголю у повітрі, що видихається, а тому винуватість останнього в порушенні п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху є недоведеною поза розумним сумнівом.
Таким чином, виходячи з наведеного, в організмі ОСОБА_1 за допомогою приладу Алкофор 507 було виявлено алкоголь на рівні технічної похибки, яка є допустима під час застосування зазначеного технічного засобу, що є в межах допустимих норм та не тягне за собою наслідком притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Конституція України встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, передбачено інші правила, ніж ті, що визначено у відповідному акті законодавства України, то згідно із ч.2 ст.19 Закону України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України», ст.3 Закону України від 23 червня 2005 року «Про міжнародне приватне право» застосовуються правила міжнародного договору.
Враховуючи положення ст.9 Конституції України, статті 26 Віденської конвенції «Кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись», міжнародно-правовий принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань, при здійсненні правосуддя, слід вважати, що існує пріоритет міжнародного договору України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, над національним законом та іншими актами законодавства, крім Конституції України.
Тобто, якщо таким міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Окрім того, системний аналіз приписів п. 9 ч. 1 ст. 31 та ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» щодо застування працівниками поліції таких превентивних заходів, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, а також положень Інструкції № 1026, дає підстави для висновку про визначення чіткого переліку пристроїв, з допомогою яких поліції надано право проводити відеофіксацію.
Так, згідно вимог ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Відповідно до п.5 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВСУ 18.12.2018 р. № 1026, включення портативного відео реєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відео зйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Розділом ІІІ цієї Інструкції передбачено, що відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія.
Включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відео реєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.
Згідно з наказом Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 № 100, яким затверджено Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, передбачено:
а) необхідність відеофіксації: «використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) як превентивного поліцейського заходу є важливим елементом функціонування патрульної поліції, покликаним гарантувати чесність, відкритість та антикорупційну спрямованість діяльності патрульної поліції» (п. 1.3 Розділу І Інструкції);
б) випадки застосування такого превентивного заходу: нагрудна відеокамера (відеореєстратор) повинна активовуватись працівником патрульної поліції та знаходитись у режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами, зокрема, але не виключно: при оформленні дорожньо-транспортної пригоди; при перевірці документів; при поверхневому огляді; при загрозі використання фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї; при наданні допомоги особам; у випадках, коли усвідомлення особою факту відеофіксації її поведінки може сприяти вирішенню конфліктної ситуації. (п. 3.3 Розділу III Інструкції).
При цьому зазначається, що «після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записано безперервно» (п. 3.5 Розділу III Інструкції).
Якщо із відеозапису з нагрудної камери працівників патрульної поліції, що здійснюють оформлення адміністративного правопорушення, вбачається, що він є не безперервним та постійно переривається, то його не можна вважати належним та допустимим доказом по справі.
Зазначене кореспондує із позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 18.07.2019 по справі № 216/5226/16-а.
Тобто, з вище наведеного слідує, що відеореєстратор поліцейського повинен бути ввімкнений від самого початку контакту з особою до закінчення складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно цієї особи.
Із відео долученого до матеріалів справи видно, що воно здійснено на нагрудну камеру поліцейського та відеореєстратор службового автомобіля, а саме відео на носію інформації (DVD-диску) розбите на кілька файлів, які послідовно відтворюють подію, яка мала місце 10.07.2025. Номер технічного засобу вказано у п. 10 протоколу, що дає змогу його ідентифікувати. Однак, не долучені до справи працівниками поліції свідоцтва, що стосується технічного приладу "відеокамери", не дають можливості встановити той факт, що відеозапис на камеру у відношенні ОСОБА_1 було проведено спеціальним технічним засобом, який входить до вичерпного переліку технічних засобів, що використовуються в підрозділах поліції для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху. Ці обставини в свою чергу позбавляють можливості перевірити та зробити висновок про те, чи були поліцейським, під час складання даного протоколу, дотримані вимоги законодавства щодо оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, та чи не було порушено прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, під час його складання.
Відсутність безперервного відеозапису ставить під сумнів законність проведення поліцейськими вказаних дій та позбавляє можливості об'єктивно перевірити обставини пов'язані із виявленням та фіксацією адміністративного правопорушення. Таким чином, працівники поліції, що здійснювали оформлення адміністративного правопорушення, порушили вимоги ст. 266 КУпАП, Закону України «Про національну поліцію» та Інструкції № 1026.
Також, Верховний суд у своїй постанові від 18.07.2019 у справі № 216/5226/16-а вказав, що доказом порушення ПДР не може бути відеозапис з нагрудної камери поліцейського, якщо він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність учинюваних процесуальних дій (винесення постанови, складання протоколу).
Долучено до матеріалів справи диск, який містить в собі окремі відеофрагменти. На першому відеофайлі відображено зупинку мопеда, встановлення особи ОСОБА_1 , працівник поліції ознайомлює з правами згідно ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП , вказазує на причину зупинки - керував без мотошолома, пропонує пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або в медичному закладі, на що ОСОБА_1 погоджується, проходить огляд на місці зупинки - результат становить 0,28% проміле алкоголю. Відсторонюють ОСОБА_1 від керування транспортним засобом, поліцейський виносить постанову за ч.5 ст. 121 КУпАП та складає протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП, ознайомлює з протоколом. З другого по четверте відео відображено зйомку з відеореєстратора, розміщеного в салоні службового автомобіля, без звуку, видно як їде мопед на зустріч поліцейському автомобілю, зупиняється, підходить працівник поліції до водія, спілкуються, в подальшому водій дихає в трубку після чого веде у руках транспортний засіб по дорозі.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.07.2019 р. у справі за №216/5226/16-а(2-а/216/33/17), притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі за №536/1703/17, адміністративне провадження № К/9901/3839/17 (ЄДРСРУ № 82707106).
Окрім того, відповідно до п. 9 розділу ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України N1376 від 06.11.2015 року, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення в ньому, зазначаються, зокрема, у графі «назва документа, серія, №, ким і коли виданий» - документ, що посвідчує особу (серія, номер паспорта, дата видачі і назва органу, що його видав, або серія, номер іншого документа, що посвідчує особу, яка вчинила правопорушення (службове чи пенсійне посвідчення, студентський квиток тощо), дата видачі і найменування органу (установи, підприємства, організації), що його видав(ла)). Так, всупереч пункту 9 розділу ІІ Інструкції №1376 в протоколі серія ЕПР 1 №387361: у графі «Особу встановлено: посвідчення водія НОМЕР_2 », та не зазначено коли та ким воно видане, яким органом.
При цьому, суд зазначає, що складання протоколу про адміністративне правопорушення - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Тобто, протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №387361 від 10.07.2025 року, складений відносно ОСОБА_1 , сам по собі не є головним доказом події правопорушення.
За результатом розгляду справи, судом встановлено відсутність належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 01.03.2025 р. керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або іншого сп"яніня чи знаходився під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції з показчиком, що перевищує 0,2% проміле в крові.
За таких обставин під час розгляду справи "поза розумним сумнівом" не встановлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, та оскільки зважаючи на особливості технічного засобу та можливість допустимих похибок приладу під час проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, безумовних підстав вважати, що особа перебувала в стані алкогольного сп'яніння, суд не вбачає.
Частиною 1 ст. 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що при вчиненні адміністративного правопорушення складається протокол.
За своїм призначенням адміністративний протокол є процесуальним документом, який з припущенням свідчить про вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, проступку. Правильність та точність складання адміністративного протоколу впливає на набування ним доказової сили, однак, виходячи з приписів статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, наявність протоколу не є достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Слід зазначити, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказам у даній справі, у розумінні статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним та беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумнівів у суду.
У зв'язку з тим, що виявивши у ОСОБА_1 такий рівень алкоголю, який знаходиться в межах допустимої абсолютної похибки, можливої при застосуванні алкотестеру Алкофор 507, працівники поліції не забезпечили інших доказів, які б беззаперечно вказували на керування ОСОБА_1 транспортним засобом, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутня об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Враховуючи встановлені обставини, суд позбавлений можливості зробити беззаперечний висновок про вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення, оскільки достовірно доказів того, що він керував
транспортним засобом і при цьому перебував в стані сп'яніння, не надано.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого і при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Щодо формулювання суті адміністративного правопорушення, то Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену в протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винність у скоєнні якого певною особою має доводитись в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винності особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі “Тейшейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі “Шабельник проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод. Також ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема, в рішеннях у справах “Гурепка проти України (N2)» від 08 квітня 2010 року, “Лучанінов проти України» від 09 червня 2011 року на необхідність суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної).
У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі "Алене де Рібермон проти Франції" Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь - які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
У свою чергу, наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», про котрий наголошує Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» («Ireland v. The United Kingdom», заява № 5310/71), та котрий застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту», на чому, власне, наголошується Європейським Судом з прав людини у його рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» («Korobov v.Ukraine», заява № 39598/03).
ЄСПЛ зазначав, що його рішення, які до речі є джерелом права в Україні, фактично слугують не лише для вирішення справ, направлених до Суду, але, взагалі, для роз'яснення, захисту та розвитку правил, встановлених Конвенцією, що сприяє дотриманню державами зобов'язань, які вони взяли на себе як Договірні Сторони (Ireland v. the United Kingdom, § 154).
Таким чином, місія системи, створеної Конвенцією, полягає у визначенні питань державної політики в загальних інтересах, що підвищує стандарти захисту прав людини та розширює судову практику в сфері прав людини у всьому суспільстві держав-членів Конвенції (Konstantin Markin v. Russia [ВП], § 89).
Доктрина «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree) сформульована Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України». Іноді використовується також фраза: «плід отруєного дерева».
Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж («Гефген проти Німеччини»).
Недопустимими є докази, здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини. На думку ЄСПЛ, надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно.
Окрім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року в справі №1-р/2019 вказав, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності слід керуватися принципом, згідно якого винність особи не може ґрунтуватись на припущеннях. Будь-які сумніви у винуватості особи повинні тлумачитися на її користь. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». Варто зазначити, що «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1ст.130 КУпАП, санкція якої передбачає стягнення у вигляді накладення штрафу з позбавленням особи спеціального права на певний строк. Крім того, аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом» дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину (адміністративного правопорушення) не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо. Статтею 62 Конституції України також передбачено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Однак, у даній справі, зібрані особою, уповноваженою відповідно до ст. 255 КУпАП на складання протоколів про адміністративні правопорушення, докази за своєю суттю залишають місце сумнівам, і як наслідок не узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», з огляду на наведене вище.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові у справі № 463/1352/16-а від 08.07.2020 у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Як зазначено в п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Оцінивши в сукупності надані докази, а також врахувавши встановлені в судовому засіданні обставини, суддя приходить до висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Таким чином, у суду відсутні підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, зважаючи на те, що достатніх доказів, які достовірно свідчать про наявність складу адміністративного правопорушення, визначеного ч. 1 ст. 130 КУпАП під час розгляду адміністративних матеріалів в суді - не здобуто, а ті, що надані в якості підтвердження суддя оцінює критично з наведених вище обставин.
За таких обставин та враховуючи зазначені норми Закону, суддя приходить до висновку, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП слід закрити, відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 130 ч. 1, 245, 247, 251, 280, 294 КУпАП, ст. 62 Конституції України, суд, -
Провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена на підставі ст.294 КУпАП особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу, до Рівненського апеляційного суду через Володимирецький районний суд Рівненської області протягом 10 днів з дня її винесення
Суддя: