Справа № 526/847/25
Провадження № 2/526/840/2025
20 жовтня 2025 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі
головуючої судді Максименко Л.В.
секретаря судових засідань Синепол С.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Гадяч цивільну справу № 526/847/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
20 березня 2025 року ТОВ "ФК "Ейс" через підсистему "Електронний суд" звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №143565 від 14.06.2024 у розмірі 11667,10 грн., а також понесені судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрат на правничу допомогу в сумі 7000 грн.
Ухвалою від 01.04.2025 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Позивач копію ухвали про відкриття провадження отримав 01.04.2025 року, яка була направлена до його електронного кабінету.
Відповідач ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження отримав 08.04.2025, що підтверджується зворотним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, відзив на позов відповідачем у визначений термін не надано.
Ухвалою суду від 01.04.2025 за клопотанням позивача було витребувано докази з АТ «ПУМБ» щодо підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, у відповідності до положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки клопотання про інше від сторін не надходили. Такий висновок суду, зважаючи, що відповідачем не подано відзив на позовну заяву та не повідомлено про причину не вчинення ним своєчасно такої процесуальної дії, узгоджується також із положеннями частини восьмої статті 178 вказаного Кодексу. Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін не надходили.
Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
В силу ч.2 ст. 191 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.
Судом встановлено, що 14 червня 2024року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №143565 на суму 6945 грн у наступному порядку: 5000, 40 грн на картку позичальника № НОМЕР_1 ; у розмірі 1944,60 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованої згідно п.2.5 індивідуальної частини. Строк договору 70 днів з 14.06.2024 по 23.08.2024 (п.2.6 договору). Загальні витрати за кредитом - 7270,70 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту 14 215,70 грн, реальна річна процентна ставка - 637 178,55 %. Договір підписано підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора ea0177cc. Комісія за управління та обслуговування кредиту за стандартним (базовим) тарифом в розмірі 100 грн нараховується за кожний період користування кредитом між датами здійснення чергового платежу, згідно графіків платежів та підлягає сплаті позичальником у кожну дату чергового платежу, визначену графіком платежів, якщо позичальник не виконав зобов'язання у попередню дату здійснення чергового платежу. Вказані умови прописані, також, у паспорті споживчого кредиту, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 87015f90, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, вказаного ним у договорі. Також, сторонами погоджено графік платежів, який є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно п.2.1 договору, кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.2.6. договору надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п.2.2.1 договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.2.6 договору та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та у строки визначені договором.
Виконання ТОВ «ФК «Кредіплюс» зобов'язань щодо перерахування коштів за договором про споживчий кредит підтверджується повідомленням АТ «ПУМБ» № КНО-07.8.5/4613БТ від 10.04.2025, наданим суду на виконання ухвали від 01.04.2025, згідно якого в АТ «ПУМБ» на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) була випущена банківська платіжна картка № НОМЕР_3 на яку 14.06.2024 о 13:17:19 надійшли грошові кошти в сумі 5000,40 грн .
Згідно карти обліку виконання договору №143565 від 14.06.2024ТОВ «ФК «Кредіплюс» станом на 23.08.2024 заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором про споживчий кредит становить 11667,10 грн, з яких 6057,08 грн - заборгованість по кредиту, 5209,02 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, 401,00 грн - комісія за кредитним договором.
10.10.2024 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» було укладено договір факторингу № 10102024, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Кредіплюс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» прийняло належні ТОВ «ФК «Кредіплюс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі прав вимоги, в тому числі і до відповідача за кредитним договором №143565 від 14.06.2024.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №3 з додатку №1 до договору факторингу № 10102024 від 10.10.2024, ТОВ «ФК «Ейс» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 11667,10 грн, з яких: 6057,08 грн - заборгованість по кредиту, 5209,02 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, 401,00 грн - комісія за кредитним договором.
Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», ні на рахунки попереднього кредитора.
З моменту отримання права вимоги до ОСОБА_1 , ТОВ «ФК «Ейс» не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Ейс» за кредитним договором №143565 від 14.06.2024 в розмірі 11667,10 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за Допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно - телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Згідно з п. 6 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис є одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що укладений між сторонами договір про надання кредиту, є укладеним з додержанням письмової форми визначеної законом, оскільки укладений з додержанням процедури визначеної законом України «Про електронну комерцію», та підписаний відповідачем шляхом застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором, у порядку визначеному ст. 12 Закону та умов кредитного договору.
На підтвердження факту укладення даного договору відповідачем свідчить зазначення в договорах його особистих даних, таких як номер та серія паспорта, ідентифікаційний номер, місце проживання, а також існування самого тексту договору у позивача, який згідно зі ст. 11 Закону є оригіналом такого договору.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання:, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом,
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Судом встановлено, що відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор для підписання кредитного договору.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між фінансовою компанією та відповідачем не був би укладений.
Таким чином, сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з умовами договору позики позичальник зобов'язується вчасно повернути позику, сплатити відсотки за користування позикою в порядку, визначеному цим договором.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язаннівстановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Також ч.3 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Ч.1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 536 ЦПК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Виходячи з наданих позивачем доказів, фінансова установа виконала свій обов'язок своєчасно та у повному обсязі, а ОСОБА_1 порушив умови договору та зобов'язання по погашенню позики.
Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Після відступлення права грошової вимоги ОСОБА_1 не здійснив жодного платежу для погашення наявного в нього боргу за вищевказаним договором, ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора.
За правилами ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Будь-яких доказів (відомостей) на спростування встановлених судом обставин матеріали справи не містять і відповідач не надав.
Суд встановив, що між сторонами існують цивільні правовідносини. В зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов'язання по кредитному договору, за якими кредитодавець виконав умови повністю і своєчасно, а позичальник порушив умови та правила договору, не повернувши позичені кошти, порушено майнові права ТОВ «ФК «Ейс», тому з відповідача слід стягти заборгованість за кредитним договором та задовольнити позов в межах заявлених позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд враховує наступне.
За правилами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судових витрат з судового збору в сумі 2422,40 грн., сплачений ним при подачі позову, тому оскільки позов підлягає задоволенню в повному обсязі з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір в сумі 2422,40 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 2 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)
Розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З матеріалів справи вбачається, що 04.02.2025 року між адвокатським бюро «Тараненко та партнери» в особі адвоката Тараненка А.І. та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір №04/02//25-01 про надання правничої допомоги, додатком № 1 якого є Протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги від 04.02.2025 №04/02//25-01.
Відповідно до додаткової угоди № 1 до вказаного договору, бюро прийняло доручення клієнта та взяло на себе зобов'язання надати клієнту юридичну допомогу по захисту його прав та інтересів з питань, що відносяться до юрисдикції господарських судів, судів загальної юрисдикції, адміністративних судів по справам про стягнення заборгованості за кредитними договорами, в тому числі і ОСОБА_1 .
З акту прийому-передачі наданих послуг, складеного 04.02.2025 року, позивачу було надано послуги на суму - 7000,00 грн.
Вирішуючи дану заяву по суті, суд враховує те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року №159/5837/19.
Також, частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зауважує, що відповідач не подавав до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому суд звертає увагу, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Проте, стороною відповідача не зазначено обставин та доказів, які б дали підстави для зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Судом відзначається, що розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, враховуючи складність справи, тривалість її розгляду, обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторін, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 7000 грн.
Захисником позивача надано до суду обґрунтований розрахунок наданих послуг, який не виходить за межі розумності та допустимості, зважаючи на складність справи, кількість поданих захисником процесуальних документів, тому виходячи з критерію розумності та співрозмірності розміру таких витрат на правничу допомогу, заявлена сума підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 12, 19, 76, 81, 89, 137,141, 263-264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд,
позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити.
Стягти з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» заборгованість по кредитному договору №143565 від 14.06.2024 у розмірі 11 667,10 грн.
Стягти з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» судовий збір в сумі 2422,40 грн та понесені витрати на правову допомогу адвоката в сумі 7000 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс», місцезнаходження - м. Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 42986956.
Відповідач - ОСОБА_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_2 .
Головуюча: Л. В. Максименко