154/1676/25
2/154/1543/25
21 жовтня 2025 року м. Володимир
Володимирський міський суд Волинської області в складі:
головуючого судді Вітера І.Р.,
з участю секретаря судових засідань Багдасарової Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
01.05.2025 року ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_1 (далі - відповідач).
Суть позовних вимог.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 07.10.2020 року між первісним кредитором ТОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачем був укладений договір № 156845 про надання фінансового кредиту (далі також - Кредитний договір), в сумі 3000,00 грн на строк 10 днів під 2% в день (730% річних). Договір був укладений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора (електронного підпису), що відповідає нормам Закону України «Про електронну комерцію». На виконання умов договору, 07.10.2020 року кредитор перерахував відповідачу 3000 грн на його банківську картку. Згодом, 28.10.2021 року, на підставі договору факторингу № 01-28/10/2021, Позивач - ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» - набув права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість. Станом на 13.01.2025 року загальний розмір заборгованості становить 14 400 грн, яка складається з простроченої заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3000 грн та простроченої заборгованості за процентами в розмірі 11 400 грн. Позивач посилався на статті 525, 526, 610, 629, 1049, 1054 Цивільного кодексу України по суті вимог щодо стягнення заборгованості, а також статті 512, 514 ЦК України, що регулюють перехід прав кредитора до нового кредитора за договором факторингу. Позивач зазначив, що ним була направлена вимога про дострокове погашення заборгованості, яка була залишена відповідачем без виконання. Окрім основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача понесені та орієнтовні судові витрати у сумі 12 922,40 грн, що включають сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500 грн.
Процесуальні дії та рішення у справі, позиції сторін.
Ухвалою Володимирського міського суду Волинської області від 13.05.2025 року провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання.
01.07.2025 року за правилами ст.ст.280-289 ЦПК України у справі ухвалено заочне рішення, яким позов було задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором № 156845 від 07.10.2020 року в сумі 14 400 гривень, та понесені судові витрати по справі, а саме: сплачений судовий збір в розмірі 2422, 40 грн. та 5000 грн. витрат на правничу допомогу. В задоволенні іншої частини вимог про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
01.09.2025 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Жуком Ю.Б. заявлено про перегляд заочного рішення.
Ухвалою суду від 15.09.2025 року заяву представника відповідача про перегляд заочного рішення від 01.07.2025 року у цій справі задоволено. Заочне рішення скасовано, визначено сторонам строки для подання заяв по суті справи, призначено судове засідання.
26.09.2025 року представник відповідача подав до суду відзив, за яким частково визнав позовні вимоги у розмірі 3 600,00 грн, що складаються із суми тіла кредиту в розмірі 3 000,00 грн та процентів за користування кредитом за період з 07.10.2020 року по 16.10.2020 року (10 днів) у розмірі 600,00 грн (3 000 грн х 2% х 10 днів). Сторона відповідача заперечила проти нарахування процентів, заявлених позивачем понад цей строк, посилаючись на те, що право кредитодавця нараховувати договірні проценти припинилося після спливу визначеного договором 10-денного строку кредитування (16.10.2020 року), що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду. Права та інтереси позивача після цієї дати могли бути забезпечені лише нарахуванням інфляційних та 3% річних згідно зі статтею 625 ЦК України, проте такі вимоги не були заявлені. Крім того, відповідач заперечив проти стягнення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 500 грн, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг та критеріями розумності й реальності витрат, встановленими Верховним Судом і ЦПК України. Відповідач стверджує, що деякі послуги, включені до розрахунку, не є необхідними або фактично наданими (наприклад, консультування, канцелярські витрати, моніторинг ЄДРСР), а вартість складання позовної заяви завищена, і вважає розумним розміром відшкодування витрат лише 5 000 грн. Відповідач просив вирішити питання розподілу судових витрат, включаючи судовий збір, пропорційно до суми задоволених позовних вимог (3 600,00 грн) та провести розгляд справи за його відсутності.
01.10.2025 року представником позивача подано відповідь на відзив, який він вважає безпідставним та необґрунтованим. Позивач зазначив, що заперечення відповідача щодо обмеження нарахування процентів строком дії Кредитного договору № 156845 від 07.10.2020 року не відповідають узгодженим сторонами умовам договору. Позивач послався на п. 2.3 Кредитного договору, згідно з яким проценти за користування кредитом нараховуються за фактичну кількість календарних днів користування кредитом з першого дня надання кредиту до дня повного погашення заборгованості включно. Таким чином, сторони узгодили нарахування процентів після закінчення 10-денного строку кредитування у разі прострочення повернення кредиту, а тому твердження відповідача про незаконність нарахування процентів є необґрунтованими. Позивач також посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 05.04.2023 року, яка вказує на необхідність тлумачення умов договору для визначення, чи мали сторони на увазі встановлення процентів як міри відповідальності за період після закінчення строку кредитування. З метою об'єктивного вирішення спору, Позивач на запит до первісного кредитора ТОВ «ЗАЙМЕР» отримав та просив долучити до матеріалів справи детальний розрахунок заборгованості за договором № 156845, який не був доступний на момент подачі позовної заяви, оскільки на той момент позивачем були надані лише наявні документи, отримані в рамках договору факторингу. Щодо заперечень відповідача про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу (10 500 грн), позивач підтвердив, що орієнтовний розрахунок судових витрат у сумі 12 922,40 грн (включаючи судовий збір 2 422,40 грн) був поданий з позовною заявою відповідно до вимог ЦПК України. Позивач зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу був підтверджений належними та допустимими доказами з урахуванням кваліфікації та досвіду адвоката, а також вимог статей 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та статті 137 ЦПК України. Відповідач не надав жодних доказів чи обґрунтувань, які б спростовували необхідність або розумність цих витрат, а його заперечення не ґрунтуються на матеріалах справи та не підлягають задоволенню.
03.10.2025 року представником відповідача надано заперечення (на відповідь на відзив) позивача, оскаржуючи обґрунтування позивача щодо правомірності нарахування процентів після закінчення строку кредитування. Сторона відповідача ствердила, що посилання позивача на п. 2.3 Кредитного договору, який передбачає нарахування процентів до дня повного погашення заборгованості, не може бути підставою для стягнення спірних сум, оскільки цей пункт не містить прямого посилання на статтю 625 ЦК України і не визначає ці проценти як міру відповідальності (три проценти річних або інфляційні). Відповідач наполягає, що проценти, які нараховані позивачем після 16.10.2020 року (дати закінчення строку кредитування) є штрафними санкціями (неустойкою, штрафом, пенею), які на підставі пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, не застосовуються до позичальника, оскільки ця норма звільняє його від обов'язку сплати неустойки, штрафу та пені у разі прострочення виконання грошового зобов'язання у період дії карантину та у 30-денний строк після його завершення. Сторона відповідача надала детальний перелік Постанов Кабінету Міністрів України, який підтверджує, що карантин був запроваджений в Україні у період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року. Оскільки кінцевий термін сплати кредиту, згідно з договором, припадав на 16 жовтня 2020 року, і відповідно, прострочення настало в період дії карантину, а позивачем надано розрахунок штрафних санкцій (процентів) за період до 15.04.2021 року, відповідач вважає, що звільнений від їх сплати на підставі п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Таким чином, відповідач вважає включення до зобов'язань штрафних санкцій за період карантину безпідставним та таким, що не ґрунтується на законі. Окремою заявою знову клопотав про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, в своєму позові та заявах по суті справи просив справу розглядати без участі його представника.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилась, раніше також клопотали про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснений судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
15.10.2025 року суд перейшов до стадії ухвалення рішення у справі.
Встановлені судом фактичні обставини справи по суті позову.
Судом встановлено, що 07.10.2020 року між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 156845, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Відповідно до п.п. 1.1-1.3 Кредитного договору, Товариство надало Клієнту фінансовий кредит в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором на наступних умовах: сума виданого кредиту: 3000 гривень Дата надання кредиту: 07.10.2020 року, строк кредиту: 10 днів, тобто до 16.10.2020 року, стандартна процентна ставка - 2 % в день або 730 % річних.
Згідно з п.п. 2.1, 2.3 договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору. Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
На підставі п.3.3.3 Кредитного договору визначено право клієнта продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в Графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
До договору додано Додаток № 1 до Договору про надання фінансового кредиту №156845 від 07.10.2025 року, яким визначено графік розрахунків на 10 днів, суму кредиту - 3000 грн., фіксовану процентну ставку - 2% за день користування кредитом, суму нарахованих процентів за користування кредитом - 600 грн., пеню у розмірі 5%, яка розраховується від кількості днів прострочення, та суму до оплати у розмірі 3600 грн.
Згідно п. 1.4 Кредитного договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
На виконання вимог п. 1.4. Кредитного договору відповідачем були зазначені реквізити платіжної банківської карти № НОМЕР_1 для перерахування кредитних коштів (п.7 кредитного договору).
На підтвердження виконання Товариством п. 1.4 Кредитного договору, позивач надав інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн» від 25.02.2025 року, відповідно до якої 07.10.2020 року на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 3000,00 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що являється доказом видачі кредитних коштів.
Факт отримання 07.10.2020 року відповідачем кредиту у розмірі 3000 грн. у справі не заперечується.
28.10.2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу № 01-28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Згідно виписки ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» з особового рахунку за кредитним договором № 156845, станом на 13.01.2025 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 14 400 грн., яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 11 400 грн. та простроченої заборгованості за процентами в розмірі 3000 грн.
Згідно з Розрахунком заборгованості, долученим позивачем до справи, первісним кредитором (ТОВ «ЗАЙМЕР») проводилось нарахування процентів у розмірі 60 грн щодня (2% від суми кредиту 3000 грн) з 07.10.2020 року до 15.04.2021 року включно. У цьому розрахунку загальна сума нарахованих відсотків складається з 540 грн (відсотків за користування кредитом) та 10 860 грн (прострочених відсотків за 181 день прострочення), що призвело до формування загального боргу відповідача у розмірі 14 400 грн. включно з тілом кредиту.
Мотиви, з яких виходить суд по суті спору, та застосовані норми права
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
У справі встановлено, 07.10.2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 156845 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, тобто укладено договір шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».
Підписуючи договір, позичальник ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися.
Таким чином, факт укладення договору про надання фінансового кредиту № 156845 від 07.10.2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ЗАЙМЕР» є доведеним. Зазначений Договір відповідачем не оспорювався, у передбаченому законом порядку не визнаний недійсним.
В подальшому, 28 жовтня 2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу № 01-28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 14 400 грн.
Як вбачається з умов договору про надання фінансового кредиту № 156845 від 07.10.2025 року, зокрема пункту 1.4, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
Згідно з розділом 7 договору відповідач зазначив наступний номер електронного платіжного засобу (банківської картки) НОМЕР_1 .
Факт перерахування грошових коштів підтверджено довідкою ТОВ «Платежі онлайн» від 25.02.2025 року про переказ на картку НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 3000 грн. Цей факт також стороною відповідача не заперечується.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем отримано кредитні кошти за договором про надання фінансового кредиту № 156845 від 07.10.2020 року у сумі 3000 грн, однак він належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання та не повернув кредитні кошти у передбачений договором строк.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 3000 грн.
Проте, суд не погоджується з розрахунком суми відсотків, наданим позивачем, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
В постанові Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem». «Contra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» («no individually negotiated»), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін». Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у 10 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. Договору про надання фінансового кредиту).
Судом встановлено, що п. 1.2 договору № 156845 від 07.10.2021 року визначено строк надання кредиту - 10 днів, тобто до 16.10.2020 року.
Пунктом 1.3 зазначеного кредитного договору встановлено, що за користування кредитом клієнт сплачує товариству 730% річних від суми кредиту в розрахунку 2% на добу. Тип процентної ставки - фіксована.
Згідно пункту 2.1 Договору передбачено, що сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід?ємною частиною цього договору.
Графік розрахунків був окремо індивідуально підписаний відповідачем у додатку № 1 до Договору № 156845 від 07.10.2021 року місить відомості про строк надання кредиту на 10 днів та суму пені у разі наявності прострочення, однак цей графік не містить даних про можливість нарахування процентів за користування кредитом понад строк 10 днів, який було визначено договором.
Пункт 2.3 договору не передбачає розміру відсотків, які повинні нараховуватися в разі прострочення сплати кредиту.
Пунктом 3.3.3 договору про надання фінансового кредиту № 156845 від 07.10.2020 року передбачено, що позичальник має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
Відтак, нарахування передбачених договором процентів можливе лише до 16.10.2020 року.
Враховуючи правові позиції Верховного Суду, суд вважає, що право первісного кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припинилося після спливу визначеного договором строку надання кредиту, тобто після 16.10.2020 року, а тому з 17.10.2020 року первісний кредитор не мав права нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором, а мав право на захист свого порушеного права відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, але таких вимог не заявляв, тому суд вирішує справу в межах заявлених позовних вимог.
За таких обставин, з урахуванням викладеного, суд вважає, що з відповідача підлягають до стягнення відсотки за вказаним кредитним договором у розмірі 600,00 грн. за період з 07.10.2020 року по 16.10.2020 року: 3000 грн. (сума кредиту) х 2 % (процентна ставка) = 60 грн. х 10 днів (строк кредитування) = 600 грн.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути в користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором № 156845 від 07.10.2020 року в розмірі 3600 гривень, яка складається з заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 3000 грн., заборгованості за відсотками 600 грн.
Отже, розмір процентів відповідно до умов договору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 600 грн за період з 07.10.2020 року по 16.10.2020 року, виходячи з розрахунку: 3000 грн (тіло кредиту) х 2% (відсоткова ставка) х 10 днів (строк кредиту).
Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам Цивільного кодексу України та умовам договору.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 6 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Так, звертаючись до суду з позовом, позивачем понесені судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 2422,40 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 10 500 грн.
Відповідно до приписів ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, 2, ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно платіжної інструкції №36474 від 14.03.2025 року позивачем було сплачено 2422,40 грн. судового збору.
Оскільки позовні вимоги позивача задоволені частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у сумі 605,60 грн. (3600 грн. (задоволені позовні вимоги) х 2422,40 грн. (сплачений судовий збір) / 14 400 грн. (ціна позову) = 605, 60 грн. = 25% ціни позову).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
За правилами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 29.12.2023, додаткова угода №1 від 29.12.2023, акт про отримання правової допомоги від 03.06.2025, рахунок від 03.06.2025 та платіжну інструкцію № 39145 від 03.06.2025, якими підтверджено понесені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 10500 грн.
Проте інформація акту про отримання правової допомоги містить відомості, що загальна вартість за послуги з надання правової допомоги адвокатом складає 10 000 грн, а також включено 500 грн канцелярських витрат на виготовлення копій документів та відправки поштової кореспонденції, що не відносяться до правової допомоги.
Разом з тим, при ухваленні рішення про стягнення витрат на правову допомогу суд враховує також, що позов задовольняється частково.
Отже, оскільки позов задовольняється судом частково, що у пропорції до задоволених вимог складає 25% (3600 грн. х 100% / 14 400 грн = 25%), з відповідача слід стягнути на користь позивача 2500 грн., понесених ним витрат на правову допомогу.
Заявлені витрати на правову допомогу відповідача суд при розрахунку не враховував, оскільки відповідачем не надано доказів їх здійснення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором № 156845 від 07.10.2020, в сумі 3600 (три тисячі шістсот) гривень, та понесені судові витрати по справі, а саме: сплачений судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп. та 2500 грн. витрат на правничу допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду відповідно до ст. 355 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 21.10.2025 року.
Суддя Ігор ВІТЕР