Справа №333/4151/25
Провадження №2/333/3093/25
10 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді Холода Р.С.,
за участю секретаря судового засідання Лузанової А.Д.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Мідяного Є.О.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом вселення,-
14.05.2025 року адвокат Мідяний Є.О., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_2 про вселення.
Позов обґрунтований тим, що з 05.08.2006 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06.11.2023 року у справі №333/7353/23.
Останні є співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кожен з яких володіє 1/2 частки зазначеного об'єкта нерухомого майна.
Наприкінці серпня 2023 року ОСОБА_2 вигнала ОСОБА_1 з їх спільної квартири, зокрема, повернувшись з роботи, позивач виявив, що його особисті речі були винесені за двері помешкання.
Через дії відповідачки, позивач був змушений тимчасово проживати у своєї рідної сестри за адресою: АДРЕСА_3 . Водночас, у зв'язку з тим, що сестра ОСОБА_1 має власну сім'ю, з часом спільне проживання стало спричиняти напругу та певні незручності. Після новорічних свят остання попросила позивача знайти інше житло або повернутися до своєї квартири.
Проте, повернутися до квартири позивач не зміг, оскільки виявив, що ОСОБА_2 самовільно змінила замки на вхідних дверях, чим унеможливила його доступ до житла, яке є спільною власністю.
У зв'язку з цим, позивачу довелося терміново шукати житло для оренди. 02.02.2024 року він уклав договір оренди житлового приміщення - кімнати площею 13,9 кв.м. у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Вартість оренди становить 4000,00 грн. на місяць, включаючи комунальні послуги. У вказаному житлі позивач мешкає до сьогоднішнього дня.
Попри неодноразові звернення з проханням надати можливість повернутися до квартири або хоча б забрати особисті речі, відповідачка ігнорує вимоги позивача, продовжуючи перешкоджати йому в користуванні спільним майном.
З огляду на наведене та враховуючи уточнення позовних вимог (заява подана 15.08.2025 року у судовому засіданні), ОСОБА_1 просив суд:
-усунити йому перешкоди у користуванні власністю, шляхом вселення до квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
-стягнути з ОСОБА_2 на його користь понесені ним грошові витрати за вимушену оренду житла у розмірі 68 000,00 грн.
Також представник позивача надав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з розглядом справи, а саме: 2 422,40 грн. - судовий збір та 6 000,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу. Крім того, зазначено, що позивач очікує додаткових витрат орієнтовно в розмірі 6 000,00 грн., залежно від кількості судових засідань.
Ухвалою суду від 19.05.2025 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
13.06.2025 року на адресу суду від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона заперечує проти задоволення позовної заяви в повному обсязі, зазначивши, що у зв'язку активними бойовими діями та початком збройної агресії рф проти України, вона разом із спільним неповнолітнім сином була змушена виїхати за кордон. У цей час позивач познайомився з іншою жінкою - ОСОБА_3 та переїхав до неї жити.
Після її повернення до України, коли вона тимчасово була відсутня вдома, а в квартирі знаходився лише син, позивач разом з ОСОБА_3 вивіз свої речі на автомобілі останньої.
У середині квітня 2025 року позивач зателефонував їй з проханням забрати свої речі. На що йому було повідомлено, що всі його речі він уже забрав.
Крім того, син повідомив позивача, що сусіди змінили замок на тамбурних дверях й попросив кошти на виготовлення дублікату ключів від тамбурних дверей та вхідних дверей до квартири.. Водночас, позивач більше з цим питанням не звертався, і жодні працівники поліції до неї не приходили.
Позивач свідомо проживав поза спільним житлом протягом року, що самостійно підтверджує у своєму зверненні до поліції. Його звернення не стосувалося реалізації права на проживання, а лише бажання забрати залишені речі. Це свідчить про відсутність у нього наміру користуватися спільною квартирою, а отже - про відсутність підстав для покладення на неї відповідальності за орендні витрати позивача.
Надані позивачем документи не відповідають вимогам податкового та фінансового обліку, а отже, є нікчемним у значенні закону, не створює правових наслідків та не може бути підставою для задоволення вимог про стягнення грошових сум.
Також відповідачка зазначила, що у неї з ОСОБА_1 є спільний син віком 17 років, який з огляду на вік та вимоги чинного законодавства не може проживати в одній кімнаті з нею. А будь-яких доказів стосовно вирішення питання користування житловим приміщенням сином позивача та нею позивачем не надано.
17.07.2025 року до суду від представника позивача ОСОБА_4 надійшла відповідь на відзив, в якому останній зазначив, що викладені відповідачкою обставини, що нібито позивач добровільно залишив квартиру не відповідають дійсності й спрямовані лише на формування хибного уявлення про добровільність дій позивача. Насправді, з кінця серпня 2023 року позивач проживав у своєї рідної сестри, про що може підтвердити остання. У січні 2024 року позивач дійсно намагався потрапити до квартири, щоб забрати залишені речі, але приїжджав він не з ОСОБА_3 , як стверджує відповідачка, а зі своїм колегою з АТ «Мотор Січ» ОСОБА_5 , на автомобілі останнього.
Відповідачка у своєму відзиві посилається на положення статей 47 та 50 ЖК України, які не підлягають застосуванню у цій справі.
Стаття 47 ЖК України встановлює норму житлової площі на одну особу (13,65 кв.м), яка застосовується виключно при вирішенні питань щодо поділу житла або надання житлових приміщень, але не застосовується при вирішенні питань щодо усунення перешкод у користуванні житлом.
Стаття 50 ЖК України регулює порядок надання житлових приміщень громадянам, а не спір між співвласниками щодо реалізації свого права на користування вже наявним житлом.
Отже, посилання відповідачки на вказані норми є юридично необґрунтованими та такими, що не мають значення для розгляду справи по суті.
У зв'язку з тим, що відповідачка поставила під сумнів наданий позивачем акт оплати до договору оренди, як доказ реальності понесених витрат, позивач звернувся до орендодавця ОСОБА_3 , яка надала: копії Податкової декларації про майновий стан та доходи за 2024 рік, квитанції до платіжної інструкції про сплату податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Вказані документи підтверджують отримання орендодавцем доходу від здачі в оренду приміщення у 2024 році, його декларування та сплату за це встановлених законом податків і зборів.Щодо доходів отриманих у 2025 році, то декларація повинна подаватися, а податки і збори повинні сплачуватися з таких доходів у 2026 році.
Ухвалою суду від 15.08.2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті; зобов'язано уповноважену особу ВП №4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області надати на адресу суду копії матеріалів за зверненням ОСОБА_1 з приводу неможливості вселитися до житла (ЄО №8636 від 16.04.2025 року).
09.10.2025 року на адресу суду від ВП №4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області надійшли витребувані копії матеріалів.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 підтримали позовну заяву, просили її задовольнити з підстав, наведених у ній та відповіді на відзив.
Представник позивача додатково зазначив, що позивач має намір вселитися до спірної квартири, оскільки іншого житла у нього немає. З огляду на те, що квартира є двокімнатною, позивач вважає можливим зайняти одну з кімнат. Також було зазначено, що син сторін наразі проживає та навчається в місті Умані.
Позивач ОСОБА_1 додатково пояснив, що наприкінці серпня 2023 року, повернувшись з роботи, він виявив свої речі винесеними з квартири. Відповідачка повідомила йому, що подала заяву про розірвання шлюбу, та зазначила, що він має знайти інше місце для проживання. У зв'язку з цим він тимчасово переїхав до своєї сестри, у якої проживав до січня 2024 року.
30.01.2024 року, після завершення робочого дня, він прибув до спільної з відповідачкою квартири з метою забрати особисті речі. Син спочатку відмовлявся впускати його, однак згодом дозволив зайти до квартири. Після цього він зібрав свої речі та подзвонив колезі ОСОБА_5 , який допоміг йому перевезти їх до помешкання сестри.
У подальшому, позивач уклав договір оренди житла з ОСОБА_3 та переїхав до орендованої кімнати, де проживає на теперішній час.
У лютому 2024 року позивач намагався потрапити до спірної квартири, проте виявив, що його ключі не підходять до замка вхідних дверей тамбуру. У зв'язку з цим він зателефонував сусідці, яка підтвердила, що дійсно замінила замок та надала йому дублікат ключів. Після того як сусідка впустила його до тамбуру, позивач не зміг потрапити безпосередньо до квартири, оскільки його ключ також не підходив до вхідних дверей помешкання. Він намагався поспілкуватися з сином щодо отримання ключів від квартири, однак конструктивна розмова між ними не відбулася.
Із ОСОБА_2 у це день він не спілкувався, розмова з нею відбулася пізніше - у квітні 2025 року. Зателефонував він їй, щоб отримати доступ до квартири, оскільки мав намір вселитися до неї для подальшого проживання.
Адвокат Мідяний Є.О. повідомив йому, що 18.09.2025 року під час судового засідання відповідачка зазначила, що не буде перешкоджати вселенню позивача до квартири. У зв'язку з цим він не заперечував проти особистої зустрічі з нею, однак наполягав на її проведенні за участі адвокатів обох сторін. Водночас, ОСОБА_2 висловила позицію, що погодиться на зустріч лише безпосередньо й особисто, без участі адвокатів, унаслідок чого свони не досягли взаємної згоди.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 заперечували проти задоволення позову в повному обсязі з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.
Відповідачка додатково повідомила, щовона, її колишній чоловік (позивач) та ОСОБА_3 працювали разом у одному цеху акціонерного товариства «Мотор-Січ», у зв'язку з чим були знайомі між собою. Після її виїзду разом із сином за кордон, стосунки між нею та позивачем почали погіршуватися, їхнє спілкування стало рідкісним - приблизно один раз на місяць.
Після повернення відповідачки з дитиною в Україну, ОСОБА_1 неодноразово запитував, коли вони планують знову виїхати за кордон. На це він отримав відповідь, що вони залишаються в Україні, оскільки сину необхідно завершити навчання у школі. Після цього позивач почав зловживати алкогольними напоями, у зв'язку з чим відповідачка звернулася до суду із заявою про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дитину.
На момент подання заяви про розлучення позивач ще проживав разом із відповідачкою та дитиною в квартирі. Згодом його сестра забрала його та госпіталізувала до лікарні, розташованої на о. Хортиця.
Позивача з квартири ніхто не виселяв, він мав власні ключі та самостійно вивіз свої речі. У день вивезення речей вдома перебував лише син, тоді як вона була на роботі. Від сусідів вона дізналася, що позивач приїздив на автомобілі у супроводі жінки. Пізніше вона зустріла своїх колишніх колег по роботі, які повідомили їй про те, що позивач має стосунки з ОСОБА_3 , у якої він орендує житло.
Замок у дверях тамбура був замінений сусідкою, оскільки в замку застряг її ключ. Згодом замок у вхідних дверях квартири також довелося замінити через аналогічну ситуацію. Після цього позивач одного разу написав сину із проханням зробити дублікат ключа, на що син відповів, щоб той перерахував кошти на виготовлення дублікату. Проте жодних коштів позивач не надав.
Особисті речі позивача в квартирі відсутні, оскільки він самостійно вивіз їх після припинення спільного проживання. Із майна, набутого у шлюбі, у квартирі залишилася лише побутова техніка, яка є необхідною для повсякденного життя її та дитини. Спільну квартиру позивач не утримує, участі в її обслуговуванні не бере та комунальні послуги не сплачує.
Спірна двокімнатна квартира первинно належала їй та її матері. Її батьки раніше проживали в бараках, які згодом згоріли, у зв'язку з чим їм було надано цю квартиру. У подальшому квартира була приватизована на неї та її матері у рівних частках. Після укладення шлюбу з ОСОБА_1 вони проживали разом із її батьками та накопичували кошти на придбання окремого житла. Зібравши певну суму, було прийнято рішення придбати однокімнатну квартиру для її батьків, а вона з позивачем залишилися проживати у спірній двокімнатній квартирі.
Оскільки однокімнатну квартиру було оформлено на її батька, мати, зі свого боку, оформила належну їй частку спірної квартири на ім'я колишнього чоловіка - ОСОБА_1 .
У судових засіданнях за клопотанням представника позивача ОСОБА_4 були допитані свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , за клопотанням відповідачки ОСОБА_2 був допитаний свідок ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_5 пояснив, що він з ОСОБА_1 працює в одному цеху в АТ «Мотор-Січ». Йому відомо, що на теперішній час позивач проживає в смт. Кушугум, а раніше мешкав у мікрорайоні Піски (Південний мікрорайон) м. Запоріжжя.
Наприкінці січня 2024 року позивач зателефонував йому з проханням допомогти перевезти речі. Він так зрозумів, що спочатку син позивача не впускав його до квартири, однак згодом допустив до приміщення. Приблизно через 20 хвилин, ОСОБА_1 вийшов із під'їзду з двома сумками, після чого він відвіз його до родичів. У той день відповідачку він не бачив.
Зі слів позивача йому відомо, що дружина вигнала його з квартири ще в середині - кінці літа 2023 року, у зв'язку з чим позивач проживав у родичів. Крім того, позивач звертався до нього та інших колег по цеху з питанням оренди житла.
Свідок ОСОБА_7 повідомила, що вона є племінницею ОСОБА_1 . Наприкінці серпня - на початку вересня 2023 року, повернувшись із роботи, вона дізналася від своєї матері, що її дядько ( ОСОБА_1 ) тимчасово проживатиме з ними. Із пояснень самого позивача їй стало відомо, що його виселили з квартири.
Оскільки в будинку мешкає велика кількість людей, свідок змушена була проживати з позивачем в одній кімнаті: вона спала на ліжку, а позивач - на матраці. Таке спільне проживання викликало певний дискомфорт, у зв'язку з чим під час сімейної розмови ОСОБА_1 повідомив, що має намір орендувати житло.
У січні 2024 року, коли свідок повернулася з роботи, її мати повідомила, що позивач знайшов нове житло та більше з ними не проживає.
Одного разу ОСОБА_1 приїжджав до них у гості та повідомив, що бажає повернутися до спірної квартири. При цьому він зазначив, що відповідачка змінила замки та не допускає його до помешкання.
На запитання відповідачки щодо того, чи перебував ОСОБА_1 на лікуванні протягом місяця восени, свідок пояснила, що їй про це невідомо, з початку листопада по кінець грудня 2023 року вона перебувала на сесії в м. Луцьку.
Свідок ОСОБА_8 пояснив, що він є сином сторін. Після повернення з Польщі разом із матір'ю, батько почав вживати алкогольні напої. Одного дня він перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння настільки, що зранку не пам'ятав подій попереднього вечора. Після пробудження батько повідомив, що має іншу жінку, яка з'явилася під час їх перебування за кордоном. Він заявив, що має де жити, зібрав речі і покинув дім. Ці події відбулися, приблизно в серпні 2023 року. Після цього батька деякий час не було вдома.
У грудні-листопаді 2023 року останній зайшов додому за допомогою свого ключа і повідомив, що йому потрібно забрати зимовий одяг. Ніхто йому не перешкоджав, він спокійно зібрав речі і поїхав.
Пізніше сусідка повідомила, що у неї зламалися ключі від замка вхідних дверей тамбуру, тому вона замінила замок та надала два дублікати ключів.
Після новорічних свят, приблизно в лютому 2024 року, батько намагався потрапити до квартири, проте не зміг цього зробити. Батько написав йому з проханням надати ключі від дверей у тамбур, на що той відповів, що ключів у нього немає та запропонував переказати кошти на виготовлення дубліката. Однак, гроші так і не були надані.
У вхідних дверях їхньої квартири замок був замінений пізніше, приблизно весною 2024 року. З самого початку в дверях були встановлені два замка. Згодом, ще при батькові, один із замків (верхній) заклинив і його не використовували. У зв'язку з воєнним станом в країні було вирішено встановити замок на місце зламаного для забезпечення безпеки. Водночас, придбаний замок не підійшов до верхнього отвору, тож його встановили на нижній, тобто фактично замінили нижній замок.
Навесні 2025 року, коли він виходив із під'їзду, то побачив свого батька разом зі співмешканкою, але не став з ними спілкуватися і пройшов повз. Після цього він дійшов до супермаркету «АТБ», де отримав дзвінок від матері з проханням повернутися додому, та як їй телефонували з місцевого відділку поліції та казали про якийсь суд та аудіозаписи.
Вислухавши доводи та пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який був зареєстрований 05.08.2006 року М.Білозерською сільською радою Василівського району Запорізької області, актовий запис №21.
У шлюбі у них народився син - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , актовий запис №19).
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06.11.2023 року шлюб між сторонами було розірвано.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кожен з яких володіє 1/2 частки зазначеного об'єкта нерухомого майна.
02.02.2024 року між ОСОБА_1 (орендар) та ОСОБА_3 (орендодавець) укладено договір оренди житла, відповідного до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування жило на умовах цього договору. Житлом згідно даного договору є кімната площею 13,9 кв.м. у житловому будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (п. 1.1.). Орендна плата за користування житлом за один календарний місяць становить 4 000,00 грн. (п. 3.1.). Орендна плата за користування житлом вноситься готівкою щомісячно на умовах передоплати не пізніше 10 числа місяця, за який здійснюється оплата. При підписанні акта приймання - передачі дитла орендар повинен внести орендну плату за перший та останній місяць оренди (п. 3.2.).
Того ж дня сторони підписали акт-приймання передачі житла.
Відповідно до акту оплати до Договору оренди житла від 02.02.2024 року, за укладеним вказаним договором ОСОБА_1 сплатив за період з 02.02.2024 року по 01.05.2025 року 68 000,00 грн.
Згідно з відповіддю Головного управління ДПС у Запорізькій області №189/Д/08-01-12-010-05 від 26.06.2025 року, у зв'язку з находженням від ОСОБА_2 інформації щодо надання в оренду однієї кімнати в житловому приміщенні, власниці ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку направлено лист, яким запрошено останню до Запорізького відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Запорізькій області, для надання пояснень.
02.07.2025 року ОСОБА_3 подала податкову декларацію про майновий стан та доходи за звітний період: 2024 рік, в якій задекларувала дохід від надання майна в лізинг оренду (суборенду, емфітевзис), житловий найм в розмірі 48 000,00 грн.
Відповідно до квитанцій до платіжних інструкцій №50786235 та №50786198 від 02.07.2025 року ОСОБА_3 сплатила податок на доходи фізичних осіб в розмірі 8 980,00 грн. та військовий збір в розмірі 720,00 грн.
16.04.2025 року позивач звернувся до Відділу поліції №4 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області через оператора служби «102» із заявою про те, що він є співвласником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Увказаній квартирі замки замінені, а сам він не проживав у ній близько одного року. Він зателефонував колишній дружині з проханням забрати свої речі, але вона відповіла, що подумає та ключі від квартири не надасть, у зв'язку з чим він просив направити наряд поліції.
В доповідній записці ст. ДОП СП ВП №4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області Лисенка В. про розгляд повідомлення ОСОБА_1 зазначено, що 16.04.2025 року до ВП №4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області надійшло повідомлення з приводу того, що колишня дружина не надає доступу до спільного мешкання. Вказане повідомлення було зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційного порталу Національної поліції України» за ЄО №8636 від 16.04.2025 року. Під час перевірки було встановлено, що рік тому заявник перебував у шлюбі та спільно проживав з ОСОБА_2 16.04.2025 року заявник прийшов за місцем мешкання, однак дружина не надала доступ до квартири та відмовилася повернути речі, а саме: електроінструмент та особисті речі. Так, було здійснено телефонний дзвінок ОСОБА_2 , яка повідомила, що речей, які належать її колишньому чоловіку, в квартирі не має, так як він їх забрав ще рік тому. Крім того, відповідачка зазначила, що питання спільного проживання у квартирі в судовому порядку не вирішувалося, а чіткий розподіл часток житла між співвласниками не здійснювався.
18.04.2025 року начальником Відділу поліції №4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області Заярським В. надано ОСОБА_1 відповідь №4151/45/01/04-2025, в якій повідомлено, що за результатами проведеної перевірки прийнято рішення про її припинення, так як ознак адміністративного чи кримінального правопорушення не виявлено, натомість було встановлено, що у вказаній ситуації вбачаються ознаки цивільно-правових відносин, які вирішуються в судовому порядку.
Щодо вимоги позивача про усунення йому перешкоди у користуванні власністю, шляхом вселення до квартири
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 7 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Факт створення ОСОБА_2 перешкод у користуванні спірною квартирою, частка у праві власності на яку належить позивачеві, підтверджується зверненням ОСОБА_1 до правоохоронних органів, змістом поданої позовної заяви у цій справі, фактом заміни замка у вхідних дверях квартири, а також ненаданням позивачеві дубліката ключів для доступу до житла.
Суд звертає уваги, що пояснення відповідачки ОСОБА_2 та показання свідка ОСОБА_8 , допитаного за її клопотанням, щодо обставин і причин заміни замка у вхідних дверях квартири є непослідовними та суперечливими між собою. Фактично їхній аналіз свідчить, що заміна замка від вхідної двері спірного житла відбулася не через його несправність.
Крім того, позивачем до позовної заяви додано СD-диск з аудіозаписом розмови між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до якої позивач просить надати йому ключі від квартири, так як він є співвласником даної квартири. У відповідь ОСОБА_2 зазначає, що подумає.
Враховуючи, що ОСОБА_1 належить 1/2 частка у праві власності на квартиру, однак він позбавлений можливості користуватися належним йому нерухомим майном, так як відповідачка ОСОБА_2 , якій належить інша 1/2 частка у праві власності на квартиру, чинить йому перешкоди у доступі до житла (змінила замки у вхідних дверях, не надає дублікат ключів позивачу), суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні належною йому власністю шляхом вселення останнього у спірне житло.
Щодо вимоги про стягнення витрат, понесених позивачем за вимушену оренду житла
Відповідно до положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спорів про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в заподіянні.
Позивач ОСОБА_1 довів належними та допустимими доказами чинення йому з боку ОСОБА_2 перешкод у користуванні жилим приміщенням. Також він довів, що у зв'язку з цим продовжив орендувати житло та сплачував грошові кошти відповідно до умов укладеного договору оренди.
Встановивши, що у зв'язку зі створенням позивачу перешкод у користуванні власністю йому було спричинено майнову, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для її відшкодування з боку винної особи - ОСОБА_2 .
Схожі висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 06.03.2024 року у справі №7 60/198/17.
Водночас, на думку суду, витрати, понесені позивачем у зв'язку з вимушеною орендою житла, підлягають частковому задоволенню у розмірі 6 000,00 грн. (2 000,00 грн. - за другу половину квітня 2025 року та 4 000,00 грн. - за травень 2025 року), а не в сумі 68 000,00 грн., як заявлено, оскільки позивачем не надано доказів, що йому перешкоджали у доступі до спірного житла до 16.04.2025 року (до моменту звернення із заявою про порушення його права до правоохоронних органів).
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3).
Частиною 4 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Позивач просить стягнути з відповідачки на його користь понесені ним витрати на професійну правничу допомогу.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначена правова позиція також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано копії: договору про надання правничої допомоги від 17.04.2025 року, укладеного між Адвокатським бюро «Єгора Мідяного», в особі засновника - адвоката Мідяного Є.О., та ОСОБА_1 ; рахунку №4/1 від 22.04.2025 року на оплату гонорару в розмірі 6 000,00 грн. та платіжної інструкції №243500167 від 22.04.2025 року про оплату вказаної суми; рахунку №6/1 від 13.06.2025 року на оплату гонорару в розмірі 3 240,00 грн. та платіжної інструкції №56925067SB від 16.06.2025 року про оплату вказаної суми; рахунку №7/1 від 01.07.2025 року на оплату гонорару в розмірі 3 240,00 грн. та платіжної інструкції №@2PL538138 від 03.07.2025 року про оплату вказаної суми; рахунку №7/2 від 08.07.2025 року на оплату гонорару в розмірі 3 240,00 грн. та платіжної інструкції №253157975 від 08.07.2025 року про оплату вказаної суми; рахунку №8/1 від 13.08.2025 року на оплату гонорару в розмірі 3 240,00 грн. та платіжної інструкції №27 від 15.08.2025 року про оплату вказаної суми; рахунку №9/1 від 17.09.2025 року на оплату гонорару в розмірі 3 240,00 грн. та платіжної інструкції №811783490.1 від 17.09.2025 року про оплату вказаної суми; рахунку №9/2 від 28.09.2025 року на оплату гонорару в розмірі 4 440,00 грн. та платіжної інструкції №817025508.1 від 28.09.2025 року про оплату вказаної суми; рахунку №10/1 від 06.10.2025 року на оплату гонорару в розмірі 4 440,00 грн. та платіжної інструкції №821286515.1 від 07.10.2025 року про оплату вказаної суми. Загальний розмір гонорару 31 080,00 грн.
Судом встановлено, що відповідно до п. 1.1. вищевказаного договору про надання правничої допомоги від 17.04.2025 року, бюро зобов'язується надати клієнту правову допомогу пов'язану з захистом його прав на частку квартири за адресою: АДРЕСА_4 , вселенням в неї, стягненням збитків за порушення його прав, а клієнт зобов'язується надати необхідні документи, своєчасно проводити оплату на умовах цього договору.
Згідно з п. 3.1 даного договору, гонорар визначається за погодженням сторін. Оплата виставленого рахунку є підтвердженням погодження сторонами розміру гонорару. Допускаються авансові внески.
Відповідно до вищевказаних платіжних інструкцій, позивач сплатив Адвокатському бюро «Єгора Мідяного» за договором про надання правничої допомоги від 17.04.2025 року гонорар на загальну суму 31 080,00 грн.
За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Верховний Суд у постанові від 03.02.2021 року в справі № 554/2586/16-ц звертав увагу, що при обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розглянувши та дослідивши надані позивачем документи, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд виходить з того, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Від відповідачки та її представника не надходило клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно неспівмірності заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, понесених у зв'язку із розглядом справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 р.: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони».
Суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Такого висновку дійшов Верховний Суд при розгляді справи № 910/13071/19.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, ) у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що від відповідачки та її представника не надходило клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно неспівмірності заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, понесених у зв'язку із розглядом справи, а також з урахуванням того, що позовні вимоги задоволені частково - на 108,82%, а саме: вимога немайнового характеру в повному обсязі, тобто на 100%; вимога майнового характеру на 8,82% (6 000,00?100/68 000,00), суд дійшов висновку, що судові витрати підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: витрати на професійну правничу допомогу - у розмірі 16 910,63 грн. (31 080,00?108,82 / 200 (2 позовні вимоги)); судовий збір - у розмірі 1 318,03грн. (2 422,40 ? 108,82 / 200).
Керуючись ст. ст. 41, 47 Конституції України, ст. ст. 316, 317, 319, 321, 356, 391, 1166 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 259, 263-265,354 ЦПК, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) ) про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом вселення- задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не чинити перешкод ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у користуванні власністю, шляхом вселення останнього до квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати, понесені останнім за вимушену оренду житла у розмірі 6 000 (шість тисяч ) грн. 00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1 318 (одна тисяча триста вісімнадцять) грн. 03 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 910 (шістнадцять тисяч дев'ятсот десять) грн. 63 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повний текст рішення складено 20.10.2025 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя Р.С. Холод