Справа № 308/15271/25
20 жовтня 2025 року м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Голяна О.В., розглянувши заяву представника позивача адвоката Петрика Віталія Васильовича про забезпечення позову в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах кого діє адвокат Петрик Віталій Васильович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про визнати незаконною та скасування державної реєстрації речових прав, визнання права власності та поділ спільного майна,-
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петрик В.В., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи - Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Оноківської сільської ради, в якому просить суд: визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок загальною площею 129,2 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати вказаний будинок спільною сумісною власністю подружжя;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку.
Позов мотивовано тим, що у період з 08.07.2010 по 04.08.2023 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого спільними зусиллями побудували зазначений житловий будинок на земельній ділянці, що належала позивачу на праві власності. Після розірвання шлюбу позивач дізнався, що 30.10.2023 державним реєстратором ЦНАП виконавчого комітету Оноківської сільської ради Муруговою А.С. проведено державну реєстрацію права власності на цей будинок за його сином - ОСОБА_2 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 69961657).
Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки будинок був зведений у шлюбі за спільні кошти та зусилля подружжя, а сам факт дарування земельної ділянки малолітньому сину не породжує у нього права власності на нерухомість, збудовану за рахунок батьків. Таким чином, реєстрація права власності за відповідачем порушує право позивача на частку у спільному майні подружжя.
26.09.2025 представником позивача подано заяву про забезпечення позову, згідно з якою просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту із забороною вчиняти будь-які юридично значимі дії, в тому числі із забороною розпорядження та вчинення реєстраційних дій на об'єкт нерухомості: будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
На обґрунтування вимог заяви про забезпечення позову заявник посилається на те, що існує реальна загроза відчуження спірного нерухомого майна відповідачем, що може унеможливити виконання майбутнього судового рішення. Заявник зазначає, що у разі, якщо відповідач відчужить будинок, право власності на який оскаржується, третім особам, подальший розгляд справи втратить практичний зміст, а виконання можливого рішення суду стане неможливим, оскільки об'єкт матиме іншого власника та буде зареєстрований за новим правомочним суб'єктом, що створить нову реєстраційну історію майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до частини п'ятої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
ОСОБА_1 просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту із забороною вчиняти будь - які юридично значимі дії, в тому числі із забороною розпорядження та вчинення реєстраційних дії на об'єкт нерухомості - будинок за адресою АДРЕСА_1 , яке є предметом позову у даній справі, посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження нерухомого майна відповідачем, що утруднить виконання можливого рішення суду.
Суд встановив, що між ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 існує реальний спір щодо права власності на житловий будинок, збудований у період шлюбу, за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя та просить суд визнати за ним право власності на 1/2 частку. Водночас спірний будинок зареєстрований за сином сторін - відповідачем ОСОБА_2 .
З огляду на відсутність будь-яких заборон або обтяжень щодо спірного об'єкта нерухомості, відповідач ОСОБА_2 , як зареєстрований власник, не позбавлений можливості вільно розпоряджатися майном - укладати договори купівлі-продажу, дарування, іпотеки, передавати майно у користування чи вчиняти інші реєстраційні дії без відома позивача. Така ситуація створює реальну загрозу відчуження спірного об'єкта третім особам, що може унеможливити або істотно ускладнити виконання можливого рішення суду в разі задоволення позову.
Отже, суд дійшов висновку, що у справі наявні достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав позивача та позбавити майбутнє судове рішення реального змісту, оскільки відчуження спірного майна іншим особам унеможливить поновлення порушеного права.
У зв'язку з цим суд вважає необхідним застосувати захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний житловий будинок, що відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та співмірності із заявленими вимогами. Такий захід забезпечує збереження предмета спору до вирішення справи по суті та гарантує реальне виконання можливого рішення суду.
При цьому необхідно зазначити, що оцінка законності та обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 повинна бути надана судом під час вирішення спору по суті. Застосований заход забезпечення позову носить тимчасовий характер і не перешкоджає користуванню ОСОБА_2 майном, а за наявності, передбачених законом підстав (стаття 159 ЦПК України), відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, мають право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.
Крім того, відповідно до статті 158 ЦПК України заявник може звернутися до суду з мотивованим клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом.
Підстав для застосування зустрічного забезпечення, передбачених статтею 154 ЦПК України, суд не вбачає, оскільки відсутні докази того, що позивач не має місця проживання або майна на території України, достатнього для відшкодування можливих збитків відповідача, чи що його майновий стан або дії можуть ускладнити виконання рішення суду про таке відшкодування у випадку відмови у позові.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 149, 150, 153, 157, 259-261, 352-354 ЦПК України, суд,-
постановив:
Заяву представника позивача адвоката Петрика Віталія Васильовича про забезпечення позову - задовольнити.
Накласти арешт на об'єкт нерухомості: будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Копію ухвали направити для виконання до відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (88005, м. Ужгород, вул. Заньковецької, 10) та учасникам справи для відома.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Третя особа: центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, місцезнаходження: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Оноківці, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 44978952.
Суддя Голяна О.В.