Слобідський районний суд міста Харкова
Провадження № 2/641/3832/2025 Справа № 641/7964/25
21 жовтня 2025 року м. Харків
Суддя Слобідського районного суду міста Харкова Музиченко В.О., розглянувши позовну заяву ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
встановив:
Представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 23649,16 грн. та судові витрати.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що справа не підсудна Слобідському районному суду міста Харкова.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини 1статті 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у пункті 1 статті 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Як роз'яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Слід також врахувати, що недотримання судом правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд до належного суду ч. 1 ст. 378 ЦПК України.
Підсудністю у цивільному судочинстві визначено розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ. Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від09 вересня 2020 року у справі № 536/1267/18 (провадження № 61-1182св19).
Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно із ч. 1ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі ВПО) засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на певний період.
Згідно відповіді № 1913393 від 21.10.2025 щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особі з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери ОСОБА_1 відповідно до довідки № 3007-5001337058 від 26.04.2022 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Довідка про взяття на облік ВПО засвідчує місце проживання особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є спеціальним законом щодо вказаних осіб та саме він підлягає застосуванню.
При вирішенні питання щодо підсудності справи необхідно враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 липня 2019 року в справі№ 409/2636/17.
Положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» мають пріоритет над положеннями Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
20 жовтня 2025 року представник ТОВ «ФК «Єврокредит» звернувся до Слобідського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 , яка на день подання позову вже була зареєстрована як ВПО за адресою: АДРЕСА_1 , що за територіальною підсудністю відноситься до Подільського районного суду міста Києва.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно з ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Отже, позов ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підсудний Подільському районному суду міста Києва, оскільки зареєстроване місце проживання відповідача як ВПО відноситься до юрисдикції цього суду.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 27, 31, 32, 258-261,351-354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Справу за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості прав передати на розгляд до Подільського районного суду міста Києва.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги особою, яка її оскаржує, протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя -В. О. Музиченко