Справа № 202/9836/25
Провадження № 1-кс/202/7455/2025
15 жовтня 2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Індустріального районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання слідчого СУ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області лейтенант поліції ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 , про арешт майна, яке подане в рамках кримінального провадження № 42025052110000079, внесеного до ЄРДР 30.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2КК України, -
Слідчий СУ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області лейтенант поліції ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, яке погоджено з прокурором другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 , про арешт майна, яке подане в рамках кримінального провадження № 42025052110000079, внесеного до ЄРДР 30.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2КК України.
В обґрунтування клопотання слідчий зазначає, що вДРУП №2 ГУНП Дніпропетровській області знаходиться кримінальне провадження, відомості щодо якого внесено до ЄРДР за №42025052110000079, внесеного до ЄРДР 30.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що підполковник ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи службовою особою Регіонального управління Сил ТРО « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ЗС України, а саме начальником групи логістики тактичної групи «Дружківка» (старший офіцер відділу військової частини НОМЕР_1 ) Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ЗСУ, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх діянь і передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою одержання неправомірної вигоди для себе та третіх осіб, в супереч вимогам чинного законодавства, 29.09.2025 висловив вимогу про отримання від військовослужбовця ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , неправомірної вигоди в сумі 130 000 гривень, за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а саме на командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_7 ,який надасть рекомендаційний лист на військовослужбовця ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з подальшим направленням військовослужбовця на проходження служби до вказаної військової частини,тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, а саме - одержання неправомірної вигоди для себе та третіх осіб за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднаного з вимаганням такої вигоди.
09.10.2025 року затримано в порядку ст. 208 КПК України за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
10.10.2025 ОСОБА_5 повідомлений про підозру у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, а саме одержання неправомірної вигоди для себе та третіх осіб за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднаного з вимаганням такої вигоди.
09.10.2025 слідчим у кримінальному провадженні, в рамках протоколу затримання особи у порядку ст. 208 КПК України було проведено особистий обшук ОСОБА_5 ,за результатами якого виявлено та вилучено: мобільний телефон мобільний телефон марки «Iphone 16 ProMax», темно-сірого кольору, який в подальшому було поміщено до спецпакету №ICR0226812.
10.10.2025 постановою слідчого вказаний мобільний телефон визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Посилаючись на п.1 ч. 2 ст. 170 КПК України слідчий зазначав, що вилучений мобільний телефон містить відомості, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Слідчий клопотання підтримав та просив задовольнити.
ОСОБА_8 надав заяву про розгляд справи без його участі, щодо задоволення клопотання не заперечував.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, приходить до таких висновків.
У провадженні СУ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025052110000079 30.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2КК України.
09.10.2025 слідчим у кримінальному провадженні, в рамках протоколу затримання особи у порядку ст. 208 КПК України було проведено особистий обшук ОСОБА_5 ,за результатами якого виявлено та вилучено: мобільний телефон мобільний телефон марки «Iphone 16 ProMax», темно-сірого кольору, який в подальшому було поміщено до спецпакету №ICR0226812.
10.10.2025 ОСОБА_5 повідомлений про підозру у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, а саме одержання неправомірної вигоди для себе та третіх осіб за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднаного з вимаганням такої вигоди.
Постановою слідчого СУ ГУНП Дніпропетровській області ОСОБА_3 від 10.10.2025 мобільний телефон «Iphone 16 ProMax», темно-сірого кольору, визнано речовим доказом на підставі ст. 98 КПК України.
Як визначено ч. 2 ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Частиною 3 статті 132 КПК України передбачено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Речовими доказами відповідно до ст. 98 КПК України є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним у ч. 1 ст. 98 КПК України.
З огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Накладення арешту на вказане майно є необхідним на даному етапі кримінального провадження, оскільки сприятиме досягненню мети щодо всебічного, повного та неупередженого досудового розслідування, і потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, яке на даному етапі кримінального провадження слідчий суддя вважає є пропорційним та співмірним завданням кримінального провадження.
З огляду на обставини вчиненого кримінального правопорушення, представлених доказів за матеріалами клопотання в їх сукупності, а також на те, що слідчим доведено необхідність накладення арешту на зазначене в клопотанні майно, оскільки в органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що мобільний телефон, який було вилучено 09.10.2025 під час обшуку, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тому слідчий суддя з метою забезпечення кримінального провадження та можливого використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також враховуючи правову підставу для арешту майна та наслідки арешту майна для інших осіб, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про арешт майна.
Окрім цього, слідчий суддя зазначає, що арешт майна має тимчасовий характер, та може бути скасований у випадках, передбачених КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 110, 131-132, 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого СУ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області лейтенант поліції ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 , про арешт майна, яке подане в рамках кримінального провадження № 42025052110000079, внесеного до ЄРДР 30.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2КК України - задовольнити.
Накласти арешт на: мобільний телефон марки «Iphone 16 ProMax», темно-сірого кольору, який було вилучено 09.10.2025 під час обшуку.
Роз'яснити, що відповідно до частини 1 статті 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів.
Слідчий суддя ОСОБА_1