ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/17270/24
провадження № 2/753/1595/25
17 жовтня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарями судового засідання Лузовою І. В., Розумієнком І. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник: ОСОБА_12, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , представник: ОСОБА_13, Київської міської ради, представник: Лимич Л. Г., третя особа: Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, представник: Лимич Л. Г., про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
І. Стислий виклад позицій учасників справи.
У вересні 2024 р. ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивачка) звернулась до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , відповідачі) такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (далі також - квартира, спірна квартира, спірне житло).
Позов обґрунтований такими обставинами, Позивачка є наймачем спірної квартири, яка належить до комунальної власності. Заселення у квартиру відбулося на підставі ордера від 19.05.1986, виданому позивачці та членам її сім'ї - чоловіку та сину ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ). Станом на зараз у квартирі зареєстроване місце проживання дочки ОСОБА_4 від першого шлюбу ОСОБА_3 , його другої дружини ОСОБА_2 та їх сина ОСОБА_2 . Фактично відповідачі у квартирі не проживають тривалий час. Так, ОСОБА_3 виїхала з квартири орієнтовно у 2002 р. разом зі своєю матір'ю після її розлучення з ОСОБА_4 , при цьому позивачка не володіє інформацією щодо нової адреси її проживання. ОСОБА_2 разом з чоловіком та сином виїхали з квартири орієнтовно у 2011 р. після придбання ними власної квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Наскільки відомо позивачці, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був розірваний. 04.11.2022 син позивачки помер.
Позивачка посилається на те, що відповідачі квартирою не користуються, участі в оплаті житлово-комунальних послуг не беруть, а їй доводиться самостійно нести додаткові витрати по утриманню житла відповідно до кількості зареєстрованих у ньому осіб. Вказала також, що факт реєстрації відповідачів у квартирі перешкоджає здійсненню її законного права на приватизацію житла.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_2 позов не визнали та мотивували свої заперечення тим, що постійно проживали у спірному житлі, не втрачали з ним зв'язку, брали участь в його утриманні, підтримували позивачку матеріально і морально, при цьому жодних заперечень щодо їх проживання з боку позивачки не було. І лише безпосередньо перед подання позову позивачка почала чинити перешкоди у користуванні квартирою та свідомо обмежила спілкування з ними. Вказали, що спірна квартира є єдиним житлом ОСОБА_2 , а тому задоволення позову фактично позбавить його права на житло, що суперечить статті 47 Конституції України.
Відповідачка ОСОБА_3 повідомлялась про розгляд справи шляхом направлення документів та судових повісток за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання, які повернулися без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України є доказом вручення їй судових повісток.
Окрім того ОСОБА_3 повідомлялась про розгляд справи через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
В судове засідання ОСОБА_3 не з'явилась, з будь-якими заявами чи клопотаннями до суду не зверталась, правом на подання відзиву не скористалась.
Київська міська рада заявлені до неї вимоги не визнала пославшись на те, що не є належним відповідачем у спірних правовідносинах. Вказала, що повноваження щодо реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб у Дарницькому районі міста Києва належать Дарницькій районні в місті Києві державній адміністрації як органу реєстрації. Отже у разі ухвалення судом рішення про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, Дарницька районна в місті Києві державної адміністрація відповідно до вимог Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» зніме їх реєстрацію місця проживання за адресою спірної квартири.
Від Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (далі також - третя особа) надійшла заява про розгляд справи без участі її представника.
ІІ. Рух справи, заяви (клопотання) учасників справи та процесуальні дії суду.
Ухвалою суду від 10.10.2024 відкрито провадження у справі, задоволено клопотання позивачки про витребування з Реєстру територіальної громад м. Києва відомостей про зареєстрованих у квартирі осіб та заяву про виклик свідків, а справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання 20.11.2024 (т. 1 а.с. 68-70).
20.11.2024 підготовче засідання не відбулося у зв'язку з оголошеною повітряною тривогою (т. 1 а.с. 85).
27.11.2024 від представника позивачки надійшло клопотання про залучення до участі у справі Київської міської ради як співвідповідача (т. 1 а.с. 90-91).
В підготовче засідання 18.12.2024 учасники справи не з'явились, у зв'язку з чим суд відклав підготовче засідання на 23.01.2025 (т. 1 а.с. 108).
13.01.2025 від представника позивачки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (т. 1 а.с. 110-111).
23.01.2025 від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи без його участі (т. 1 а.с. 122-123).
Ухвалою суду від 23.01.2025 залучено до участі у справі Київську міську раду як співвідповідача та відкладено підготовче засідання на 24.02.2025 (т. 1 а.с. 127-128).
13.01.2025 та 24.02.2025 від представника відповідача ОСОБА_2 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи (т. 1 а.с. 148-149, 153-157).
24.02.2025 від відповідачки ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (т. 1 а.с. 161-162).
24.01.2025 від представника третьої особи надійшла повторна заява про розгляд справи без його участі (т. 1 а.с. 163).
24.01.2025 від представника Київської міської ради надійшов відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 165-169).
В підготовчому засіданні 24.02.2025 суд прийняв до розгляду відзив на позовну заяву та відклав підготовче засідання на 23.04.2025 (т. 1 а.с. 170-172).
27.01.2025 від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 175-186).
28.03.2025 від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 187-211).
23.04.2025 від представника відповідача ОСОБА_2 надійшли клопотання про долучення доказів та про витребування доказів (т. 1 а.с. 214-224, 225-231).
В підготовчому засіданні 23.04.2025 суд прийняв до розгляду відзиви відповідачів, задовольнив клопотання про доручення доказів, відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів та постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті в судовому засіданні 15.05.2025 (т. 1 а.с. 234-236)
29.04.2025 від представника Київської міської ради та третьої особи надійшли клопотання про розгляд справи без його участі (т. 2 а.с. 1-2, 3-4).
15.05.2025 від представника відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (т. 2 а.с. 10-12).
В судовому засіданні 15.05.2025 суд задовольнив зазначене клопотання та відклав розгляд справи на 05.06.2025 (т. 2 а.с. 13).
27.05.2025, 04.07.2025 та 15.09.2025 від представника Київської міської ради та третьої особи надійшли клопотання про розгляд справи без його участі (т. 1 а.с. 17-18, 19-20, т. 2 а.с. 32-33, 34-35, 88-89, 90-91).
11.07.2025 від представника позивачки надійшло клопотання про виклик свідка в інше судове засідання, заява про поновлення пропущеного процесуального строку на подання заяви про виклик свідка та заява про виклик свідка, яка залишена без розгляду протокольною ухвалою від 11.08.2025 (т. 2 а.с. 36-49).
Розгляд справи по суті відбувався в судових засіданнях 15.05.2025, 05.06.2025, 11.08.2025, 18.07.2025, 15.09.2025 та 08.10.2025, після чого суд перейшов до стадії ухвалення рішення (т. 2 а.с. 13, 23-24, 51-53, 63-65, 92-93, 121-122).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.
Спірним житловим приміщенням є двокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка відповідно до ордеру № 23438 серії Б від 19.05.1986 була надана в користування позивачці ОСОБА_1 та членам її сім'ї - чоловіку ОСОБА_5 та сину ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 20).
Квартира не приватизована і належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, а користування нею здійснюється відповідно до укладеного з позивачкою договору найму житлового приміщення (т. 1 а.с. 16-19).
З пояснень позивачки убачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер і син.
На цей час у спірній квартирі зареєстроване місце проживання чотирьох осіб, а саме: позивачки; онуки ОСОБА_3 - дочки сина позивачки від першого шлюбу; другої дружини сина ОСОБА_2 ; онука ОСОБА_2 - сина ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями з інформаційної системи «Реєстр територіальної громади міста Києва» (т. 1 а.с. 75).
Згідно з поясненнями позивачки, її онука ОСОБА_3 виїхала з квартири орієнтовно у 2002 р. разом зі своєю матір'ю після її розлучення з ОСОБА_4 , а невістка ОСОБА_2 разом з чоловіком та сином залишили квартиру орієнтовно у 2011 р. після придбання ними власної квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Пояснення позивачки узгоджуються з показаннями допитаних на її прохання свідків, які підтвердили обставину непроживання відповідачів у спірній квартирі впродовж тривалого часу.
Так, сусідка позивачки ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_2 тривалий час проживає сама. Вказала, що протягом останніх семи років на прохання позивачки сплачує за неї комунальні послуги та передає показники лічильників, у зв'язку з чим регулярно буває у спірній квартирі. Невістку своєї сусідки ОСОБА_7 вона бачила у квартирі лише один раз восени після смерті сина позивачки, а обох її онуків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 бачила в ранньому дитинстві, останнього ще до його переїзду разом з батьками у власну квартиру. Позивачка перенесла кілька операцій з приводу катаракти та заміни кульшового суглобу, після чого стала пересуватись на ходунках. Їй відомо, що після операції на кульшовому суглобі позивачка кілька тижнів жила у невістки, а потім повернулась додому. Деякий час з нею жив син. Після смерті сина в кінці 2022 р. фізичний стан позивачки погіршився та вона взагалі перестала пересуватись. Як відомо їй зі слів позивачки, невістка спочатку їй допомагала, а потім відмовилась це робити пояснивши, що вони чужі один одному. З того часу допомогу у побуті позивачці надає дочка її подруги ОСОБА_10 .
Аналогічні пояснення надала подруга позивачки ОСОБА_11 . Додатково вказала, що протягом останніх трьох років регулярно відвідує позивачку і жодного разу не бачила у квартирі відповідачів, речей їх особистого користування у квартирі немає. Подруга їй розповідала про прихід невістки з онуком, який спитав про стан її здоров'я. Розповідала також, що онук приходив ще раз, щоб спитати, чи має вона якісь претензії на їх квартиру, на що вона поцікавилась, а чи мають вони претензії на її квартиру.
Відповідно до показань свідків, які ґрунтуються на повідомленнях позивачки, замки у спірній квартирі були замінені у 2025 р. по причині їх несправності.
Той факт, що ОСОБА_2 з 2010 р. є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 28).
З метою перевірки доводів позову про розірвання шлюбу між сином позивачки та відповідачкою ОСОБА_2 , що нею заперечувалось, суд дослідив відомості Єдиного державного реєстру судових рішень в режимі повного доступу та виявив відповідне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11.01.2019 (справа № 753/11102/18).
Згідно з наданими ОСОБА_2 документами в період з квітня 2022 р. по 07.05.2023 він перебував за межами України в Республіці Польща (т. 1 а.с. 215а, 216-216а, 217-218-а).
IV. Норми права і мотиви їх застосування.
У статтях 3, 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплене право кожної особи на судовий захист свого свого цивільного (особистого немайнового або майнового) права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права означає позбавлення його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково, а під порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, слід розуміти створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага (рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 за № 18-рп/2004).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Одним з основних конституційних прав людини є право на житло, невід'ємною складовою якого є заборона на примусове позбавлення житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).
Вказані конституційні положення знайшли своє закріплення у Житловому кодексі України (далі - ЖК України) - спеціальному нормативно-правовому акті, предметом регулювання якого є житлові відносини.
Завданнями житлового законодавства України є регулювання житлових відносин з метою забезпечення гарантованого Конституцією України права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин (стаття 2 ЖК України).
Відповідно до статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об'єднань.
Заборона виселення фізичної особи або примусового позбавлення її житла іншим чином, крім випадків, встановлених законом, передбачена і у нормі частини четвертої статті 311 ЦК України.
Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення (частина перша статті 61 ЖК України).
Право наймача на вселення у займане ним жиле приміщення членів сім'ї та інших осіб та право останніх на користування житлом врегульоване нормами статті 64, 65 ЖК України, за змістом яких члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство, вселені у жиле приміщення у встановленому законом порядку, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Статтею 71 ЖК України визначено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Перелік поважних причин відсутності вказаних осіб у жилому приміщенні наведений у частині третій цієї статті, а її частини п'ята та шоста визначають, що право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті, при цьому відповідно до законодавства України може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Обставиною, яка призводить до втрати особою права користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду, також є вибуття такої особи на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті, що передбачено нормою частини другої статті 107 ЖК України.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є засада змагальності сторін, згідно з якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення і щодо яких у учасників справи виникає спір (статті 12, 76-82 ЦПК України).
З огляду на зазначене можна дійти висновку, що предметом доказування у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є обставина відсутності відповідача у спірному житлі понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), та/або його вибуття на постійне проживання в інше жиле приміщення, при цьому тягар доведення відсутності відповідача у жилому приміщенні понад встановлений законом строк покладається на позивача, а обов'язок із доведення поважності причин такої відсутності - на відповідача.
З викладених у позовній заяві пояснень позивачки та допитаних на її прохання свідків установлено, що відповідачі, перебуваючи на реєстраційному обліку у спірній квартирі, добровільно з неї виселились і не проживають за адресою своєї реєстрації тривалий час (понад встановлений законом шестимісячний строк), при цьому ОСОБА_3 виселилась з квартири у малолітньому віці разом з матір'ю внаслідок її розлучення з сином позивачки, а ОСОБА_2 та її на той час малолітній син ОСОБА_2 вибули в інше жиле приміщення, про що свідчить факт наявності у власності ОСОБА_2 квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Непроживання відповідачів у квартирі підтверджується також фактом неотримання ними судових повісток, які направлялись за адресою їх реєстрації.
ОСОБА_2 та ОСОБА_2 на обґрунтування своїх заперечень проти вимог позову посилались на те, що вони постійно проживали у спірному житлі, не втрачали з ним зв'язку та брали участь в його утриманні, аїх доступ до квартири позивачка обмежила незадовго до подання цього позову, проте жодних доказів на підтвердження зазначених обставин не надали.
Із заявами до житлово-експлуатаційної організації, правоохоронних органів чи до суду з приводу вчинення перешкод у користуванні квартирою відповідачі не звертались.
Відповідачі також не надали доказів укладення з позивачкою угоди щодо певного порядку користування квартирою чи погодження інших умов припинення ними права користування житлом, і на таку обставину не посилались.
Доводи відповідачів про їх періодичне спілкування з позивачкою та надання їй коштів для оплати операції суд відхиляє, оскільки вказана обставина не є тією обставиною, з якою закон пов'язує можливість визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Зважаючи на те, що спірна квартира була зареєстрованим місцем проживання сина позивачки ОСОБА_4 , а його діти ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишили своє зареєстроване місце проживання ще у неповнолітньому (малолітньому) віці, до виповнення 18 років за ними як за неповнолітніми членами сім'ї наймача зберігалось право користування цим житлом відповідно до закону (стаття 18 Закону України «Про охорону дитинства», стаття 29 ЦК України).
Доказів поважності причин відсутності ОСОБА_3 у спірній квартирі після досягнення нею повноліття матеріали справи не містять.
Що стосується ОСОБА_2 , то на момент досягнення повноліття він перебував за кордоном, що з урахуванням обставини воєнного стану в Україні розцінюється судом як поважна причина його відсутності у спірному житлі.
Водночас той факт, що ОСОБА_2 повернувся в Україну ще у травні 2023 р. і з того часу вселитися у спірну квартиру не намагався і питання про усунення перешкод у користуванні нею не порушував, причини його відсутності у квартирі понад встановлені строки суд вважає неповажними.
Отже ураховуючи, що за результатами дослідження наданих сторонами доказів знайшли підтвердження обставини відсутності у спірному житлі понад встановлений статтею 71 ЖК України строк без поважних причин відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та вибуття відповідачки ОСОБА_2 на постійне проживання в інше жиле приміщення, доводи позову про втрату відповідачами права користування жилим приміщенням суд визнає обґрунтованими та доведеними.
Реєстрація відповідачів у спірному житлі та нездійснення ними участі в його утриманні покладає на позивачку тягар оплати додаткових коштів за житлово-комунальні послуги та унеможливлює реалізацію нею права на приватизацію квартири відповідно до положень статті 9 ЖК України та Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а відтак є очевидним факт порушення її суб'єктивних майнових та житлових прав, на захист яких подано цей позов.
Водночас суд бере до уваги, що положення прийнятого ще у 1983 р. ЖК України не відображають усіх реалій сьогодення і у повній мірі не узгоджуються з іншими нормативно-правовими актами, а тому при визначенні конкретного способу захисту порушених прав у розглядуваній справі слід застосовувати прийнятий пізніше Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
За змістом статті 24 цього Закону внесення змін до реєстру територіальної громади щодо зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
З огляду на викладене суд вбачає підстави для захисту порушених прав позивачки шляхом зазначення у рішенні про позбавлення відповідачів права користування приміщенням спірної квартири.
Оскільки відповідачі втратили будь-який зв'язок зі спірною квартирою багато років назад (23 та 14 років, відповідно), а позбавлення їх права користування житлом здійснюється згідно із законом та спрямоване на захист порушених прав позивачки як наймачажилого приміщення, наданого їй у свій час державою, ухвалення такого рішення не матиме наслідком порушення ні конституційного права відповідачів на житло, ністатті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Разом з тим у спірних правовідносинах Київська міська рада права позивачки не порушила, а тому суд покладає сплачений позивачкою судовий збір в рівних частках на ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_2 .
Належні та достатні докази розміру витрат позивачки на професійну правничу допомогу в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим підстав для їх розподілуміж сторонами суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Позбавити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 права користування житлом - квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 403 (чотириста три) гривні 74 копійки з кожного.
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстроване та фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ;
відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідач 3: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , рнокпп НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: