"15" жовтня 2025 р. Справа № 363/2570/25
Іменем України
(ЗАОЧНЕ)
15 жовтня 2025 року Вишгородський районний суд Київської області у складі головуючого - судді Шубочкіної Т.В., за участі секретаря - Воронюк А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданою агресією Російської Федерації проти України. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що до 24 лютого 2022 року позивач проживав за адресою реєстрації, проте з початком збройної агресії ситуація у населеному пункті загострювалась, були постійні обстріли з різних сторін з боку РФ. Задля збереження свого життя, позивач був вимушений ночувати у бомбосховищах. Через постійні обстріли та вибухи в 2023 році позивач покинув свій дім, та виїхав до нового фактичного місця проживання. Позивач, як громадянин України, був позбавлений звичного ритму життя, факт збройної агресії проти України спричинив йому душевного болю, оскільки він був змушений переїхати з міста реєстрації, який з часу початку повномасштабної війни і до дня подання позовної заяви до суду піддається атакам дронів, ракетним та артилерійським обстрілам. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивача. Внаслідок саме збройної агресії РФ було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту. Внаслідок збройної агресії Російської Федерації порушено цивільне право позивача, а саме: позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, та рухомим майном, що знаходиться в ній, а також втрата можливості розпоряджатись ним, що завдає позивачу моральної шкоди. На підставі викладеного, просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 1 651 538,00 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 35 000 євро.
Ухвалою суду від 14.05.2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 12.08.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання позивач не з'явився, про розгляд справи був належним чином повідомлений, при подачі позову просив розглянути справу без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився не повідомивши причин неявки, хоча про день та час судового розгляду повідомлявся належним чином шляхом здійснення публікації на сайті судової влади України. Своїм правом на подання відзиву не скористався.
Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 вказав, що в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема РФ, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом. Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Верховний Суд також встановив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ у зв'язку з повномасштабною збройною агресією.
З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Зупинення провадження у справі призведе до безпідставного зволікання з розглядом справи, що не сприятиме якнайкращому захисту інтересів позивача.
У зв'язку з викладеним, суд не направляв запиту до відповідача для отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі.
Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому відповідно до ст. 280 ЦПК України справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.
Перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, його місцем народження є смт. Н. Сірогози, Нижньосірогозького району, Херсонської області, адресою реєстрації є АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними відмітками у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , виданому Цюрупинським РВУМВС України в Херсонській області 10.07.1997 року.
Згідно довідки від 07.07.2023 року №3240-7001830055 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 має фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно довідки від 23.02.2015 року, виданої Новокаховською м/р МСЕК, з 2015 року ОСОБА_1 є інвалідом II групи по загальному захворюванню.
Суд дійшов до висновку, що до виниклих спірних правовідносин слід застосувати наступні норми права.
Статтею першою Закону України «Про оборону України» року визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Згідно з ч.1, п.п.8,9 ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ч.3 ст.22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ч.1 ст.49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до приписів п.3 ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
24.02.2022 Російська Федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення на території України з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 воєнного стану, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Дана обставина не підлягає доказуванню згідно з ч.3 ст.82 ЦПК України.
02.03.2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27.04.2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14.04.2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Здійснивши збройну агресію відносно України, РФ порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Зокрема, п.1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Таким чином, РФ, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, а звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Аналогічну позицію щодо непоширення на РФ судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14.04.2022 року у справі №308/9708/19, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 року у справі №635/6172/17.
За приписами ч.ч.5,9 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Діями з боку РФ було порушено гарантоване ст.41 Конституції України право власності позивача, тобто безпосереднім суб'єктом, внаслідок дій якого позивачу завдано шкоди, є РФ.
Статтею 11 Європейської конвенції про імунітет держави ЕТS № 74 від 16 травня 1972 року передбачено, що країна, яка домовляється, не може посилатися на імунітет від юрисдикції в суді іншої договірної країни, якщо судовий розгляд стосується відшкодування за тілесні ушкодження або матеріальну шкоду, що викликані фактом, який мав місце на території держави, де проводиться судовий розгляд, і якщо особа, що спричинила шкоду, знаходилася там в той момент, коли цей факт мав місце.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як слідує зі змісту ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17.
У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01.09.2020 року у справі №216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення, право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Тобто, можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 року в справі №279/1834/22).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007 року).
Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 року в справі №487/6970/20, постанова Об'єднаної палати Верховного суду від 05.12.2022 року в справі №214/7462/20).
При визначенні грошової компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, слід враховувати те, що:
- дійсно внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди;
- законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості);
- розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди;
- такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України тощо.
До таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 20.06.2024 року у справі №216/5657/22.
Відповідно до вимог «Правила суду компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Частиною дев'ятою статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 р. №1207-VI1 передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду позивач зазначив, що саме внаслідок збройної агресії РФ проти України, він зазнав значної моральної шкоди, порушено його цивільне право, а саме: позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, та рухомим майном, що знаходиться в ній, а також втрата можливості розпоряджатись ним. Позивач був позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями а також можливості на повернення додому, налагодженого побуту. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивача. Внаслідок саме збройної агресії РФ було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту.
З урахуванням вказаних позивачем і встановлених судом обставин, характеру спричиненої йому моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що визначений позивачем розмір грошової компенсації моральної шкоди є непропорційним засадам справедливості та розумності.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752//14-ц (провадження № 14-538цс19)).
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Позивач не надав належні та допустимі докази, які підтверджували би факт проживання за місцем реєстрації на момент окупації. Крім того, позивач вказує на порушення права володіння його майном, але разом із тим, з матеріалів справи убачається лише реєстрація проживання останнього за адресою у м. Олешки, Херсонської області, а відомості щодо належності будинку (квартири) на праві власності відсутні.
Враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотність порушення його конституційних прав, вимушених змін у його житті, спричинених наслідків та їх невідворотність, приймаючи до уваги умисний характер дій РФ, суд приходить до переконання про стягнення з відповідача на користь позивача завданої моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн., що є достатнім та справедливим розміром компенсації за заподіяну ОСОБА_1 шкоду.
Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (стаття 524 ЦК України).
Тлумачення частини другої статті 524 ЦК України свідчить, що учасники цивільного обороту можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті в договорі.
Підстав для допустимості визначення відшкодування (компенсації) шкоди в іноземній валюті, окрім випадків якщо зокрема, її викрадено, чинний ЦК не містить.
Підстави для визначення еквіваленту завданої позивачу моральної шкоди в іноземній валюті також відсутні з огляду на приписи ч. 1 ст. 533 ЦК України.
Таким чином еквівалент визначається в гривні.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог. На переконання суду, відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн., які завдані збройною агресією Російської Федерації проти України, відповідатиме заподіяним йому моральним стражданням і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Враховуючи викладене, з відповідача в дохід держави України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3 028,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-13, 76-83, 88, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації в дохід держави України судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданому Цюрупинським РВУМВС України в Херсонській області 10.07.1997 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації, місце знаходження: 103274, вул. Краснопресненська Набережна, 2, м. Москва, Російська Федерація.
Суддя Т.В. Шубочкіна