Провадження № 11-кп/803/398/25 Справа № 175/4153/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
14 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого, судді - доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022041600000058, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 , Першого заступника керівника обласної прокуратури ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, не працюючого, який має професійно-технічну освіту, одруженого, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого в скоєнні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125 КК України,-
В апеляційній скарзі, із доповненням до неї, ОСОБА_8 просить оскаржений вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким виправдати його у зв'язку з недоведеністю наявності у його діях складу умисного кримінального правопорушення. В частині задоволення позовних вимог цивільних позивачів вирок переглянути.
Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, зазначає, що суд першої інстанції не дослідив докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок чого допустив неповноту судового розгляду та ухвалив незаконне і несправедливе рішення.
Вказує, що судом не було взято до уваги, що потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зловживають спиртними напоями, неодноразово порушували громадський порядок та на початку серпня 2022 року ОСОБА_10 вже отримував тілесні ушкодження. При цьому судом першої інстанції не було достовірно з'ясовано, чи дійсно тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, виявлені в останнього, були заподіяні йому обвинуваченим за обставин, викладених у вироку.
Крім того зазначає, що між ним та потерпілими існують тривалі конфліктні стосунки. Бійка, що відбулася між ними о 20:40 13.08.2022 року, мала обопільний характер. Фактично він лише захищався від дій потерпілих, при цьому і сам отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, а його одяг був зіпсований, що підтвердила у своїх показаннях і його дружина ОСОБА_12 .
Акцентує увагу на тому, що судом було неправильно встановлено фактичні обставини події, оскільки він є особою немолодого віку, користується окулярами, а відтак не міг на місці події наносити прицільні удари ногами потерпілому у стислих умовах, зберігаючи рівновагу на нерівній ділянці місцевості з купою перешкод у вигляді дерева, кущів, бесідки, куп пнів, дров та каміння.
Вказує на сумнівність показань свідка ОСОБА_13 , оскільки остання спостерігала за подіями у повній темряві, з відстані не менше 7 метрів та через листя дерева, а при її допиті втрутився прокурор та допоміг останній відповісти на запитання захисту. Крім того судом не було прийнято до уваги, що цей свідок, як і свідок ОСОБА_14 та обидва потерпілих, перебувають у тривалих неприязливих стосунках із ним у зв'язку із конфліктом з приводу користування прибудинковою територією будинку, у якому всі вони проживають.
Зазначає про порушення вимог кримінального процесуального закону при проведенні із ним слідчого експерименту, який був проведений не на місці події, а на території обласної лікарні ім. Мечникова.
Вказує, що висновком судово-медичної експертизи не підтверджується нанесення ним удару у пах ОСОБА_10 , що ставить під сумнів правдивість показань останнього.
Крім того судом не було надане доручення органу з питань пробації скласти досудову доповідь, відхилене клопотання захисту про витребування з медичного закладу інформації про алкогольну залежність свідка ОСОБА_15 , не прийнято до уваги надані стороною захисту додаткові докази з матеріалів кримінального провадження № 12022041440000545, чим порушено рівність сторін кримінального провадження та змагальність процесу.
Вказує, що призначене покарання є надмірно суворим з огляду на його особу та обставини вчинення ним злочину, і він заслуговував на покарання, не пов'язане з ізоляцією від суспільства та родини.
Так, при призначенні покарання судом не було враховано, що він одружений, має соціальні зв'язки, раніше не судимий, на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває, має незадовільний стан здоров'я, має на утриманні двох малолітніх дітей (меншій 10 років, інвалід І-ї групи тяжкої форми, інсуліно-залежна внаслідок цукрового діабету). Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги стан його здоров'я, а саме, що у нього вроджений порок серця, і з цього приводу він не є військовозобов'язаним та перебуває під наглядом кардіохірурга.
Крім того зазначає, що судом першої інстанції було застосовано формальний підхід до визначення розміру шкоди та необгрунтовано стягнуто з нього на користь потерпілого ОСОБА_10 4.457, 34 грн. у відшкодування матеріальної шкоди та 10.000, 00 грн. у відшкодування моральної шкоди, а на користь ОСОБА_11 5.000, 00 грн. у відшкодування моральної шкоди.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити та призначити ОСОБА_8 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням.
Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, зазначає, що суд першої інстанції не дослідив докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, в результаті чого ухвалив незаконне та несправедливе рішення.
Вказує на неповноту судового розгляду, оскільки судом не було прийнято до уваги, що фактично о 20:19 годин 13 серпня 2022 року у дворі будинку АДРЕСА_2 виникла сварка між ОСОБА_8 з одного боку та ОСОБА_10 , ОСОБА_11 з іншого, що перейшла у бійку, під час якої всі учасники події отримали тілесні ушкодження. Усі вони звернулися до правоохоронних органів та за всіма заявами було внесено відомості до ЄРДР, втім з незрозумілої причини було розслідуване та скероване до суду лише кримінальне провадження щодо ОСОБА_16 попри те, що останній під час події також отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Зазначає, що судом не було розглянуто можливість спричинення ОСОБА_10 частини виявлених в нього тілесних ушкоджень самому собі, а відтак заподіяння останньому тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості саме обвинуваченим не є доведеним.
Акцентує увагу на тому, що судом було неправильно встановлено фактичні обставини події, оскільки обвинувачений є особою немолодого віку, користується окулярами, а відтак не міг на місці події наносити прицільні удари ногами потерпілому у стислих умовах, зберігаючи рівновагу на нерівній ділянці місцевості з купою перешкод у вигляді дерева, кущів, бесідки, куп пнів, дров та каміння.
Наводить доводи, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі обвинуваченого, щодо сумнівності показань свідка ОСОБА_13 , порушень процесуального закону, допущених органом досудового розслідування та судом, надмірної суворості призначеного ОСОБА_8 покарання та неправильного вирішення цивільних позовів.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року змінитив частині призначеного покарання з підстави неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Вважати засудженим ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 гривень.
На підставі ч.5 ст. 74 КК України, з урахуванням п.1 ч.1 ст.49 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання у звязку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
За ч. 1 ст.122 КК України вважати ОСОБА_8 засудженим до покарання у виді обмеження волі строком 2 роки
Виключити як зайве з резолютивної частини вироку посилання на те, що з урахуванням ч.3 ст.72 КК України покарання у вигляді штрафу підлягає самостійному виконанню
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
В обґрунтування апеляційних вимог, не оспорюючи встановлені фактичні обставини вчинення ОСОБА_8 кримінальних правопорушень та кваліфікацію його дій, у той же час вважає, що вирок місцевого суду підлягає зміні у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Вказує, що на час ухвалення оскарженого вироку судом першої інстанції, а саме 12.08.2024 року, з дня вчинення ОСОБА_8 кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, - 13.08.2022 року, - минув строк давності, передбачений п.1 ч.1 ст.49 КК України.
Вказує, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, повинен був з'ясувати думку ОСОБА_17 , щодо закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, роз'яснити право щодо можливості звільнення його від кримінальної відповідальності та закриття провадження, і у разі його згоди, - звільнити останнього від кримінальної відповідальності та закрити провадження у цій частині, а при незгоді - звільнити останнього від призначеного покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України.
Відтак судом першої інстанції було допущене неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.
Оскарженим вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125 КК України та призначено йому покарання:
- за ч. 1 ст. 122 КК України у виді двох років обмеження волі;
- за ч. 1 ст. 125 КК України у виді штрафу у розмірі 50 (п'ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Визначено, що на підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу підлягає самостійному виконанню.
Початок строку відбування покарання вирішено рахувати з моменту прибуття обвинуваченого і постановки на облік у виправному центрі.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 суму в розмірі 4457 (чотири тисячі чотириста п'ятдесят сім) гривень 34 копійки, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної скоєним кримінальним правопорушенням, суму в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок, в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної скоєним злочином, а всього суму в розмірі 14457 (чотирнадцять тисяч чотириста п'ятдесят сім) гривень 34 копійки.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 суму в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок, в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної скоєним кримінальним проступком.
Вирішено питання про долю речових доказів в порядку ст. 100 КПК України.
ОСОБА_8 визнано винним та засуджено за те, що останній за обставин, встановлених судом першої інстанції та детально викладених у мотивувальній частині оскаржуваного вироку, 13 серпня 2022 року, приблизно о 20 годині 40 хвилин, знаходячись біля альтанки на подвір'ї будинку АДРЕСА_2 , зробив зауваження своїм сусідам ОСОБА_10 та ОСОБА_14 з приводу вживання спиртних напоїв, після чого, на ґрунті особистих неприязних відносин, діючи з умислом, спрямованим на заподіяння тілесних ушкоджень, умисно наніс ОСОБА_10 один удар правою ногою в область паху, від чого останній нахилився до низу. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень, обвинувачений ОСОБА_8 наніс ОСОБА_10 один удар правою ногою в область обличчя, а саме в щелепу, внаслідок чого ОСОБА_10 втратив рівновагу та впав на землю. Коли ОСОБА_10 лежав на землі, обвинувачений ОСОБА_8 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, наніс ОСОБА_10 не менше п'яти ударів правою та лівою ногами по голові та тулубу. У такий спосіб обвинувачений ОСОБА_8 заподіяв потерпілому ОСОБА_10 такі тілесні ушкодження: закриту черепно-мозкову травму, забій головного мозку ІІ ступеню, субдуральну гематому малого об'єму в тім'яній області ліворуч, численні підшкірні та апоневротичні гематоми м'яких тканин голови, закритий перелом кісток носу, три забійні рани по нижньому краю лівої брови, в проекції гайморової пазухи праворуч, на шкірі над червоною каймою верхньої губи ліворуч, два синці на верхній та нижній повіці правого ока з переходом на проекцію гайморової пазухи праворуч, на верхній та нижній повіці лівого ока з переходом на проекцію гайморової пазухи ліворуч, які кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров'я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день); закриті уламкові переломи 11 та 12 ребер праворуч, садна в проекції крижі, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, тривалістю понад 6 днів, але не більше, як три тижні (21 день).
Суд кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_8 у цій частині за ч. 1 ст. 122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Крім того, 13 серпня 2022 року, приблизно о 20 годині 50 хвилин, обвинувачений ОСОБА_8 , знаходячись біля альтанки на подвір'ї будинку АДРЕСА_2 , після побиття ОСОБА_10 , коли на подвір'я вийшла ОСОБА_11 , діючи з умислом, спрямованим на заподіяння тілесних ушкоджень, умисно наніс ОСОБА_11 один удар правою ногою в обличчя, а саме в ліву щоку, внаслідок чого ОСОБА_11 впала на землю. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень, обвинувачений ОСОБА_8 наніс ОСОБА_11 не менше чотирьох ударів ногами по плечах та лівій руці, якою вона прикривалась. Після цього, обвинувачений ОСОБА_8 відійшов від ОСОБА_11 , однак одразу повернувся та, продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, наніс ОСОБА_11 не менше трьох ударів ногами по плечах. У такий спосіб обвинувачений ОСОБА_8 заподіяв потерпілій ОСОБА_11 такі тілесні ушкодження: підшкірні гематоми в області правого та лівого плеча і передпліччя, кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки.
Суд кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_8 у цій частині за ч. 1 ст. 125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження.
Заслухавши суддю-доповідача; обвинуваченого та захисника, які підтримали доводи апеляційних скарг сторони захисту, проти задоволення апеляційної скарги прокурора не заперечували; прокурора, який заперечував проти доводів апеляційних скарг сторони захисту та зазначив, що з огляду на позицію обвинуваченого, який проти закриття кримінального провадження в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі ст. 49 КК України не заперечував, підтримує апеляційну скаргу прокурора частково; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів з урахуванням положень ст. 404 КПК України, згідно із якими суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, приходить до наступного.
Так, прокурор в апеляційній скарзі порушив питання про звільнення ОСОБА_8 від покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, на підставі ст. 49 КК України - у зв'язку із закінченням строків давності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
За змістом зазначеної норми звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності застосовується за таких умов: 1) вчинення особою злочину; 2) з дня вчинення злочину до набрання вироком законної сили минули визначені ч. 1 ст. 49 КК України строки давності; 3) особа не ухилялася від досудового слідства або суду; 4) особа до закінчення зазначених у ч. 1 ст. 49 КК України строків не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язком суду у разі настання обставин, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, та за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, засудженого на звільнення на підставі спливу строків давності.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Згідно з вимогами ст. 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Колегія суддів погоджується із доводами прокурора щодо необхідності застосування у даному випадку положень ст. 49 КК України з огляду на те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, у вчиненні якого було визнано винним ОСОБА_8 , за правилами ст. 12 КК України є кримінальним проступком, за який передбачене покарання менш суворе ніж обмеження волі, а отже згідно із п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України строк давності за ним складає два роки.
Зважаючи на те, що ОСОБА_8 інкриміноване вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, 13 серпня 2022 року, то строк давності за ним збіг 13 серпня 2024 року, наступного дня після ухвалення оскарженого вироку.
Матеріалами провадження не підтверджується, що ОСОБА_8 протягом двох років з моменту вчинення кримінального правопорушення ухилявся від слідства й суду та/або протягом цього часу вчинив новий злочин, сторона обвинувачення на такі обставини не посилається.
Судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду обвинуваченому роз'яснено наслідки звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема те, що наведена прокурором підстава є нереабілітуючою. На звільнення від кримінальної відповідальності із вказаної підстави та закриття кримінального провадження в частині обвинувачення за ч.1 ст. 125 КК України ОСОБА_8 у присутності свого захисника погодився.
З огляду на відсутність даних про ухилення ОСОБА_8 , протягом строку давності від слідства та суду, або про притягнення його до кримінальної відповідальності, а також й будь-яких заперечень обвинуваченого проти звільнення від кримінальної відповідальності та закриття у зв'язку з цим кримінального провадження в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 125 КК України, колегія суддів приходить до висновку про часткову обгрунтованість апеляційної скарги прокурора та необхідність звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, із скасуванням вироку суду та закриттям кримінального провадження щодо нього у цій частині.
За таких обставин вирок підлягає скасуванню також в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_11 , яка є потерпілою за цим кримінальним правопорушенням, із залишенням її цивільного позову без розгляду.
Аналізуючи доводи апеляційних скарг захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 , які є аналогічними за змістом, колегія суддів не вдається до їх обговорення в частині, що стосується обвинувачення за ч. 1 ст. 125 КК України, зважаючи на звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у цій частині.
Розглядаючи апеляційні доводи, які стосуються визнання ОСОБА_8 винуватим та засудження за ч. 1 ст. 122 КК України, колегія суддів вважає їх частково обгрунтованими з огляду на наступне.
Так, згідно із ч. 2 ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та зробив обґрунтований висновок про доведеність вини ОСОБА_8 у його скоєнні. Винуватість останнього підтверджується зібраними у кримінальному провадженні та ретельно дослідженими судом доказами, вказаними у вироку, яким суд дав належну правову оцінку з точки зору їх належності, допустимості та взаємозв'язку.
Натомість доводи апеляційних скарг сторони захисту випливають з власного тлумачення ними норм процесуального закону та суб'єктивного аналізу і переоцінки окремих доказів. При цьому оцінка і тлумачення таких доказів здійснюються тенденційно, вибірково, спотворюючи їх зміст та відокремлено від інших обставин та доказів, ігноруючи всю їх сукупність та системність. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що апеляційні доводи в цілому повторюють доводи сторони захисту, висловлені у межах судового розгляду в суді першої інстанції, які були досліджені, проаналізовані у вироку та грунтовно відкинуті як неспроможні.
Так, суд першої інстанції всебічно, повно та неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, оцінив докази винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним інкримінованих кримінальних правопорушень в сукупності та взаємозв'язку, та дійшов вмотивованого висновку про винність обвинуваченого у їх вчиненні, незважаючи на часткове визнання останнім своєї вини.
Суд апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що стороною захисту не оспорюється, що о 20:19 годин 13 серпня 2022 року у дворі будинку АДРЕСА_2 виникла сварка між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , що перейшла у бійку, під час якої всі учасники події отримали тілесні ушкодження. Заперечення апелянтів зводяться до неврахування того, що ОСОБА_8 лише захищався від нападу з боку ОСОБА_10 , а його дії мали неумисний характер. Доводи захисту у цій частині були перевірені судом першої інстанції та грунтовно відкинуті як неспроможні, оскільки вони спростовуються дослідженими доказами.
Так, потерпілий ОСОБА_10 у своїх показаннях повідомив про те, що увечері 13 червня 2022 року він разом із свідком ОСОБА_14 вживав алкогольні напої у бесідці біля свого будинку, і в цей час прийшов обвинувачений ОСОБА_8 , який витяг його з бесідки та почав бити, від чого потерпілий втратив свідомість та прийшов до тями вже у лікарні. Зі слів сусідів знає, що потім обвинувачений побив ще й його дружину, але сам таких обставин не пам'ятає.
ОСОБА_11 у своїх показаннях повідомила про те, що увечері 13 червня 2022 року вона перебувала вдома, а її чоловік пішов на вулицю випити. Коли вона почула галас на вулиці, то вийшла, і в цей час до неї підбіг обвинувачений та почав її бити, продовжуючи свої дії навіть коли вона вже лежала на землі. Таким чином, безпосереднім очевидцем заподіяння тілесних ушкоджень її чоловіку ОСОБА_10 остання не була.
Показання потерпілого ОСОБА_10 повністю узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_14 , яка повідомила, що ввечері 13 червня 2022 року вживала алкогольні напої у бесідці біля свого будинку разом із останнім. У цей час до них підійшов обвинувачений ОСОБА_18 , який спитав, чому вони сидять у його бесідці, та почав знімати події на мобільний телефон, після чого дістав (викинув) з бесідки ОСОБА_10 , повалив на землю та почав його бити. Після цього вона побігла додому та сказала дочці, щоб та викликала поліцію та швидку допомогу.
Свідок ОСОБА_13 пояснила, що у той день була вдома та почула крики, що хтось когось б'є. Вона підбігла до вікна та побачила силуети, по розмові зрозуміла, що це були обвинувачений та його дружина ОСОБА_12 , при цьому остання відтягувала чоловіка від іншої людини, по розмові вона зрозуміла, що це була ОСОБА_11 . Після цього ОСОБА_8 підійшов до іншої людини, яка лежала на землі, та почав з'ясовувати із ним стосунки, називаючи його «Толік», із чого свідок зрозуміла, що це був потерпілий ОСОБА_10 . Згодом вона вийшла на вулицю, коли вже приїхали працівники поліції, та разом із ними підійшла до бесідки, де побачила на землі ОСОБА_10 , сильно побитого, та ОСОБА_11 , яка мала тілесні ушкодження на плечі. На обличчі останньої вона нічого не бачила.
Свої показання потерпілі ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та свідок ОСОБА_14 підтвердили та деталізували у межах проведених із ними слідчих експериментів.
Згідно із висновком судово-медичної експертизи від 20 вересня 2022 року № 2569е, згідно із яким за даними медичної документації та при огляді у ОСОБА_10 були виявлені тілесні ушкодження у виді: закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку 2 ступеню, субдуральної гематоми малого об'єму в тім'яній області ліворуч, численних підшкірних та апоневротичних гематом м'яких тканин голови, закритого перелому кісток носу, трьох забійних ран по нижньому краю лівої брови, в проекції гайморової пазухи праворуч, на шкірі над червоною каймою верхньої губи ліворуч, двох синців на верхній та нижній повіці правого ока з переходом на проекцію гайморової пазухи праворуч, на верхній та нижній повіці лівого ока з переходом на проекцію гайморової пазухи ліворуч; закритих уламкових переломів 11 та 12 ребер праворуч; садна в проекції крижі.
Враховуючи характер, локалізацію та кількість виявлених у ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, можливо вказати, що йому було спричинено не менш як 5 механічних дій тупого твердого предмету (предметів), частина яких можливо при ударі об такий (такі);
Тілесні ушкодження у виді садна в проекції крижі відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки; закриті уламкові переломи 11 та 12 ребер праворуч відносяться до легких тілесних ушкоджень, як такі, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, тривалістю понад 6 днів, але не більше, як три тижні (21 день); решта тілесних ушкоджень відноситься до ушкоджень середньої тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров'я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день).
Враховуючи характер, локалізацію та ступінь ознак загоєння виявлених у ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, дані медичної документації, можливо вказати, що ушкодження утворилися незадовго до надходження на стаціонарне лікування у КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» ДОР», тобто можливо і в термін, на який вказує обстежений та слідчий у постанові.
Локалізація та характер виявленого тілесного ушкодження у ОСОБА_10 в області обличчя (щелепи) не суперечить механізму його утворення, на який вказує останній в ході проведення слідчого експерименту за його участю.
Згідно із висновком судово-медичної експертизи № 2570е від 20 вересня 2022 року, локалізація та характер виявлених тілесних ушкоджень в ОСОБА_10 в області голови не суперечить механізму їх утворення, на який вказує свідок ОСОБА_14 в ході проведення слідчого експерименту за її участю. Враховуючи характер, локалізацію та кількість виявлених у ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, можливо вказати, що йому було спричинено не менш як 5 механічних дій тупого твердого предмету (предметів), частина яких можливо при ударі об такий (такі).
Згідно із протоколом огляду місця події від 14 серпня 2022 року з додатком до нього - фототаблицею, було проведено огляд прилеглої території багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Будинок огороджений парканом, вхід на територію здійснюється через центральні двері, далі у напрямку прямо розташований двоповерховий багатоквартирний будинок, де у правому дальньому куті від центрального входу за будинком розташований одноповерховий об'єкт будівництва у виді бесідки кустарного походження. Підхід до неї здійснюється по ґрунтовій доріжці з трав'яним покриттям. Перед входом до бесідки на землі знаходиться уламок бетонного зрізу. Вхід здійснюється вільно. На відстані 70 см від входу до бесідки на трав'яному покритті виявлено слід речовини бурого кольору, на відстані 180 см від входу до бесідки виявлено другий слід речовини бурого кольору та третій слід речовини бурого кольору на відстані 210 см. Вказані сліди речовини бурого кольору розташовані прямо перед входом до бесідки.
Дослідивши та проаналізувавши вказані та інші докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_8 в обсязі пред'явленого обвинувачення, з яким колегія суддів погоджується.
Висунуту стороною захисту версію про те, що ОСОБА_8 захищався від нападу з боку потерпілих, суд першої інстанції також перевірив та грунтовно визнав неспроможною, оскільки вона не має підтвердження та спростовується вищенаведеними доказами, зокрема показаннями свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , щодо яких відсутні підстави для сумнівів у їх достовірності.
При цьому судом першої інстанції було правильно враховане те, що потерпілому ОСОБА_10 було нанесено обвинуваченим не менше п'яти ударів в область голови, а відтак його дії безумовно мали умисний харатер та були спрямовані на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень невизначеного (будь-якого) ступеня тяжкості.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції грунтовно не прийняв до уваги відомості, отримані у межах проведених із ОСОБА_8 слідчих експериментів, та висновки судово-медичних експертів № 3245е та № 3246е від 17 листопада 2022 року, складені за їх наслідками.
Доводами апеляційних скарг сторони захисту правильність висновків суду першої інстанції не спростовується, оскільки вони полягають у переоцінці доказів, із наданням їм упередженої оцінки на користь сторони захисту, яка не відповідає їх дійсному змісту та обставинам, що ними підтверджуються, а також у посиланні на другорядні обставини, які не мають істотного значення для справи.
Так, посилання захисту на неврахування судом того, що потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зловживають спиртними напоями, неодноразово порушували громадський порядок та на початку серпня 2022 року ОСОБА_10 вже отримував тілесні ушкодження, не обгрунтовують апеляційні вимоги, оскільки не стосуються фактичних обставин, з яких випливає обвинувачення, та не спростовують правильності їх встановлення судом першої інстанції.
Апеляційні доводи про те, що судом першої інстанції не було достовірно з'ясовано, чи дійсно тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, виявлені в потерпілого ОСОБА_10 , були заподіяні йому обвинуваченим за обставин, викладених у вироку, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки заподіяння вказаних тілесних ушкоджень саме обвинуваченим за фактичних обставин, встановлених судом, поза розумним сумнівом підтверджуються дослідженими судом доказами, які узгоджуються між собою, зокрема показаннями потерпілого ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_13 ; даними слідчих експериментів, проведених із потерпілим ОСОБА_10 та свідком ОСОБА_14 ; висновком судово-медичної експертизи від 20 вересня 2022 року № 2569е, яким встановлено обсяг тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_10 , час їх заподіяння, кількість та характер дій, якими вони були заподіяні, а також констатовано, що вони не суперечать механізму їх утворення, на який вказує останній в ході проведення слідчого експерименту за його участю; висновком судово-медичної експертизи № 2570е від 20 вересня 2022 року, згідно із яким локалізація та характер виявлених тілесних ушкоджень в ОСОБА_10 в області голови не суперечить механізму їх утворення, на який вказує свідок ОСОБА_14 в ході проведення слідчого експерименту за її участю.
Висунуту стороною захисту версію про те, що бійка із потерпілим ОСОБА_10 , яка відбулася о 20:40 годин 13 серпня 2022 року, мала обопільний характер, при цьому він фактично лише захищався від дій останнього та, будучи без окулярів, наносив удари хаотично, наосліп, й сам отримав тілесні ушкодження, колегія суддів оцінює критично, оскільки вона спростовується вищезазначеними доказами, з яких судом було встановлено фактичні обставини заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому.
Належить додатково зазначити, що механізм заподіяння тілесних ушкоджень обвинуваченому, описаний останнім при огляді судово-медичним експертом (т. 2 а.с. 191, 192), є суперечливим та викликає сумніви. Зокрема ОСОБА_8 вказує на заподіяння йому тілесних ушкоджень спільно чоловіком та жінкою, які збили його з ніг та били ногами, що не має об'єктивного підтвердження та спростовується показаннями свідків і тим фактом, що потерпіла ОСОБА_11 з'явилася на місці події вже після побиття ОСОБА_10 обвинуваченим.
Крім того, в ОСОБА_8 було виявлено головною мірою травми кінцівок, характерні для виникнення внаслідок нанесенні ними ударів. Натомість у потерпілого ОСОБА_10 не було виявлено тілесних ушкоджень, характерних для виникнення внаслідок нанесення цим потерпілим ударів іншій особі, а виявлені в нього тілесні ушкодження в області голови виникли внаслідок не менше, ніж п'яти механічних дій тупого твердого предмету (предметів), від яких він втратив свідомість, що свідчить про умисність та цілеспрямованість дії обвинуваченого.
Колегія суддів не приймає доводи захисту щодо сумнівності показань свідка ОСОБА_13 , а також того, що остання, як і свідок ОСОБА_14 та обидва потерпілих, перебувають у тривалих неприязливих стосунках із ним у зв'язку із конфліктом з приводу користування прибудинковою територією будинку, у якому всі вони проживають, оскільки ці доводи мають характер власних оцінок та висловлення незгоди із доказами, які викривають ОСОБА_8 . Натомість показання свідків та потерпілого є логічними, послідовними, узгоджуються як між собою, так і з іншими доказами.
Посилання цих апелянтів на порушення вимог кримінального процесуального закону при проведенні слідчого експерименту із обвинуваченим, який відбувся не на місці події, а на території обласної лікарні ім. Мечникова, колегія суддів вважає такими, що не грунтуюттся на процесуальному законі, оскільки за правилами ст. 240 КПК України дана слідча дія, залежно від конкретних обставин, які підлягають з'ясуванню, може бути проведена як безпосередньо на місці події, так і у будь-якому іншому місці. Не вбачається, що існувала реальна потреба у проведені слідчого експерименту із обвинуваченим саме на місці події, або отримані результати у будь-який спосіб залежали від місця його проведення.
Доводи захисту щодо відсутності у висновку судово-медичної експертизи відомостей про тілесні ушкодження, які виникли від нанесення ним удару у пах ОСОБА_10 , що ставить під сумнів правдивість показань останнього, суд апеляційної інстанції вважає такими, що не обгрунтовують апеляційні вимоги, оскільки від такого удару могли як залишитися, так і не залишитися сліди, що могли бути виявлені при огляді потерпілого лікарями.
Інші доводи сторони захисту щодо неправильності встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують правильності висновків суду, мають формальний характер та спрямовані на уникнення ОСОБА_8 кримінальної відповідальності за скоєне діяння.
Апеляційні доводи щодо неправильного визначення судом першої інстанції розміру відшкодування заподіяної потерпілому ОСОБА_10 моральної шкоди колегія суддів відхиляє, оскільки розмір матеріальної шкоди підтверджується матеріалами справи, а розмір відшкодування моральної шкоди у 10.000, 00 грн., з урахуванням наслідків, що настали для цього потерпілого внаслідок вчинення злочину, обсягу заподіяних йому фізичних та моральних страждань, не може вважатися надмірним.
Аналізуючи доводи сторони захисту щодо суворості призначеного обвинуваченому покарання та можливості звільнення від його відбування з випробуванням, колегія суддів вважає їх частково обгрунтованими з огляду на наступне.
Так, за змістом ст. ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Колегія суддів приходить до висновку про те, що при призначенні ОСОБА_8 покарання судом вказані вимоги закону про кримінальну відповідальність достатньою мірою дотримано не було. Так, судом першої інстанції було правильно враховано, що обвинувачений офіційно не працює, має постійне місце мешкання, за яким характеризується задовільно, має двох малолітніх дітей, одна з яких є дитиною з інвалідністю, раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога не перебуває. Також було правильно встановлено відсутність як обставин, що обтяжують його покарання, так і обставин, що його пом'якшують.
Разом із тим, судом першої інстанції не було надано належної оцінки вказаним відомостям, зокрема наявності на утриманні обвинуваченого двох малолітніх дітей, одна з яких є дитиною з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього нагляду, а також не було враховано стан здоров'я самого обвинуваченого, який страждає на дефект міжшлуночкової перегородки серця, гіпертонічну хворобу ІІ ступеня, хронічне гіпертензивне серце.
Колегія суддів враховує і практику рішень Європейського суду з прав людини. Так, в справі "Скополла проти Італії" від 17.09.2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Згідно із ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Згідно ч. 1 ст. 414 невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що термін «явно несправедливе покарання» вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Проаналізувавши вищенаведені обставини, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України, у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік, яке не є ані найбільш суворим, ані найбільш м'яким за видом з числа передбачених санкцією інкримінованої частини статті закону України про кримінальну відповідальність, та у мінімальному його розмірі, та вважає, що це покарання є законним, справедливим, достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, а належних і достатніх підстав для його подальшого пом'якшення за видом не вбачає.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги захисника щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, колегія суддів вважає їх необгрунтованими з огляду на наступне.
Так, згідно із ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів приймає до уваги до уваги характер та обсяг тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому ОСОБА_10 ОСОБА_8 , а саме закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку 2 ступеню, субдуральної гематоми малого об'єму в тім'яній області ліворуч, численних підшкірних та апоневротичних гематом м'яких тканин голови, закритого перелому кісток носу, трьох забійних ран по нижньому краю лівої брови, в проекції гайморової пазухи праворуч, на шкірі над червоною каймою верхньої губи ліворуч, двох синців на верхній та нижній повіці правого ока з переходом на проекцію гайморової пазухи праворуч, на верхній та нижній повіці лівого ока з переходом на проекцію гайморової пазухи ліворуч; закритих уламкових переломів 11 та 12 ребер праворуч; садна в проекції крижі.
Крім того враховується ставлення ОСОБА_8 до скоєного, а саме те, що останній під час апеляційного розгляду зазначив, що визнає свою провину, але лише у тому, що він підійшов по потерпілих, що потягло виникнення конфлікту. Таким чином, фактично останній свою вину в обсязі пред'явленого обвинувачення не визнав, каяття та жалю приводу заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 не висловив, а також під час судового розгляду намагався ввести суд в оману щодо фактичних обставин справи та применшити свою винуватість.
Аналізуючи вищенаведені обставини у сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду про неможливість виправлення обвинуваченого без реального відбування ним покарання та відсутність підстав для звільнення від його відбування з випробуванням за правилами ст. 75 КК України.
Відтак за наслідками розгляду апеляційних скарг сторони захисту вирок суду в частині призначеного ОСОБА_8 покарання підлягає зміні, із призначенням цьому обвинуваченому покарання за ч. 1 ст. 122 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік, втім з реальним його відбуванням.
У зв'язку із вищенаведеним апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого та захисника підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 284, 405, 407-409, 414, 417, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_7 та прокурора - задовольнити частково.
Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого в скоєнні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125 КК України, - скасувати в частині засудження ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 125 КК України та вирішення цивільного позову ОСОБА_11 .
Звільнити ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України - у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, кримінальне провадження у цій частині закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284, ст. 417 КПК України.
Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.
Цивільний позов ОСОБА_11 про відшкодування моральної шкоди - залишити без розгляду.
В іншій частині вирок суду - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4