Справа № 146/1355/25
"17" жовтня 2025 р. Томашпільський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Мороза І.С.
за участю секретаря судового засідання Баранецької О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в селищі Томашпіль цивільну справу
ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ТОВ «Юніт Капітал»
відповідач: ОСОБА_1
вимоги позивача: про стягнення заборгованості за кредитним договором
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
8 вересня 2025 року до Томашпільського районного суду Вінницької області надійшов позов представника ТОВ «Юніт Капітал», що розташоване в м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, А офіс 10 до ОСОБА_1 , який проживає по АДРЕСА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором та судових витрат.
Представник ТОВ «Юніт Капітал» позов обґрунтував наступним.
30 березня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали кредитний договір № 799619628 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Зокрема, відповідач, за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт товариства - www.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід'ємною частиною кредитного договору. Після чого добровільно без примусу чи тиску Відповідач заявив про бажання отримання коштів, подавши відповідну заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання.
Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора МNV855ВМ.
Заповненням анкети-заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Відразу після вчинених дій відповідача, 30 березня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 10750 рн. на його банківську карту № НОМЕР_1 що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Отже, первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі.
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого в подальшому було продовжено.
Первісний кредитор та ТОВ «Таліон плюс» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 139 від 22.06.2021, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон плюс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
5 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01.
4 червня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу № 04/06/25-Ю відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу 4 червня 2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 40719,06 грн.
Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором № 799619628 від 30 березня 2021 року, становить - 40719,06 грн., яка складається з наступного: 10 749,36 грн. - заборгованість по кредиту; 29969,70 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язань і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав позивача, тому останній вимушений з даним позовом звернутися до суду.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 9 вересня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначено на 2 жовтня 2025 року.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 2 жовтня 2025 року розгляд справи відкладено на 17 жовтня2025 року.
Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
В судове засідання представник ТОВ «Юніт Капітал» не з'явився, однак в позові просив справу розглянути без його участі.
Відповідачем ОСОБА_1 27 вересня 2025 року було отримано копію ухвали суду про відкриття провадження. Станом на 17 жовтня 2025 року відзив на позов від відповідача ОСОБА_1 до Томашпільського районного суду Вінницької області не надійшов, про відкриття та розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження по справі останній був належним чином повідомлений за місцем проживання, відзив на позов не подав.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши права та обов'язки сторін, оцінивши докази в їх сукупності прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем по справі ОСОБА_1 30 березня 2021 року укладено кредитний договір № 799619628 згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 10750 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені умовами Кредитного договору.
Відповідно до платіжного доручення від 30 березня 2021 року, ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» надало відповідачу кредитні кошти в сумі 10750 грн. Факт отримання відповідачем кредитних коштів також підтверджується випискою з рахунку відкритого на імя відповідача в АТ КБ «Приват Банк» наданого на ухвалу суду.
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого в подальшому було продовжено.
Первісний кредитор та ТОВ «Таліон плюс» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 139 від 22.06.2021, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон плюс» відступлено право грошової вимоги зокрема до Відповідача за Кредитним договором № 799619628 у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
5 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01.
4 червня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу № 04/06/25-Ю відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 799619628.
Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу 4 червня 2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 799619628 на загальну суму 40719,06 грн.
Судом враховано, що відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст.627 ЦК України).
Положеннями ч. 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
У ст. 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає порядок укладення електронного договору.
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається із договору № 799619628 від 30 березня 2021 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Як встановлено з матеріалів справи і не спростовано відповідачем жодними доказами, даний кредитний договір було укладено на сайті позикодавця і ОСОБА_1 підписав його одноразовим ідентифікатором МNV855ВМ, введеним 30 березня 2021 року о 12:53:21 год. у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору.
Зазначене відповідає висновкам, які викладені Верховним Судом у постановах від 7 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19, провадження №61-1602св20, від 28 жовтня 2021 року у справі №234/7160/20, провадження №61-2903св21, від 1 листопада 2021 року у справі №234/8084/20, провадження №61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, провадження №61-16059св21, від 8 серпня 2022 року у справі №234/7298/20, провадження №61-2902св21.
Виконання первинним кредитором обов'язку щодо надання відповідачу грошових коштів у розмірі 10750 грн. підтверджується копією платіжного доручення від 30 березня 2021 року. (а.с.30).
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за Кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, згідно ч. 2 цієї норми, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Отже, до правовідносин сторін за кредитним договором підлягають застосуванню норми, які регулюють відносини позики, якщо це не суперечить суті кредитного договору.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Щодо доведеності розміру заборгованості за кредитним № 799619628 слід зазначити наступне.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9.01.2020 у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача заборгованість : за договором №799619628 від 30 березня 2021 року в розмірі 40719,06 грн., яка складається з наступного: 10 749,36 грн. - заборгованість по кредиту; 29969,70 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Водночас, суд вважає, що розмір процентів, які просить стягнути позивач не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості) за користування коштами.
У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).
Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів сторони щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
З огляду на зазначене, те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за договором № 4372562 від 25.06.2021 за нарахованими процентами становить 29969,70 грн не є співрозмірною сумі кредитів за договором № 799619628 від 30.03.2021 (борг по тілу кредиту 10749,36 грн), є непропорційно великою сумою відсотків, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру заборгованості по тілу кредиту, тобто з 29969,70 грн до 10749,36 грн
Відтак, у зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитними договорами ОСОБА_1 має заборгованість в загальній сумі 21498,72 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 10749,36 грн; заборгованість за нарахованими процентами - 10749,36 грн.
На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язань і заборгованість за договором не погасив, що є порушенням законних прав ТОВ «Юніт Капітал».
Відповідно ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи наведене, зокрема, часткове підтвердження представником позивача позовних вимог, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» підлягає стягненню заборгованість по договорам кредиту на загальну суму 21498,72 грн.
Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач ТОВ «Юніт Капітал» понесло судові витрати, що складаються з 2422,40 гривень, сплаченого судового збору.
Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, та часткове задоволення позову з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 1283,87 грн.
Водночас відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як вбачається з п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1,2 ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
На виконання вимог ст. 134 ЦПК України представником позивача в позові було надано орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, а саме на суму 7000 грн.
На виконання вимог ч.3 ст. 137 ЦПК України до позову додано копію Договору правничої допомоги № 05/06/25-01 від 05.06.2025, копія Додаткової угоди № 25770527535 до Договору правничої допомоги № 05/06/25-01 від 05.06.2025, копія Акту прийому-передачі наданих послуг за Договором правничої допомоги № 05/06/25-01 від 05.06.2025, згідно якого вартість наданих послуг складає 7000 грн.
У відповідності до висновку Великою Палатою Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, визначено цілі оцінки витрат на професійну правничу допомогу: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включно з підготовчою до її розгляду, збиранням доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються за договором і на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості; розмір компенсації витрат адвоката встановлюється договором про надання правничої допомоги на підставі доказів; сума компенсації визначається за детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і витрат, необхідних для надання правничої допомоги; заявлені витрати на адвоката мають бути співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціною позову та (або) зазначеним справи для сторони, в тому силі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Враховуючи, що позов задоволено частково, а також, що розмір наданої позивачу правової допомоги є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову і значенням справи для сторін, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3710 грн. витрат на професійну правову допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-81, 95, 141, 142, 206, 228, 229, 235, 258, 263, 264, 265, 268, 279, 280, 289, 354 ЦПК України
Позов ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 799619628 від 30 березня 2021 року в розмірі 21498,72 грн ( двадцять одна тисяча чотириста дев'яносто вісім гривень сімдесят дві копійки).
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» 1283,87 грн. ( одна тисяча двісті вісімдесят три гривні вісімдесят сім копійок) судових витрат, що складаються із сплаченого судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» 3710 грн. (три тисячі сімсот десять гривень) понесених витрати на правову допомогу.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» - код ЄДРПОУ 43541163, адреса: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, 4 А оф. 10;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя: І. С. Мороз