Провадження № 22-ц/803/9175/25 Справа № 243/3880/25 Суддя у 1-й інстанції - Дюміна Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
15 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Слов'янського міськрайонного суду в Донецькій області від 08 липня 2025 року у складі судді Дюміної Н.О. по цивільній справі №243/3880/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом,-
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області, територіальну підсудність розгляду справ якого змінено на Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська, з позовом, пред'явленим до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на предмет стягнення з відповідача на користь позивача 335 617,88 грн недоотриманої пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом за період з 01 листопада 2014 року по 31 лютого 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що після смерті її батька відкрилась спадщина, в тому числі й на грошові виплати у вигляді недоотриманої пенсії у загальному розмірі 671 235,76 грн, та позивачеві було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину суми недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 01 листопада 2014 року по 31 березня 2022 року. Однак, зазначена сума виплачена не була, оскільки листом від 27 січня 2025 року та 31 січня 2025 року позивача повідомлено про нарахування недоотриманої за життя ОСОБА_2 пенсії за період з 02 січня 2022 року по 25 березня 2022 року у розмірі 17 474,51 грн, у відповідності до ст. 46 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплату цієї суми буде здійснено в Порядку №1165 після затвердження відповідних бюджетних асигнувань. Позивач вважає, що дії відповідача суперечать нормам чинного законодавства, порушують її права, як спадкоємця померлого батька, а тому звернулась до суду за захистом своїх спадкових прав.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду в Донецькій області від 08 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Янівська Г.Я., до ГУ ПФУ в Донецькій області, про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом - задоволено.
Стягнуто з ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом 1/2 частку недоотриманої пенсії, яка була нарахована ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 671235,76 грн за період з 01 листопада 2014 року по 31 березня 2022 року, що входить до складу його спадщини на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №1-7 від 02 січня 2025 року, виданого державним нотаріусом П'ятої львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н.М., що становить 335 617,88 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь держави судовий збір у сумі 2684,94 грн (а.с. 146-151).
Рішення суду мотивовано тим, що свідоцтвом про спадщину, виданим позивачеві, передбачена у вигляді спадщини позивача сума недоотриманої пенсії її батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір якої визначений відповідачем загалом у 671 235,76 грн за період з 01 листопада 2014 року по 25 березня 2022 року. Враховуючи, що після смерті ОСОБА_2 існує два спадкоємця, то частки у спадщині є рівними та позивачеві, як одній з спадкоємців, належить 1/2 частка від загальної суми пенсії батька та становить розмір 335 617,88 грн. Однак, відповідачем визначена до сплати позивачеві сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 02 січня 2022 року по 25 березня 2022 року у розмірі 17 474,51 грн, що є неправомірно заниженим розміром та порушує спадкові права позивача.
Не погодившись з рішення суду першої інстанції, у серпні 2025 року ГУ ПФУ в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення повністю та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог (а.с. 158-161).
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано те, що сума недоотриманої пенсії розраховується відповідно до вимог ст. 46 Закону №1058, тобто, за 3 роки перед днем звернення по місяць смерті включно, а суму недоотриманої пенсії у розмірі 17 474,51 грн обліковано відповідачем та включено до переліку отримувачів виплат за минулий період станом на 01 січня 2026 року у відповідності до Порядку №1165. Скаржник наголошує, що задоволення цих позовних вимог призведе до подвійної виплати суми боргу. Вважає, що для ухвалення такого рішення суду першої інстанції немає правових підстав.
Позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у серпні 2025 року подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на обґрунтованість та законність судового рішення. Також наголосила, що норми ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на дані правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли до спадщини, не розповсюджується, як помилково зазначає скаржник у своїй апеляційній скарзі.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2024року по справі №200/5859/23, яке набрало законної сили 04 липня 2024 року, визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Донецькій області щодо не нарахування пенсії ОСОБА_2 , починаючи з 01 листопада 2014 року; зобов'язано ГУ ПФУ в Донецькій області нарахувати пенсію ОСОБА_2 за період з 01 листопада 2014 року по 25 березня 2022 року.
За відомостями ГУ ПФУ в Донецькій області від 25 листопада 2024 року, наданими на запит нотаріуса, недоотримана пенсія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 листопада 2014 року по 31 березня 2022 року складає 671235,76 грн.
02 січня 2025 року державним нотаріусом П'ятої Львівської державної нотаріальної контори видане свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-7, за змістом якого спадкоємцем майна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його діти - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на 1/2 частку кожен. Спадщина, на яку видано це свідоцтво ОСОБА_1 , складається з грошових коштів у виді 1/2 частки недоотриманої пенсії за період з 01 листопада 2014 року по 31 березня 2022 року в сумі 671235,76 грн.
За відомостями ГУ ПФУ в Донецькій області від 27 січня 2025 року та 31 січня 2025 року, наданими у відповідь на звернення позивача, сума недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_2 була нарахована за період з 02 січня 2022 року по 25 березня 2022 року у відповідності до ч.1 ст.46 Закону України № 1058 і її 1/2 частка склала 17474,51 грн. Вказана сума буде виплачена відповідно до Порядку 1165 після затвердження бюджетних призначень на 2026 та надходження відповідного фінансування.
За відомостями ППВП, наданими відповідачем, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримував пенсію за віком з 08 грудня 1978 року, органом ПФУ нараховано борг - недоотримана пенсія у сумі 17474,51 грн.
Також судом першої інстанції встановлено, що спадкодавець ОСОБА_2 був пенсіонером та перебував на обліку в ГУ ПФУ Донецької області як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території. На запит нотаріуса відповідачем надано відомості про наявність недоотриманої пенсії в сумі 671235,76 грн, на підставі яких нотаріусом видане свідоцтво про право на спадщину за законом. Відповідачем же вказана сума 1/2 частки недоотриманої пенсії зменшена з 335 617,88 грн до 17474,51 грн.
Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції вважав доведеним, що позивачеві належить сума у розмірі 1/2 частки від всього розміру недоотриманої пенсії ОСОБА_2 у 671235,76 грн за період з 01 листопада 2014 року по 31 березня 2022 року, що визначена свідоцтвом про право на спадщину за законом, тому саме 335 617,88 грн недоотриманої пенсії спадкодавця має бути виплачена позивачеві як спадкоємцеві після ОСОБА_2 ..
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та встановленими фактичними обставинами справи.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин 3,4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав є визнання права.
У відповідності до положень ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно норм ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно частин першої та третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Відповідно до норм ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Під час визначення обсягу спадщини необхідно виходити з того, що права та обов'язки, суб'єктом яких був спадкодавець на час відкриття спадщини, переходять до його спадкоємців. Спростування цієї презумпції можливе лише у випадках, коли права та обов'язки є нерозривно пов'язаними з особою спадкодавця. Отже, закон вказує, що до складу спадщини не включаються особисті немайнові права. Безпосередньою ознакою немайнових прав є невіддільність останніх від особи їхнього носія.
Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Таким чином, право на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати, як на періодичні платежі, не входить до складу спадщини, оскільки мають на меті матеріальне забезпечення конкретної особи, а передумовою виникнення зазначених прав у спадкодавця була його участь у сімейних, соціальних та трудових відносинах. Однак наведене правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем і за умови відсутності членів його сім'ї, бажаючих їх отримати. В такому випадку належить застосовувати ст. 1227 ЦК України.
Згідно зі ст. 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Отже, з аналізу наведених правових норм вбачається, що до складу спадщини входить сума пенсії, яка була нарахована, але не отримана спадкодавцем за життя з незалежних від нього причин.
Зміст ч. 3 ст. 52 Закону України №1058-ІУ також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Окрім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що загальна сума невиплаченої пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , яка зазначена у свідоцтві про спадщину за законом, виданому на ім'я позивача, складає 671235,76 грн за період з 01 листопада 2014 року по 31 березня 2022 року, з якої 1/2 частина, належна позивачеві на праві власності як спадщина, становить 335 617,88 грн, що узгоджується і з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року.
Доводи скаржника про недоотриману пенсію ОСОБА_2 за життя за період з 02 січня 2022 року по 25 березня 2022 року у розмірі 1/2 частини, що належить позивачеві, як спадкоємиці, у розмірі 17 474,51 грн, колегія суддів не приймає до уваги, адже нарахування такого розміру пенсії у відповідності до ст. 46 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в даному випадку, не застосовується та суперечить встановленим фактичним обставинам, визначеним як судовим рішенням, так і свідоцтвом про спадщину, які є чинними та відповідачем не оскаржувались.
Колегія суддів наголошує, що скаржник, посилаючись на розрахунок недоотриманої пенсії ОСОБА_2 у розмірі 1/2 частини, що складає 17 474,51 грн, не врахував того, що на підставі свідоцтва про спадщину позивачеві належить інша сума, розрахована за період з 01 листопада 2014 року по 31 березня 2022 року, до якої увійшов і той період, за який розрахована сума пенсії в розмірі 1/2 її частини 17 474,51 грн, тобто, з 02 січня 2022 року по 25 березня 2022 року, а, відтак, не наводить жодного доказу та не посилається на будь-які норми чинного законодавства, що може спростувати правомірні висновки суду першої інстанції.
Колегія суддів наголошує, що судом першої інстанції вірно встановлені фактичні обставини справи, що знайшли своє підтвердження і при розгляді апеляційної скарги, та які свідчать про невиконання відповідачем своїх обов'язків зі сплати успадкованої позивачем недоотриманої пенсії після батька ОСОБА_2 , у відповідності до свідоцтва про спадщину за законом.
Відтак, висновок місцевого суду, що ЦК України не визначає строк, протягом якого члени сім'ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.
Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Норми ЦК України не визначають строк, протягом якого члени сім'ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення ч.ч.2 та 3 ст.52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.
Отже, суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.
Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
Аналіз наведених вище норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
Доводи скаржника про те, що відповідачем нараховувалась сума недоотриманої ОСОБА_2 пенсії на підставі ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, колегія суддів не може прийняти до уваги, адже в даному випадку така норма не підлягає застосуванню, оскільки до спірних правовідносин належить застосовувати норми ст. 1216,1218,1296 ЦК України, адже рішення оскаржується відповідачем фактично в частині стягнення суми, у визначеному в свідоцтві про спадщину за законом розмірі, що передбачає лише спадкування позивачем спадщини після батька, та такий розмір, встановлений, до того ж, для нотаріуса відповідачем, зменшений останнім бути не може.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правовідносини з приводу нарахування та обліку недоотриманої пенсії померлого пенсіонера мають регулюватись спеціальною нормою ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу розмір 1/2 частки суми пенсії, недоотриманої ОСОБА_2 за життя у період з 01 листопада 2014 року по 31 березня 2022 року, зазначеному у свідоцтві про спадщини за законом, виданого на ім'я позивача, що становить 335 617,88 грн, оскільки ці грошові кошти набуті позивачем в порядку спадкування і вона має на них право.
Разом з цим колегія суддів наголошує, що письмових доказів про фактичну виплату зазначеної суми позивачеві скаржником не надавалось як суду першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги, тому доводи скаржника про подвійність таких виплат не знайшли свого підтвердження та є недоведеними.
Перевіривши справу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про повне задоволення позову, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду в Донецькій області від 08 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “15» жовтня 2025 року.
Повний текст постанови складено “20» жовтня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна