Справа № 464/3335/22 Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р.
Провадження № 22-ц/811/655/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
30 вересня 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Хоцяновича О.В.,
з участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 31 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, ОСОБА_3 , третя особа - Сихівський відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління юстиції м. Львів, про скасування державної реєстрації права власності,
встановив:
У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила: визнати недійсним та скасувати розпорядження міського голови №600 від 13.11.1999 року «Про затвердження розпорядження голови Галицької районної адміністрації від 12.11.1999 року №1060 «Про передачу квартир у власність громадян» та видане на його підставі виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів свідоцтво №Г-21907 від 13.11.1999 року про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , і скасувати реєстрацію права власності її ( ОСОБА_2 ), дочки ОСОБА_4 та батьків - ОСОБА_5 і ОСОБА_3 на цю квартиру.
Свої вимоги позивач ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що з відповіді на запит адвоката 12.05.2020 року їй стало відомо, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , була приватизована в незаконний спосіб, оскільки вона заяву на приватизацію не підписувала і згоди на приватизацію квартири від імені неповнолітньої на той час доньки не давала, ні вона, ні її дочка станом на 1999 рік за адресою квартири, що приватизувалася, не проживали, згоди органу опіки та піклування на приватизацію квартири за малолітньою особою не надано, ні позивач, як матір, ні батько дитини до органу опіки не звертались і свою згоду на приватизацію дитиною квартири не висловлювали та в письмовий спосіб не оформляли, чим порушено порядок приватизації, в якій бере участь малолітня особа.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 31 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_2 , просила його скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Позивач вважає, що суд не дав належної оцінки письмовим доказам, які є в матеріалах справи, зокрема, не врахував, що місце проживання позивача з донькою у період з 1998 року по 2004 рік в квартирі АДРЕСА_2 , яка була подарована бабусею ОСОБА_4 , підтверджується актом ЛКП «Південне» від 17.11.2021 року та договором дарування квартири від 25.12.1998 року.
Окрім того, зазначає, що в заяві на ім'я керівника органу приватизації від 22.10.1999 року в графі: «Підпис наймача та повнолітніх членів сім'ї», фігурує її підпис, проте, вона жодних заяв до органу приватизації, в тому числі і від імені своєї неповнолітньої дочки, не подавала і не підписувала.
Додає, що на час приватизації вона зі своїми батьками не контактувала, оскільки знаходилась у напружених стосунках із ними.
Також наголошує, що ОСОБА_4 на момент приватизації була малолітньою особою і в пункті 18 положення «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №56 від 15.09.1992 року, передбачено, що за малолітніх та неповнолітніх членів сім'ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновлювачі) або опікуни; згоду на участь у приватизації дітей батьки (усиновлювачі) або опікуни засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини, позаяк, в оспорюваній приватизації цієї вимоги не дотримано.
Окрім того, вважає, що згідно діючого на той час законодавства, батьки малолітньої особи мали право розпоряджатись її майном, а не правом на приватизацію квартири.
Наголошує, що статтею 27 ЦК України визначено правило, згідно якого правовий акт органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним.
З цього, за позицією позивача, випливає, що навіть якщо вважати, що мати малолітньої ОСОБА_4 дала згоду на приватизацію квартири від її імені, то фактично позбавила її права, після досягнення нею повноліття, взяти участь у приватизації державного житлового фонду та скористатися правом на приватизацію житла за її власним вибором у майбутньому.
Крім того, додає, що згідно зі статтею 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 кв.м. загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї і додатково 10 кв.м. на сім'ю, тобто, на момент приватизації квартири вона, як мати ОСОБА_4 , дідусь ОСОБА_5 та бабуся ОСОБА_3 мали право приватизувати квартиру, площа якої, відповідно до оспорюваного свідоцтва, 65,7 кв.м., і без участі ОСОБА_4 , тому оспорювана приватизація здійснена з порушенням законних прав ОСОБА_4 на приватизацію у майбутньому іншого житла.
Вважає, що позовні вимоги є абсолютно обґрунтованими та підтверджуються належними доказами, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
В судове засідання апеляційного суду інші учасники справи не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто у їхній відсутності.
Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Статтями 15 та 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції Закону від 17.12.1997 року), який визначає правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання.
Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1 цього Закону, приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму (ч.1 ст.2 Закону).
Згідно зі статтею 8 Закону, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, і органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).
Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою,безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Судом встановлено, що 22.10.1999 року ОСОБА_5 (основним квартиронаймачем) подано керівнику органу приватизації заяву про оформлення безоплатної передачі в особисту спільну сумісну власність квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яку він займав разом із членами своєї сім'ї на умовах найму, з розподілом власності між членами сім'ї в такому співвідношенні: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ; уповноваженим власником будинку визначено ОСОБА_2 (а.с.14 (зворот) т.1).
Заява підписана наймачем та повнолітніми членами його сім'ї.
Доказів про те, що заява підписана не ОСОБА_2 , а іншою особою, немає.
Відповідно до довідки про склад сім'ї наймача ізольованої квартири, яка подавалась органу приватизації (а.с.15 т.1), зареєстрованими у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , були: ОСОБА_5 (основний квартиронаймач), ОСОБА_3 (дружина), ОСОБА_2 (дочка), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (внучка).
Квартира складалася з 3-х кімнат, жилою площею 37,2 кв.м., кухні, площею 8,0 кв.м., ванної, площею 2,5 кв.м., вбиральні, площею 1,1 кв.м., коридору, площею 14,7 кв.м., загальною площею 62,7 кв.м.
Розпорядженням міського голови №600 від 13.11.1999 року затверджено розпорядження голови Галицької районної адміністрації від 12.11.1999 року №1060 «Про передачу квартир у власність громадян», яким передано безоплатно у власність ОСОБА_2 (уповноважений власник), ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16-17 т.1).
На підставі цього розпорядження, 13.11.1999 року виконавчим комітетом Львівської міської Ради народних депутатів видано свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на квартиру (а.с.18 т.1), згідно з яким, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та членам її сім'ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .
Батько позивачки - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 21.10.2008 року (а.с.19 т.1).
Спадкоємцями першої черги за законом, які прийняли спадщину після його смерті, є ОСОБА_3 - дружина спадкодавця, та його дочка - позивачка ОСОБА_2 .
Обоє спадкоємців подали нотаріусу заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, в яких, одночасно, як співвласники квартири, погодились на визначення належної спадкодавцю частки в квартирі по АДРЕСА_1 в розмірі 1/4 (а.с.81 т.1).
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 19.07.2005 року, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с.23 т.1).
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 14.03.2006 року (а.с.20 т.1).
Дочка позивачки та ОСОБА_6 - ОСОБА_4 також померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у віці 13 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 14.03.2006 року (а.с.19 (зворот) т.1).
Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 заведена 18.10.2008 року на підставі заяви ОСОБА_2 , в якій вона одночасно, як співвласник квартири АДРЕСА_3 , дає свою згоду на визначення за померлою 1/4 ідеальної частини квартири (а.с.67 т.1).
Заяву-згоду на виділення за померлою ОСОБА_4 1/4 вказаної квартири подала нотаріусу й відповідачка ОСОБА_3 , як співвласник квартири (а.с.67 (зворот) т.1).
Станом на 16.07.2008 року, у приватизованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , проживали і були зареєстрованими: позивачка ОСОБА_2 та її мати - відповідачка ОСОБА_3 (а.с.70 т.1).
Отже, після смерті малолітньої ОСОБА_4 єдиним спадкоємцем за законом, в тому числі, й щодо спадкування належної малолітній частки (1/4) у спірній квартирі, була її мати - позивачка ОСОБА_2 .
На той час, позивачка не заперечувала права своєї малолітньої дочки на 1/4 частку спірної квартири, право власності на яку малолітня ОСОБА_4 набула внаслідок приватизації, більше того, погоджувалась із тим, що частка малолітньої в квартирі становить 1/4.
Відомостей про те, що за життя малолітньої ОСОБА_4 її батько - ОСОБА_6 та/або мати - позивачка ОСОБА_2 , діючи як законні представники, оспорювали приватизацію квартири, - немає.
Також позивачкою не надано належних доказів про те, що підпис, який міститься на заяві від 22.10.1999 року про оформлення приватизації квартири, їй не належить. Таким доказом міг бути, зокрема, висновок експерта, оскільки для встановлення цієї обставини необхідні спеціальні знання в іншій галузі, ніж право.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги такі письмові докази, як: договір дарування квартири від 25.12.1998 року, згідно з яким позивачка ОСОБА_2 та її малолітня донька - ОСОБА_4 набули у рівних частках право власності на квартиру АДРЕСА_2 (а.с.74-75 т.1), та акт ЛКП «Південне» №1032 від 17.11.2021 року про проживання позивачки з донькою без реєстрації у вказаній квартирі у період з 1998 року по 2004 року (а.с.24 т.1).
Таким чином, за наведених і встановлених судом обставин, підстав для висновку про те, що право позивачки порушене оспорюваною нею приватизацією немає.
У зв'язку з тим, що донька позивачки - малолітня ОСОБА_4 померла і за життя участь малолітньої в приватизації квартири не оспорювалась її батьками, а згідно з ч.4 ст.24 ЦК України, цивільна правоздатність особи (здатність мати цивільні права та обов'язки) припиняється у момент її смерті, доводи позивачки про захист прав померлої ОСОБА_4 в обраний позивачкою спосіб є безпідставними.
Окрім того, участь малолітньої ОСОБА_4 в приватизації квартири не призвело до порушення прав позивачки, оскільки вона є єдиним спадкоємцем після смерті доньки і має право на спадкування належної доньці частки в квартирі.
Також позивачка є спадкоємцем першої черги за законом після смерті свого батька, а тому, має право на спадкування належної йому частки в квартирі разом із своєю матір'ю.
Отже, відсутні підстави для висновку про порушення прав позивачки внаслідок оспорюваної нею приватизації, оскільки в силу вимог частини першої статті 321 ЦК України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, позаяк, позивачка, в обраний нею спосіб, фактично просить позбавити її права власності на квартиру, без законних на те підстав.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та обставини справи, давши належну оцінку доказам, які були досліджені в судовому засіданні, не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення даного спору, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 31 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 06 жовтня 2025 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич