Справа 688/1050/25
№ 2/688/593/25
Рішення
Іменем України
(заочне)
20 жовтня 2025 року м. Шепетівка
Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:
головуючого судді Козачук С.В.,
з участю секретаря судового засідання Чупрової К.О.,
представника позивача Панченко А.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Шепетівка в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,
встановив:
Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог, позиція позивача
10.03.2025 ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору органу опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову посилається на те, що з 18.01.2017 перебувала із ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2021. Від шлюбу мають малолітню дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає разом із нею, перебуває на її утриманні. Після розірвання шлюбу відповідач почав проживати окремо, перестав спілкуватися з сином, виявляти будь-який інтерес до дитини. ОСОБА_3 сина не провідує, участі в його житті та вихованні не приймає, не цікавиться здоров'ям та фізичним розвитком дитини, його навчанням, внутрішнім світом, не забезпечує йому необхідного лікування, не виявляє інтересу до спілкування з ним. Всі питання щодо виховання вирішуються нею самостійно без участі та без підтримки з боку відповідача. Вона не чинила та не чинить жодних перешкод у спілкуванні сина з батьком, однак ОСОБА_3 не виявляв і не виявляє жодного бажання брати участь у житті дитини, його небажання є його власним вибором. Син ОСОБА_4 батька не пам'ятає та не має до нього жодних почуттів. Водночас, ОСОБА_4 має тісні взаємовідносини з її теперішнім чоловіком ОСОБА_6 , який піклується про нього, як про власного сина. А тому, з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини, просить суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, подала до суду письмові пояснення, у яких позов підтримала, просила врахувати, що на даний час ОСОБА_3 сина не провідує взагалі, коли дитині виповнилося 4 роки він навіть не приїхав до нього на день народження, з того часу припинив будь-які особисті контакти з ОСОБА_4 , участі в його житті та вихованні не приймає, не цікавиться здоров'ям та фізичним розвитком дитини, його навчанням. Всі питання щодо виховання вирішуються нею самостійно без участі та без підтримки з боку відповідача. Вона не чинила та не чинить жодних перешкод у спілкуванні сина з батьком, однак ОСОБА_3 не виявляв і не виявляє жодного бажання брати участь у житті дитини, його небажання є його власним вибором. Добровільно відповідач не бажав сплачувати аліменти на утримання сина, у зв'язку із чим вона була змушена звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. Ніякої додаткової фінансової участі в житті дитини ОСОБА_3 не бере, фактично повністю матеріально сина забезпечує її теперішній чоловік ОСОБА_6 , який проживає разом з ними та піклується про нього, як про власного. До того ж, знаючи про те, що вона звернулася до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав відносно сина, останній на зв'язок не виходив жодного разу, з дитиною будь які відносини налагодити не намагався.
Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Панченко А.В. у судовому засіданні позов підтримала з підстав, викладених у ньому, просила його задовольнити. У зв'язку з неявкою відповідача не заперечувала проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.
Представник третьої особи - органу опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився. Виконувач обов'язків начальника служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації Гудакова Ю.В. на адресу суду надіслала клопотання, в якому просила розгляд справи проводити у відсутності представника органу опіки та піклування, при прийнятті рішення просила врахувати наданий ним висновок.
Позиція відповідача
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, хоча про час, день та місце його проведення був повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомив, відзив не подав.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі
Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 12.03.2025 відкрито провадження по даній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні об 11 год 00 хв 10.04.2025.
Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 10.04.2025 за клопотанням представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Панченко А.В. зобов'язано орган опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації надати на адресу суду висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відкладено проведення підготовчого засідання до 10 год 00 хв 12.05.2025, а у подальшому через ненадходження висновку органу опіки та піклування за клопотанням представника позивача - до 10 год 30 хв 10.06.2025, до 11 год 00 хв 02.07.2025, до 11 год 30 хв 22.07.2025, до 12 год 40 хв 30.09.2025.
Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 год 00 хв 20.10.2025.
В зв'язку з неявкою відповідача у судове засідання, за згодою представника позивача суд у відповідності до вимог ч. 1 ст. 280 ЦПК України 20.10.2025 року постановив ухвалу про заочний розгляд справи із ухваленням заочного рішення.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не надав, тому суд вирішив справу за наявними матеріалами у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Виклад встановлених судом обставин, зміст спірних правовідносин та докази на їх підтвердження
Між сторонами виникли правовідносини щодо виконання обов'язків по вихованню дитини, які регулюються нормами Сімейного кодексу України (далі СК України).
Судом встановлено, що сторони з 23.03.2017 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2021, яке набрало законної сили 02.03.2021.
Від шлюбу у сторін є малолітня дитина - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними свідоцтва про його народження серії НОМЕР_1 , виданого 13.10.2017 Голосіївським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 24.06.2023 Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_2 вступила в зареєстрований шлюб з ОСОБА_6 , після чого почала носити прізвище « ОСОБА_2 ».
З довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №1428659-2023 від 19.07.2023 та інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи №86027189 від 08.11.2022 вбачається, що позивач ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані та проживають по АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації №107 від 04.12.2024, наданої директором закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №643 міста Києва Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з вересня 2020 відвідував заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №643 міста Києва. В цей час дитиною опікувалася тільки мама ОСОБА_9 та її цивільний чоловік. Квитанції за харчування забирала та сплачувала мама дитини. За весь час, що ОСОБА_4 відвідував заклад, батька дитини ОСОБА_3 жодного разу не бачили, життям сина не цікавився. 31.08.2021 року ОСОБА_4 вибув до закладу дошкільної освіти №106 міста Києва.
Згідно інформації №1-16/12 від 03.02.2025, наданої директором закладу дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №725 міста Києва Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, батько ОСОБА_3 контакт із закладом дошкільної освіти за весь період перебування в ньому вихованця ОСОБА_4 не підтримував, дошкільним життям сина не цікавився, з вихователями не спілкувався, не приводив і не забирав сина з дитячого садочка.
З довідки №224 від 05.12.2024, виданої в.о. директора ліцею №59 міста Києва Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації Управління освіти, слідує, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у ліцеї №59 міста Києва з 1 класу, з 01.09.2023. Батько ОСОБА_3 за період перебування сина у ліцеї з класним керівником та вчителями на зв'язок не виходив, не відвідував заклад освіти для участі в батьківських зборах, не цікавився у вчителів шкільним життям сина, результатами його навчання, не приводив і не забирав сина. Питаннями навчання та виховання займається мати ОСОБА_2 .
З даних консультації урогола від 12.08.2024, виписки із медичної картки стаціонарного хворого №14555 від 04.09.2024, рахунка-акта 5585672 від 15.08.2024 слідує, що витрати на лікування сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ТОВ "Медичний центр "Добробут-Поліклініка", НДСЛ "Охматдит" несе його мати - позивач ОСОБА_2 .
Із висновку органу опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації №100-12068 від 26.08.2025 слідує, що орган опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (протокол №16 від 20.08.2025), вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Окрім цього, з даного висновку вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 2017 по 2021 роки. Від шлюбу мають малолітню дитину - ОСОБА_4 , 2017 року народження, який зареєстрований та проживає разом з матір'ю за місцем її реєстрації по АДРЕСА_1 .
10.04.2025 посадовою особою Служби проведено обстеження умов проживання ОСОБА_4 за зазначеною вище адресою та з'ясовано, що умови для проживання та виховання дитини створено належним чином. У квартирі чисто та охайно. Наявна побутова техніка та меблі. Створено належні умови для ведення домашнього господарства. Для малолітнього ОСОБА_4 виділено окрему кімнату, в якій наявне спальне місце, дитяча стінка для книг, одягу та іграшок, стіл для занять, дитячі речі, гаджети, книги, іграшки. У квартирі разом з матір'ю та дитиною проживає чоловік матері - ОСОБА_6 . Власником квартири є дід дитини з боку матері ОСОБА_10 Голосіївським районним в місті Києві центром соціальних служб проведено оцінку потреб сім'ї за місцем проживання матері та дитини встановлено, що в квартирі дотримано санітарно-гігієнічні норми, наявні продукти харчування в достатній кількості. Зі спостережень фахівців базові та психоемоційні потреби дитини забезпечуються.
Під час бесіди фахівця Центру з матір'ю дитини, вона розповіла, що з батьком дитини, ОСОБА_3 розлучилися у березні 2021 року через непорозуміння, а також пасивну участь батька у вихованні сина. У телефонній розмові батько дитини, ОСОБА_3 повідомив, що до 2022 року він брав участь у вихованні та розвитку дитини, вітав сина зі святами, дарував подарунки, періодично проводив з ним час З 2022 року батько не підтримує спілкування ні з дитиною, ні з колишньою дружиною. Заборгованості зі сплати аліментів немає.
08.05.2025 ОСОБА_3 надав до Служби письмові пояснення, що він заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_4 , 2017 року народження, вважає, що позовні вимоги щодо позбавлення його батьківських прав є необґрунтованими. Аліменти на утримання сина сплачує регулярно та в повному обсязі, без затримок. Останній раз бачився з сином у 2022 році. Після цього спілкування з дитиною ускладнилось, оскільки матір дитини неодноразово відмовляла у наданні дозволу на спілкування з сином без її присутності. Більше того, матір неодноразово зверталася до нього з проханням написати офіційну відмову від сина, а також надати дозвіл на зміну прізвища, що на його думку є тиском і намаганням позбавити зв'язку з дитиною. Він не має можливості постійно бути поряд з дитиною, оскільки проживає в іншому місті. Водночас він є батьком ОСОБА_11 , 2024 року народження, від іншого шлюбу, яка перебуває на його утриманні. Його матеріальна ситуація є складною, однак він прагне виконувати свої батьківські обов'язки перед обома дітьми - як морально та і матеріально.
Під час бесіди психолога Центру з ОСОБА_2 встановлено, що спільне проживання з біологічним батьком дитини, ОСОБА_3 , тривало до досягнення дитиною 11- місячного віку. До досягнення дитиною трирічного віку біологічний батько відвідував ОСОБА_4 один раз на рік - у день народження. У подальшому припинив приїжджати. Мати самостійно надсилала йому фотографії дитини та просила про матеріальну допомогу, у відповідь на її прохання грошові перекази надходили. ОСОБА_2 вважає, що біологічний батько дитини, ОСОБА_3 у разі потреби не надасть їй допомоги, оскільки не відповідає на її телефонні дзвінки. Крім того, за словами матері, дитина не пам'ятає свого біологічного батька, у зв'язку з чим вона не вважає доцільним, щоб він залишався юридично визнаним батьком її сина.
Під час зустрічі психолога Центру з біологічним батьком дитини, ОСОБА_3 повідомив, що після припинення спільного проживання з матір'ю дитини він продовжував підтримувати зв'язок із сином, навідувався до нього приблизно 2-3 рази на місяць, і мати дитини цьому не перешкоджала. За його словами, під час таких візитів він проводив час із сином на дитячому майданчику. Коли ОСОБА_4 виповнилося чотири роки. ОСОБА_3 , висловив бажання забирати сина до себе додому з ночівлею, на той час він створив нову сім'ю. Проте мати дитини, ОСОБА_2 була проти такого формату спілкування. ОСОБА_3 наголошує, що ОСОБА_4 - це його син і він, як батько, сумлінно сплачує аліменти, таким чином піклується про свою дитину.
За результатами проведеної роботи психологом Центру встановлено, що ОСОБА_4 демонструє позитивне емоційне ставлення до матері ОСОБА_2 , її фігура для нього є емоційно значущою. Спостерігається високий рівень прив'язаності, мати сприймається як турботлива та емоційно доступна. Її роль у житті дитини є чітко визначеною та відповідає потребам ОСОБА_4 . Фігура біологічного батька ОСОБА_3 відсутня у дитячих проекціях, що свідчить про емоційну дистанцію та відсутність сталого образу. ОСОБА_4 не демонструє негативних емоцій, але також не виявляє ознак близькості чи прив'язаності. Ймовірною причиною є тривала відсутність контакту з боку біологічного батька.
Згідно із системою електронного документообігу «АСКОД», протягом 2021-2025 років ОСОБА_3 до органу опіки та піклування з заявами щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення способів участі у вихованні та спілкуванні з дитиною не звертався.
Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація - орган опіки та піклування, вважає, що така поведінка батька ОСОБА_3 по відношенню до своєї дитини ОСОБА_4 , 2017 року народження, свідчить про невиконання ним батьківських обов'язків, передбачених частиною 2 статті 150 Сімейного кодексу України щодо піклування про стан здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та, відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України, і є підставою для позбавлення батька батьківських прав відносно його дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_10 пояснили, що є тіткою та батьком позивача відповідно, а тому знають, що відповідач ОСОБА_3 з сином тривай час не спілкується, не провідує його, вихованням не займається, не цікавиться його успіхами, незважаючи на те, що позивач перешкод у цьому йому не чинить.
Застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27вересня 1991 року (далі Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
В силу статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з ч. 2, 3, 5 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають, зокрема, один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування; медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення батьківських прав свідчить про його інтерес до дитини.
Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі N 522/10703/18 (провадження N 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі N 760/468/18 (провадження N 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі N 638/16622/17 (провадження N 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі N 522/21914/14 (провадження N 61-8179св19).
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Із положень статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» слідує, що суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Мотиви та висновки суду
Заслухавши представника позивача, дослідивши письмові докази, допитавши свідків, суд дійшов висновку у задоволенні позову відмовити з огляду на таке.
Судом встановлено, що сторони є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу син залишився проживати з позивачем ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 проживає окремо.
Самі лише доводи позивача про те, що відповідач не піклується про свого сина, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не можуть бути достатніми підставами для позбавлення його батьківських прав. У матеріалах справи відсутні переконливі докази винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітнього сина, тобто, відсутні докази, що відповідач свідомо, систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Дійсно, після розірвання шлюбу свої батьківські обов'язки відповідач поклав на матір ОСОБА_2 , яка дбає про розвиток дитини, здоров'я, навчання та благополуччя вцілому.
Водночас ОСОБА_3 не виявляє негативної поведінки та не вчиняє протиправних дій щодо сина, щомісяця сплачує аліменти на користь позивача на його утримання в сумі 3000 грн, заборгованості зі сплати аліментів не має.
В той же час, відповідач ОСОБА_3 заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , про що зазначив органу опіки та піклування у письмових поясненнях, вважає, що позовні вимоги щодо позбавлення його батьківських прав є необґрунтованими, оскільки аліменти на утримання сина сплачує регулярно та в повному обсязі, без затримок. Останній раз бачився з сином у 2022 році. Після цього спілкування з дитиною ускладнилось, оскільки матір дитини неодноразово відмовляла у наданні дозволу на спілкування з сином без її присутності. Більше того, матір неодноразово зверталася до нього з проханням написати офіційну відмову від сина, а також надати дозвіл на зміну прізвища, що на його думку є тиском і намаганням позбавити зв'язку з дитиною. Він не має можливості постійно бути поряд з дитиною, оскільки проживає в іншому місті. Водночас він є батьком ОСОБА_11 , 2024 року народження, від іншого шлюбу, яка перебуває на його утриманні. Його матеріальна ситуація є складною, однак він прагне виконувати свої батьківські обов'язки перед обома дітьми - як морально та і матеріально. ОСОБА_3 наголошує, що ОСОБА_4 - це його син і він, як батько, сумлінно сплачує аліменти, таким чином піклується про свою дитину.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька, так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23).
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно з частинами першою та другою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 провадження № 61-16965св23, що з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у питанні позбавлення своїх батьків чи одного із них батьківських прав. Враховуючи змагальність процесу, вік дитини її думка судом не з'ясовувалась.
У постанові від 26.04.2023 року по справі № 520/17217/13-ц Верховний Суд вказав, що за положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок має рекомендаційний характер. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Суд не бере до уваги висновок органу опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки вказаний висновок суперечить інтересам дитини на можливість збереження сімейних зв'язків з батьком, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_3 своїми обов'язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав. Суд вважає, що у цій справі державні органи не розглядали інші менш радикальні заходи, передбачені законодавством (соціальний супровід, попередження про недопущення неналежного ставлення до виконання батьківських обов'язків тощо), а надали висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Врахувавши конкретні обставини справи, «як найкращі інтереси дитини», суд дійшов висновку про недоцільність застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав. На переконання суду позбавлення батьківських прав батька не призведе до безумовного покращення життя малолітньої дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Зважаючи, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом, необхідність застосування якого позивач не довела, а тому суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Розподіл судових витрат
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, судові витрати слід залишити за позивачем.
На підставі ст.ст. 150, 164 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 280-284, 289ЦПК України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , поклавши на орган опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований по АДРЕСА_2 , проживає по АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, адреса місцезнаходження: проспект Голосіївський, 42, м. Київ Київської області, код ЄДРПОУ 37308812.
Суддя: Світлана КОЗАЧУК