Справа № 308/20151/24
(заочне)
20 жовтня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - Бенца К.К.
при секретарі - Майор Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» в особі представника Тараненко А.І. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» в особі представника Тараненко А.І. звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що 16.03.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір №118387212 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Зокрема, Відповідач за допомогою мережі Інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства www.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід'ємною частиною кредитного договору, після чого добровільно без примусу чи тиску Відповідач заявив про бажання отримання коштів, подавши відповідну Заявку, в якій вказав свої персональні дані. Відповідач підписала Кредитний договір одноразовим ідентифікатором.
Відповідач ініціював укладення Кредитного договору, оформивши Заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши Кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт Первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету Кредитний договір між Відповідачем та Первісним кредитором не був би укладений.
Відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV574КЕ. Зокрема, 16.03.2021 о 12:28:20 год. Відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору.
Відразу після вчинених дій Відповідача, 16.03.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 8750,00 грн. на його банківську карту № НОМЕР_1 що, в свою чергу, свідчить доказом того, що Відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Згідно умов Кредитного договору, Первісний кредитор виконав свій обов'язок та перерахував Відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі: 8750 грн. 16.03.2021 на банківську карту № 5168-75XX-XXXX-9589 , яку Відповідач вказав у Заявці при укладенні Кредитного договору.
Первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі, що підтверджується Платіжним дорученням.
Позивач зазначає, що 28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року (Додаток №10).
28.11.2019 ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020(Додаток №11). При цьому інші умови договору залишилися без змін.
31.12.2020 між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року( Додаток №12). В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01.
31.12.2021 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року (Додаток №13). При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року (Додаток №14). При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року (Додаток №15).
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №139 від 22.06.2021 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповідача на загальну суму 17 740,36 грн. (Додаток №16)
Таким чином, договір № 28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме 28.11.2018 - 31.12.2024.
Відповідно, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило дійсне право вимоги до ТОВ «Таліон Плюс», оскільки з урахуванням визначених строків дії цього договору, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії.
Тобто, право вимоги за кредитним № 118387212 від 16.03.2021 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» - 22.06.2021, відповідно до підписання Сторонами реєстру прав вимоги № 139.
Підписанням Реєстру прав вимоги Сторони засвідчують передачу Права вимоги до Боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги.
Зокрема, на підтвердження переходу права вимоги Позивачем долучено довідку видану ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», що підтверджує перехід права вимоги за кредитним договором № 118387212 від 16.03.2021 до ТОВ «Таліон Плюс» (Додаток №33).
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року (Додаток №17).
В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03.08.2021 (Додаток №18) та №3 від 30.12.2022 (Додаток №19) - якими продовжено строк дії Договору факторингу до 30.12.2024 включно, всі інші умови залишились без змін.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 10 від 31.07.2023 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 28475,32 грн. (Додаток № 20).
28.10.2024 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Позивач уклали Договір факторингу № 28/10/24/У відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором (Додаток № 21).
Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 28/10/24/У від 28.10.2024 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 28475,32 грн., (Додаток № 22). Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 28/10/24/У від 28.10.2024(Додаток №23).
Позивач зазначає, що загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором №118387212 від 16.03.2021, становить - 28475,32 грн., яка складається з наступного: 8749,50 грн. - заборгованість по кредиту; 19725,82 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом. Дана сума підтверджується випискою з особового рахунку на період 28.10.2024- 14.11.2024(Додаток №26).
Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання за кредитним договором. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», ні на рахунки попереднього кредитора.
За таких обставин позивач змушений звернутися до суду за захистом порушених прав.
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем по кредитному договору №118387212 від 16.03.2021 року у розмірі 28475,32 грн., яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_1 , а також витрати на правничу допомогу.
Виклад позицій сторін по справі:
У судове засідання представник позивача не зявився. В пункті 3 резолютивної частини позовної заяви просить суд розгляд даної позовної заяви здійснювати за відсутністю представника позивача, і у випадку неявки в судове засідання відповідача, у визначені судом дату та час, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідач ОСОБА_1 , у судове засідання повторно не з'явилася, хоча про час та місце розгляду справи неодноразово була повідомлена у встановленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання у відповідності до ч.ч.6,7 ст. 128 ЦПК України, відзив до суду не надходив.
Відповідач ОСОБА_1 , про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку, що стверджується рекомендованими повідомленнями, які повернулися на адресу суду з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою» за №0610218716493, №0610273575661 та №0610218525868 та з відміткою «вручено» за №0610248449708, №0610282662690 та №0610256712116.
Копію ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 25.12.2024 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі надіслано учасникам справи.
Окрім того слід зазначити, що інформація про дату і час розгляду справи наявна на сайті Судова влада.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільно- процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином повторно не з'явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони позивача, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
25.12.2024 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Фактичні обставини справи встановлені судом:
Судом встановлено, що 16.03.2021 ОСОБА_1 , подала заявку на отримання грошових коштів в кредит від 16.03.2021 року, в результаті чого Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , уклали договір №118387212, згідно з п.п. 1.1, 1.2 якого, кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит на суму 8750,00 грн. строком на 30 днів.
У заявці про отримання грошових коштів в кредит від 16.03.2021 року міститься інформація про особисті дані позичальника, про розмір бажаного кредиту, який становить 8750,00 грн та номер карти позичальника № 5168-75XX-XXXX-9589 .
Відповідно до п. 1.1. договору, Кредитодавець зобов'язується надати Позичальникові Кредит у на суму 87500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Відповідно до п. 1.3. договору, Сторони погодили, що встановлений в пункті 1.2 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена.
Відповідно до п.п. 1.4 договору, Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється в розмірі 605,90 (шістсот п'ять цілих дев'яносто сотих) відсотків річних, що становить 1,66 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним.
Відповідно до п.п. 1.7.2 договору з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати кредитодавцю процент з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 відсотків в день від суми Кредиту за час користування ним.
Відповідно до п. 4.1 договору невід'ємною частиною цього Договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua.
Відповідно до п. 4.4 договору Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Кредитодавцем в якості підпису Позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Як вбачається з договору №118387212 від 16.03.2021 року , ОСОБА_1 отримала кошти від ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" на умовах строковості, зворотності, забезпеченості, платності.
Як вбачається з довідки щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», ОСОБА_1 підписала договір 16.03.2021 року одноразовим ідентифікатором MNV574КЕ.
Відповідно до платіжного доручення №425545dd-cff5-4598-98de-b919979ccac2 від 16.03.2021, Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» переказало Решетар Р.А. на картку № 5168-75XX-XXXX-9589 грошові кошти у розмірі 8750,00 грн. Призначення платежу - переказ коштів згідно договору №118387212 від 16.03.2021, ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer.
Згідно довідки ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» №09_1/2024 встановлено, що 16.03.2021 на картку № 5168-75XX-XXXX-9589 було перераховано 8750,00 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором №118387212 від 16.03.2021 року сума заборгованості становить 17539,12 грн, з яких: 8749,50 грн. - тіло кредиту, 8990,86 грн. - проценти.
28 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, згідно з п.п. 2.1 якого, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно з реєстром прав вимоги № 139 від 22.06.2021, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №118387212 від 16.03.2021. Розмір заборгованості становить 17740,36 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором №118387212 від 16.03.2021 року сума заборгованості станом на 15.08.2021 року становить 28475,32 грн, з яких: 8749,50 грн. - тіло кредиту, 19725,82 грн. - проценти.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №05/0820-01, згідно з п.п. 2.1 якого, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно з реєстром прав вимоги № 10 від 31.07.2023, ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №118387212 від 16.03.2021. Розмір заборгованості становить 28475,32 грн.
28 жовтня 2024 року ТОВ «Юніт Капітал» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу №28/10/24-У, згідно з п.п. 1.1 якого, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне у майбутньому до третіх осіб боржників.
Як вбачається з реєстру боржників до договору факторингу №28/10/24-У від 28.10.2024, ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «Юніт Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №118387212 від 16.03.2021. Розмір заборгованості становить 28475,32 грн.
Нормативно-правове обґрунтування:
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII(надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано законами України «Про електронну комерцію» та ЗУ "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
Статтею 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" передбачено, що електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис.
Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
У статті 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , уклала вищезазначений договір, за умовами якого отримала грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок.
Вказаний договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільний телефону відповідача.
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вищевказаний договір: договір №118387212 від 16.03.2021 року прирівнюється до укладеного у письмовій формі.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем ОСОБА_1 було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису самого відповідача ОСОБА_1 , відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільний телефону відповідача.
У підписаному договорі відповідач ОСОБА_1 визнала, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях.
Після підписання договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у кредитодавця виникло зобов'язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов'язання оплачувати послуги кредитодавця, що виникають в результаті грошових коштів.
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Статтею 512 ЦК України визначені загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні, відповідно якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
За договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Вищевказані правові висновки щодо кваліфікуючих ознак договору факторингу зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 31.10.2018 у справі № 465/646/11, від 11.10.2019 у справі № 910/13731/17 та від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц.
28 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, згідно з п.п. 2.1 якого, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно з реєстром прав вимоги № 139 від 22.06.2021, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №118387212 від 16.03.2021. Розмір заборгованості становить 17740,36 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором №118387212 від 16.03.2021 року сума заборгованості сттаном на 15.08.2021 року становить 28475,32 грн, з яких: 8749,50 грн. - тіло кредиту, 19725,82 грн. - проценти.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №05/0820-01, згідно з п.п. 2.1 якого, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно з реєстром прав вимоги № 10 від 31.07.2023, ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №118387212 від 16.03.2021. Розмір заборгованості становить 28475,32 грн.
28 жовтня 2024 року ТОВ «Юніт Капітал» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу №28/10/24-У, згідно з п.п. 1.1 якого, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне у майбутньому до третіх осіб боржників.
Як вбачається з реєстру боржників до договору факторингу №28/10/24-У від 28.10.2024, ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «Юніт Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №118387212 від 16.03.2021. Розмір заборгованості становить 28475,32 грн.
Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Так, ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За правилами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Таким чином, питання визначення процентної ставки за кредитним договором вирішується виключно сторонами у договорі.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У ч. 1 та ч. 2 ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).
Таким чином, кредитний договір укладається в письмовій формі, в якому сторонами погоджується розмір кредиту, розмір відсоткової ставки, порядок застосування неустойки за порушення грошового зобов'язання, порядок погашення заборгованості та інші умови.
Отже, підписанням Договору відповідач підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що обізнана у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20.
На підтвердження своїх вимог позивачем надано Договір №118387212 від 16.03.2021 року, договори факторингу, розрахунки заборгованості та Паспорт споживчого кредиту, які містять інформацію про їх підписання електронним цифровим підписом обома сторонами договору.
Наведене у свою чергу свідчить про належне укладення договору про надання споживчого кредиту , в тому числі погодження Договору про надання коштів у позику, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.
Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України "Про електронну комерцію", містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.
Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована.
У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору №118387212 від 16.03.2021 року року. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеномустаттею 204 ЦК України.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у цивільній справі № 342/180/17 зроблено висновок про те, що оскільки фактично отримані та використані Позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, Банк має право вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої ним суми кредитних коштів.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №118387212 від 16.03.2021відповідач допустила загальний залишок заборгованості за наданим кредитом в розмірі 28 475,32 грн., яка складається із: 8749,50 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 19725,82 грн. - сума заборгованості за відсотками.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази підтверджують укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» правонаступником якого є позивач та відповідачем - ОСОБА_1 договору в електронній формі, отримання відповідачем позичених грошових коштів та їх неповернення позивачу, тобто невиконання відповідачем умов, укладеного договору позики в електронній формі.
Будь-яких доказів щодо неотримання ОСОБА_1 коштів від позивача, не проведення нею операцій по спірному картковому рахунку, а також доказів щодо спростування даної заборгованості - матеріали справи не містять.
Таким чином, укладаючи Договір від 16.03.2021 року сторони погодили надання кредитних коштів та нарахування процентів за користування коштами.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 розуміла умови укладеного нею договору про надання коштів у позику, надання йому у користування грошових коштів та нарахування процентів за користування коштами, що зобов'язувало останню належним чином виконувати обов'язки, щодо виконання умов договору про надання коштів у позику та повернення грошових коштів.
Враховуючи те, що послуги банку надаються дистанційно в режимі реального часу, а Договір про наданя коштів у позику та Паспорт споживчого кредиту, які включають тарифи були надані відповідачу в електронному форматі, тому суд прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_1 була ознайомлена саме з правилами, які діяли на час підписання договору та відповідно до статтею 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов'язання.
Факт перерахування грошових коштів підтверджено довідкою ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» №09_1/2024 згідно якої 16.03.2021 на картку № НОМЕР_1 було перераховано 8750,00 грн. та платіжним дорученням №425545dd-cff5-4598-98de-b919979ccac2 від 16.03.2021, згідно якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» переказало Решетар Р.А. на картку № 5168-75XX-XXXX-9589 грошові кошти у розмірі 8750,00 грн.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачкою отримано кредитні кошти за договором №118387212 від 16.03.2021 у сумі 8750,00 грн, однак вона належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання та не повернула кредитні кошти у передбачений договором строк.
При укладенні кредитного договору відповідач сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку. Саме на вказаний ним номер телефону позивачем було направлено одноразовий ідентифікатор, яким відповідач скористався, ввівши у відповідне поле на сайті товариства, тим самим підписавши договір.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач вчинив ряд дій, спрямованих на укладення кредитного договору, і підписала 16.03.2021 договір №118387212 електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV574КЕ. В свою чергу позикодавцем було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідача.
Судом прийнято до уваги, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт фінансової установи за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між кредитодавцем та відповідачем не був би укладений. Відповідно, укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Отже, судом встановлено, що кредитний договір №118387212 від 16.03.2021 укладено між фінансовою установою та відповідачем в електронній формі, при укладенні якого його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази підтверджують укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» правонаступником якого є позивач та відповідачем - ОСОБА_1 договору №118387212 в електронній формі, отримання відповідачем позичених грошових коштів та їх неповернення позивачу, тобто невиконання відповідачем умов, укладеного договору в електронній формі.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 8749,50 грн.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом, суд виходить з наступного.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За правилами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Таким чином, питання визначення процентної ставки за кредитним договором вирішується виключно сторонами у договорі.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У ч. 1 та ч. 2 ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).
Таким чином, кредитний договір укладається в письмовій формі, в якому сторонами погоджується розмір кредиту, розмір відсоткової ставки, порядок застосування неустойки за порушення грошового зобов'язання, порядок погашення заборгованості та інші умови.
Отже, підписанням Договору відповідач підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що обізнана у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Відповідна п равова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору №118387212 ).
Згідно виписки з особового рахунка за кредитним договором №118387212 відповідач допустила загальний залишок заборгованості за наданим кредитом в розмірі 28475,32 грн, з яких: 8749,50 грн. - тіло кредиту, 19725,82 грн. - проценти.
У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 висловила таку правову позицію: «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.»
На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, суд враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
У матеріалах справи відсутні докази продовження строку договору (дисконтного періоду) шляхом здійснення ОСОБА_1 протягом дисконтного періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця встановлено функцію продовження строку дисконтного періоду.
Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором №118387212 від 16.03.2021 року був погоджений сторонами та становив 30 днів, тобто до 16 квітня 2021 року.
Враховуючи погоджені сторонами кредитного договору умови кредитування, суд зазначає, що строк кредиту складає 30 днів, який міг бути продовжений позичальником за умови оплати всіх фактично нарахованих процентів та активування функції продовження строку дисконтного періоду. Згідно із наданим розрахунком заборгованості по кредиту ОСОБА_1 не здійснила протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, а здійснила оплату процентів за межами строку дисконтного періоду, тобто позичальником не вчинено дій щодо продовження строку кредитування.
Відповідно до п. 1.3. договору, Сторони погодили, що встановлений в пункті 1.2 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена.
Отже, представником позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження продовження строку кредитування відповідно до умов кредитного договору, а тому відсутні підстави для нарахування відсотків поза межами строку кредитування.
За таких обставин з відповідача на користь позивача слід стягнути проценти за строк користування кредитом за 30 днів .
Отже, розмір процентів відповідно до умов договору, який підлягає стягненню з відповідачки, становить 4357.50 грн за період з 16 березня 2021 року по 16 квітня 2021 року, виходячи з розрахунку: 8750 ,00 грн (тіло кредиту) х 1, 66 % (відсоткова ставка) х 30 днів (строк кредиту).
Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам Цивільного кодексу України.
Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що кредит надається строком на 30 днів до 16 квітня 2021 року (строк кредитування).
Отже, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Отже, враховуючи узгоджені сторонами строки кредитування, а також відсутність належних та допустимих доказів щодо пролонгації строку дії кредитного договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами підлягають частковому задоволенню в межах строку дії кредитного договору в розмірі 4357.50 грн грн.
Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Відсутність позову про оспорення кредитного договору чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що за договором №118387212 від 16.03.2021 з відповідачки підлягає стягненню 13 107, 00 грн, а саме, 8 749, 50 грн заборгованість за тілом кредиту, та 4357.50 грн нараховані проценти.
Водночас, сторони даного правочину погодили в п. 1.7.2 і п. 4.3 нарахування процентів за користування грошовими коштами після закінчення дисконтного періоду, строку дії договору чи його дострокового розірвання.
Тобто у договорі сторони чітко та недвозначно визначили, що поза межами строку кредитування позичальником сплачуються проценти, які при цьому не є процентами за «користування кредитом», а є відповідальністю за порушення зобов'язання, та погодили їх розмір - 839, 50 % річних.
Наведене вище вказує на тлумачення нарахованих процентів поза межами строку кредитування - за період з 17.04.2021 до 15.08.2021, як міри відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України.
Враховуючи неповернення відповідачем 16.04.2021 кредитних коштів, кредитодавець мав право нарахувати проценти за неправомірне користування кредитними коштами, тобто поза межами строку кредитування, тим самим застосувавши цивільно-правову відповідальність відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Однак, звертаючись до суду із даним позовом позивач вимоги про стягнення відсотків за вищевказаним кредитним договором відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України не заявляв. Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач просив стягнути суд, зокрема, заборгованість по відсотках саме за користування кредитом, а не будь-які інші. Водночас, суд розглядає справу виключно в межах заявлених особою вимог (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як ст. 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як вбачається з умов кредитного договору №118387212 від 16.03.2021 року , кредитодавець має право нараховувати проценти після закінчення дисконтного періоду, визначеного як строк кредитування, із чого слідує, що фактично кредитодавець продовжує строк кредитування на власний розсуд, при цьому що умовами договору чітко визначено строк кредитування , який у цій справі був єдиним - 30 днів (до 16.04.2021) і пролонгація строку кредитування можлива виключно за умови вчинення позичальником дій чітко визначених п. 1.3 цього договору.
Як вже зазначав суд вище, судом не встановлено продовження строку кредитування (дисконтного періоду) чітко визначеного його умовами .
Суд зауважує, що потрібно розрізняти поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання».
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що за договором №118387212 від 16.03.2021 з відповідачки підлягає стягненню 13 107, 00 грн. а саме, 8 749, 50 грн заборгованість за тілом кредиту, та 4357.50 грн нараховані проценти.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що відповідачем не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованості згідно договору №118387212 від 16.03.2021 року підлягають до часткового задоволення з підстав та мотивів викладених вище.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процессуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргу ментів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо розподілу судових витрат
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.141ЦПК України, у разі часткового задоволення позову, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір в розмірі 2422,40 (за подання позовної заяви).
Предметом позову є стягнення з відповідача суми заборгованості , яка у загальному розмірі складає 28475,32 грн.
Разом з тим, суд дійшов висновку про обґрунтованість стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 13107,00 грн.
За таких обставин, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 1115,01 грн.(2422,40 грн.*13107/28475,32).
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що із ОСОБА_1 підлягає стягненню сума заборгованості в розмірі 13107,00 грн., а також сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1115,01 грн., пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу
Положеннямистатті 59Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зістаттею 15ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленомузаконом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).
Згідно з ч. 8 ст.141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. ч. 1, 3ст. 133 Цивільного процесуальногокодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаннях з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною 3 статті 137ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.
Відповідно до частин 4 та 5 статті 137ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141ЦПК України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1статті 1Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність'договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Статтею 29 Закону України«Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/ WestAllianceLimited» проти України'заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розміробґрунтованим
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 2 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 3 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, відповідно до статті 11ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК Україниу разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку,недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконанняробіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 6 грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.
Окрім цього, у постанові від 07.09.2023 року у справі за № 202/8301/21 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду зазначає, що обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому закономпорядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо). Вищезазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду (справи №821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, № 199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц) та в постанові Великої Палати Верховного Суду (справа № 826/1216/16).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова КЦС ВС від 23 червня 2022 у справі 607/4341/20).
При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Повертаючись до матеріалів справи, яка розглядається, суд зазначає про те, що відповідно до укладеного договору про надання правничої допомоги №30132024-02 від 30.10.2024 року адвокатське бюро «Тараненко та партнери» надає позивачу правову допомогу в обсязі та на умовах, визначених договором.
Подаючи заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача Тараненко А.І. зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс в зв'язку з розглядом справи становить 6 000,00 грн., що складається з витрат на професійну правничу (правову) допомогу.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представник позивача Тараненко А.І. надав копію договору про надання правничої допомоги №30132024-02 від 30.10.2024 року, укладеного між адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та позивачем; протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №30132024-02 від 30.10.2024 року, додаткову угоду №5 від 30.10.2024 року до договору про надання правничої допомоги №30132024-02 від 30.10.2024 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 30.10.2024 року на суму 6000,00 грн.
Отже матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» послуг Адвокатського об'єднання «Тараненко та партнери» з надання правової допомоги в суді першої інстанції.
Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що дана справа для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує зібрання великого обсягу доказів, залучення до участі у справі інших учасників.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Слід зазначити, що звернення до суду з позовами про стягнення боргу за кредитним договором носить масовий характер, справа, що розглядається, не є складною, в справі - невелика кількість письмових доказів (справа в одному томі), представник позивача не брав участі в судовому засіданні при розгляді справи, суд вважає заявлений розмір витрат сторони позивача неспівмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами). З цих підстав суд вважає, що послуги адвокатів за даною категорією справ є стандартними послугами і тому не потребують великих професійних затрат та часу. Витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. за даною справою є неспівмірними із складністю справи та виконаних адвокатами робіт.
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно до положень частин 4, 5статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Судове засідання було призначено на 20.10.2025 року, дата складання повного судового рішення у зв'язку з перебуванням судді у нарадчій кімнаті по іншій справі - 20.10.2025 року, а відтак датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення -20.10.2025 року.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612, 623, 624, 628, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 13, 14, 82, 206,223, 259, 263-265, 268, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» в особі представника Тараненко А.І. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково .
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (місце знаходження: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літера А, офіс 10, код ЄДРПОУ 43541163) суму заборгованості за Договором №118387212 від 16.03.2021 року у розмірі 13 107,00 грн., в тому числі: 8749,50 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 4357 ,50 грн. - сума заборгованості за відсотками.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (місце знаходження: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літера А, офіс 10, код ЄДРПОУ 43541163) сплачений судовий збір в сумі 1115,01 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (місце знаходження: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літера А, офіс 10, код ЄДРПОУ 43541163) понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (місце знаходження: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літера А, офіс 10, код ЄДРПОУ 43541163);
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Дата складання повного тексту судового рішення 20.10.2025 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца