Номер провадження: 11-сс/813/1775/25
Справа № 946/6557/25 1-кс/946/1729/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
09 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
представника користувача майна ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника власника майна ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_9 , та представника користувача майна ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_10 , на ухвалу слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 серпня 2025 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025162150001147, внесеного до ЄРДР 20 серпня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 305 КК України,-
установив:
Зміст оскарженого судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою було задоволено клопотання слідчого відділення № 2 СВ Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_11 , яке погоджене з прокурором Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_12 , та накладено арешт на тимчасово вилучене майно у ході проведення огляду 20 серпня 2025 року, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- пристрій зеленого кольору, в якому знаходиться речовина рослинного походження, який був запакований в спеціальний сейф-пакет НПУ № KIV2115046 та експрес тест, який був запакований до спеціального сейф-пакету НПУ № KIV2115031;
- транспортний засіб марки «Lexus» GX 460, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на наявність правових підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, оскільки існує необхідність в забезпечення збереження речових доказів.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді, представник користувача майна ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_10 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість в частині накладення арешту на транспортний засіб. Апелянт вказує, що слідчий суддя задовольнив клопотання слідчого, не зазначивши в ухвалі суду які ризики, передбачені абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, були встановлені судом та з якою метою було накладено арешт на транспортний засіб. Крім того, у цьому кримінально провадженні жодній особі не повідомлено про підозру
На підставі наведеного, просить ухвалу слідчого судді скасувати в частині накладення арешту на транспортний засіб марки «Lexus» GX 460, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та постановити нову ухвалу у цій частині, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
Уважаючи рішення слідчого судді в частині накладення арешту на транспортний засіб необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, представник власника майна ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_9 , подав апеляційну скаргу, вимоги якої обґрунтовує наступним:
- слідчим суддею не взято до уваги що досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється не уповноваженими на те особами (органами), що є істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими. Зокрема, відповідно до положень ч.2 ст.216 КПК України, досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ст.305 КК України, здійснюють виключно слідчі органи безпеки, а не органів національної поліції;
- слідчий суддя не звернув уваги, клопотання про арешт майна не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, як наслідок слідчий суддя не виконав приписів ч. 3 ст. 172 КПК України, щодо повернення клопотання прокурору з встановленням строку в 72 години для усунення недоліків;
-слідчий суддя розглянув клопотання без виклику власника майна - ОСОБА_9 .
На підставі наведеного,просить ухвалу слідчого судді скасувати в частині накладення арешту на транспортний засіб марки «Lexus» GX 460, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та постановити нову ухвалу в цій частині, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
Позиції учасників судового розгляду.
Представник користувача майна ОСОБА_7 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив їх задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Інші учасники кримінального провадження, повідомлені належним чином, з клопотанням про відкладання справи не зверталися.
Мотиви апеляційного суду.
Приписами ч. 1 ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності.
За вимогами ст.16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
У судовому засіданні встановлено, що в провадженні відділення № 2 СВ Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області перебували матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025162150001147 від 20 серпня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 305 КК України.
Згідно клопотання про арешт майна, 20.08.2025 до ЧЧ відділення поліції № 2 Ізмаїльського РВП надійшло повідомлення про те, що у громадянина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїжджаючого з території України в напрямку м. Албена, Республіка Болгарія, через пропускний пункт Орлівка-Ісакча, в салоні легкового автомобіля марки «Lexus» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був безпосередньо під керуванням ОСОБА_10 , було виявлено предмет продовгуватої форми, в якому знаходилась речовина рослинного походження сіро-зеленого кольору, приблизною вагою 1,99 грам, яка згідно експерт-тесту, являється наркотичним засобом.
Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема, правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Норма-дефініція речових доказів (стаття 98 КПК) щодо критеріїв (умов) визнання матеріальних об'єктів речовими доказами (були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин) з одного боку дійсно, сформульована в категоричній формі, і вказані умови мають бути дотримані для визнання тих, чи інших речей речовими доказами. У той же час слід зважати на стадію кримінального провадження. Так, на стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з'ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов'язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.
Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє прийти до висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо. Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (статті 157, 163, частина 5 статті 234, 260 та інші статті КПК), так і слідчими, прокурорами (статті 134, 271, 276 КПК та інші).
З огляду на положення частини 3 статті 170 КПК арешт майна на підставі пункту 1 частини 2 статті 170 КПК (тобто з метою забезпечення збереження речових доказів) передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав» вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК.
Стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують певну річ з кримінальним правопорушенням (демонструють можливу приналежність до його вчинення в якості знаряддя або матеріального об'єкту, що містить певне відображення або інформацію про злочин), тобто наділяють її саму можливістю виконувати функцію доказу у кримінальному провадженні, і вони є достатніми, щоб виправдати її тимчасове обтяження у вигляді арешту для можливого використання в процесі доказування стороною обвинувачення у подальшому.
Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснюється за ознаками ч. 1 ст. 305 КК України, якою передбачена відповідальність за контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів, тобто їх переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю.
Повертаючись до обставин справи, апеляційний суд констатує, що з огляду на долучені до клопотання матеріали, у яких зафіксовано виявлення та вилучення з салону легкового автомобіля марки «Lexus», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебував на пропускному пункті Орлівка-Ісакча, ймовірно наркотичної речовини, що у своїй сукупності та взаємозв'язку відповідають стандарту «достатніх підстав (доказів)», та дають підстави для підозри, що вказаний транспортний засіб є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч.1 ст. 305 КК України.
З огляду на зазначене, посилання апелянтів на те, що жодній особі наразі не повідомлено про підозру в рамках вказаного кримінального провадження, не має ніякого правового значення при вирішенні питання щодо арешту майна з метою збереження речового доказу, оскільки уданому випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження, а обставини кримінального провадження вимагають вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Апеляційний суд акцентує увагу, що обраний судом захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, обумовлений метою проведення досудового розслідування, його межі у часі окреслені строками, які в свою чергу чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України.
Разом з цим, у подальшому власник майна має право звернутися із клопотанням про скасування цього арешту і вилучене майно йому буде повернуто згідно положень ст. 174 КПК України.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна апелянтом не надано та апеляційним судом не встановлено.
Щодо тверджень представника власника майна ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_9 , про те, що досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснюється неуповноваженими на те особами (органам), оскільки досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ст.305 КК України, здійснюють виключно слідчі органи безпеки, колегія суддів зазначає наступне.
Дійсно, ч.2 ст. 216 КПК України передбачає, що слідчі органи безпеки здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, зокрема, за ст. 305 КК України.
В той же час, стаття 214 КПК України не містить вимоги про дотримання при внесенні відомостей до ЄРДР правил підслідності і вказівки на можливість не вносити відомості, якщо кримінальне правопорушення не підслідне органу. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду Касаційного кримінального суду від 23 листопада 2021 року у справі №332/1189/18.
У свою чергу, апеляційний суд звертає увагу, що постановою від 03 вересня 2025 року змінено орган досудового розслідування вказаного кримінального провадження з СВ № 2 СВ Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області на Управління СБ України в Одеській області.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідно до ст. 170 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, оцінивши в сукупності всі обставини кримінального провадження, є правові підстави для арешту майна, тому підстав для скасування ухвали слідчого судді, колегія суддів не вбачає.
Приписами п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись ст.ст. 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційні скарги представника власника майна ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_9 , та представника користувача майна ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_10 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 серпня 2025 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025162150001147, внесеного до ЄРДР 20 серпня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 305 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3