20.10.25
22-ц/812/1523/25
20 жовтня 2025 року м. Миколаїв
справа №490/7902/16-ц
провадження №22-ц/812/1520/25
№22-ц/812/1523/25
№22-ц/812/1534/25
№22-ц/812/1733/25
№22-ц/812/1899/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Локтіонової О. В.,
суддів - Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,
із секретарями судового засідання - Коростієнко Н. С., Шурмою Є. М.,
за участі:
представника позивача - Шевченка А. О.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_11,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 червня 2025 року, ухвалене під головуванням суді Гуденко О. А. у приміщенні суду у м.Миколаєві, за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Назарова Оксана Сергіївна, ОСОБА_4 , про визнання правочинів недійсними,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк» або Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Назарова О. С., ОСОБА_4 про встановлення нікчемності правочинів, вчинених щодо об'єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
договору дарування нежитлових приміщень №1010 від 14 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О. С.;
договору дарування нежитлових приміщень №1011 від 14 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О. С.;
договору іпотеки №1017 від 14 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О. С.;
договору іпотеки №1021 від 14 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О. С.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 31 серпня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №80МФ/2006, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 250 000 дол. США.
Цього ж дня з метою забезпечення виконання ним зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між позивачем та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним Р. В. та зареєстрований в реєстрі за №4664.
Відповідно до п.7 договору іпотеки предметом іпотеки виступали нежитлові приміщення промислового магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », які знаходилися в АДРЕСА_2 , загальною площею 106,3 кв.м (приміщення 17-1, 99-1', 99-1, 99-2, 99-3, 99-4, 99-5, 99-6).
На момент укладення договору іпотеки право власності ОСОБА_1 на вказані приміщення підтверджувалося свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 29.07.2004 року, виданим Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 22.05.2013 у справі №784/1718/13 були задоволенні позовні вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання іпотекодержателю (банку) права продажу предмету іпотеки будь-якій особі-покупцеві, з отриманням банком витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Однак, під час здійснення заходів, спрямованих на виконання зазначеного судового рішення, позивачу стало відомо, що рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28.09.2012 року №1015 нежитловим приміщенням, розташованим по АДРЕСА_3 (предмет іпотеки) та по АДРЕСА_4 була надана адреса: АДРЕСА_1 .
Предмет іпотеки - нежитлові приміщення промислового магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », які знаходяться в АДРЕСА_2 загальною площею 106,3 кв.м (приміщення 17-1, 99-1', 99-1, 99-2, 99-3, 99-4, 99-5, 99-6) фактично не був знищений та продовжує існувати. Нежитлові приміщення, розташовані по АДРЕСА_4 , загальною площею 510,60 кв.м, які були об'єднані із приміщенням по АДРЕСА_2 із наданням нової спільної адреси, також є предметом іпотеки АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Тобто, до складу об'єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , було включено два предмети іпотеки, які забезпечують виконання зобов'язань боржників перед АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Фактично у даному випадку відбулося не знищення об'єкту нерухомості та створення іншого, а сталася лише зміна адреси одного й того ж об'єкта нерухомості та збільшення його площі. Отже, іпотека АТ КБ «ПриватБанк» залишається дійсною незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про присвоєння приміщенням нової адреси.
Однак, всупереч приписам чинного законодавства та умовам укладеного договору 14 жовтня 2015 року ОСОБА_1 без погодження із позивачем було здійснено відчуження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 предмету іпотеки (із зазначенням його нової адреси), а також передано предмет іпотеки у наступну іпотеку ОСОБА_5 .
З урахуванням вимог ст.215 ЦК України та ст.12 Закону України «Про іпотеку» позивач вважав, що договори дарування та іпотеки від 14 жовтня 2015 року, є нікчемними. Він вказував, що існує необхідність у захисті його прав як іпотекодержателя шляхом встановлення судом нікчемності правочинів, вчинених відносно предмета іпотеки.
У січні 2023 року від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, у якій позивач просив визнати недійсними правочини, які вчинено щодо об'єкта нерухомості площею 106,3 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_2 (в подальшому АДРЕСА_1 , наразі - АДРЕСА_1 ), іпотекодержателем якого є АТ КБ «Приватбанк», а саме:
- договір дарування нежитлових приміщень №1010 від 14 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О. С.;
- договір дарування нежитлових приміщень №1011 від 14 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О. С.;
- договір іпотеки №1017 від 14 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О. С.;
- договір іпотеки №1021 від 14 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О. С.
Обґрунтовуючи зміну предмета позову, позивач посилався на вимоги ст.215 ЦК України та правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц щодо укладання фіктивних правочинів з метою приховання майна від конфіскації чи звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу.
Позивач зазначав, що укладання ОСОБА_1 оспорюваних договорів дарування та подальше укладання договорів іпотеки має на меті уникнення сплати заборгованості за кредитним договором та виконання судового рішення, що набрало законної сили по справі № 784/1718/13 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 20 червня 2025 року АТ КБ «Приватбанк» відмовлено у задоволенні позову.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було обрано неналежний спосіб захисту.
До того ж позов Банку в частині вимог до ОСОБА_3 про визнання недійсними договору дарування приміщень від 14 жовтня 2015 року та договору іпотеки від цієї ж дати, за яким відбувся перехід права власності на зовсім інші нежитлові приміщення, які ніколи не були предметом іпотеки у іпотекодержателя АТ КБ «Приватбанк», не підлягає задоволенню з підстав недоведеності позивачем належними та допустимими доказами порушення відповідачем його прав.
Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги
Не погодившись із рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.
Банк вказував, що у оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вважав, що договори дарування є нікчемними в силу ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку» та ч.2 ст.215 ЦК України, а тому відсутні підстави для визнання їх недійсними. За такого, на думку суду, позивачем було обрано неналежний спосіб захисту.
Банк не згоден з таким висновком суду. Такий спосіб судового захисту передбачений ст.16 ЦК України.
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Фраудаторним договором може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
На думку Банку, як спірні договори дарування, так і спірні договори іпотеки є фраудаторними, оскільки не спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків, а вчинені з метою уникнення відповідальності позичальника ОСОБА_4 , що є порушенням ч.1 та 5 ст.203 ЦК України, що за правилами ст.215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними відповідно до ст.234 ЦК України.
Відповідачами та третьою особою ОСОБА_4 також були подані апеляційні скарги, в яких вони посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просили рішення суду змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення деякі висновки суду.
Відповідач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_4 просили виключити такі висновки суду:
1) «Враховуючи вищевикладене суд вважає за необхідне зазначити, що хоча в розрахунку заборгованості, який наданий Банком в межах розгляду справи №490/7902/16-ц дійсно маються розбіжності як з наданими ОСОБА_4 та ОСОБА_1 квитанціями про сплату заборгованості за вказаним кредитом (не всі платежі враховані Банком), так i з встановленою судовим рішенням у справі №784/1718/13 (провадження №22-ц/784/1622/13) сумою заборгованості - таке не має значення для правильного вирішення справи. Так, розмір заборгованості за кредитним договором, укладеним між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_6 №80 МФ/2006 від 31 серпня 2006 року, в сумі 428 976,17 доларів США, що еквівалентно 3 428 806 грн 53 коп., з яких: 205073,84 дол.США, що еквівалентно 1638539,98 грн заборгованості за кредитом; 146838,40 дол.США, що еквівалентно 1173238,81 грн заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 77063,93 дол.США, що еквівалентно 615740 грн, пені станом на 28 серпня 2012 року - встановлена судом в межах розгляду cправи №784/1718/13 від 22 травня 2013 року, яке набуло законної сили. Доказів сплати кредитної заборгованості після серпня 2012 року відповідачами та третіми особами суду не надано. За такого, суд вважає встановленим, що як на момент звернення стягнення на майно відповідача, так i нас час розгляду даної справи існує заборгованість позичальника перед Банком за кредитним договором № 80 МФ/2006 від 31 серпня 2006 року в сумі 428 976,17 доларів США»;
2) «Заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 19.09.2017 року у справі 522/14332/16 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» штраф за порушення умов договору іпотеки від 31.08. 2006 р. в сумі 385 416 грн та судові витрати. Як вбачається зі змісту вказаного судового рішення, підставою позову, яка заявлена Банком, було те, що відповідно до нотаріально посвідчених договорів дарування №1010 та №1011 від 14.10.2015 р. право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 було передано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного peєстру речових прав на нерухоме майно та Peєcтpy прав власності на нерухоме майно, Державного peєстру Іпотек, Єдиного peєстру забором відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №63241858 від 11.07.2016 р. Згідно з п. 21 договору іпотеки передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п.20.1, 20.4, 20.7, 20.11 цього договору, він сплачує на користь іпотекодержателя штраф у розмірі 30% від вартості предмету іпотеки, яка визначена в п.12 цього договору. Отже, іпотекодателем ОСОБА_1 було порушено обов'язок встановлений п. 20.7 договору іпотеки щодо письмового погодження із іпотекодержателем відчуження предмету іпотеки, тому нарахована неустойка у вигляді штрафу в розмірі 385 416 грн»;
3) «Так, нежитлові приміщення літ.А-4 приміщення 17-1 загальною площею 53,6 кв.м, підвал літ. Апд приміщення 99-1, 99-2, 99-3, 99-4, 99-5, 99-6 загальною площею 106,3 кв.м, та інші нежитлові приміщення, всього загальною площею 266,4 кв.м, що складає 495/1000 часток у праві власності на нежитлові приміщення загальною площею 646,5 кв.м по АДРЕСА_1 утворилися внаслідок реконструкції нежитлових приміщень по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 та належали на праві власності ОСОБА_1 i яким надана нова адреса: АДРЕСА_1 . А отже, цей об'єкт нерухомості не є новоствореним об'єктом нерухомого майна, оскільки створений з прив'язкою до вже існуючої нерухомості: нежитлових приміщень магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з підвалом, які розташувались по АДРЕСА_3 , та складалися з нежитлових приміщень підвалу, 1-го поверху, загальною площею 106,3 кв., переданих ОСОБА_1 в іпотеку банку»;
4) «В тoй же час, судом встановлено, що зміна предмету іпотеки відбулася 28 вересня 2012 року без повідомлення про це іпотекодержателя та за наявності вирішеного судом cпopy (22 травня 2013 року) про звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, в результаті реконструкції предмету іпотеки в 2012 році, без згоди на те іпотекодержателя, загальна площа предмета іпотеки пo АДРЕСА_3 була збільшена та становила 616,9 кв. м. Таким чином ОСОБА_1 порушила умови пунктів 20.3 та 20.7 Договору іпотеки здійснення реконструкції (переобладнання, перебудови) предмету іпотеки, дій пов'язаних із зміною права власності на предмет іпотеки без письмового дозволу іпотекодержателя не допускається. Доказів погодження з банком змін предмету iпотеки суду подано не було»;
5) «Отже, незалежно від тoгo, чи були внесені зміни до договору іпотеки у зв'язку з перебудуванням, добудовою тощо предмета іпотеки, чи ні, іпотека поширюється й на таку реконструкцію»;
6) «Таким чином, оскільки предмет іпотеки - нежитлові приміщення промислового магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », які розташовані по АДРЕСА_1 , та складаються з нежитлових приміщень літ.А-4 приміщення 17-1 загальною площею 53,6 кв.м, та приміщення 99-1', 99-1, 99-2, 99-3, 99-4, 99-5, 99-6 загальною площею 106,3 кв. м зазнали реконструкції (нежитлові приміщенням по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , які належали на праві власності ОСОБА_1 об'єднані з наданням нової адреси: АДРЕСА_1 ), то іпотека поширилась на все реконструйоване майно, тобто i на всі нежитлові приміщення, передані ОСОБА_1 . ОСОБА_2 за договором дарування нежитлового приміщення від 14.10.2015 poкy №1010 загальною площею 266,4 кв.м, що складає 495/1000 часток у праві власності на нежитлові приміщення загальною площею 646,5 кв.м, розташованих в підвалі та на першому пoвepci житлового будинку за літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 »;
7) «Суд вважає за необхідне зазначити, що судами різних інстанцій при розгляді справ за участі ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 щодо виконання зобов'язань за цими кредитним договором та договором іпотеки вже неодноразово були зроблені висновки про те, що приміщення, які складали предмет Договору іпотеки від 31.08.2006 року, укладеного в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №80МФ/2006 від 31.08.2006 року, увійшли до складу нежитлових приміщень загальною площею 646,5 кв.м, розташованих в підвалі та на першому поверсі житлового будинку за літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке було зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_1 рішенням про державну реєстрацію прав та ix обтяжень №25268588 від 14 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Назаровою О.С., яка розглянула заяву про державну реєстрацію прав та ix обтяжень, прийняту 14.10.2015 о 09:51:07 реєстраційний номер 13784922, яку подала ОСОБА_1 , провела державну реєстрацію права приватної власності за нею на нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_5 , та відкрила розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого мaйнa. Такі ж висновки зроблені i у постанові Миколаївського апеляційного суду у справі №490/963/24 від 12 травня 2025 року»;
8) «У даній справі суд встановив, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування 14 жовтня 2015 року та подальшої передачі нерухомості в іпотеку була чинна іпотека за договором іпотеки від 31.08.2006, укладеним з AT КБ «ПриватБанк», зобов'язання за кредитним договором №80МФ/2006 не було виконано, набуло законної сили рішення суду про звернення стягнення на цей предмет іпотеки, проте згоди на відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна іпотекодержатель не надав, іпотекодавець ОСОБА_1 за отриманням такого дозволу до банку-іпотекодержателя i не зверталася.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що укладені з таким порушенням договори дарування є нікчемними в силу частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку» та частини другої статті 215 ЦК України».
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 вказувала, що суд першої інстанції не у повній мірі з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи. Також суд допустив порушення вимог процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.
ОСОБА_1 зазначала, що суд першої інстанції незаконно прийняв до розгляду позов від неналежних представників Банку, заяву позивача про зміну предмету та підстав позову, безпідставно зазначив щодо встановлених висновків судів у інших справах про зміну адреси приміщень (жодного судового рішення, яке могло б бути покладено в основу як преюдиційне немає), безпідставно дійшов висновку про нікчемність договорів дарування від 14.10.2015.
Також відповідачка звертала увагу суду на те, що Банк безпідставно подає позови до неї, які не містять ефективного способу захисту прав. Позивач не довів належними доказами об'єктивні перешкоди щодо реалізації предмету іпотеки. Ним не було вчинено жодних дій для виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, не було відкрито виконавче провадження та не надано доказів, що саме ОСОБА_1 неправомірно отримано рішення виконкому міськради щодо зміни адреси предмету іпотеки та оформлено право власності на це приміщення після його реконструкції, адже не існує жодного судового рішення про визнання таких дій протиправними. Судом першої інстанції без належних правових підстав в судовому рішенні встановлено не тільки наявність перешкод щодо реалізації предмету іпотеки, а й вину відповідача щодо зміни адреси предмету іпотеки.
Окрім цього, відповідачкою вказано, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишається чинною, належним способом захисту було б звернення його з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. Предметом іпотеки нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 не визнавалися. Рішення суду щодо цього відсутнє. Предметом іпотеки було одне майно, а договору дарування - інше майно.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили виключити з мотивувальної частини рішення суду такі висновки:
1) «Так, нежитлові приміщення літ.А-4 приміщення 17-1 загальною площею 53,6 кв.м, підвал літ. Апд приміщення 99-1, 99-2, 99-3, 99-4, 99-5, 99-6 загальною площею 106,3 кв.м, та інші нежитлові приміщення, всього загальною площею 266,4 кв.м, що складає 495/1000 часток у праві власності на нежитлові приміщення загальною площею 646,5 кв.м по АДРЕСА_1 утворилися внаслідок реконструкції нежитлових приміщень по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 та належали на праві власності ОСОБА_1 i яким надана нова адреса: АДРЕСА_1 . А отже, цей об'єкт нерухомості не є новоствореним об'єктом нерухомого майна, оскільки створений з прив'язкою до вже існуючої нерухомості: нежитлових приміщень магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з підвалом, які розташувались по АДРЕСА_3 , та складалися з нежитлових приміщень підвалу, 1-го поверху, загальною площею 106,3 кв., переданих ОСОБА_1 в іпотеку банку»;
2) «В тoй же час, судом встановлено, що зміна предмету іпотеки відбулася 28 вересня 2012 року без повідомлення про це іпотекодержателя та за наявності вирішеного судом cпopy (22 травня 2013 року) про звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, в результаті реконструкції предмету іпотеки в 2012 році, без згоди на те іпотекодержателя, загальна площа предмета іпотеки пo АДРЕСА_3 була збільшена та становила 616,9 кв. м. Таким чином ОСОБА_1 порушила умови пунктів 20.3 та 20.7 Договору іпотеки здійснення реконструкції (переобладнання, перебудови) предмету іпотеки, дій пов'язаних із зміною права власності на предмет іпотеки без письмового дозволу іпотекодержателя не допускається. Доказів погодження з банком змін предмету iпотеки суду подано не було. Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України «Про іпотеку» іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Отже, незалежно від того, чи були внесені зміни до договору іпотеки у зв'язку з перебудуванням, добудовою тощо предмета іпотеки, чи ні, іпотека поширюється й на таку реконструкцію»;
3) «Суд вважає за необхідне зазначити, що судами різних інстанцій при розгляді справ за участі ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 щодо виконання зобов'язань за цими кредитним договором та договором іпотеки вже неодноразово були зроблені висновки про те, що приміщення, які складали предмет Договору іпотеки від 31.08.2006 року, укладеного в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №80МФ/2006 від 31.08.2006 року, увійшли до складу нежитлових приміщень загальною площею 646,5 кв.м, розташованих в підвалі та на першому поверсі житлового будинку за літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке було зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_1 рішенням про державну реєстрацію прав та ix обтяжень №25268588 від 14 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Назаровою О.С., яка розглянула заяву про державну реєстрацію прав та ix обтяжень, прийняту 14.10.2015 о 09:51:07 реєстраційний номер 13784922, яку подала ОСОБА_1 , провела державну реєстрацію права приватної власності за нею на нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_1 , та відкрила розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого мaйнa»;
4) «Такі ж висновки зроблені i у постанові Миколаївського апеляційного суду у справі №490/963/24 від 12 травня 2025 року»;
5) «На момент укладення оспорюваних договорів дарування 14 жовтня 2015 року та подальшої передачі нерухомості в іпотеку була чинна іпотека за договором іпотеки від 31.08.2006, укладеним з AT КБ «ПриватБанк», зобов'язання за кредитним договором №80МФ/2006 не було виконано, набуло законної сили рішення суду про звернення стягнення на цей предмет іпотеки, проте згоди на відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна іпотекодержатель не надав, іпотекодавець ОСОБА_1 за отриманням такого дозволу до банку-іпотекодержателя i не зверталася. За таких обставин, суд приходить до висновку, що укладені з таким порушенням договори дарування є нікчемними в силу ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку» та ч.2 ст.215 ЦК України».
У апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначали, що не згодні з висновком суду про те, що договори дарування та договори іпотеки від 14 жовтня 2015 року є нікчемними. Жодних належних та допустимих доказів позивачем на підтвердження вказаної думки суду надано не було. Суд зробив такі висновки на підставі припущень.
На думку відповідачів позовні вимоги Банку є безпідставними та не підлягали задоволенню з мотивів їх необґрунтованості та недоведеності.
Також відповідачі вказували на те, що судом було порушено норми ст.40 ЦПК України при розгляді заяви про відвід складу суду, оскільки він розглянув заяву, яка надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, а також норми статті 49 ЦПК України, які передбачають можливість зміни предмета або підстав позову.
Окрім того, відповідачі наголошували на тому, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що представниками позивача разом з заявами, які вони подавали до суду, не надавалися докази наявності у них повноважень на вчинення таких процесуальних дій.
Третя особа ОСОБА_4 , обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, посилався на те, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для прийняття до розгляду як позовної заяви Банку, так і заяви про зміну підстав та предмету позову, оскільки вони не відповідали вимогам процесуального законодавства та були подані представниками, які не мали повноважень для їх подання та участі у справі.
Також він зазначав, що судом першої інстанції необґрунтовано та без відповідних доказів зроблений висновок про нікчемність договорів дарування та договорів іпотеки від 14 жовтня 2015 року. Докази нікчемності таких договорів у справі відсутні.
Банк жодних дій для виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не вчинив, з заявою про відкриття виконавчого провадження не звертався, доказів неправомірності отримання ОСОБА_1 рішення виконкому про зміну адреси предмету іпотеки не надав. Позивач намагався цим позовом виправити негативні для нього наслідки у зв'язку з бездіяльністю щодо незвернення до виконання судового рішення від 22 травня 2013 року.
Крім того, ОСОБА_4 наголошував на тому, що АТ КБ «ПриватБанк» неодноразово звертався до суду з безпідставними позовами.
Відповідач ОСОБА_5 у своїй апеляційній скарзі просила змінити рішення суду в мотивувальній частині щодо висновку суду про нікчемність договорів дарування та іпотеки, виключивши це з рішення повністю.
Відповідач вказувала, що ОСОБА_1 , будучі власником спірних приміщень, розпорядилася ними на власний розсуд, подарувавши їх ОСОБА_3 . Вони, у свою чергу, будучи власниками цього майна, на власний розсуд передали їх їй в іпотеку. Позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував, що договори дарування та іпотеки є фіктивними. На думку відповідачки, позов Банку є безпідставним.
Доводи інших учасників справи
Позивачем подано відзиви на апеляційні скарги відповідачів та третьої особи, у яких наголошено на тому, що викладені у них доводи є безпідставними.
Відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третьою особою ОСОБА_4 подано відзиви на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», у яких зазначено, що викладені у скарзі доводи є необґрунтованими.
Фактичні обставини
31 серпня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №80 МФ/2006, згідно із умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 250 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % річних, строком до 30 серпня 2013 року.
У цей же день між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за вказаним вище кредитним договором укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним Р. В., зареєстрований в реєстрі за №4664, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належне їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 29.07.2004 нежитлове приміщення промислового магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 106,3 кв.м (приміщення 17-1, 99-1', 99-1, 99-2, 99-3, 99-4, 99-5, 99-6).
У пунктах 20.3, 20.7 договору іпотеки сторони визначили, що іпотекодавець ОСОБА_1 зобов'язується не здійснювати зведення, знищення, реконструкцію, перебудову, перепланування предмету іпотеки без відповідного письмового дозволу іпотекодержателя; не передавати предмет іпотеки в оренду (майновий найом), у лізинг, у спільну діяльність або у безоплатне користування, не здійснювати його відчуження або інше розпорядження без письмової згоди іпотекодержателя.
У 2009 році АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №80 МФ/2006 від 31.08.2006 р., яка становила 428 976,17 доларів США (справа №784/1718/13).
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 22 травня 2013 року у справі №784/1718/13 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 №80 МФ/2006 від 31.08.2006 р. в сумі 428 976,17 доларів США, що еквівалентно 3 428 806,53 грн, з яких: 205 073,84 дол.США, що еквівалентно 1 638 539,98 грн заборгованість за кредитом; 146 838,40 дол.США, що еквівалентно 1 173 238,81 грн заборгованість за відсотками за користування кредитом; 77 063,93 дол.США, що еквівалентно 615 740 грн, пеня, звернуто стягнення відповідно до іпотечного договору від 31 серпня 2006 року, на належне на праві власності ОСОБА_1 нежитлове приміщення промислового магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке знаходиться в АДРЕСА_2 , загальною площею 106,3 кв.м (приміщення 17-1, 99-1', 99-1, 99-2, 99-3, 99-4, 99-5, 99-6), з застосуванням процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю права на продаж предмету іпотеки будь-якій особі-покупцеві, з отриманням Банком витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Під час розгляду справи №784/1718/13 виконавчий комітет Миколаївської міської ради 28 вересня 2012 року прийняв рішення №1015 та №1023 про надання нежитловим приміщенням, розташованим по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , які належать ОСОБА_1 , нової адреси: АДРЕСА_1 та про оформлення права власності на ці приміщення загальною площею 616,9 кв.м за ОСОБА_1 (свідоцтво про право власності НОМЕР_2 від 05.10.2012).
Згідно з договором дарування нежитлового приміщення від 14.10.2015, зареєстрованого за №1010, ОСОБА_1 передала майно безоплатно у власність (подарувала), а ОСОБА_2 прийняла у дар безоплатно: літ.А-4 приміщення 17-1 загальною площею 53,6 кв.м, підвал літ.Апд приміщення 99-1, 99-2, 99-3, 99-4, 99-5, 99-6, 99-6а, 99-7, 99-8, 99-9, 99-10, 99-11, 99-12, 99-13, 99-14, 99-14а, 99-15, 99-15а загальною площею 266,4 кв.м, що складає 495/1000 часток у праві власності на нежитлові приміщення загальною площею 646,5 кв.м, розташованих в підвалі та на першому поверсі житлового будинку за літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відчужувані нежитлові приміщення належать дарувальнику на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 05.10.2012 року.
Відповідно до договору дарування нежитлового приміщення від 14.10.2015, зареєстрованого за №1011, ОСОБА_1 передала майно безоплатно у власність (подарувала), а ОСОБА_3 прийняв у дар безоплатно: літ.А-4 приміщення 99-16, 99-17, 99-18, 99-20, 99-21, 99-22, 99-23, 99-24, 99-25, 99-26, 99-27, 99-28, 99-29, 99-30, 99-31, 99-32, 99-33, 99-34, 99-34а, 99-35, 99а-1, 99а-1а, 99а-2, 99а-3, 99а-4, 99а-5, 99а-6 загальною площею 326,5 кв.м, що складає 505/1000 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові приміщення загальною площею 646,5 кв.м, розташованих в підвалі та на першому поверсі житлового будинку за літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відчужувані нежитлові приміщення належать дарувальнику на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 05.10.2012 року.
З технічного опису об'єкта вбачається, що загальна площа приміщень була збільшена на 29,6 кв.м за рахунок зносу перестінків.
Згідно з договором іпотеки від 14.10.2015, зареєстрованого за №1017, ОСОБА_2 , передала в заставу (іпотеку) ОСОБА_5 наступне нерухоме майно: літ.А-4 приміщення 17-1 загальною площею 53,6 кв.м, підвал літ. Апд приміщення 99-1, 99-2, 99-3, 99-4, 99-5, 99-6, 99-6а, 99-7, 99-8, 99-9, 99-10, 99-11, 99-12, 99-13, 99-14, 99-14а, 99-15, 99-15а загальною площею 266,4 кв.м, що складає 495/1000 часток у праві власності на нежитлові приміщення загальною площею 646,5 кв.м, розташованих в підвалі та на першому поверсі житлового будинку за літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 , надалі за текстом «Предмет іпотеки».
У п.1.2 договору іпотеки вказано, що предмет іпотеки за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо повного та своєчасного виконання іпотекодавцем кожного і всіх його зобов'язань за договором позики, посвідченим 14.10.2015 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О. С., за реєстровим №1013, по поверненню грошових коштів, наданих в сумі 200 000 грн, зі строком повернення отриманої позики до 14.10.2016 року включно.
Відповідно до договору іпотеки від 14.10.2015 року, зареєстрованого за №1020, ОСОБА_3 передав в заставу (іпотеку) ОСОБА_5 наступне нерухоме майно: літ.А-4 приміщення 99-16, 99-17, 99-18, 99-20, 99-21, 99-22, 99-23, 99-24, 99-25, 99-26, 99-27, 99-28, 99-29, 99-30, 99-31, 99-32, 99-33, 99-34, 99-34а, 99-35, 99а-1, 99а-1а, 99а-2, 99а-3, 99а-4, 99а-5, 99а-6 загальною площею 326,5 кв.м, що складає 505/1000 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові приміщення загальною площею 646,5 кв.м, розташованих в підвалі та на першому поверсі житлового будинку за літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 , надалі за текстом «Предмет Іпотеки».
У п.1.2 договору іпотеки зазначено, що предмет іпотеки за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо повного та своєчасного виконання іпотекодавцем кожного і всіх його зобов'язань за договором позики, посвідченим 14.10.2015 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О. С., за реєстровим №1016, по поверненню грошових коштів, наданих в сумі 500 000 грн, зі строком повернення отриманої позики до 14.10.2016 року включно.
Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, відзиви, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом ч.1, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 717 ЦК України передбачає, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (статті 1, 18 Закону України «Про іпотеку»).
Стаття 9 Закону України «Про іпотеку», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачає, що іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Частина 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, регламентує, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Згідно з вимогами частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до змісту ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі №910/4650/17 дійшов висновку про те, що новоствореним об'єктом нерухомості може вважатись виключно такий, що був створений без прив'язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, неможливо визнати новоствореним нерухомим майном об'єкт нерухомого майна, що являє собою вже існуючий об'єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами.
Незалежно від того, чи були внесені зміни до договору іпотеки у зв'язку з перебудуванням, добудовою тощо предмета іпотеки, чи ні, іпотека поширюється й на таку реконструкцію (постанова Верховного Суду України від 04 жовтня 2021 року у справі № 686/28888/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі №759/2328/16-ц зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 виснувала, що погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі №6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі №357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів (пункти 69, 70, 74).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц зазначено, що «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №501/1703/16-ц вказано, що «згідно з частиною третьою статті 9 Закону №898-ІV іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону № 898-ІV). У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували надання іпотекодержателем майна на момент укладення договору згоди на передачу в оренду предмета іпотеки. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема припинення дії, яка порушує право (частина 1, пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України). За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір оренди №7 від 31 січня 2015 року є недійсним, оскільки його недійсність встановлена законом, та відповідно до положень статті 215 ЦК України - нікчемним».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі №922/2416/17 зроблено висновок, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишилася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду в разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункт 76).
У справі, яка переглядається, АТ КБ «ПриватБанк» просив визнати недійсними договори дарування та іпотеки від 14 жовтня 2015 року щодо об'єкта нерухомості площею 106,3 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_2 (в подальшому АДРЕСА_1 , наразі - вул. Соборна, 6а), іпотекодержателем якого є АТ КБ «Приватбанк», оскільки вони є фіктивними. Їх укладання спрямоване на уникнення сплати заборгованості за кредитним договором та виконання судового рішення, що набрало законної сили по справі №784/1718/13, про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відмовляючи у задоволенні позову Банку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було обрано неналежний спосіб захисту, оскільки визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Щодо позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання недійсними договору дарування приміщень від 14.10.2015 р. та договору іпотеки від цієї ж дати суд також вказав, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення відповідачем його прав, оскільки передане у дар цьому відповідачу майно не було предметом іпотеки, іпотекодержателем якого є АТ КБ «Приватбанк».
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. У зв'язку з цим колегія суддів не переглядає рішення суду стосовно доведеності чи недоведеності позовних вимог, оскільки первісним є неналежність способу захисту. Доведеність чи недоведеність належними доказами позовних вимог перевіряється за належного способу захисту.
Досліджені докази свідчать, що укладені договори дарування та іпотеки від 14.10.2015 р. є нікчемними в силу вимог ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку», а тому у їх визнанні недійсними в судовому порядку потреби немає. До того ж визнання недійсними вказаних договорів не відновить порушеного права позивача.
На думку колегії суддів, належним способом захисту у випадку, який розглядається, є визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, яке отримало нову адресу.
Що стосується тверджень позивача про те, що ним було обрано належний спосіб захисту, що підтверджується висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року в справі №369/11268/16-ц, то колегія суддів вважає їх хибними.
Цей висновок суду стосується оспорюваних правочинів.
Про це ж вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17.
Щодо доводів апеляційних скарг відповідачів та третьої особи про виключення з мотивувальної частини рішення суду висновків про: кредитну заборгованість ОСОБА_4 , заочне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 19.09.2017, реконструкцію приміщень, зміну предмету іпотеки, наявність рішень судів з висновками про те, що приміщення, які склали предмет договору іпотеки, увійшли до складу приміщень загальною площею 646,5 кв.м, чинність іпотеки від 31.08.2006 на момент укладення оспорюваних договорів, згоди на відчуження предмету якої іпотекодержатель не надавав, нікчемність договорів, колегія суддів вважає їх безпідставними.
Викладені судом першої інстанції висновки відповідають обставинам справи, змісту судових рішень, на які посилався суд, та вимогам законодавства. Колегія суддів не вбачає підстав для їх виключення з мотивувальної частини рішення суду.
Посилання відповідачів та третьої особи ОСОБА_4 на те, що позов було подано неналежними представниками Банку, спростовуються матеріалами справи.
Позов до суду 29 липня 2016 року був поданий представником АТ КБ «ПриватБанк» Бондаренком В. О. (провідний юрисконсульт Банку), який діяв на підставі довіреності від 25.02.2014 року, строком дії до 23.02.2017 року.
Норми статей 38, 40, 42 ЦПК України, в редакції на час подання позову, передбачали, що сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.
Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.
Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу.
Повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами: 1) довіреністю фізичної особи; 2) довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; 3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи (за наявності).
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» №1401-VIII від 02 червня 2016 року, яким Розділ XV Конституції України доповнено пунктом 16-1, підпункт 11 якого передбачає, що «представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.
Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню».
У січні 2023 року заву про зміну предмета позову до суду подавала представник Банку Крапівцева О. О. (адвокат), повноваження якої підтверджуються довіреністю від 10.11.2021 р., строком дії до 05.11.2024 р.
Твердження відповідачки ОСОБА_1 про те, що у договорі іпотеки від 31.08.2006 р. та договорах дарування від 14.10.2015 р. йде мова про різні об'єкти нерухомості, колегія суддів вважає безпідставними.
Досліджені докази свідчать, що приміщення, які складали предмет договору іпотеки від 31.08.2006 року, укладеного в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №80МФ/2006 від 31.08.2006 року, увійшли до складу нежитлових приміщень загальною площею 646,5 кв.м, розташованих в підвалі та на першому поверсі житлового будинку за літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Що стосується доводів відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що судом першої інстанції при розгляді заяви ОСОБА_2 про відвід складу суду в особі судді Гуденко О. А. було порушено норми ст.40 ЦПК України, оскільки суд розглянув заяву, яка надійшла до суду за три робочі дні до наступного судового засідання, колегія суддів констатує наступне.
Заява ОСОБА_2 про відвід складу суду надійшла до суду 30 листопада 2023 року. Вказана заява була розглянута головуючою у справі суддею Гуденко О. А. 22 січня 2024 року. В ухвалі від цієї дати вказано, що доводи про відвід складу суду зводяться до незгоди відповідачки з процесуальними рішеннями судді.
Частини 1-3, 7 статті 40 ЦПК України передбачають, що питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.
Вказане свідчить, що суд першої інстанції при розгляді заяви про відвід складу суду не у повній мірі дотримався вимог ст.40 ЦПК України, яка передбачає порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу.
Проте вказане не впливає на законність оскаржуваного рішення суду, оскільки з заяви про відвід не вбачається наявність підстав для відводу судді.
Пункт 2 частини 3 статті 376 ЦПК України передбачає, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не висували вимог скасування рішення суду з викладених вище підстав. Крім того, як вже було зазначено, підстави для відводу судді були відсутні.
Щодо посилань відповідачів та третьої особи ОСОБА_4 на те, що суд безпідставно прийняв до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову, яка містить у собі також зміну підстав позову, колегія суддів вважає їх помилковими.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, провадження №12-161гс19).
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15, провадження №12-15гс19).
Зміст заяви позивача про зміну предмету позову, яка надійшла до районного суду 17 січня 2023 року, свідчить, що позивачем було змінено саме предмет позову, підстави позову змінені не були.
Доводи відповідачів та третьої особи ОСОБА_4 про те, що апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» підписано та подано до суду особою, яка не має на це повноважень, колегія суддів відхиляє, оскільки це спростовується матеріалами справи.
Апеляційна скарга Банку була подана його представником Демарчук Н. О. (адвокат) 21 липня 2025 року. Повноваження Демарчук Н. О. підтверджуються довіреністю від 14 липня 2025 року, строк дії якої до 30 червня 2027 року.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що подані апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а оскаржуване рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції, крім іншого, складається з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Закон України «Про судовий збір» визначає, що за подання до суду заяв справляється судовий збір.
Частина 3 статті 6 вказаного Закону передбачає, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Стаття 4 Закону України «Про судовий збір» регламентує, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Ставка судового збору за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду для фізичних осіб встановлена у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 8 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров'ю (крім моральної шкоди), - не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням викладеного у цій справі за подання апеляційної скарги в електронній формі слід було сплатити судовий збір у сумі 6614,40 грн ((1378 х 4) х 150% х 0,8), за подання апеляційної скарги у інший спосіб - 8268 грн ((1378 х 4) х 150%).
Відповідно до ч.1 ст.136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Враховуючи, що апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 залишені без задоволення, то судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на них.
ОСОБА_1 в силу вимог ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, оскільки є особою з інвалідністю ІІ групи.
АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 сплатили за подання апеляційної скарги по 6614,40 грн кожний. Вказані витрати їм не повертаються, бо їм відмовлено у задоволенні апеляційних скарг.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за подання апеляційних скарг, які були подані ними безпосередньо до суду апеляційної інстанції, мали сплатити по 8268 грн кожен.
ОСОБА_4 сплатив 2067 грн судового збору, недоплачена ним сума становить 6201 грн. Судом апеляційної інстанції було вирішено розстрочити йому сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
ОСОБА_5 за подання апеляційної скарги судового збору не сплатила. Судом апеляційної інстанції було вирішено відстрочити їй сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Оскільки у задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено, то ОСОБА_4 має сплатити на користь держави судовий збір у сумі 6201 грн, а ОСОБА_5 у сумі 8268 грн.
Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 червня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави за розгляд справи в суді апеляційної інстанції судовий збір у сумі 6201 грн.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави за розгляд справи в суді апеляційної інстанції судовий збір у сумі 8268 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. В. Локтіонова
Судді Т. В. Крамаренко
О. О. Ямкова
Повне судове рішення складено 20 жовтня 2025 року.