Справа № 135/414/25
Провадження № 22-ц/801/2168/2025
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Нікандрова С. О.
Доповідач:Панасюк О. С.
16 жовтня 2025 рокуСправа № 135/414/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,
з участю секретаря судового засідання Кахно О. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Патраманського І. О. на ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області у складі судді Нікандрової С. О. від 26 серпня 2025 року про відмову у задоволені заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню,
11 серпня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Патраманського І. О. звернувся до суду з цією заявою, за якою просив визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ, виданий 28 березня 2025 року Ладижинським міським судом Вінницької області у цивільній справі № 135/414/25 про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів.
Покликався на те, що 28 березня 2025 року був виданий цей судовий наказ, але ОСОБА_2 , зловживаючи процесуальними правами одночасно подала до суду дві окремих заяви про видачу судових наказів про стягнення з нього аліментів на дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим фактично збільшила суму аліментів на двох дітей з 1/3 частики його заробітку (доходу) до 1/2 частки. Стверджував, що на час подання заяв про видачу судових наказів діти проживали з ним і перебували на його повному утриманні.
Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 26 серпня 2025 року у задоволені заяви відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не доведено наявності передбачених статтею 432 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Зокрема не доведено, що судовий наказ було видано помилково або що обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Наведені ОСОБА_1 обставини, а саме: проживання дитини разом з ним на дату видачі судового наказу про стягнення аліментів та стягнення з нього за окремими судовими наказами аліментів на двох дітей у розмірі 1/4 частини доходу не підпадають під перелічені в цивільному процесуальному законі підстави для визнання виконавчого документа (судового наказу) таким, що не підлягає виконанню, тому що вони не доводять відсутності обов'язку боржника, встановленого судовим рішенням у формі судового наказу від 28 березня 2025 року у справі № 135/414/25.
Судовий наказ був виданий з дотриманням норм процесуального права, оскільки наявні документи, які підтверджують безспірність матеріально-правових вимог ОСОБА_2 , яка звернулася до суду із заявою про його видачу. Право на звернення із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів належить особі, з якою проживають діти, та є безумовним. ОСОБА_2 довела наявність у себе такого права, надавши копію свідоцтва про народження дитини та витяги з реєстру територіальної громади про зареєстроване місце проживання, з яких вбачається, що дитина проживає з нею.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Патраманський І. О., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, просив ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 26 серпня 2025 року скасувати; визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ, виданий 28 березня 2025 року Ладижинським міським судом Вінницької області у цивільній справі № 135/414/25 про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат у справі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на ті ж обставини, що і в заяві про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Звертав увагу на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги факт стягнення аліментів за іншим виконавчим документом, внаслідок чого має місце подвійне стягнення коштів та перевищення максимально дозволеного розміру відрахувань із заробітної плати, що свідчить про помилковість видачі судового наказу або відсутність обов'язку його виконувати в такому розмірі.
Представниця ОСОБА_2 - адвокатка Ансімова А. М. подала відзив на апеляційну скаргу, за яким просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм процесуального права, відповідно до обставин справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частинами першою - третьою статті 367 ЦПК України установлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Судом встановлено, що у березні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 на її користь аліментів на малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
Ладижинським міським судом Вінницької області 28 березня 2025 року видано судовий наказ у справі № 135/414/25, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
11 серпня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Патраманського І. О. звернувся до суду з заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню судовий наказ, виданий 28 березня 2025 року Ладижинським міським судом Вінницької області у цивільній справі № 135/414/25.
Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 26 серпня 2025 року у задоволені заяви відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що заявником не доведено наявності обставин, передбачених частиною першою статті 432 ЦПК України, для визнання судового наказу про стягнення аліментів таким, що не підлягає виконанню (зокрема що судовий наказ видано помилково або що обов'язок боржника відсутній повністю чи частково). Суд зазначив, що посилання заявника на стягнення аліментів іншими судовими наказами на двох дітей не є підставою, яка доводить відсутність або припинення обов'язку боржника за судовим наказом, що оскаржується.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до частини третьої статті 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Згідно зі статтею 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Судовий наказ може бути видано, зокрема, за вимогою про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб (пункт 4 частини першої статті 161 ЦПК України).
У статті 165 ЦПК України визначені підстави для відмови у видачі судового наказу. Так суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо:
1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу (не дотримано вимог щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу);
2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;
2-1) заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його;
3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу;
4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу;
5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою;
6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;
7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті;
8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу;
9) заяву подано з порушенням правил підсудності.
Боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина перша статті 170 ЦПК України).
Тобто у випадку наявності спору між боржником і стягувачем (наявності заперечень проти боргу, його розміру, строку виконання зобов'язання тощо) боржник може подати заяву про скасування судового наказу, але за виключенням випадків видання судового наказу про стягнення аліментів.
У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
У разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.
Тобто законодавець визначив особливий порядок для перегляду судового наказу про стягнення аліментів. Це пов'язано, насамперед, із необхідністю забезпечення імперативного права дитини на утримання (стаття 180 Сімейного кодексу України (далі СК України)). Аліменти (кошти на у тримання дитини) присуджуються з дня звернення із відповідною заявою (позовною чи про видачу судового наказу (частина перша статті 191 СК України) і належать самій дитині (частина перша статті 179 СК України)).
Статтею 173 ЦПК України установлено, що суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої, другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Відповідно до змісту вказаної вище норми ЦПК України виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або 3) з інших причин. При цьому словосполучення «або з інших причин» стосується саме припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Отже закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Суд першої інстанції правильно звернув увагу, що підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Як видно з матеріалів справи заява ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів зі ОСОБА_1 на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за формою і змістом відповідала вимогам, визначеним у статті 163 ЦПК України, додані до неї документи давали підстави для висновку, що дитина проживає зі стягувачкою, а тому підстав для відмови у видачі судового наказу суд першої інстанції не мав.
Очевидно, що подання всупереч приписам пункту 4 частини першої статті 161 ЦПК України та частин другої, п'ятої статті 183 СК України двох заяв про стягнення окремо аліментів на кожного з дітей по 1/4 частці заробітку (доходу) є штучним збільшенням безспірного обов'язку одного з батьків утримувати обох дітей шляхом сплати аліментів в єдиній частці - 1/3 заробітку (доходу) і, відповідно, може мати ознаки зловживання процесуальними правами (за умови доведення, що якась частина аліментів використовувалась стягувачкою не для забезпечення дітей, а на власні потреби), так само, як і стягнення аліментів за час, коли діти проживали з боржником і перебували на його утриманні, але ефективним способом захисту від таких порушень боржника з боку стягувача закон визначив саме подання заяви про зміну (зменшення) розміру аліментів чи перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами. ОСОБА_1 також не позбавлений права, за наявності до того відповідних підстав, ставити питання про контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів відповідно до приписів статті 186 СК України.
Але вирішення питань щодо права на аліменти, їх розміру, часу стягнення, можливе виключно у змагальному процесі із застосуванням положень частини другої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України про обов'язок доказувати обставини, на які особа посилається як на підставу свої вимог і заперечень, що можливо виключно у позовному провадженні.
Доводи ж апеляційної скарги на ухвалу про відмову у визнанні судового наказу таким, що не підлягає виконанню, є такими, що заперечують підставність його видачі, тобто фактично апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню - судовий наказ про стягнення аліментів, що є неприпустимими. Апеляційний суд не може давати оцінку наявності підстав для стягнення аліментів, їх розміру, строку з якого їх присуджено, в іншому, ніж розгляд апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, постановлене у справі позовного провадження, порядку.
Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, норми процесуального права судом застосовані правильно, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали не має.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381 - 383 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Патраманського І. О. залишити без задоволення, а ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 26 серпня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
(Повний текст судового рішення виготовлено 20 жовтня 2025 року).
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. Ю. Береговий
Т. М. Шемета