Справа № 635/9790/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/2240/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 111 КК України
20 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 02 жовтня 2025 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 22024220000000169 від 05.02.2024 за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 111 КК України,
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 02 жовтня 2025 року клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 - задоволено, продовжено обвинуваченому дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 30 листопада 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Не погодившись з вказаною ухвалою, захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, у задоволенні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу відмовити, або визначити розмір застави.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, захисник посилається на те, що обвинувачений півтора роки перебуває під вартою, клопотання прокурора не містить викладу обставин про те, що заявлені ризики не зменшилися чи з'явилися нові, розгляд справи затягується на невизначений час. Зауважує, що ризики, передбачені статтею 177 КПК України зменшилися, нових ризиків, які б виправдовували тримання під вартою, не заявлено. Суд автоматично продовжує запобіжний захід. Матеріали справи є суперечливими та не свідчать про винні дії обвинуваченого. Обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, одружений, на утриманні має неповнолітню дитину.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які просили задовольнити апеляційні вимоги, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, посилаючись на наявність ризиків та стадію судового провадження, а саме дослідження доказів, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до частини 6 статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 суд першої інстанції, враховуючи тяжкість інкримінованого злочину, покарання, що загрожує обвинуваченому, у випадку визнання його винуватим, дані про особу ОСОБА_7 , дійшов висновку, що ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених пунктам 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України продовжують існувати, у зв'язку із чим, застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнє для запобігання вказаним ризикам, з чим погоджується колегія суддів.
Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 111 КК України, а саме: державна зрада, діяння вчинене умисно громадянином України на шкоду сувернітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України: надання представникам іноземної держави допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, вчиненому в умовах воєнного стану.
З журналу судового засідання від 02.10.2025 вбачається, що відповідно до встановленого судом першої інстанції порядку дослідження доказів, здійснювалося дослідження доказів.
Як повідомив прокурор суду апеляційної інстанції, стадія дослідження доказів ще триває, минулого судового засідання розпочато дослідження матеріалів провадження, обсяг яких три тома, необхідно дослідити аудіозаписи, отримані за результатами НСРД, у зв'язку із чим ризики, встановлені судом першої інстанції, продовжують існувати до завершення судового провадження.
Враховуючи, що судовий розгляд ще не завершено, судом першої інстанції визначено порядок дослідження доказів, відповідно до якого триває стадія дослідження доказів, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав вважати недоведеними ризики, які встановлені судом першої інстанції, а апеляційні доводи обвинуваченого не спростовують їх наявності.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). При цьому, серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
З огляду на зміст пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, специфіку вчинення інкримінованого злочину, судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, оскільки звільнення обвинуваченого з-під варти не гарантуватиме дотримання ним належної процесуальної поведінки, враховуючи, що відповідно до пред'явленого обвинувачення, ОСОБА_7 ймовірно підтримував зв'язок із представником держави-агресора.
При цьому, доводи обвинуваченого щодо фальсифікації матеріалів провадження мають бути оцінені саме судом першої інстанції, оскільки перевіряючи ухвалу суду в порядку статті 422-1 КПК України, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надавати оцінку зібраним доказам, що є завданням перш за все суду першої інстанції, який здійснює судовий розгляд відповідного кримінального провадження. На даній стадії провадження, суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті. У зв'язку із наведеним суд апеляційної інстанції не надає оцінку показанням допитаних свідків, на які посилався обвинувачений під час розгляду апеляційної скарги, зазначивши, що свідки нічого провокативного щодо нього не повідомили, що на його думку виключає наявність ризику, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 177 КПК України.
Викладені прокурором у клопотанні обставини, а також зміст обвинувального акту є достатніми для висновку, що існує необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги доводи ОСОБА_7 щодо наявності у нього соціальних зв'язків, матері похилого віку, яка потербує допомоги, неповнолітньої дитини.
Разом з цим, вказані обставини не спростовують обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, оскільки в даному випадку підстави для продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повністю узгоджуються з вимогами КПК України, та застосований до обвинуваченого запобіжний захід виправдовує такий ступінь втручання у права та свободи обвинуваченого, відповідає тяжкості інкримінованого ОСОБА_7 злочину та його суспільній небезпечності, яка є значною в умовах воєнного стану.
Щодо доводів захисника ОСОБА_8 про можливість визначення обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді застави, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абзацу 8 частини 4 статті 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України. Враховуючи обставини пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, тяжкість інкримінованого злочину, запровадження в Україні правового режиму воєнного стану, спрямованість злочину на шкоду державі, висновки суду першої інстанції щодо невизначення розміру застави, є мотивованими та узгоджуються з положеннями КПК України. Щодо посилання сторони захисту на тривалий строк перебування обвинуваченого під вартою, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що обвинувачений перебуває під вартою з 19.04.2024, строк запобіжного заходу був неодноразово продовжений. Обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 надійшов до суду першої інстанції у вересні 2024 року, на теперішній час судове провадження не завершене та здійснюється дослідження доказів. За повідомленням прокурора судові засідання призначаються приблизно один - два рази на місяць, крім того, минулі судові засідання були відкладені, у зв'язку із необхідність ознайомлення із матеріалами провадження нового захисника обвинуваченого, у зв'язку із надходженням клопотання сторони захисту про необхідність перебування обвинуваченого поряд із захисником під час судового засідання. Враховуючи складність кримінального провадження, зміст пред'явленого обвинувачення, колегіальний розгляд справи, обсяг матеріалів кримінального провадження, що досліджуються судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції на даному етапі не встановив порушення судом першої інстанції вимог статті 28 КПК України щодо дотримання розумних строків кримінального провадження. У зв'язку із наведеним, порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та вмотивоване рішення, судом апеляційної інстанції не виявлено, а наведені в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_7 доводи, колегія суддів не вбачає достатніми для скасування оскаржуваної ухвали.
Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 02 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий:
Судді: