Справа № 646/3877/25 Головуючий суддя І інстанції Демченко І. М.
Провадження № 33/818/1165/25 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
03 жовтня 2025 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,
за участю секретаря - Вакули Н.С.,
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
захисника - Грайворонського І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Грайворонського І.В. на постанову судді Основ'янського районного суду м. Харкова від 13 червня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -
Цією постановою
ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на неї стягненя у виді штрафу на користь держави у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.
Постановою встановлено, що 20.04.2025 о 00 год 17 хв ОСОБА_1 по провулку Костюринському, 2, у м. Харкові керувала автомобілем FORD Kuga реєстраційний номер НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння, про що свідчить сукупність ознак: запах алкоголю з порожнини рота; порушення мови; поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатору та у медичному закладі ОСОБА_1 відмовилась, чим порушила вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням захисником ОСОБА_2 на постанову суду першо інстанції було подано апеляційну скаргу.
В своїй апеляційній скарзі захисник Грайворонський І.В. просить скасувати постанову судді суду першої інстанції, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Свої апеляційні вимоги захисник обґрунтовує тим, що працівники поліції формально провели процедуру огляду водія ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння. Апелянт вважає, що поліцейським було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння формально та передчасно, оскільки посадовою особою належним чином не було встановлено ознак сп'яніння. Разом з тим, особі, яка притягається до адміністративної відповідальності було роз'яснено можливість відмовитись від проведення огляду на стан сп'яніння на місці зупинки автомобілю, не ставлячи чіткої вимоги щодо проведення медичного огляду в закладі охорони здоров'я, що, на думку захисника є суттєвою обставиною у цій справі. Сторона захисту вважає, що таким чином працівники поліції ввели ОСОБА_1 у плутанину щодо її дій під час проведення огляду, оскільки пропонували пройти медичний огляд у завуальованій формі, зокрема приховуючи наслідки надання відмови від проведення огляду в закладі охорони здоров'я. Такі дії поліцейських, на думку сторони захисту, позбавило ОСОБА_1 можливості захищатися від конкретного звинувачення, яке безпідставно ставляться у провину особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, в тому числі відомості, що зафіксовані на відеозаписі нагрудних камер працівників поліції, заслухавши доводи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника., які підтримали апеляційну скаргу, допитавши свідка, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданої апеляційної скарги, з наступних підстав.
В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції захисник підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
На підтримку доводів поданої апеляційної скарги посилався на формальний та упереджений підхід поліцейського щодо проведення всіх процесуальних дій та огляду ОСОБА_1 на стан сп'яніння. Зокрема зазначав, що працівниками поліції належним чином взагалі не встановлювались ознаки сп'яніння у водія. Крім того, поліцейський не роз'яснив наслідки відмови від проходження огляду на стан сп'яніння чим ввів в оману ОСОБА_1 щодо можливості надання водієм відмови від проведення огляду без негативних для неї наслідків, не зважаючи на те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності погодилась пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки та потім за рекомендацією працівників поліції погодилась на відмову від проведення огляду. В обгрунтування таких доводів посилався на відомості відеозапису, що надані працівниками поліції та просив їх дослідити за хронологією подій під час апеляційного розгляду.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд першої інстанції не дотримався всіх вказаних вимог закону. Зокрема, визнаючи ОСОБА_1 винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП суд першої інстанції не допитавши ОСОБА_1 неправильно оцінив відомості, які містяться у протоколі про адміністративне правопорушення та у долучених до нього доказах. Зокрема, у направленні на огляд водія транспортного засобу та акті огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів працівниками поліції формально зазначено ознаки сп'яніння водія, які спростовуються відомостями відеозаписів з нагрудних камер поліцейських, долучених до протоколу . Таким чином, суд першої інстанції, однобічно та неповно оцінивши наявні у матеріалах цієї справи відомості, зробив хибний висновок щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, що полягає у порушенні вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Натомість, перевіряючи апеляційну скаргу в межах апеляційних доводів суд апеляційної інстанції, дослідивши докази, зокрема, відомості протоколу про адміністративне правопорушення, відомості доданого до нього відеозапису, отримавши пояснення безпосередніх учасників події, у тому числі водія та свідка зазначеної події, вбачає, що вони не позбавлені правових та процесуальних підстав.
Зокрема, під час апеляційного перегляду знайшли підтвердження доводи апеляційної скарги про помилковість висновків працівників поліції щодо перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння, а також їх упередженості у цій справі, оскільки поліцейський безпідставно та фактично з моменту початку спілкування із водієм почав стверджувати щодо наявності у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння.
Враховуючи досліджені відомості відеозапису, під час апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_1 не вчинювала умисних дій щодо відмови від проведення огляду на вимогу працівника поліції. Вказана відмова відбулася внаслідок неповного розуміння наслідків процесуальних дій та не роз'яснення у встановлений законом спосіб прав і обов'язків водія, що об'єктивно свідчать про порушення процедури огляду, яка передбачена ст. 266 КУпАП, і є підставою недійсності процесуальних дій, які йому передують. Натомість законом імперативно передбачено недійсність процесуальних дій у разі порушення порядку, передбаченому ст. 266 КУпАП.
Більш того, аналізуючи диспозицію ч. 1 ст. 130 КУпАП та імперативні вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху належить вважати, що субєктивною стороною, як ознаки складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння - є умисні дії, вчинені водієм з прямим умислом, пов'язаним з безпідставним та цілеспрямованим ухиленням від огляду. І лише саме такі дії утворюють склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. В цій справі, дослідивши всю сукупність відомостей, апеляційний суд не вбачає прямого умислу у діях ОСОБА_1 , оскільки її відмова була вимушеною та обумовленою низкою обставин в тому числі упередженого ставлення працівників поліції з самого початку спілкування, оскільки з відеозапису об'єктивно вбачається що поліцейський, який підійшов до водія транспортного засобу, який перебував у припаркованому стані і одразу зазначив про перебування ОСОБА_1 в нетверезому стані, не провівши будь-який попередній огляд. Безумовно такі дії працівника поліції не могли бути достатньою підставою для проведення огляду ОСОБА_1 з використанням спеціальних технічних засобів на місці зупинки. Однак, незважаючи на це водійка погодилась пройти такий огляд. Разом з тим, з відомостей відеозапису вбачається, що працівники поліції дістали алкотест, та не перевіряючи ціліснісь упаковки, прикріпили до нього мундштук. Належить звернути увагу, що при проведенні огляду на стан сп'яніння за допомогою спеціальних засобів вимірювальної техніки, водію надається на огляд декілька мундштуків у запакованому стані із яких водій сам обирає той, який згодом буде встановлено на технічний прилад - газоаналізатор. У даному випадку цього не було. В подальшому, працівники поліції по черзі надавали роз'яснення, щодо можливості варіантів дій водія, які фактично ввели в плутанину ОСОБА_1 . Більш того, переконавшись, що вона у нічний час повинна доставити пасажира додому, і що вона турбується стосовно його поведінки, які можуть перерости у негативні наслідки, працівники поліції прискорили процедуру проведення огляду чим ще більше заплутали водія.
Разом з цим, працівники поліції візуально бачили пасажира, який об'єктивно за зовнішніми ознаками перебував у стані сп'яніння, але поводились з ним коректно, однак постійно відволікались на спілкування з ним, що фактично зашкодило безпосередності роз'ясненню процесуальних прав водію, яка вважала, що працівники поліції рекомендували їй відмовитись від проведення огляду шляхом складання протоколу, не роз'яснивши негативних наслідків, передбачених чинним законодавством.
Дослухавшись до таких рекомендацій, ОСОБА_1 хибно уявляла можливість відмовитись від огляду, як оптимального варіанту, не витрачати час та як найшвидше відвезти додому нетверезого пасажира. Разом з цим, відомості відеозапису свідчать, що під час складання протоколу ОСОБА_1 змінила точку зору з метою дотриматись усіх вимог чинного законодавства і заявила клопотання про поновлення процедури проведення огляду на початкову стадію. Однак, працівники поліції проігнорували зазначене клопотання і продовжували виконувати процесуальні дії, незважаючи на те, що всупереч вимогам ст. 266 КУпАП їх наслідки не було роз'яснено водію. Проте, у працівників поліції не було будь-яких об'єктивних перешкод щодо поновлення процедури огляду на стан сп'яніння.
Належить звернути увагу, що з метою перевірки апеляційних доводів та встановлення всіх обставин справи, суд апеляційної інстанції декілька разів здійснював виклик працівників поліції, які складали матеріали про адміністративне правопорушення, який за вказаним викликом не з'явився.
За таких обставин, керуючись вимогами ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведення вини тлумачаться на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
З огляду на викладене, судом першої інстанції було неповно та однобічно досліджено фактичні обставини події, зокрема без участі особи, яка притягається до відповідальності щодо оцінки відомостей відеозапису та дотримання працівниками поліції процедури проведення огляду на стан сп'яніння, передбаченої ст. 266 КУпАП, а також фактичну поведінку водія під час спілкування з працівниками поліції і чинники, що впливають на її волевиявлення.
Частиною 1 ст. 266 КУпАП встановлено, що особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Такі підстави визначені пунктами 3-4 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння від 09.11.2015 року № 1452/735. Згідно п. 3 Розділу І Інструкції до ознак алкогольного сп'яніння належать: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Приписами ч. 2 - 3 ст. 266 КУпАП встановлено, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.
З відомостей дослідженого під час апеляційного розгляду відеозапису встановлено, що поліцейський, зупинивши транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 фактично, відповідно до Інструкції, не встановлював дійсних ознак сп'яніння. Разом з тим, виходячи з доводів захисника, с точки зору стороннього спостерігача вбачається, що, встановивши наявність кількох осіб у транспортному засобі, поліцейський суб'єктивно стверджує про те, що усі вживали алкогольні напої. Особа, яка притягається до відповідальності розгубливо відповідала на поставлене питання, об'єктивно вважаючи, що запитання стосувалась пасажирів, які перебували у автомобілі. Більш того, поліцейський не надав можливості ОСОБА_1 конкретно відповісти на поставлене ним же питання повністю, оскільки почувши фразу «вживали» перебив водія та безпідставно, тобто без встановлення ознак відповідного сп'яніння запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що водій погодилась на проведення огляду, оскільки ОСОБА_1 вийшла з транспортного засобу з метою переконати поліцейського у відсутності у неї ознак алкогольного сп'яніння. Разом з нею, з транспортного засобу вийшов і її пасажир ОСОБА_3 , який також підходив до працівників поліції. Зокрема, під час допиту в якості свідка ОСОБА_3 пояснив, що у зв'язку із Великодніми святами вжив пляшку віскі. Однак, поліцейські маючи об'єктивну можливість за таких обставин переконатися що саме пасажир був у нетверезому стані, фактично та поза розумним сумнівом, цю можливість проігнорували.
Вказані дії поліцейського свідчать про його упередженість, оскільки поліцейський, який нехтуючи положеннями Інструкції та ст. 266 КУпАП, одразу намагався віднайти формальні підстави з метою складання протоколу, не отримавши об'єктивні відомості, які б надали йому законних підстав провести належну правову процедуру.
Як зазначає у своїх правових висновках ЄСПЛ, суд, визначаючи, чи було провадження у справі загалом справедливим, також має враховуватись, чи було дотримано право на захист. Слід, зокрема, розглянути, чи особі, стосовно якої проводяться певні процесуальні дії була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання. Крім того, має бути врахована якість таких доказів і, зокрема, те, чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності (справах «Khan v. the United Kingdom», заява № 35394/97 п. 35, 37; «Яременко проти України», заява № 32092/02, п. 76-77).
Разом з тим, неможливо залишити поза увагою тісний зв'язок між застосуванням принципу restitutio in integrum та доктриною заборони використання «плодів отруйного дерева». Цією доктриною встановлено, якщо доказове «дерево» є отруйним, то те ж саме стосується і його «плода». Тобто, якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж. Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов'язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруйного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом (також див. постанову ВП ВС від 13.11.2019 у справі № 1-07/07). Порушення цього принципу порушує правові гарантії, передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Разом з тим, застосування доктрини «плодів отруйного дерева» вимагає здійснення логічних операцій щодо встановлення джерела походження інформації, завдяки якій було здобуто кожен доказ, яким обґрунтовується судове рішення, а також оцінки отримання доказів посадовими особами, які проводили процесуальні дії. Такий підхід належить застосовувати і щодо оцінки встановлення посадовими особами підстав у зв'язку з якими починається визначена законом правова процедура, зокрема і отримання посадовою особою пояснень особи стосовно якої така процедура може бути розпочата. Таким чином, відділяючи докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотних порушень прав і свобод людини, встановлених рішенням ЄСПЛ, від доказів, отриманих з джерел, не пов'язаних ані прямо, ані опосередковано із такою інформацією, суд який приймає остаточне рішення має здійснити перевірку правильності правової оцінки обставин та допустимості кожного окремого доказу.
З відомостей дослідженого відеозапису, вбачається, що у водія об'єктивно відсутні ознаки алкогольного сп'яніння, оскільки ОСОБА_1 розмовляє вільно, слова не плутає, мова чітка; хода рівна та нехитка. Наявність запаху алкоголю у ОСОБА_1 у передбачений Інструкцією спосіб працівниками поліції перевірено не було. Більш того, з відеозапису, а також пояснень свідка, допитаного судом апеляційної інстанції, вбачається наявність об'єктивної можливості для перевірки працівниками поліції, однак з невідомої причини, ці дії належним чином не проводились, тобто всупереч вимог Інструкції не провели належний попередній огляд водія з метою встановлення дійсної наявності будь-яких ознак сп'яніння. Отже, враховуючи те, що перевірити наявність такої ознаки, як запах алкоголю з порожнини рота, суд об'єктивно не має можливості, а інші ознаки поліцейським зазначено суто безпідставно, таку ознаку, як запах алкоголю з порожнини рота належить теж вважати недоведеною.
Належить звернути увагу, що в автомобілі дійсно перебували особи, які за зовнішніми ознаками знаходилися в стані сп'яніння та цього не заперечували. Разом з тим, в судовому засіданні під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 зазначила, що з метою спростування хибних висновків поліцейського щодо перебування її в стані алкогольного сп'яніння, вона на вимогу поліцейських вийшла з транспортного засобу. Зазначене повністю узгоджуються з відомостями відеозапису. Однак, незважаючи на це, вбачаючи відсутність візуальних ознак сп'яніння, поліцейські не повернулись до початкової стадії процедури огляду водія на стан сп'яніння, на чому фактично наполягала ОСОБА_1 за результатами усієї процедури згідно відомостей відеозапису (33 хв 30 с - 35 хв) та не перевіряли наявність запаху алкоголю з порожнини рота у ОСОБА_1 , а також проігнорували фактичні обставини, зокрема перебування в стані алкогольного сп'яніння саме свідка, та безпідставно розпочали процедуру складання протоколу про відмову водія від проходження огляду на стан сп'яніння.
Зазначені обставини вочевидь свідчать про недотримання працівниками поліції вимог ст. 252 КУпАП, щодо всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи та формального підходу до отримання відомостей, розпочатого адміністративного провадження.
Отже, такі дії поліцейського суперечать практиці ЄСПЛ, згідно якої у стороннього спостерігача об'єктивно викликають «обгрунтований розумний сумнів» щодо дотримання цією посадовою особою Закону, оскільки у зв'язку з наведеними вище обставинами посадова особа - поліцейський починає виконання процесуальних дій з думки про те, що ОСОБА_1 скоїла правопорушення, яке ставиться їй у провину, що є неприпустимим з огляду на правову практику ЄСПЛ, зокрема справа Barbera, Messego and Jabardo v. Spain від 06.12.1998.
Про це сторона захисту повідомляла суд першої інстанції, який з невідомих причин ці твердження залишив без належної правової оцінки та прийняв необґрунтоване рішення, а також додатково встановив таку ознаку сп'яніння, яка поліцейським взагалі не встановлювались, а саме: «пожвавлена мова».
Таким чином, працівники поліції порушили вимоги вищезазначених приписів, а суд першої інстанції не надав цьому належної правової оцінки, що вочевидь свідчить про однобічність та неповноту судового розгляду судом першої інстанції, що є неприпустимим під час судового розгляду.
З огляду на фактичні обставини цієї справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 після того, як вийшла з транспортного засобу, попрямувала в інший бік від працівників поліції не свідчать про перебування водія у стані сп'яніння та є передчасними, оскільки особа, яка притягається до адміністративної відповідальності судом першої інстанції допитана не була, письмових пояснень не надавала. Такі дії ОСОБА_1 пояснювала об'єктивним хвилюванням за дії нетверезого чоловіка, що підтверджується відомостями відеозапису.
За таких обставин наведені вище відомості надають працівниками поліції про недотримання поліцейськими правової процедури, визначеної ст. 266 КУпАП, про що слушно зазначає апелянт.
Крім того, з відеозапису вбачається, що водій погодилась пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, однак інший поліцейський, який також не встановлював у ОСОБА_1 ознак сп'яніння почав пояснювати можливі варіанти дій водія, зокрема і щодо відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності чим позбавив юридично неосвічену особу можливості захищатися від конкретно висунутого обвинувачення. За таких обставин ОСОБА_1 об'єктивно не розуміла, що від неї вимагають різні поліцейські, тобто різні службові особи.
Інші особи, які були очевидцями події намагались з'ясувати у працівників поліції наслідки дій водія, які ОСОБА_1 роз'яснено у встановленому законом порядку не були, однак працівники поліції уникали прямої відповіді та формально розпочали проведення процедури огляду. Такі дії працівників поліції свідчать, що вони прагнули скоротити час для складання адміністративного матеріалу, без об'єктивного з'ясування всіх обставини події, що фактично призвело до порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Зокрема, працівники поліції зазначили, що внаслідок відмови від проходження огляду відносно ОСОБА_1 буде складено протокол про адміністративну відповідальність, однак не роз'яснили наслідків такої відмови.
Згідно практики ЄСПЛ, такі дії працівників поліції у своїй сукупності стороннім спостерігачем можуть свідчити про провокативний характер дій поліцейського через його упередженість.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції з метою дотримання Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» враховує правові висновки ЄСПЛ щодо дотримання прав і основоположних свобод, передбачених Конвенцією в цій частині.
Аналізом пункту 1 ст. 6 Конвенції встановлено, що метою Конвенції є гарантування не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних, це право може вважатися ефективним лише тоді, коли зауваження дійсно почуті, тобто належним чином розглянуті відповідним судом чи посадовою особою. Іншими словами, дія статті 6 полягає серед іншого в тому, що на кожен державний орган чи посадову особу покладається обов'язок провести належний розгляд подань, аргументів і доказів, наданих сторонами, без шкоди для оцінки їх доречності. Крім того, ЄСПЛ повторює, що принцип змагальності та принцип рівності сторін є основоположними складовими частинами поняття “справедливий судовий розгляд» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою справу в умовах, які не ставлять її в істотно невигідне становище порівняно з її опонентом або опонентами (“Рuriж v. Serbia», пункти 69, 71).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошує, що «принцип змагальності та принцип рівності сторін тісно пов'язані між собою і є основними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами» («Coventry v. The United Kingdom», пункт 77).
Разом з тим, належить приділяти такій невіддільній частині права на справедливий суд, як змагальність процесу (“Ekbatani v. Sweden», пункти 24-33). Одним зі складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати можливість не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені з метою впливу на думку суду, і коментувати їх (“Niderost-Huber v. Switzerland», пункт 24).
На думку суду апеляційної інстанції аналогічний підхід має бути застосований і працівниками поліції під час проведення процесуальних дій, пов'язаних із можливим висуненням обвинувачення, зокрема і за порушення, передбачених ст. 130 КУпАП.
Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає, що відмова водія від проведення огляду стосується порушення обов'язкової умови, а саме власне відмови від проведення огляду у встановленому законом порядку, що в свою чергу є відсильною нормою до п. 2.5 Правил дорожнього руху, яка є істотною та визначальною умовою, для притягнення до адміністративної відповідальності. Не роз'яснення особі стосовно якої може бути складено матеріали про адміністративні правопорушення усіх істотних умов, а також наслідків їх не виконання з огляду на вищенаведену правову практику ЄСПЛ вочевидь є порушенням права людини, зокрема права на захист.
З оглянутого в судовому засіданні відеозапису вбачається, що працівниками поліції ОСОБА_1 однобічно було роз'яснено, що вона може відмовитись від проведення огляду на стан сп'яніння на місці зупинення транспортного засобу, або може проїхати до закладу охорони здоров'я для проведення медичного огляду. Тобто, вочевидь працівником поліції створюється плутанина для особи у виборі подальшої поведінки, а поліцейський при цьому не надає зрозумілих для водія роз'яснень щодо наслідків обрання ОСОБА_1 того чи іншого із запропонованих варіантів(відеозапис 03 хв 40 с 3 хв 55 с. 04 хв 40 с - 5 хв 10 с). Про можливість та наслідки відмови від медичного огляду працівниками поліції не зазначено.
Належить врахувати пояснення ОСОБА_1 в частині оцінки обстановки події, зазначеної у протоколі. З цього приводу апелянт зазначає, що у її транспортному засобі був присутні свідки, зокрема ОСОБА_3 , який власне і перебував у стані алкогольного сп'яніння. Сам ОСОБА_3 повідомив суд апеляційної інстанції під час його допиту, що дійсно перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння, адже вказана подія відбувалась на Великдень під час святкування якого він вжив пляшку віскі. Поводив себе зухвало та темпераментно. Запах алкоголю міг розповсюджуватись салоном транспортного засобу та походив саме від нього. Пояснення свідка підтверджуються відомостями відеозапису на якому зафільмовані дії ОСОБА_4 , який то підходив до різних працівників поліції, то до ОСОБА_1 , то розмовляв з дівчиною, яка також була пасажиром автомобіля ОСОБА_1 .
Таким чином працівники поліції об'єктивно могли переконатись, що саме пасажир ОСОБА_3 перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння, а запах алкоголю з урахуванням кількості випитого алкогольного напою в умовах обмеженого простору салону автомобілю походив саме від нього.
Разом з тим, належить врахувати, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, повідомила суд, що, у зв'язку із викладеними вище об'єктивними обставинами, дуже хвилювалась за свого чоловіка, що вочевидь перешкоджало їй розуміти подію, яка відбувалась, чим, на її погляд, і скористалися працівники поліції.
Про тяжкість і непомірність стягнення за відмову від проходження огляду для себе ОСОБА_1 дізналась лише під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, що підтверджується відомостями відеозапису. Більше того, водій клопотала поліцейського про повернення до початкової стадії процедури, оскільки не розуміла сутність того, що відбувається з огляду на викладені вище обставини. Однак працівниками поліції таке клопотання було фактично проігноровано.
З огляду на відомості відеозапису та фактичні обставин справи, суд апеляційної інстанції вважає, що задоволення цього клопотання відповідало би принципу restitutio in integrum, який в цьому провадженні є основою для дотримання більш вагомих прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема права на захист та основоположного принципу - верховенства права.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує те, що після складання начебто усіх матеріалів цієї справи та ознайомлюючи водія із складеним протоколом, поліцейський надає на ознайомлення ОСОБА_1 акт огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, однак направлення на проведення медичного огляду ОСОБА_1 водієві для ознайомлення не надається, що об'єктивно позбавляє особу, яка притягається до адміністративної відповідальності права бути проінформованою про наявність усіх доказів вочевидь сформованих посадовою особою для впливу на думку судді у цій справі.
Таким чином працівники поліції передчасно склали протокол про адміністративне правопорушення, оскільки ОСОБА_1 не розуміла сутність події обвинувачення адже об'єктивно була позбавлена можливості пересвідчитися про наявність усіх доказів, які працівники поліції отримали з метою обвинувачення водія, а істотні умови у цій справі, а саме: вимога пройти огляд в закладі охорони здоров'я та наслідки надання водієм відмови пройти такий огляд, з точки зору стороннього спостерігача, були прихованими від ОСОБА_1 та, в умовах, що склалися, для неї неочевидними.
Разом з тим належить врахувати і те, що поліцейський, який начебто проводив огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння, повторно запитує водія від якого виду огляду вона відмовляється свідомо зазначає послідовність: «на місці зупинки», «в закладі охорони здоров'я», «на місці зупинки». За таких обставин, сторонній спостерігач об'єктивно розуміє, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності відмовляється від останнього запропонованого варіанту, тобто від проведення огляду на місці зупинки. При цьому, поліцейський, з невідомих причин, зазначає водію, що у разі відмови від проведення огляду «на місці» стосовно неї буде складено протокол про адміністративну відповідальність, хоча повинен був повторно запропонувати пройти медичний огляд в закладі охорони здоров'я, що є істотною та обов'язковою обставиною для дотримання процедури огляду відповідно до вимог ст. 266 КУпАП.
З огляду на викладене апелянт слушно звертає увагу на те, що адміністративна відповідальність за ст. 130 на підставі п. 2.5 Правил дорожнього руху настає за відмову саме від проведення огляду в закладі охорони здоров'я. А працівники поліції, скориставшись обстановкою, яка склалася, фактично ввели ОСОБА_1 в оману для прийняття негативного для себе та бажаного для працівників поліції рішення. Тобто, з точки зору стороннього спостерігача, відмова ОСОБА_1 від проведення огляду є вимушеною та без прямого умислу внаслідок відсутності усвідомлення негативних наслідків.
Такі дії поліцейського об'єктивно надають підстави сторонньому спостерігачу стверджувати, що поліцейський остаточно заплутав особу, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо виконання необхідних дій водієм в тій ситуації, яка склалася і, як наслідок, позбавив ОСОБА_1 об'єктивної можливості захищатися від висунутого поліцейським збвинувачення, яке в розумінні особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не мала конкретного характеру. Про конкретно висунуте збвинувачення та про можливі наслідки у вигляді позбавлення права керування, водій об'єктивно дізналась під час ознайомлення її з протоколом про адміністративне правопорушення - про що свідчать відомості відеозапису. При цьому належить врахувати, що відповідальність за порушення вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху настає саме за відмову водія від медичного огляду на стан сп'яніння. Оцінюючи долучений до протоколу відеозапис, сторонній спостерігач не може з упевненістю стверджувати, що ОСОБА_1 відмовилась від проведення саме медичного огляду, або від огляду на стан сп'яніння в цілому, оскільки під час зазначеної події водій об'єктивно була введена поліцейським у плутанину щодо її дій та хибно надала відмову від проведення огляду на місці зупинки.
Таким чином, ОСОБА_1 помилково вважала, що відносно неї буде застосовано попередження, однак працівники поліції, не дотримавшись вимог чинного законодавства, щодо з'ясування всіх обставин справи, а також роз'яснення наслідків дій водія, фактично прискорили проведення процедуру огляду ОСОБА_1 на стан сп'яніння та безпідставно не забезпечили право водія на справедливий розгляд, проігнорувавши клопотання ОСОБА_1 про повернення процедури огляду на початкову стадію.
Вказані обставини вочевидь свідчать, про порушення працівниками поліції вимог ст. 266 КУпАП, а також недотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
За таких обставин, дії ОСОБА_1 об'єктивно не можна вважати свідомими та умисними, оскільки, для наявності суб'єктивних ознак складу правопорушення, особа, якій посадова особа (поліцейський) висуває певні вимоги, має чітко їх розуміти, а не припускати можливі варіанти своїх дій, бо в протилежному випадку особа, якій у провину ставиться неконкретне правопорушення об'єктивно позбавлена права на захист, і як наслідок, отримує надмірний тягар доведення власної невинуватості, що порушує вимоги ст. 62 Конституції України, чого не було враховано судом першої інстанції.
Водночас, такі дії поліцейського вочевидь надають об'єктивних підстав сторонньому спостерігачу стверджувати про порушення працівниками поліції права ОСОБА_1 на захист, гарантованих Конвенцією про права та основоположні свободи людини.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 266 КУпАП огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Разом з тим, належить врахувати, що матеріали справи не містять відомостей щодо відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортними засобами. Натомість, з пояснень ОСОБА_1 , а також свідка ОСОБА_3 вони в подальшому продовжили рух на цьому автомобілі під керування особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Крім того, знаходять своє підтвердження доводи сторони захисту щодо порушення вимог ст. 268 КУпАП судом першої інстанції.
Згідно вимог ч.1 ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У матеріалах цієї справи взагалі відсутні відомості щодо повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про місце, день та час судового розгляду. Суд першої інстанції не досліджував і клопотання захисника про закриття провадження, які вочевидь надають обґрунтованих підстав для допиту водія у судовому засіданні. Зазначене також свідчить про однобічність та неповноту судового розгляду у суді першої інстанції, оскільки під час саме апеляційного розгляду було фактично встановлено, що пояснення ОСОБА_1 мають суттєве значення для правильного розгляду цієї справи та підтверджуються відомостями відеозапису.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано вказану Конвенцію.
Порядок реалізації Конвенції та рішень ЄСПЛ визначено Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно до ч. 1 ст. 17 даного Закону, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права. Як встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 р., провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. У справі «Надточій проти України» ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У рішенні Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображено послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.
У п.56 рішення ЄСПЛ «Михайлова поти України», заява № 10644/08 від 06 березня 2018 року суд нагадує, що «безсторонність», як правило, означає відсутність упередженості або необ'єктивності, а її існування або відсутність можуть встановлюватися різними шляхами. Відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 повинно встановлюватися згідно з: (і) суб'єктивним критерієм, при якому мають ураховуватись особисті переконання та поведінка конкретного судді (тобто, чи мав суддя будь-які особисті упередження або чи був він об'єктивним у цій справі); та (іі) об'єктивним критерієм, тобто шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд (та, серед інших аспектів, його склад) достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (див., наприклад, рішення у справі «Моріс проти Франції» [ВП] (Morice v. France) [GC], заява № 29369/10, пункт 73, ЄСПЛ 2015, з подальшими посиланнями). У контексті об'єктивного критерію, крім поведінки судді слід визначити, чи існують переконливі факти, які можуть викликати сумніви щодо його або її безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у відповідній справі обґрунтована причина побоюватися, що конкретний суддя або орган, який засідає в якості суду, є небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати таке побоювання об'єктивно обґрунтованим (там само, пункт 76). Об'єктивний критерій в основному стосується ієрархічних чи інших зв'язків між суддею та іншими учасниками провадження. У зв'язку з цим навіть зовнішні прояви мають певну важливість, або, іншими словами, «правосуддя має не лише здійснюватися, має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (там само, пункти 77 та 78).
У справі «Barbera, Messegu and Jabardov. Spain» від 06.12.1998 Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитись на користь цієї особи.
У справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 року заява № 36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Згідно рішення у справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилось нічого іншого, як взяти на себе функцію сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч.1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагальності процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Відповідно до ч.2 ст. 7 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно ч.1 ст. 7 КУпАП, ніхто не можу бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.
Більш того, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення визначені статтею 247 КУпАП. Відповідно до п.1 цієї статті провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Дослідивши матеріали та оцінюючи відомості, що є наявними в цій справі, апеляційний суд дійшов висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження в справі стосовно ОСОБА_1 закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, згідно доводів поданої апеляційної скарги.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника Грайворонського І.В. задовольнити.
Постанову судді Основ'янського районного суду м. Харкова від 13 червня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП скасувати та прийняти нову.
Визнати ОСОБА_1 не винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити за відсутності в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков