Справа № 154/82/25 Головуючий у 1 інстанції: Вітер І. Р.
Провадження № 22-ц/802/905/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.
14 жовтня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю :
секретаря судового засідання - Савчук О. В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору виконавчий комітет Володимирської міської ради Волинської області як орган опіки та піклування, до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Володимирського міського суду Волинської області від 05 червня 2025 року,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, який мотивував тим, що 22 грудня 2021 року він зареєстрував шлюб із відповідачкою ОСОБА_2 , від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 .
Спільне життя з відповідачкою не склалося, а тому на підставі рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 25 жовтня 2023 року шлюб було розірвано.
Зазначає, що на даний час дитина проживає разом із ним, знаходиться на повному його утриманні, він єдиний дбає про сина, займається його вихованням, лікуванням та розвитком.
Вказує, що відповідачка ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, станом здоров'я сина не цікавиться, не піклується про його фізичний і духовний розвиток. Також вона не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток дитини як складову виховання, не спілкується з дитиною, створює умови, які шкодять інтересам дитини. Отже, за переконанням позивача, відповідачка покладених законом на батьків обов'язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, трудової або іншої участі в її вихованні, тобто самоусунулась від виконання батьківських обов'язків, про що навіть надала йому нотаріальну посвідчену заяву, якою відмовилась від дитини та погодилась на передачу дитини батькові на його повне утримання.
У зв'язку із невиконанням матір'ю покладених на неї обов'язків позивач звернувся за місцем реєстрації проживання до служби у справах дітей виконавчого комітету Володимирської міської ради з проханням позбавити відповідачку батьківських прав, проте отримав відмову з рекомендацією звернутись до суду.
Таким чином, з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.164 СК України, у зв'язку із ухиленням матері ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків з виховання дитини, просив суд позбавити її батьківських прав щодо їх неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Володимирського міського суду Волинської області від 05 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідачка протягом тривалого часу не бачиться з малолітньою дитиною - сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її медичний догляд, лікування. Відповідачка не спілкувалася з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальних норм моралі, не виявляє інтерес до внутрішнього світу дитини. Вказані обставини можна оцінювати як ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов'язків, якими вона свідомо знехтувала.
Зазначені обставини підтверджені належними та допустимими доказами. Малолітня дитина проживає разом з ним, як батьком, він самостійно займається вихованням, утриманням і лікуванням дитини.
Вказує, що суд не врахував, що на час розгляду справи відповідачка також не намагалася вчинити жодних дій з метою спілкування з сином. Вказує, що відповідачка має іншу сім'ю та свідомо відмовляється від своїх батьківських обов'язків, про що подала суду заяву про визнання позову. У зв'язку із наведеним вважає, що наявні правові підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 , дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення відповідачки батьківських прав у даному випадку є заходом, який не відповідає принципу пропорційності та найкращим інтересам дитини. Втручання у право дитини на збереження зв'язку з біологічною матір'ю повинно мати винятковий характер, бути виправданим наявністю серйозних підстав і відповідати меті - забезпеченню благополуччя дитини. Наявні у справі докази не свідчать про те, що поведінка відповідачки є настільки шкідливою чи небезпечною для дитини, щоб повністю усунути її з життя дитини шляхом застосування крайнього заходу сімейно-правової відповідальності - позбавлення батьківських прав. Альтернативні засоби впливу (зокрема соціальна підтримка, участь органів опіки та піклування) не були вичерпані, а тому застосування такого заходу як позбавлення батьківських прав убачається непропорційним і таким, що не виправданий у демократичному суспільстві. Таким чином, з огляду на недоведеність належними та допустимими доказами винної поведінки відповідачки, як матері, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов'язками та умисного ухилення від їх виконання, необхідність забезпечення найкращих інтересів дитини, а також на заборону надмірного втручання у сімейне життя, суд відмовляє у задоволенні позову про позбавлення відповідачки батьківських прав.
Оскаржуване судове рішення відповідає принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, відтак, на думку колегії суддів, апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено, що батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_6 (мати), згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Як видно з рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 25 жовтня 2023 року у справі № 154/3734/23, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 грудня 2021 року, який рішенням у цій справі було розірвано.
Згідно з наданою позивачем копії заяви ОСОБА_2 від 25 листопада 2024 року, підпис на якій посвідчений приватним нотаріусом Шосткинського районного нотаріального округу Сумської області, відповідачка заявила про передачу свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 на повне утримання його батьком ОСОБА_1 у зв'язку з неможливістю виконання нею батьківських обов'язків, з власної ініціативи.
Копією договору купівлі-продажу квартири від 19 квітня 2023 року позивач підтвердив, що має у власності житло у місті Володимирі Волинської області.
Згідно з характеристикою КЗ «Заклад дошкільної освіти села Заріччя» № 80/01-11 від 28 листопада 2024 року позивач влаштував неповнолітнього сина в дитячий садок, бере активну участь у вихованні свого сина.
На підставі долученої до справи медичної документації щодо стану здоров'я сина (консультаційні висновки спеціаліста, заключення ЛКК, виписок із медичної карти амбулаторного хворого, висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи, тощо) встановлено, що неповнолітньому ОСОБА_4 встановлено діагноз: дитячий аутизм із порушенням комунікації, затримкою мовлення, когнітивним зниженням стереотипної поведінки. За станом здоров'я дитина потребує постійного медичного догляду. За заявами та зверненнями позивача медична допомога дитині надається системно.
Копією рішення виконавчого комітету Володимирської міської ради Волинської області № 113 від 20 березня 2025 року «Про надання дозволу на огляд, консультацію та при потребі госпіталізацію у лікаря психіатра малолітнього ОСОБА_4 без згоди його матері» позивач доводить існування перешкод у лікуванні дитини через бездіяльність відповідачки.
Копіями витягу з протоколу № 03-25 чергового засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Володимирської міської ради доводиться те, що позивач неодноразово звертався із заявами про дозвіл на обстеження дитини у лікарів без згоди матері, а також про надання висновку щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав.
Посвідченням серії НОМЕР_2 від 23 травня 2025 року підтверджено факт встановлення дитині ОСОБА_4 інвалідності та визначено позивача ОСОБА_1 його законним представником (опікуном).
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 їх сплачував відповідачці із жовтня 2023 по листопад 2024 року, а надалі виконавчий лист було повернуто стягувачу за її заявою та стягнення припинились. Заборгованості по аліментах позивач не допускав.
Копією військового квитка позивача підтверджено, що він є діючим військовослужбовцем.
Згідно з наданим суду виконавчим комітетом Володимирської міської ради Волинської області, як органом опіки та піклування, висновком про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затвердженого рішенням виконавчого комітету № 112 від 20 березня 2025 року, комітетом за результатом розгляду матеріалів, на підставі ст.ст.19, 150, 164, 165 СК України, виходячи виключно з інтересів дитини, визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її сина.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи ( постанова Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 ).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить про те, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками ( постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц ).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 вказано, позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.
Схожі за змістом правові висновки зроблені і в інших постановах Верховного Суду: від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, від 11 грудня 2024 року у справі № 344/17548/21, від 22 січня 2025 року у справі № 333/8983/23.
Висновок органу опіки та піклування Володимирської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затвердженого рішенням виконавчого комітету № 112 від 20 березня 2025 року, згідно з яким було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина, має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України) з огляду на те, що складений лише на основі пояснень позивача.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 вказано, що «простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. За вісім років відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв'язки зі своєю матір'ю, вітчимом. Для дитини це є її сім'я, і вона не пам'ятає батька. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення її можливості відновити зв'язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім'ї, з якою у неї вже склався відповідний зв'язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом не встановлено обставин, що свідчать про необхідність та безальтернативність застосування відносно відповідачки таких крайніх заходів, як позбавлення батьківських прав відносно свого сина - малолітнього ОСОБА_4 .
Також позивачем не доведено будь-яких обставин навмисного нехтування відповідачкою батьківськими обов'язками, будь-якої винної поведінки з боку відповідачки по відношенню до своєї дитини та неможливість зміни такої поведінки.
ОСОБА_8 не аргументував, яким чином позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 сприятиме захисту інтересів дитини, а ті обставини, що вона на даний час не бере участі у вихованні дитини, не можуть вважатись достатніми підставами для позбавлення її батьківських прав, оскільки належними та допустимими доказами не підтверджені причини такої її поведінки. У даному випадку позбавлення матері батьківських прав не змінить життя дитини на краще.
Установивши відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого нехтування батьками своїми обов'язками щодо дітей, беручи до уваги наявність у відповідачів інтересу до своїх дітей, відсутність передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення їх батьківських прав, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу та з урахуванням найкращих інтересів дітей, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й апеляційний суд, на підставі належно оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстави недоведеності обставин, з якими закон пов'язує можливість позбавлення батьківських прав.
Разом з тим, визнання позову відповідачкою не приймається судом до уваги з огляду на те, що відмова одного з батьків від обов'язків з виховання дитини не відповідає вимогам закону та моральним засадам суспільства, що підтверджено також правовими висновками, висловленими, зокрема у постанові КЦС ВС від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, в якій зазначено про неможливість батьків відмовитися від дитини. Суд указав, що відповідно до частин 2, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, тому заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, а тому не є підставою для скасування законного і справедливого судового рішення.
Суд надав правильну оцінку обставинам справи в межах заявлених позовних вимог, правильно вирішив спір по суті.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Володимирського міського суду Волинської області від 05 червня 2025 року в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді