Номер провадження 2/754/8359/25
Справа №754/13370/25
Іменем України
20 жовтня 2025 року м.Київ
Деснянський районний суд міста Києва
під головуванням судді Бабко В. В.
за участю секретаря судового засідання Денисової К. А.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення боргу.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача у борг кошти в розмірі 7000,00дол США на підставі розписки від 08.09.2023. Відповідачем власноручно написана, підписана та надана позивачу розписка. Згідно курсу валюти на 08.09.2023 (1 долар США = 36,93грн) позивач передав відповідачу в борг 258510,00грн. Станом на дату виконання договірних відносин, а саме до 30.10.2023, відповідач зобов'язання не виконав, кошти не повернув. Тому позивач просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням штрафних санкцій в загальному розмірі 451922,49грн.
Ухвалою Деснянського районного суму м. Києва від 20.08.2025, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом сторін, визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Учасники справи в судове засідання не з'явились. Надали суду заяви про розгляд справи у їх відсутності. Позивач просив задовольнити позов повністю. Відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі та не заперечував проти задоволення.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення у відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно із ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, взявши до уваги визнання відповідачем позову, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.
Суд установив такі факти та їх правовідносини.
08.09.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір у вигляді підписаної останнім розпискою, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав від позивача у борг кошти в розмірі 7000дол США, строк повернення до 30.10.2023.
Однак згідно курсу валюти на 08.09.2023 (1 долар США = 36,93грн) ОСОБА_1 передав відповідачу ОСОБА_2 в борг в еквіваленті до національної валюти суму в розмірі 258510,00грн, що не заперечувалось сторонами.
Для забезпечення виконання зобов'язань відповідач ОСОБА_2 передав позивачу ОСОБА_1 у фактичне володіння/користування транспортний засіб BMW 650і кабріолет, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Станом на день звернення до суду відповідач ОСОБА_2 має заборгованість перед позивачем в загальному розмірі 451922,49грн, з якої сума 258510,00грн - основний борг, 13853,00грн - 3% річних, 132 612,07грн - пеня (розмір подвійної облікової ставки НБУ), 46947,42грн - інфляційні витрати.
Розписка - це документ, який підтверджує певну дію, яка відбулась - передачу й отримання грошей, матеріальних цінностей, документів тощо від підприємства, установи чи приватної особи.
Відповідно до пункту першого частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Стаття 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 1048 ЦК України, визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 (на яку послався суд апеляційної інстанції), від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі №628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі №758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19).
Як установлено судом та підтверджується наявними в матеріалах справи документами, Договір позики у вигляді розписки про отримання відповідачем від позивача коштів у борг - борговий документ, укладений між позивачем та відповідачем, на підтвердження прийняття зобов'язання за договором позики та наявний у позивача по справі, свідчить про існування правовідносин за договором позики між сторонами у справі.
На сьогодні відповідач ОСОБА_2 продовжує ухилятися від виконання зобов'язань і заборгованість за договором позики не погашає.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до вимоги ст. 530 ЦК України, визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, тобто згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно із частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом ч. 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Розрахунок трьох процентів річних провадиться по формулі: сума заборгованості помножити на кількість днів прострочення та 3% і поділити на 365 днів.
Разом із тим частиною другої статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть застосовувати грошові зобов'язання в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. У разі такої суми, що підлягає сплаті за зобов'язаннями, надзвичайно в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем, у відповідності до розрахунку заборгованості, що підлягає стягненню, нараховані в загальному розмірі 451922,49грн, з якої сума 258510,00грн - основний борг, 13853,00грн - 3% річних, 132 612,07грн - пеня (розмір подвійної облікової ставки НБУ), 46947,42грн - інфляційні витрати.
Однак, відповідачем вказаний розрахунок жодними доказами не спростований, доказів на підтвердження належного виконання договору суду надано не було, а навпаки відповідач визнав повністю суму боргу в розмірі 451922,49грн і таке визнання прийнято судом.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними і обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, ухвалюючи рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами.
У відповідності до ч. 1 ст.142 Цивільного процесуального кодексу України - у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
У зв'язку з зазначеним вище, суд присуджує стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2259,61грн, та повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову в сумі 2259,61грн.
Керуючись Конституцією України, статтями 11, 207, 256-267, 525-526, 610, 626, 629, 1046-1056 ЦК України, статтями 2, 7, 10-13, 76-83, 133, 141, 142, 263-268 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в загальному розмірі 451922,49грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2259,61грн.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову в розмірі 2259,61грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено та підписано 20.10.2025 у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України.
Суддя В. В. Бабко