Справа № 569/16707/25
16 жовтня 2025 року м. Рівне
Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Сидорук Є.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, матеріали, що надійшли від Управління патрульної поліції у Рівненській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп - ______________________, за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 407121, 30 липня 2025 року о 13 год 41 хв, в м. Рівне по вул. Винниченка, 28, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volvo, н.з. НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), з ознаками наркотичного сп'яніння (поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук та почервоніння обличчя). Від проходження медичного огляду у медичному закладі з метою встановлення наркотичного сп'яніння відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В судовому засіданні адвокат Герус Б. вини ОСОБА_1 у вчиненні вказаного правопорушення не визнав та просив суд закрити справу у зв'язку із відсутністю події і складу правопорушення з підстав викладених у письмових запереченнях.
Заслухавши представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, відеоматеріали, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9 КУПАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).
Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Цією ж статтею передбачено чим встановлюються ці дані.
Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з пунктом 2 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України, МОЗ України 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції,ознаками наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції,є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість. Згідно з вимогами, передбаченими п.6 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, яка затверджена наказом МВС України від 07.11.2015 року №1395, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 407121 від 30 липня 2025 року, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП виражається в тому числі і у відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, в даному випадку відмова особи, від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в сенсі ст. 130 КпАП України безпосередньо пов'язана з перебуванням цієї особи в стані наркотичного сп'яніння. Саме зазначена обставина ставиться у провину ОСОБА_1 .
Саттею 55 Конституції України передбачено - кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Так, в ході судового розгляду судом досліджено відеозапис події із нагрудної камери поліцейських №№ 746510, 470521.
Перший файл під номером сliр-0, при розкритті мас ідентифікуючий напис 30.07.2025, 12 година 11 хвилин 24 секунди, саме з моменту коли працівник поліції підходить до Т3 «Volvo», номерний знак НОМЕР_1 (ВK0344ITТ), при цьому, доказів, що вказаний транспортний засіб зупинявся працівниками поліції - немає, так як і доказів того, що саме ОСОБА_1 знаходився за кермом вказаного автомобіля. При підході поліцейських до вказаного автомобіля, останній знаходиться в нерухомому стані, з вимкнутим двигуном.
В подальшому, працівниця поліції вказує, що на вказаний транспортний засіб згідно бази даних МТСБУ відсутній поліс ОСЦПВ. Як вбачається з номерного знаку, даний номерний знак іменним, а тому поліс ОСЦПВ на іменний знак не висвічується по базі МТСБУ, а висвічується тільки на державний номерний знак. Згідно чинного законодавства, «Іменні або індивідуальні» номерні знаки не є офіційними реєстраційними номерами і не використовуються в полісах страхування, а також не визнаються за кордоном, вони фактично є додатком до державних номерних знаків транспортного засобу, які виготовляється за індивідуальним замовленням автовласника.
При подальшому дослідженні відеофайлу вбачається, що працівники поліції повідомляють, що згідно бази ОСОБА_1 перебуває в розшуку ТЦК за порушення правил військового обліку. Водночас, ними не було надано жодного підтверджуючого документа того, що дійсно останній перебуває в розшуку. При цьому, матеріали справи також не містять даних щодо складення протоколу затримання ОСОБА_1 .
Дослідженням відеофрагменту під номером сliр-12, 13 година 01 хвилина (на доріжні 0:05:40) встановлено, що після всіх намагань працівників поліції, щоб ОСОБА_1 вийшов з автомобіля для подальшої доставки до відділу ТЦК, один з працівників поліції, до якого постійно підходили радитись його вказав їм наступне «у вас є дві години з моменту зупинки, не забувайте про це», після цього працівники поліції пропонують дружині ОСОБА_1 , щоб останній сам керував автомобілем та проїхав до відділу ТЦК.
Під час дослідження фрагменту відеозапису під номером сliр-14, 13 година 28 хвилина (на доріжці 0:02:58), поліцейська, яка спілкувалась з ОСОБА_1 , після тривалого спілкування зі своїми колегами, підійшла до свого напарника та надала йому телефон з певною інформацією, яку він читав, де вона каже «поняв», після цього він сказав «якщо все бачиш, питань немає кажи». Відповідно після таких дій, поліцейська вказала, що у ОСОБА_1 виявлено начебто ознаки наркотичного сп?яніння. Тобто, після 1 години 17 хвилин спілкування останнього з поліцейськими, останні начебто виявили у нього ознаки наркотичного сп?яніння.
Таким чином, з досліджених судом відео файлів, відеозаписів вбачається, що після зупинки поліцейським не було повідомлено про наявність підозри щодо перебування водія у стані наркотичного сп?яніння, ознак, які надавали б підстави поліцейському вважати, що водій дійсно перебуває у стані наркотичного сп?яніння, були відсутні. Разом з тим, поліцейський наполягав на тому, що водієві необхідно проїхати з працівниками поліції до ТЦК, для оновлення даних. Вже після того, як ОСОБА_1 відмовився від поїздки до ТЦК, працівники поліції повідомили, що останній має пройти відповідний огляд, а також не було проведено необхідних дій, передбачених Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп?яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції N? 1452/735 від 09.11.2015 р., які дають підстави вважати те, що особа перебуває у відповідному стані сп?яніння (перевірка порушення координації рухів; порушення мови: тремтіння пальців рук; зміни забарвлення шкірного покриву обличчя).
Згідно з усталеною судовою практикою, описані в п. 4 розділу І Інструкції, ознаки наркотичного чи іншого сп'яніння водія повинні бути очевидними, а не удаваними, як у даному конкретному випадку.
Водночас з переглянутого судом відеозапису з нагрудної камери поліцейського, у водія ОСОБА_1 не вбачається очевидних зовнішніх ознак наркотичного сп'яніння, що зазначені у протоколі.
Факт того, що ОСОБА_1 відмовився від проходження відповідного огляду для встановлення стану сп?яніння також не підтвердився жодним доказом, а також доданим відеозаписами з нагрудних камер поліцейських.
Також в ході судового розгляду встановлено, що відмова останнього від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння не була пов'язана з перебуванням останнього в стані наркотичного чи іншого сп'яніння. Як пояснив ОСОБА_1 , працівниками поліції йому не було роз'яснено наслідки відмови від проходження медичного огляду на місці зупинки та у закладі охорони здоров'я. Відмовився проходити огляд, оскільки не хотів бути затриманим та доставленим до ТЦК.
Водночас, розуміючи наслідки складання протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП, протягом двох годин з моменту встановлення підстав для проходження огляду, ОСОБА_1 звернувся до закладу КП «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради із відповідною заявою про проведення медичного освідчення на предмет наркотичного сп'яніння, у зв'язку із конфліктною ситуацією із поліцейськими.
Таким чином, за результатами проведення огляду у медичному закладі, згідно висновку КП «Рівненський обласний центр психічного здоров?я населення» РОР від 30.07.2025 № 717 від 30.07.2025 року, ознак сп'яніння у ОСОБА_1 не виявлено.
Відповідно до ст. 8 Контитуції України - в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Положення статті 62 Конституції України визначають, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства» та «Коробов проти України»). Така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Згідно з правовими позиціями Європейського суду з прав людини «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. «Поза розумним сумнівом» має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення «поза розумним сумнівом» недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
При цьому відповідно до ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Докази - це будь-які фактичні дані, які дозволяють органу або посадовій особі: Встановити факт вчинення адміністративного правопорушення; визначити винність особи у вчиненні правопорушення; з'ясувати інші обставини, що є важливими для правильного розгляду справи.
Згідно зі статтею 251 КУпАП, докази включають:
Протокол про адміністративне правопорушення:
Документ, що оформлюється уповноваженою особою.
Пояснення: Отримані від особи, яку притягують до відповідальності, потерпілих та свідків.
Висновки експертів: Результати експертиз, що проводяться для встановлення певних фактів.
Речові докази: Матеріальні предмети, що мають значення для справи.
Показання технічних приладів та засобів: Дані з фото-, кіно-, відеокамер, а також приладів, що працюють в автоматичному режимі, зокрема при нагляді за дорожнім рухом.
Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу: Документ, що фіксує огляд і затримання авто.
Протокол про вилучення речей і документів:
Документ про вилучення матеріальних цінностей.
Інші документи: Будь-які інші документи, що стосуються справи.
Вимога поліцейського щодо проходження водієм огляду на стан сп'яніння без фактичного встановлення цих ознак або взагалі за їх відсутності є необґрунтованою та безпідставною, не може породжувати у водія обов'язку проходити огляд на стан сп'яніння, а відмова від огляду за таких обставин не може породжувати для водія негативних юридичних наслідків.
Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладений у ньому повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Водночас, суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов до висновку, що наявні в матеріалах справи докази поза розумним сумнівом не доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки належних та допустимих доказів, які могли б у сукупності підтверджувати факт порушення ним вимог п. 2.5 ПДР суду не надано.
В силу статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суд не є каральним органом. Суд потрібен для відновлення справедливості та встановлення вини особи, яка вчинила правопорушення. У разі встановлення такої вини притягнення особи до відповідальності, з метою виховання в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
ЄСПЛ підтримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» №39598/03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v.the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява №25).
За змістом правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі № 463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Не доведені події та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
З врахуванням наведеного, встановлені обставини не дають достатніх підстав вважати, що в судовому засіданні знайшли підтвердження подія і склад адміністративного правопорушення, а будь-які інші докази суду надані не були.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що провадження в справі підлягає закриттю за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 247 п. 1, 284 п. 3 КУпАП, суддя,-
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду, в десятиденний термін з дня її винесення, шляхом подачі апеляційної скарги через Рівненський міський суд Рівненської області.
Суддя -