Єдиний унікальний номер: 379/1603/25
Провадження № 2/379/634/25
20 жовтня 2025 року м. Тараща
Таращанський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Разгуляєва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Мовчан М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №4 м. Тараща, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
15.09.2025 позивачка ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Красавцевої В.В. звернулася до Таращанського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Свої вимоги обґрунтувала тим, що 25.11.2023 року був зареєстрований шлюб між нею та відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 . В подальшому у сторін не склалися сімейні стосунки, на момент звернення до суду шлюб носить формальний характер. Примирення між сторонами відбутися не може, з огляду на відсутні спільні інтереси, почуття взаєморозуміння втрачено. Подальше збереження шлюбу неможливе та суперечить інтересам позивачки. Крім того позивачка вказує, що спільній дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Такий належний рівень не повинен бути меншим, ніж прожитковий мінімум. Такий рівень сама позивачка не зможе забезпечити, тому відповідач, який є здоровим та працездатним і має змогу сплачувати аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 від усіх його доходів. Посилаючись на вказані обставини, позивачка просить суд розірвати зареєстрований шлюб з відповідачем; стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2025 справу передано для розгляду судді Разгуляєвій О.В.
Ухвалою суду від 16.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, надано строк для усунення недоліків вказаних в ухвалі суду.
24.09.2025 від представника позивача - адвоката Красавцевої В.В. через систему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 25.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Позивачка у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у прохальній частині позовної заяви просила суд про розгляд справи без її участі та участі її представника, позов підтримує, на розірванні шлюбу наполягає. В разі не з'явлення відповідача не заперечує проти ухвалення судом заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, до суду, засобами поштового зв'язку, направив заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги визнає в повному обсязі, проти задоволення позову не заперечує.
Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності; якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (частина третя статті 211 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Вивчивши позовну заяву, перевіривши викладені у ній обставини, дослідивши надані докази, суд встановив наступні фактичні обставини та визначив зміст спірних правовідносин.
Суд установив, що 25 листопада 2023 року позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у Таращанському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 142, що вбачається з наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 25.11.2023.
Під час шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вбачається з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 22.05.2024.
Відповідно до ст. 1 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається, що визначено положеннями ст. 24 СК України.
За змістом ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя.
За вимогами ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Позивачка скористалася даним правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивачка не має наміру зберігати шлюб з відповідачем.
Відповідно до ст. 111 Сімейного кодексу України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Як роз'яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Сторони не виявили бажання примиритись, відповідних заяв суду не подавали. Натомість відповідач ОСОБА_2 суду подав заяву у якій визнав позовні вимоги в частині розірвання шлюбу та стягнення аліментів у повному обсязі.
Згідно з положеннями частин третьої та четвертої ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, у тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
З матеріалів справи та позицій сторін суд установив, що причиною припинення шлюбно-сімейних відносин являється те, що спільне життя сторін не склалось та припинене. Подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливе.
Суд вважає встановленим, що позовна заява в частині розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а тому шлюб між сторонами слід припинити шляхом його розірвання.
Згідно з ч. 2 ст. 114 Сімейного Кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
За ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Таким чином, суд вважає встановленим, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Відповідно до ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку із реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Позивачка змінювала прізвище при реєстрації шлюбу, але у позовній заяві заявила вимогу про відновлення її дошлюбного прізвища, а тому суд вважає за можливе після розірвання шлюбу змінити їй на дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 ».
При вирішенні питання про стягнення аліментів з відповідача на користь позивачки на утримання дочки, суд керується наступним.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 2 ст. 2 Сімейного кодексу України врегульовано сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства», визначено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ст. 3, 18 Конвенції «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 27 Конвенції передбачено, що дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Виходячи з положень ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., передбачено, що батьки або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Це положення відображене і в національному законодавстві.
Так, відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Таким чином, системний аналіз норм законодавства, дає підстави стверджувати, що як матір, так і батько зобов'язані неухильно дотримуватися свого обов'язку щодо утримання та виховання дитини. Відповідно, невиконання зазначеного обов'язку тягне за собою встановлену законом відповідальність.
Частиною 3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного Кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує:1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Статтею 141 СК України визначено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини не залежно від того, чи перебувають вони у шлюбі. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Як встановлено судом позивач та відповідач до цього часу перебувають в шлюбі, мають спільну дитину - дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком якої в свідоцтві про народження вказаний відповідач, що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 22.05.2024.
Дитина проживає з позивачкою та знаходяться на її утриманні, що не заперечується сторонами.
Між сторонами, на момент подачі позову не досягнуто згоди з приводу сталого матеріального утримання та виховання дитини.
В зв'язку з тим, що відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, хоча працездатний і може та повинен надавати таку допомогу, а позивачка самостійно забезпечити потреби дитини в повній мірі не може, остання звернулася до суду з даною вимогою.
Враховуючи викладені обставини, наявні у справі докази, суд прийшов до висновку про можливість задоволення вимог позивача та присудження аліментів в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття, що є необхідним та достатнім для належного її утримання.
Відповідно до ч.1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а відтак, вимога позивачки підлягає задоволенню з дня подання позовної заяви до суду, тобто з 15.09.2025.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 141 ЦПК України та Законом України «Про судовий збір».
Згідно з п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів позивачка звільнена, а за вимогу про розірвання шлюбу сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн.
На підставі ч. 1 ст. 142 ЦПК України, оскільки позовні вимоги відповідачем визнані в повному обсязі до початку розгляду справи по суті, - позивачці з державного бюджету підлягає поверненню 50 відсотків суми сплаченого судового збору у розмірі 605,60 грн. Решта судових витрат у розмірі 605,60 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки. Крім того, оскільки від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів позивачка звільнена, а відповідач визнав позовні вимоги по даній справі до початку розгляду справи по суті, з останнього на користь держави підлягає стягненню 50% судового збору, що складає 605,60 гривень.
Керуючись, ст. ст. 24, 55, 56, 110, 112-115, 180-183 Сімейного кодексу України, ст. ст. 4, 12, 81, 206, 263-266, 354- 355, 430 ЦПК України суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити повністю.
Шлюб, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25 листопада 2023 року Таращанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 142 - розірвати.
Відновити ОСОБА_1 після розірвання шлюбу дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 ».
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.09.2025 року та до досягнення дитиною повноліття.
На підставі п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Зобов'язати ГУ Державної казначейської служби України у Київській області повернути ОСОБА_1 50 відсотків суми сплаченого нею за квитанцією про сплату № 1472-9068-8085-5353 від 15.09.2025 судового збору в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Іншу частину судового збору в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок) компенсувати за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін:
позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; .
Повний текст судового рішення складено 20.10.2025 року.
Головуючий: О.В. Разгуляєва