Справа № 182/231/25
Провадження № 2-а/0182/7/2025
Іменем України
20.10.2025 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Рунчевої О.В., розглянувши у м. Нікополі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
16.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області із зазначеним вище позовом, посилаючись на наступні обставини.
Постановою ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) № 1469 від 08.01.2025 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу в сумі 17 000 грн. за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 статті 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі КУпАП). У постанові зазначено, що 25.12.2024 року був доставлений співробітниками НПУ у ІНФОРМАЦІЯ_2 гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , де було встановлено факт порушення ним правил військового обліку. 02.11.2024 року, на блокпості був зупинений нац. поліцією гр. ОСОБА_1 , який відмовився від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 09-00 год. 04.11.2024 року в присутності свідків, про що складено Акт відмови від 02.11.2024 року, чим порушив вимоги абз.3 п.1 Правил військового обліку призовників та військовозобов'язаних, викладених у додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого ПКМУ від 30.12.2022 № 1487 (зі змінами), абз.8 ч. 3, абз. 2,5 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З даною постановою позивач не погоджується з наступних підстав. В оскаржуваній постанові відсутні посилання на докази, що підтверджують його винуватість, а саме факт відмови від отримання повістки, яка протиправна була йому виписана на блок пості. Позивач зазначає, що в 2007 році він був виключений з військового обліку через стан здоров'я, що підтверджується відміткою на сторінці №7 паспорта громадянина України та тимчасовим посвідченням №297 від 01.04.2002 року. Відповідно до ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» постановка на облік після зняття з військового обліку здійснюється за заявою особи, яку ОСОБА_1 не писав, і йому не відомо, з яких причин були внесені зміни до реєстру «Оберіг» в частині постановки його на облік військовозобов'язаних. Позивач втратив статус військовозобов'язаного 27.08.2007 року за станом здоров'я на підставі наказу МОУ №342 від 09.06.2006 року, який в подальшому втратив чинність, і на даний момент рішення про зняття з обліку відбувається на підставі наказу МОУ №402 від 14.08.2008 року. Однак даний наказ набув чинності вже після виключення ОСОБА_1 з військового обліку, і дія його норм не поширюється на період та правовідносини, які виникли до моменту набрання ним чинності, а тому позивач не підлягав повторному взяттю на військовий облік, що виключає можливість здійснення виклику до ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв'язку з чим відсутній склад адміністративного правопорушення. Крім того, позивач звертає увагу суду, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в оскаржуваній постанові покликається на неіснуючі норми законодавства, оскільки на момент виявлення нібито порушення військового обліку, абзац 3 пункту 1 Правил військового обліку призовників та військовозобов'язаних, викладених у додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, та абзац 8 частини 3 статті 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» - відсутні. ОСОБА_1 також зазначає, що в оскаржуваній постанові зазначається лише про його відмову від отримання повістки, що не тягне за собою адміністративної відповідальності, а факт його неявки до ІНФОРМАЦІЯ_4 в протоколі та постанові про адміністративне правопорушення не встановлювався. Крім того, позивач наголошує, що працівники національної поліції не наділені правом вручати повістки відповідно до порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затверджений Постановою КМУ №560 від 16.05.2024 року. Таким правом наділені лише співробітники відповідного ТЦК та СП, про що не зазначено у відповідній постанові та протоколі про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене вище позивач вважає, що складена постанова є протиправною, просить скасувати її та закрити провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності, стягнувши з відповідача на його користь судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.01.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зобов'язано відповідача надати суду належним чином завірені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , роз'яснено відповідачу його право на підготовку відзиву на позовну заяву (а.с.29-30).
Відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення копії ухвали про відкриття провадження та копії позову з додатками на їх юридичну адресу, пакет документів доставлявся до адресата кур'єром суду, про що свідчить запис в журналі вихідної кореспонденції, згідно якого поштове відправлення отримано 06.02.2025 року помічником чергового солдатом ОСОБА_2 (а.с.32). Крім того, 02.07.2025 року на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 повторно було направлено запит про витребування доказів, про що свідчить поштове повідомлення (а.с. 55).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ухвалу від 29.01.2025 року не виконав, матеріали адміністративної справи щодо ОСОБА_1 на адресу суду не направив, своїм правом на підготовку відзиву на позовну заяву не скористався.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи та надані докази у їх сукупності, прийшов до наступного.
Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За приписами ч. 2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, чи прийнято оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Пунктом 2 ч.1 ст. 37 Закону №2232-XII передбачено, що взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов'язаних підлягають, зокрема, громадяни України, які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників. Ця норма чинна з 04.04.2024 року.
У відповідності до положень ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно Указу Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.
Постановою ІНФОРМАЦІЯ_4 № 1469 від 08.01.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу в сумі 17 000 грн. за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 статті 210 КУпАП.
Спірну постанову винесено 08.01.2025 року, тобто під час дії особливого періоду.
Копію даної постанови позивач отримав 10.01.2025 року, позов надійшов на адресу суду 16.01.2025 року, а отже строк оскарження не пропущений.
В постанові №1469 від 08.01.2025 року зазначено, що суть адміністративного правопорушення полягає в наступному: «25.12.2024 року був доставлений співробітниками НПУ у ІНФОРМАЦІЯ_2 гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , де було встановлено факт порушення ним правил військового обліку. 02.11.2024 року, на блокпості був зупинений нац. поліцією гр. ОСОБА_1 , який відмовився від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 09-00 год. 04.11.2024 року в присутності свідків, про що складено Акт відмови від 02.11.2024 року, чим порушив вимоги абз.3 п.1 Правил військового обліку призовників та військовозобов'язаних, викладених у додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого ПКМУ від 30.12.2022 № 1487 (зі змінами), абз.8 ч. 3, абз. 2,5 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу ».
Так, відповідно до частин 1,3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період .
Керуючись вимогами пункту 21 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації (далі - Порядок проведення призову), на особливий період за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військовообліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Згідно частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів .
Відтак, громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, мають обов'язок прибути до відповідного ТЦК та СП, зокрема у строк, що вказаний у повістці. Проте, норми чинного законодавства не містять обов'язку громадян України отримувати відповідні повістки територіального центру комплектування та соціальної підтримки.Факт відмови особи від отримання повістки, а так само і обставини наявності/відсутності у неї бронювання на період мобілізації, не позбавляють таку особу від обов'язку прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у встановлений у повістці строк. Проте, сам лише факт відмови від отримання повістки не створює склад правопорушення, зокрема у частині явки у визначений строк до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Аналогічну думку висловив Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 25 квітня 2024 року по справі №759/1018/24.
Водночас, в оскаржуваній постанові ОСОБА_1 у вину не ставиться неприбуття за викликом до відповідного ТЦК та СП у строк, що вказаний у повістці, а йдеться лише про його відмову від отримання повістки, що не тягне за собою адміністративної відповідальності. Таким чином, при винесенні оскаржуваної постанови не встановлювався факт неявки позивача, протокол про адміністративне правопорушення у зв'язку з цим не складався, а постанова за таким протоколом не виносилась. Тому наведені обставини не підлягають оцінці в межах даного спору.
Крім того, суд приймає до уваги заперечення позивача в частині посилання ІНФОРМАЦІЯ_2 в оскаржуваній постанові на неіснуючі норми законодавства.
Так, дійсно, на момент виявлення нібито порушення військового обліку з боку ОСОБА_1 , в діючій редакції відсутні абзац 3 пункту 1 Правил військового обліку призовників та військовозобов'язаних, викладених у додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, та абзац 8 частини 3 статті 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», посилання на які містяться в оскаржуваній постанові, а отже незрозуміло, які саме норми чинного законодавства були порушені позивачем.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки в діях ОСОБА_1 був відсутній склад адміністративного правопорушення.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 62 Конституції України встановлено презумпцію невинуватості особи у вчиненні злочину. Варто зазначити, що презумпція невинуватості застосовується і до адміністративних правопорушень. Таку позицію констатував і Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 р.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17.
В свою чергу, відповідач не надав суду жодних доказів правомірності свого рішення.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (ч.1 ст.7 КУпАП).
За наведених вище обставин, враховуючи відсутність доказів, які підтверджують наявність складу адміністративного правопорушення, а також те, що відповідачем не були вжиті заходи щодо повного, всебічного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП є не доведеним, а тому суд доходить висновку про скасування рішення суб'єкта владних повноважень і закриття справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до положень ч.1ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо розподілу судових витрат, відповідно до частини 1 статті 139 КАС в разі задоволення позову зазначені витрати необхідно стягнути з відповідача.
Керуючись ст.ст.7,9,210,235,245, 251, 268,278 КУпАП, ст.ст. 2,3,72,77,286,293,295,297 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову № 1469 від 08.01.2025 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 (шістсот п'ять грн. 60 коп.) за рахунок відповідних бюджетних асигнувань.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: О. В. Рунчева