Єдиний унікальний номер 205/15813/25
Номер провадження 1-кс/205/2084/25
Іменем України
18 жовтня 2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Новокодацького районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника-адвоката ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро клопотання слідчого СВ відділу поліції №1 Дніпровського РУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції ОСОБА_7 , погодженого з прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дніпропетровська, громадянина України, українця, з неповною середньою освітою, не одруженого, утриманців не маючого, мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, колишнього стрільця 4 відділення взводу снайперів військової частини НОМЕР_1 , з 23.12.2024 зарахованого в розпорядження командира тієї ж військової частини, у військовому званні «солдат», раніше засудженого,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у кримінальному провадженні №62024170030004793, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.12.2024 року -,
Відповідно до витягу з наказу № 367 від 19.12.2023 ТВО командира військової частини НОМЕР_2 , військовослужбовця школи індивідуальної підготовки, за мобілізацією, військової частини НОМЕР_3 солдата ОСОБА_5 , за з наказом командира військової частини НОМЕР_4 № 392-РС від 16.12.2023 призначено в розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 та з 19.12.2023 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу № 281 командира військової частини НОМЕР_1 від 05.10.2024, солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу та призначено на посаду солдата резерву 95 запасної роти військової частини НОМЕР_1 .
10.10.2024 за наказом № 286 командира військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду стрільця 4 відділення взводу снайперів військової частини НОМЕР_1 .
Отже, солдат ОСОБА_5 , в розумінні вимог ст. ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 407 КК України, є військовослужбовцем, тобто суб'єктом вказаного злочину та останньому було достеменно відомо про особливості несення військової служби під час дії воєнного стану.
Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, а згідно ст. 14 Статуту - із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
За ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями , інструкціями тощо.
Стаття 127 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначає відповідальність солдата (матроса) у мирний і воєнний час за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стан, збереження виданого йому майна. А стаття 128 Статуту, зокрема, покладає на солдата обов'язок сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням, додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни, виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.
За приписами ст. ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Проте, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, встановлені зазначеними нормами законодавства, що визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України, їх взаємовідносини та регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, діючи з прямим умислом, свідомо порушуючи умови свого умовно-дострокового звільнення за ухвалою П'ятихатківського районного суду Дніпропетровської області, невідбута частина покарання за яким становить 9 місяців 4 дні, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.
Так, солдат ОСОБА_5 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, та, діючи з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків ввірених йому за посадою, не маючи відповідних дозволів командирів, начальників та без поважних причин, діючи всупереч інтересам служби, маючи не зняту та не погашену у встановленому у порядку судимість, грубо порушуючи правила умовно-дострокового звільнення, невідбута частина покарання за яким становить 9 місяців 4 дні, цілком розуміючи, що він вчиняє кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби під час проходження військової служби, 19 грудня 2023 року, в період часу з 21:00 години до 23:00 години (більш точний час під час досудового розслідування встановити не надалось можливим), самовільно залишив місце несення служби - пункт зосередження підрозділу НОМЕР_5 механізованого батальйону в районі населеного пункту АДРЕСА_2 (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану), звідки прибув до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням обов'язків з військової служби, ввірених йому за посадою, заходів для повернення до пункту дислокації військової частини НОМЕР_2 не приймав, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв, та був незаконно відсутній на військовій службі до 06 серпня 2024 року, коли солдат ОСОБА_5 прибув до військової частини НОМЕР_6 , де заявив про себе внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено
Враховуючи викладене, досудовим розслідуванням встановлено достатньо підстав для повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
17 жовтня 2025 року о 09:20 год. ОСОБА_5 затримано та вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Викладені обставини дають підстави підозрювати ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, що підтверджуються: актами службового розслідування, проведеного за фактом нез'явлення до військової частини без поважних причин, з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби) військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_5 повідомленнями про вчинення кримінальних правопорушень, рапортом про виявлення відсутності у військовій частині НОМЕР_2 ОСОБА_5 .
Вказані докази, як самі по собі так і в сукупності із іншими доказами містять відомості, що підтверджують обставини вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.
Слідчий зазначає, що наявні ризики, передбачені п.п.1, 5, ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що підозрюваний ОСОБА_5 вчинив тяжкий злочин, відповідальність за який передбачена у виді позбавлені волі від п'яти до десяти років, з метою уникнення кримінальної відповідальності останній може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, а у випадку доведення його вини у вчиненні кримінального правопорушення, підозрюваному, загрожує реальне позбавлення волі. Наразі підозрюваний тривалий час переховується від органів досудового розслідування та суду. Крім того підозрюваний має можливість, вчиняти інші кримінальні правопорушення, що також підтверджується репутацію самого підозрюваного ОСОБА_5 який, являючись військовослужбовцем, має «широкий» доступ до будь-якого виду зброї, яку може застосувати під час тиску на свідків. Крім того, під важелем понесення відповідальності, ОСОБА_5 будучи діючим військовослужбовцем, якщо відносно останнього буде застосовано інший запобіжний захід, може самовільно залишити місце служби та взагалі територію України, що у свою чергу утворить самостійний склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 408 КК України. Окрім цього, ОСОБА_5 є раніше неодноразово засудженим, а останній раз 05.11.2021 вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 70 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців. Звільнений умовно - достроково 22.09.2023 на підставі ухвали П'ятихатківського районного суду Дніпропетровської області, згідно ст. 81 КК України, з невідбутим строком покарання: 9 місяців 4 дні, що також дає підстави вважати, що він може вчинити новий злочин загально кримінальної спрямованості.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 клопотання підтримала, просили його задовольнити та обрати до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, посилаючись на обставини зазначені у клопотанні.
Захисник-адвокат ОСОБА_6 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, просив застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з позбавляння волі.
Підозрюваний ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав свого захисника.
Слідчий суддя, дослідивши клопотання про застосування запобіжного заходу та додані до нього матеріали, вислухавши доводи слідчого, прокурора, заслухавши думку підозрюваного та його захисника приходить до наступного висновку.
17 жовтня 2025 року о 09 годині 20 хвилин ОСОБА_5 затримано та вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.1, 4 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд встановлює, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Пунктом 4) ч. 2 ст. 183 КПК України визначено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно із п. 2), 4) ч. 1 ст. 196 КПК України, в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зазначає відомості про обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_5 , необхідно звернути увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», яким встановлено, що для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.
Фактів і інформації, які переконливо свідчать про причетність ОСОБА_5 до вчинення вищевказаного кримінального правопорушення, в клопотанні та доданих до нього матеріалах міститься достатньо для висновку про обґрунтованість повідомленої останньому підозри.
Слідчий суддя вважає причетність підозрюваного ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення достатньо вірогідною, що обумовлює законодавче передбачену можливість застосування до нього запобіжного заходу.
Як вбачається з матеріалів клопотання ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, належить до категорії тяжкого злочину.
Слідчий суддя приходить до висновку про доведеність ризику переховування підозрюваного ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі, існує ризик, що підозрюваний ОСОБА_5 з метою ухилення від кримінальної відповідальності, розуміючи тяжкість та невідворотність покарання у разі визнання його винним, яке відповідно до діючого законодавства, пов'язане, із позбавленням волі може переховуватися від органів досудового розслідування та суду.
Також, слідчий суддя вважає доведеним ризик вчинення підозрюваним іншого кримінального правопорушення в разі застосування до нього запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, оскільки як встановлено ОСОБА_5 являючись військовослужбовцем, має «широкий» доступ до будь-якого виду зброї, яку може застосувати. Також ОСОБА_5 будучи діючим військовослужбовцем може самовільно залишити місце служби, раніше неодноразово засудженим, що вказує на можливу схильність підозрюваного до кримінально-протиправної поведінки.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є зокрема, ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя.
При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій її переслідують та міжнародними контактами.
Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Зважаючи на те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, врахувавши всі обставини справи, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», слідчий суддя приходить до висновку, що тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_5 є виправданим.
Відповідно до ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання або продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя враховує у сукупності всі обставини, а саме -вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання,вік та стан здоров'я підозрюваного, відсутність соціальних зв'язків.
Таким чином, у ході розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчим суддею встановлено обґрунтованість пред'явленої підозри у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, наявність вищевказаних ризиків та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, у зв'язку із чим вказане клопотання підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Отже, задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя вважає за необхідне визначити підозрюваному розмір застави, який, відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, становить від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При вирішенні питання про розмір застави вважає, що застава у розмірі 50 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 151 400 (сто п'ятдесят одна тисяча чотириста) гривень, здатна забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 177-178, 181, 183, 184, 193, 194, 196 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого СВ відділу поліції №1 Дніпровського РУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції ОСОБА_7 , погодженого з прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у кримінальному провадженні №62024170030004793, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.12.2024 року - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «Дніпровської установи виконання покарань №4» строком на 60 календарних днів, а саме до 15 грудня 2025 року включно.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, визначити ОСОБА_5 суму застави у розмірі 50 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 151 400 (сто п'ятдесят одна тисяча чотириста) гривень.
У разі внесення застави у визначеному розмірі, вважати, що до ОСОБА_5 обраний запобіжний захід у вигляді застави із встановленням наступних обов'язків:
- прибувати до слідчого та/або прокурора за першим викликом;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
Повідомити ОСОБА_5 , що невиконання обов'язків, покладених на підозрюваного ухвалою слідчого судді є підставою для заміни вказаного запобіжного заходу на більш жорсткий.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення..
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1