Справа № 753/12720/24 Головуючий у суді І інстанції Котвицький В.Л.
Провадження № 22-ц/824/16270/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
про відмову у відкритті апеляційного провадження
17 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2024 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 01 вересня 2025 року відповідач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мартинова К.В. звернувся з апеляційною скаргою із пропуском строків, встановлених статтею 354 ЦПК України, та без додержання вимог статті 356 ЦПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року апеляційну скаргу залишено без руху та встановлено строк десять днів з моменту отримання копії даної ухвали для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження та доказів надсилання (надання)копії апеляційної скарги з доданими до неї матеріалами іншим відповідачам.
Суд апеляційної інстанції визнав неповажними зазначені ОСОБА_1 причини пропуску строку на апеляційне оскарження, а саме, що копію оскаржуваного судового рішення він не отримував, а про існування даної справи дізнався лише у серпні 2025 року, коли з його заробітної плати почали відраховуватися кошти на виконання постанови приватного виконавця від 17 липня 2025 року у виконавчому провадженні № 79639290.
11 жовтня 2025 року до апеляційного суду надійшла заява представника відповідача - адвоката Мартинова К.В. про поновлення строку на апеляційне оскарження, яка обґрунтована тим, що ОСОБА_1 ніколи не проживав за адресою своєї реєстрації: АДРЕСА_1 , а був зареєстрований у цій квартирі виключно з метою можливості отримання медичного обслуговування на території Дарницького району м. Києва.
Відповідач фактично проживав за іншою адресою, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Сатанівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області від 14 серпня 2025 року № 279, долученою до апеляційної скарги.
ОСОБА_1 не отримував та нікого не уповноважував на отримання поштової кореспонденції на своє ім'я за адресою реєстрації місця проживання.
На підтвердження факту неотримання поштового відправлення, яким надсилалось рішення суду першої інстанції від 02 жовтня 2024 року, надає фото першої сторінки паспорта громадянина України із зразком підпису та просить суд пересвідчитись, що підпис ОСОБА_1 кардинально відрізняється від підпису, виконаного від його імені невідомою особою у рекомендованому повідомлені про вручення поштового відправлення.
Таким чином, саме із початком здійснення відрахувань із заробітної плати відповідача в рамках виконавчого провадження пов'язаний момент, коли останній дізнався про існування справи про стягнення з нього заборгованості.
Дослідивши матеріали цивільної справи та обґрунтування заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не може бути прийнята до апеляційного провадження, з наступних підстав.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження судового рішення, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно із вимогами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
У відповідності до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином строк, передбачений статтею 354 ЦПК України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти лише ті обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Тобто, причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв'язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Колегія суддів відзначає, що розумні строки в цивільному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ свідчить, що апеляційний суд під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама собою вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема в разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі № 436/9142/12 (провадження № 61-16754св23).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2020 року в справі № 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони в причинному зв'язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, розгляд цієї справи в суді першої інстанції відбувався у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
02 жовтня 2024 року Дарницький районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнив.
Копія повного тексту зазначеного рішення 13 жовтня 2024 року була направлена судом на адресу реєстрації місця проживання відповідачів: АДРЕСА_1 (а.с. 115, 128).
Відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з відповідною розпискою ОСОБА_1 особисто отримав копію оскаржуваного рішення засобами поштового зв'язку за своїм зареєстрованим місцем проживання 06 листопада 2024 року (а.с. 130).
Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, відповідно до вимог частини шостої статті 272 ЦПК України відповідач вважається таким, що фактично отримав повний текст рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2024 року саме 06 листопада 2024 року.
Тобто, будучи обізнаним зі змістом повного тексту оскаржуваного рішення, порядком та строками його оскарження ще 06 листопада 2024 року після його отримання засобами поштового зв'язку за адресою зареєстрованого місця проживання, ОСОБА_1 з апеляційною скаргою звернувся через свого представника - адвоката Мартинова К.В.лише 01 вересня 2025 року.
За загальним правилом апеляційний суд за заявою особи може поновити пропущений процесуальний строк апеляційного оскарження, проте у разі не наведення заявником поважних причин пропущення цього строку, у суду відсутні на це процесуальні повноваження.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі № 560/14349/23 зазначено, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Поновлення судом строку оскарження без обґрунтованої підстави є протиправним, порушує принцип правової визначеності та право на справедливий суд, що є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 2-512/2005).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.
При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.
Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі № 2-о-6/11).
Доводи представника відповідача про те, що 06 листопада 2024 року копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 особисто не отримував, оскільки фактично не проживав за адресою своєї реєстрації, не неможливо віднести до поважних підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, адже в силу положень частини третьої статті 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.
Крім того, вимоги частини першої статті 131 ЦПК України зобов'язують учасники судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.
Проте ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що він у встановленому законом порядку повідомляв суд першої інстанції про зміну адреси свого місця проживання.
Посилання сторони відповідача на довідку виконавчого комітету Сатанівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області від 14 серпня 2025 року № 279, відповідно до якої ОСОБА_1 проживав без реєстрації по АДРЕСА_2 в період з травня 2015 року по жовтень 2024 років, є необґрунтованими, оскільки копія рішення була вручена відповідачу за адресою реєстрації 06 листопада 2024 року, тобто поза межами періоду, який вказаний у цій довідці.
Також суд апеляційної інстанції вважає неспроможним аргумент представника відповідача про те, що підпис ОСОБА_1 у паспорті громадянина України кардинально відрізняється від підпису, виконаного від його імені невідомою особою у рекомендованому повідомлені про вручення поштового відправлення, оскільки саме по собі це посилання не свідчить про не підписання відповідачем вказаного повідомлення і не отримання ним копії оскаржуваного рішення.
Відповідачем не спростовано презумпцію добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов'язків при врученні йому відповідного рекомендованого листа, оскільки докази на підтвердження цих обставин у справі відсутні.
Практика ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року). Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
У контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважним, об'єктивно не залежав від волі та поведінки заявника.
Натомість, безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України»).
Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
Вказані правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
В апеляційній скарзі та у поданій заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало відповідачу або його уповноважену представнику реалізувати право на апеляційне оскарження судового рішення протягом встановленого законом, а також розумного строку після отримання повного тексту оскаржуваного рішення, а посилання на те, що про існування даної справи відповідач дізнався лише у серпні 2025 року є неповажною підставою для поновлення пропущеного строку та за встановлених обставин свідчить про свідоме зволікання стороною відповідача з поданням апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції вкотре наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Натомість у справі, яка переглядається, відповідач як у заяві про поновлення пропущеного строку, так і в апеляційній скарзі не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Він не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати процесуальні права відповідача з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним апеляційної скарги не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
В поданій заяві представник відповідача в порушення вимог частини третьої статті 357 ЦПК України не вказав підстави, які підтверджують поважність причини пропуску строку на апеляційне оскарження з посиланням на належні та допустимі докази.
Між тим, обґрунтування наявності таких обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статті 358 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України є імперативними та зобов'язують суд у разі, якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті апеляційного провадження.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19 (провадження № 11-24апп21) при тлумаченні аналогічної норми - пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, надаючи оцінку доводам відповідача ОСОБА_1 щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та наявним у матеріалах справи доказам в їх сукупності та співставленні, колегія суддів вважає, що такі причини є неповажними, а відтак з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України, відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтями 357, 358 ЦПК України, суд
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2024 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Копію ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали разом з апеляційною скаргою та доданими до неї матеріалами. Копію апеляційної скарги залишити у справі.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених в частині другій статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній