справа № 756/8158/24 головуючий у суді І інстанції Шевчук А.В.
провадження № 22-ц/824/15026/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
15 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шевчука А.В., у м. Києві, повний текст рішення виготовлено 03 липня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві Державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком, -
У липні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом в якому просить встановити факт самостійного утримання та виховання ним, як батьком ОСОБА_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 малолітньої дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також визначити місце проживання малолітньої дитини з батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_1 , від якого сторони мають двох спільних дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач зазначає, що на початку 2022 року ОСОБА_1 разом з молодшою дитиною ОСОБА_7 , виїхала до Сполучених Штатів Америки, де знаходиться по даний час і не має намірів повертатись до України та забирати до себе старшу доньку. В свою чергу, за твердженням позивача, донька ОСОБА_8 не виявляє бажання їхати з матір'ю за межі України та бажає залишитись проживати разом із батьком. ОСОБА_3 вказує, що самостійно утримує, забезпечує та виховує доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В свою чергу мати дитини, участі у її вихованні та утриманні не приймає, батьківські обов'язки не виконує та фактично самоусунулась від утримання та виховання своєї доньки. Необхідність встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батько пов'язує із можливістю подальшого оформлення соціальної допомоги на дитину, що виховується одним із батьків та вирішенням питань, пов'язаних з переміщенням дитини без документального погодження іншого з батьків, отримання медичних послуг, або самостійний виїзд дитини з організованою групою дітей на відпочинок, спортивні змагання, тощо. Також вказує, що між батьками на даний час виник спір щодо місця проживання їх доньки ОСОБА_8 . За таких обставин позивач вказує про необхідність визначення місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком та встановлення юридичного факту самостійного її утримання і виховання для можливості одноосібної реалізації прав дитини без необхідності звертатись до матері для отримання її згоди діяти в інтересах дитини.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 червня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні решти вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_3 просив суд з-поміж іншого визначити місце проживання доньки. Під час розгляду даної справи позивач звернувся до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування із заявою про визначення місця проживання доньки. За наслідком розгляду даної заяви ОСОБА_3 було надано Висновок органу опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 18 грудня 2024 року про визначення місця проживання дитини, відповідно до якого вважається за доцільне визначити місце проживання Доньки разом з батьком ОСОБА_3 . В тексті висновку зазначено, що матір доньки не надала пояснень щодо свого бачення стосовно визначення місця проживання дитини з батьком ОСОБА_3 , при цьому відповідач не змогла надати свої заперечення та пояснення щодо питання визначення місця проживання дитини з батьком ОСОБА_3 , яке розглядалося Подільською РДА, у зв'язку з тим, що відповідачу не було відомо про розгляд Подільською РДА заяви ОСОБА_3 про визначення місця проживання доньки. Звертає увагу суду на те, що є наявні обставини, які унеможливлюють визначення місця проживання доньки разом з позивачем. Так, судовими рішеннями зафіксовані обставини, що в 2023-2024 роках ОСОБА_3 вживав наркотичні засоби. Більше того, перебуваючи у стані сп'яніння, позивач керував транспортними засобами, що фактично є підтвердження того, що зазначена неналежна поведінка позивача може зашкодити здоров'ю та розвитку доньки. Постановою Подільського районного суду м. Києва від 30.03.2023 року у справі №758/3212/23 встановлено, що ОСОБА_3 визнав вчинення ним правопорушення, яке передбачене ч.1 ст.44 КУпАП, тобто фактичне власне вживання наркотичних засобів або психотропних речовин. Поряд із цим, в постанові Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 жовтня 2024 року у справі № 369/13393/24 судом було закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення з підстав процесуальних порушень, допущених працівниками поліції при зупинці транспортного засобу, за кермом якого був ОСОБА_3 . Водночас, зазначеною постановою суду встановлено обставини керування ОСОБА_3 транспортним засобом у стані сп'яніння. Поряд із цим, Подільській РДА не було відомо про зазначені обставини неодноразового вживання ОСОБА_3 наркотичних засобів, що відповідно вказує на помилковість, необґрунтованість та протиправність Висновку, який за своїм змістом порушує положення ст. 161 Сімейного кодексу України та абз. 6 п. 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866. Крім того, звертає увагу суду, що разом з матір'ю на території США знаходиться малолітній син, який є хворим на аутизм. Відповідно ОСОБА_1 вимушена створювати належні умови для терапії та професійної допомоги Сину (необхідність лікарської допомоги, відвідування спеціальної школи), а також умови для спільного з дітьми проживання, що відповідно зумовило потребу затриматися в США на досить тривалий час. В той же час, позивач не виявляв та продовжує не виявляти жодного інтересу до сина, його буденного життя, до його стану здоров'я та не брати жодної участі у його вихованні і утриманні. У зв'язку із цим, весь об'єм витрат по вихованню, утриманню та забезпеченню сина несе виключно матір. Незважаючи на надмірний фінансовий тягар по належному забезпеченню потреб сина, матір намагається також фінансово допомогти та підтримати доньку. Зокрема, ОСОБА_1 в 2024 році передала разово для доньки грошові кошти шляхом їх перерахування на банківську картку матері позивача ( ОСОБА_9 ). У свою чергу, матір позивача ( ОСОБА_9 ) підтвердила надходження до неї коштів від ОСОБА_1 . Отже, усі зазначені обставини підтверджують те, що ОСОБА_1 бере активну участь у вихованні та утриманні доньки, а також спростовують надумані та необґрунтовані доводи і аргументи позивача щодо самоусунення матері від виховання та утримання доньки. Таким чином, з огляду на зазначені фактичні обставини, вбачається, що сам позивач ухиляється від виховання та утримання доньки, перекладаючи ці обов'язки на свою матір - ОСОБА_9 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 вказує, що згідно з висновком органу опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 18.12.2024 р. (Вих. № 106-11205 від 30.12.2024 р.), ОСОБА_3 разом з дитиною проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Для проживання дитини з батьком створені належні умови проживання. ОСОБА_3 самостійно утримує, забезпечує, та виховує доньку. Натомість суд першої інстанції, задовольняючи вимогу про визначення місця проживання дитини з батьком, з врахуванням зазначеного висновку органу опіки та піклування, не взяв до уваги суттєві обставини які безпосередньо вплинули на рішення наведене у даному висновку, а саме: «Для проживання дитини з батьком створені належні умови проживання. ОСОБА_3 самостійно утримує, забезпечує, та виховує доньку, мати дитини ОСОБА_1 з дитиною не проживає, на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну у 2022 році залишила малолітню дитину на батька - ОСОБА_3 , а сама виїхала за кордон, де перебуває до сьогодні. Участі у вихованні та утриманні дитини не приймає. Пояснень щодо свого бачення стосовно визначення місця проживання дитини з батьком не надала.» З наведеного вбачається, що позивач самостійно утримує, забезпечує та виховує свою доньку. В свою чергу мати старшої дитини, ОСОБА_8 , участі у її вихованні та утриманні не приймає, батьківські обов'язки не виконує та фактично самоусунулась від утримання та виховання своєї доньки. Факт проживання позивача зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_8 по АДРЕСА_1 та самостійного утримання і виховання ним своєї доньки, окрім наведеного висновку органу опіки та піклування також підтверджується наступними доказами: - Листом Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медикосанітарної допомоги №2» Подільського району м. Києва від 29.05.2024р. № 944/03 з випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, форма № 027/о; - Довідкою дошкільного навчального закладу загального типу № 518 Подільського району м. Києва від 17.05.2024 р. № 52; - Листом дошкільного навчального закладу загального типу № 518 Подільського району м. Києва від 27.05.2024 р. № 54; - Розпискою від 23.05.2024 р. сусідки Заявника, ОСОБА_10 , 1961 року народження, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; - Розпискою від 22.05.2024 р. сусідки Заявника, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 ; - Розпискою від 21.05.2024 р. сусідки Заявника, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 ; - Розпискою від 20.05.2024 р. сусідки Заявника, ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що проживає за адресою: АДРЕСА_5 ; - Розпискою від 19.05.2024 р. сусідки Заявника, ОСОБА_14 , 1974 року народження, що проживає за адресою: АДРЕСА_6 ; - Розпискою від 23.05.2024 р. ОСОБА_15 , 1956 року народження, що працює двірником у будинку АДРЕСА_7 ; - Розпискою від 17.05.2024 р. сусідки Заявника, ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що проживає за адресою: АДРЕСА_8 ; копії яких долучені до матеріалів справи. Таким чином висновки суду, зазначені у мотивувальній частині рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та наданим позивачем доказам. При прийнятті оскаржуваного рішення суд не з'ясував ані фінансову спроможність батька самостійно забезпечити належне утримання дитини, ані участь інших осіб у такому утриманні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , зазначає, що позивачем вперше у даній справі було повідомлено про те, що останній працює, хоча й неофіційно, однак в той же час таке твердження позивача не підкріплені жодним доказом. Звертає увагу суду на те, що ані в позовній заяві позивача, ані в жодних інших його клопотаннях, заявах, поясненнях, які подавалися в інтересах позивача у даній справі в суді першої інстанції, не згадувалося, не повідомлялося та, більше того, не надавалося жодного доказу про те, що позивач має будь-яке місце роботи та/або працює, та/або має дохід. На переконання відповідача, належними та допустимими доказами, які б підтверджували наявність місця роботи та/або доходу позивача можуть бути витяг з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування, індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5, ОК-7), відомості про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб, виписки з банківського рахунку особи, тощо. Однак, жодних із наведених документів та/або відомостей позивачем не було надано у даній справі під час її розгляду в суді першої інстанції, а також є відсутніми у додатках до апеляційної скарги позивача, у зв'язку із чим можна зробити висновок, що позивач не працює та немає доходу на сьогодні з часу звернення до суду з позовом у даній справі. У зв'язку із вищевикладеним, суд першої інстанції не міг з'ясувати фінансову спроможність батька самостійно забезпечити належне утримання дитини, оскільки позивач не надав суду першої інстанції будь-яких доказів та/або інформації щодо своєї фінансової спроможності (в тому числі щодо свого місця роботи та/або свого доходу). В той же час, відповідач переконана, що якнайкращі інтереси дитини та належні умови її утримання і виховання не можуть бути забезпечені за відсутності фінансової спроможності у позивача.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_3 , залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 25 січня 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , уклали шлюб, який був зареєстрований Подільським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що 25 січня 2018 року складено відповідний актовий запис №32.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року у справі 756/12048/21 шлюб між сторонами - розірвано.
Під час шлюбу у сторін народилися спільні діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження.
Сторонами не заперечується, що мати дитини ОСОБА_1 на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну у 2022 році виїхала за кордон з малолітнім сином ОСОБА_17 , на даний час перебувають у Сполучених Штатах Америки. Малолітня донька ОСОБА_5 залишилась в Україні, батько ОСОБА_3 є найближчим родичем першого ступеня споріднення у країні місця знаходження дитини.
Відповідно до довідки КНП «Центр первинно медико-санітарної допомоги №2» Подільського району м. Києва від 29 травня 2024 року №944/03, останні 3 (три) роки дитина ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться за спостереженням лікаря-педіатра КНП «ЦПМСД №2» Подільського району м. Києва. Дитину ОСОБА_5 на амбулаторні прийоми до лікаря-педіатра завжди супроводжує батько ОСОБА_3 або бабуся ОСОБА_9 .
Згідно з висновку органу опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 18 грудня 2024 року, останній вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_3 .
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 в судовому засіданні повідомила суду, що найближчим часом позбавлена можливості відвідати Україну оскільки втратить право повернутись до Сполучених Штатів Америки де вже облаштувала свій побут та життя. При цьому, заперечуючи визначення проживання дитини разом із ОСОБА_3 не змогла пояснити суду із ким має бути визначено місце проживання малолітньої дитини за відсутності в Україні іншого з батьків та наявності лише батька дитини. Тому, суд вважав, що визначення місця проживання дитини ОСОБА_19 з батьком ОСОБА_3 , на сьогодні, максимально відповідатиме найкращим інтересам дитини. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту перебування дитини на його утриманні, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження працевлаштування ОСОБА_3 , стабільності та розміру його доходів. Опитана в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила та підтвердила наданими роздруківками повідомлень, що підтримує зв'язок із донькою месенджерами, перераховує грошові кошти на її утримання та не вчиняє винних дій по відношенню до дитини, а є заручником ситуації, що склалася під час воєнного стану. Таким чином, суд поставився критично до тверджень ??? ОСОБА_3 , як підставу для задоволення вимог позову про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини, оскільки із наданих доказів вбачається, що мати спілкується з дитиною, допомагає та намагається надавати фінансову допомогу на даний час, проявляє інтерес до дитини, що не спростовано позивачем. Крім того, в судовому засіданні встановлено та не заперечувалося сторонами, що значну допомогу ОСОБА_3 у вихованні та утриманні дитини надає бабуся ОСОБА_9 , що спростовує факт самостійного утримання та виховання дитини лише батьком.
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (стаття 7 Сімейного кодексу України, далі - СК України).
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави - учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави - учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої-третьої статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо утримання дитини.
У справі, яка переглядається, позивач серед іншого, просить встановити факт перебування на його самостійному утриманні та вихованні доньки, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати дитини не виконує своїх батьківських обов'язків, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вірно встановлено судом першої інстанції матеріали справи не містять доказів, що позивач самостійно утримує та виховує дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також доказів того, що мати не приймає участі в утриманні та вихованні доньки.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що мати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_1 , на даний час у зв'язку з збройною агресією російської федерації щодо України, виїхала до США де перебуває з сином ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Незаперечним є факт, що кожен з дітей сторін має право на належне матеріальну утримання, проживання та виховання.
Зі змісту статті 180 СК України вбачається, що обов'язки батьків щодо утримання своїх дітей є рівними. Отже, за наявності в сім'ї двох дітей, утримання батьком дочки, а матір'ю сина ніяким чином не свідчить, про ухилення когось з батьків від надання матеріальної допомоги тому з дітей, хто проживає з іншим з батьків.
Вказуючи на самостійне виховання та утримання ним дочки ОСОБА_8 , позивач не надав суду жодного доказу, що він надає матеріальну допомогу на утримання сина, що проживає в США та перебуває на утриманні відповідача. Також позивач не звернув уваги, що доказом утримання своєї дочки насамперед має бути доведений факт наявності відповідних доходів, за рахунок яких позивач здійснює чи міг би здійснювати як своє утримання так і утримання дочки та сина.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Як вірно зазначає відповідач, жодних доказів матеріального становища позивача та розміру його доходів останній суду не надав.
Вказуючи в позовній заяві, що встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини йому необхідно для подальшого оформлення соціальної допомоги на дитину, що виховується одним із батьків та вирішенням питань, пов'язаних з переміщенням дитини без документального погодження іншого з батьків, отримання медичних послуг, або самостійний виїзд дитини з організованою групою дітей на відпочинок, спортивні змагання, позивач не надав суду жодного доказу, який би підтверджував наявність такої потреби.
Так, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до органів соціального захисту за місцем свого проживання з метою оформлення соціальної допомоги на дитину, а також доказів відмови йому у цьому чи наявності будь-яких перешкод в такому оформленні, у разі якщо позивач має право на таку допомогу.
Переміщенням дитини без документального погодження матері по території України ніяким чином чинним законодавством не обмежене. Виїзд дитини за межі території України під час військового стану в Україні також не потребує згоди матері. Отримання медичних послуг та самостійний виїзд дитини з організованою групою дітей на відпочинок, спортивні змагання також ніяким чином не є обмежений, оскільки може бути реалізований зі згоди одного з батьків. Доказів протилежного позивач суду не надав.
Отже, мета, зазначена позивачем для встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини не є легітимною, оскільки встановлення зазначеного факту для її реалізації не потребується.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав до задоволення позову в частині встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини позивачем.
Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків. Найкращі інтереси дитини є предметом основного піклування батьків. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
Кожний із батьків не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання дитини з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.
Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.
Разом з тим, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 161 СК України, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини - ОСОБА_5 з батьком, суд першої інстанції взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 18 грудня 2024 року, відповідно до якого, останній вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_3 .
При цьому суд першої інстанції не звернув уваги, що у відповідності до вимог частини шостої ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до п. 72 порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 Для розв'язання спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.
Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім'ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов'язки з виховання дитини та догляду за нею.
У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання (перебування) стосовно проведення обстеження його житлово-побутових умов і складення акта обстеження умов проживання. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, працівник якої проводить з ним бесіду.
Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.
Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров'ю та розвитку дитини.
Вказуючи в своєму висновку, що «для проживання дитини з батьком створені належні умови проживання. ОСОБА_3 самостійно утримує, забезпечує, та виховує доньку. Мати дитини ОСОБА_1 з дитиною не проживає, на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну у 2022 році залишила малолітню дитину на батька - ОСОБА_3 , а сама виїхала за кордон, де перебуває до сьогодні» орган опіки і піклування належним чином не обґрунтував свого висновку в цій частині та не зазначив, з урахуванням яких саме доказів та обставин він дійшов до такого висновку.
Так, приймаючи до уваги, наявний у справі висновок органу опіки і піклування, суд першої інстанції не звернув уваги, що, в порушення зазначеного п. 72 Порядку до висновку та матеріалів справи не долучено доказів проведення бесід з батьками дитини, відвідування дитини за місцем проживання, а також складення акту обстеження умов проживання дитини.
Ні даний висновок, ні матеріали справи не містять даних, що позивач має самостійний дохід.
Поданий суду висновок не містить оцінки факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 44 КУпАП, відповідно до постанови Подільського районного суду м. Києва у справі № 758/3212/23, якою було встановлено факт зберігання позивачем при собі особливо небезпечних наркотичних засобів без мети збуту для власного вживання.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 161 СК України, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
За таких обставин, висновок органу опіки і піклування є очевидно не обґрунтованим, у зв'язку з чим на виконання ч. 6 ст. 19 СК України судом не повинен був братись до уваги.
На зазначені обставини обґрунтовано посилалася відповідач в своїх поясненнях та апеляційній скарзі.
Крім того, вказуючи в своєму висновку, що «мати ОСОБА_5 участі у вихованні та утриманні дитини не приймає. Пояснень щодо свого бачення стосовно визначення місця проживання дитини з батьком не надала», орган опіки і піклування не долучив до висновку та не надав суду жодного доказу, що мати дитини, відповідач у справі, взагалі була повідомлена про час та місце розгляду питання про визначення місця проживання своєї доньки, а також що відмовилася брати участь в такому засіданні чи надавити пояснення з зазначеного питання.
Отже, свій висновок орган опіки і піклування побудував виключно на поясненнях позивача, з урахуванням наданих ним доказів, що є порушенням прав матері дитини, не може відображати реального стану відносин у сім'ї, та по суті є черговим доказом не обґрунтованості висновку.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про наявність підстав до задоволення позову, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення та ухвалення нового судового рішення по суті вимог позивача в цій частині.
Доводи апеляційної скарги позивача в частині, що суд першої інстанції не з'ясував, що позивач неофіційно працює та його дохід складає 50 000,00 грн., апеляційний суд відхиляє як не обґрунтовані, оскільки жодного доказу зазначеним обставинам позивач та його представник суду не надавали.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на лист комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 Подільського району м. Києва, Довідку дошкільного навчального закладу загального типу № 518, розписки сусідів та свідків, як на докази самостійного утримання та вихованням ним дитини, є безпідставним, оскільки зазначені докази не є належними, тобто не містять інформації щодо предмету спору, а саме ніяким чином не підтверджують факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем.
Доводи апеляційної скарги позивача в частині не обґрунтованого залучення 21 січня 2025 року до матеріалів справи судом письмових пояснень представника відповідача, є не обґрунтованими та такими, що ніяким чином не впливають на висновки суду.
Так, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Зі змісту зазначеної норми закону вбачається, що своє право надавати суду пояснення учасник справи може реалізувати, як на стадії подачі позову так і на стадії розгляду справи по суті, в даному випадку до 10 червня 2025 року, коли свої пояснення суду надавав представник позивача. (т. 1 а.с. 168).
Отже, апеляційна скарга позивача не містить доводів, якими б були спростовані висновки суду в частині відмови в задоволенні позову, що в силу вимог ст. 375 ЦПК України має наслідком залишення скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 червня 2025 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві Державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини відмовити.
В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 червня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_9 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 2 906,90 (дві тисячі дев'ятсот шість) гривень 90 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 17 жовтня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.