справа №754/5347/24 Головуючий у І інстанції - Бабко В.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/11238/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
30 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання відсутнім права іпотеки
установив:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до АТ «Сенс Банк» про визнання відсутнім права іпотеки, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 серпня 2021 року, по справі №754/11622/20, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, а саме: визнано дії ПН КМНО Юдіна М.А. щодо проведення 19 серпня 2020 року державної реєстрації права власності на квартиру загальною площею 28,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк» - незаконними.
Скасовано реєстрацію речового права, а саме: права власності на квартиру загальною площею 28,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк» на підставі Іпотечного договору №2627/0608/48-018-Z-1 від 06 червня 2008 року, вчинену ПН КМНО Юдіним М.А. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер 53742666 від 19 серпня 2020 року, номер запису про право власності: 37885269.
Поновлено відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 на квартиру загальною площею 28,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Після набрання рішенням законної сили, позивачка звернулась до Центру надання адміністративних послуг для виконання рішення суду від 11 серпня 2021 року, по справі №754/11622/20.
Однак державним реєстратором було відмовлено в проведення реєстраційних дій.
Підстава відмови наявні суперечливості між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження, а саме наявність реєстрації про право власності на квартиру АДРЕСА_2 за АТ «Альфа Банк» на підставі Договору іпотеки.
Просила суд, визнати відсутнім право іпотеки у АТ «Сенс Банк» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2025 року, позов ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про визнання відсутнім права іпотеки - задоволено.
Визнано відсутнім право іпотеки у АТ «Сенс Банк» на квартиру АДРЕСА_3 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, АТ «Сенс Банк» оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що 06 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
06 червня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір №2627/0608/48-018-Z-1, посвідчений ПН КМНО Скляром О.Л., за реєстровим №1723.
Відповідно до умов вказаного договору забезпечується належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного Договору №2627/0608/45-018 від 06 червня 2018 року, укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а також від всіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо повернення іпотекодавцем іпотекодержателю кредиту в розмірі 90000 доларів США в строк до 06 червня 2038 року та сплатити проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки 11,4% у порядку та строки, визначені кредитним Договором.
На забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 .
Зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виконання боргових зобов'язань з боку ОСОБА_1 .
Звертає увагу на те, що Банком надавались до суду документи, які підтверджують, що АТ «Альфа-Банк» (АТ «Сенс Банк») набув право вимоги до боржника ОСОБА_1 за вказаним кредитним, іпотечним договорами.
Таким чином, в матеріалах справи містяться акти прийому-передачі, договори купівлі-продажу прав вимоги, інші документи, що підтверджують право вимоги.
Також зазначило, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року (справа №754/15825/15), було відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Вважає, що висновок суду в даній справі щодо нібито відсутності права вимоги, що міститься в рішенні від 18 квітня 2017 року не є обставиною, а є правовою оцінкою суду та не є обов'язковою для суду у даній справі.
Посилання позивача та суду першої інстанції на зазначене рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року як преюдиційне, вважає помилковим.
Оскільки рішення від 18 квітня 2017 року у справі №754/15825/15 не має преюдиційного значення у цій справі, питання наявності/відсутності права вимоги у АТ «Альфа-Банк» (АТ «Сенс Банк») підлягало встановленню судом на загальних підставах, тим паче якщо Банк надав відповідні підтверджуючі документи.
Проте, допустивши порушення вимог цивільного процесуального законодавства в рішенні від 27 березня 2025 року, суд першої інстанції докази, які стосуються питання наявності/відсутності права вимоги у АТ «Альфа-Банк» (АТ «Сенс Банк») по боргових зобов'язаннях ОСОБА_1 , не оцінював і не досліджував.
Також, судом не враховано факт рішення по справі №754/11622/20, яке було прийнято вже після рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року по справі №754/15825/15, про визнання протиправною та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності, відновлення запису про державну реєстрацію права власності, були задоволені частково, а саме: визнано дії ПН КМНО Юдіна М.А. щодо проведення 19 серпня 2020 року державної реєстрації права власності на квартиру загальною площею 28,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за АТ "Аль«а-Банк» - незаконними.
Скасовано реєстрацію речового права, а саме: права власності на квартиру, загальною площею 28,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк» на підставі Іпотечного договору №2627/0608/48-018-Z-1 від 06 червня 2008 року, вчинену ПН КМНО Юдіним М.А. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер 53742666 від 19 серпня 2020 року, номер запису про право власності: 37885269.
Поновлено відомості в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 на квартиру загальною площею 28,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Звертає увагу, що державна реєстрація права власності за Банком відбулась в 2020 році (після прийняття рішення по справі №754/15825/15) та відбувалась за АТ «Альфа-Банк» (АТ «Сенс Банк») на підставі Іпотечного договору №2627/0608/48-018-Z-1 від 06 червня 2008 року.
Також, в рішенні по справі №754/11622/20 жодним чином не йшлося про відсутність/недійсність права іпотеки.
Суд першої інстанції не звернув уваги, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, що підтверджують право вимоги Банку у даній справі.
Просило скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2025 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов залишити без задоволення.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що 06 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
06 червня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний Договір №2627/0608/48-018-Z-1, посвідчений ПН КМНО Скляром О.Л., за реєстровим №1723.
Відповідно до умов вказаного договору забезпечується належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного Договору №2627/0608/45-018 від 06 червня 2018 року, укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а також від всіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо повернення іпотекодавцем іпотекодержателю кредиту в розмірі 90000 доларів США в строк до 06 червня 2038 року та сплатити проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки 11,4% у порядку та строки, визначені кредитним Договором.
На забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 .
18 квітня 2017 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва, (не оскаржувалось та набрало законної сили), по справі №754/15825/15-ц, у задоволенні позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним Договором - відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що згідно наявних в матеріалах справи документів, АТ «Альфа-Банк» не було надано жодних належних доказів на підтвердження факту отримання від ПАТ «Дельта Банк» документів, що засвідчують права кредитора за кредитним договором, не було підтверджено факт отримання кредитної справи ОСОБА_1 , зокрема не підтверджено наявність у АТ «Альфа-Банк» касового документу про видачу відповідачу готівкових коштів у розмірі 90000 доларів США, що підтверджується листами АТ «Альфа-Банк» від 11 липня 2014 року та 04 серпня 2014 року.
Також суд зазначав про те, що АТ «Альфа-Банк» не надано суду належних доказів на підтвердження того, що АТ «Альфа-Банк» здійснив оплату ціни продажу (у частині саме кредитних зобов'язань до ОСОБА_1 ), відповідно до договору, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та АТ «Альфа-Банк» від 15 червня 2012 року, а також того, що АТ «Альфа-Банк» набув право вимоги до боржника ОСОБА_1
11 серпня 2021 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва, по справі №754/11622/20, (не оскаржувалось та набрало законної сили), позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», ПН КМНО Юдіна М.А. про визнання протиправною та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності, відновлення запису про державну реєстрацію права власності, були задоволені частково, а саме: визнано дії ПН КМНО Юдіна М.А. щодо проведення 19 серпня 2020 року державної реєстрації права власності на квартиру загальною площею 28,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк» - незаконними.
Скасовано реєстрацію речового права, а саме: права власності на квартиру загальною площею 28,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк» на підставі Іпотечного договору №2627/0608/48-018-Z-1 від 06 червня 2008 року, вчинену ПН КМНО Юдіним М.А. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер 53742666 від 19 серпня 2020 року, номер запису про право власності: 37885269.
Поновлено відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 на квартиру загальною площею 28,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
22 лютого 2024 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Баліним П.П. Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) було прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій, оскільки наявні суперечливості між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження.
А саме заявником подано заяву про державну реєстрацію прав, вид реєстрації: припинення, номер запису про речове право: 37885269, на квартиру АДРЕСА_2 .
Разом із заявою подано рішення суду №754/11622/20 від 11 серпня 2021 року, відповідно до якого визнаються дії ПН КМНО Юдіна М.А. щодо проведення 19 серпня 2020 року державної реєстрації права власності на квартиру загальною площею 28,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасовується реєстрація речового права, а саме: права власності на квартиру загальною площею 28,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк» на підставі Іпотечного договору №2627/0608/48-018-Z-1 від 06 червня 2008 року, вчинену ПН КМНО Юдіним М.А. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер 53742666 від 19 серпня 2020 року, номер запису про право власності: 37885269.
Проте відповідно до інформації ДРРНПМ, наявна інформація про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за АТ «Альфа Банк» на підставі іпотечного договору №2627/0608/48-018-Z-1, серія 1726 від 06 червня 2028 року, індексний номер рішення (про виправлення права власності) 53942829 від 08 вересня 2020 року.
Станом на 11 листопада 2024 року, згідно із Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, квартири АДРЕСА_2 зареєстрована за іпотекодержателем ПАТ «Альфа-Банк». Іпотекодавець ОСОБА_1 .
Судом також встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 серпня 2021 року, по справі №754/11622/20, скасовано реєстрацію речового права, а саме: права власності на квартиру загальною площею 28,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «Альфа-Банк», та поновлено відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності за ОСОБА_1 .
Однак позивачка ОСОБА_1 не може виконати рішення суду, оскільки як убачається із Рішення про відмову в проведення реєстраційних дій, наявні суперечливості між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження.
До того ж як убачається із рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року, були відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк».
Таким чином у суду були відсутні підстави вважати, що у ОСОБА_1 існують зобов'язання перед АТ «Сенс Банк» у вигляді встановленого боргу.
З урахуванням вище встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, так як належному способу захисту позивача відповідає звернення до суду з вимогою про визнання відсутнім права іпотеки відповідача.
З висновками, викладеними у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, погоджується і колегія апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
За правилами ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 та 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Частиною 5 ст. 3 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року №8-р/2020 у справі №3-67/2019(1457/19) за конституційною скаргою, визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини 1 статті 23 Закону України «Про іпотеку», та зазначено, що «іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки.
Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору.
Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання.
У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки.
Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
За правилами ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Статтею 1 ЗУ «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Припинення іпотеки визначені ЦК України та ЗУ «Про іпотеку».
Згідно вимог ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. З припиненням іпотеки фактично припиняється обтяження нерухомого майна іпотекою, адже всі правові підстави для його утримання під обтяженням відсутні.
Юридичним наслідком належного виконання зобов'язання відповідно до ст. 598, 599 Цивільного кодексу України є припинення зобов'язання.
Таким чином, з моменту виконання боржником зобов'язань й прийняття їх кредитором, припиняється існування прав і обов'язків сторін, що складають зміст конкретного зобов'язального правовідношення.
Відповідно до ч. 5 ст. 3, ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про іпотеку», ч. 1 ст. 593 ЦК України, іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно із ст. 17 ЗУ «Про іпотеку» Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Частиною 5 ст. 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно із ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України - і за її межами.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і громадянина і основоположних свобод визначено ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу щодо захисту цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним.
Згідно із ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Стаття 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», регламентують, принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, про те, що звернення позивача до суду із даним позовом за встановлених обставин справи і відповідно до вказаних норм матеріального законодавства відповідає належному способу захисту останньої.
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.
Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 15 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба